Ухвала суду № 22240976, 01.03.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12164/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"01" березня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Губської О.А., Данилової М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕА РЕНГ ПРОЕКТ" до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И ЛА :

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва про скасування податкових рішень-повідомлень № 0000362320, №0000372320 від 16.03.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року позов задоволено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального права, просить оскаржувану постанову скасувати.

В засідання учасники процесу не зявилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «ЕА РЕНГ ПРОЕКТ»зареєстроване як юридична особа Голосіївською районною державною адміністрацією міста Києва 26.09.2006р. за № 10681020000016837 (код ЄДРПОУ 34601338) та перебуває на обліку, як платник податків, у Державній податковій інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «ЕА РЕНГ ПРОЕКТ»з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету суми податку на прибуток в частині нарахування валових витрат та податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ за періоди: з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. та з 01.04.2010р. по 30.04.2010р. по взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», про що складено Акт №119/1-23-20-34601338 від 01.03.2011р.

В акті перевірки відповідачем встановлено порушення ТОВ "ЕА РЕНГ ПРОЕКТ" абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 34000,00 грн. та п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало наслідком заниження ПДВ на 27200,00 грн.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»ґрунтуються на тому, що господарські операції позивача, на підставі яких підприємством було сформовано податковий кредит та віднесено сплачені по договорах суми до валових витрат, не мали реального характеру, а договори є нікчемними у зв'язку з порушенням стосовно директора контрагента позивача ТОВ «С.Дж.Р.Груп» кримінальної справи за ст. 205 КК України. Крім цього, податковий орган зазначив, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»відсутнє за зареєстрованим місцезнаходженням, а також у підприємства відсутні матеріально-технічні ресурси для виконання вищевказаних договорів.

16.03.2011р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення №0000362320, яким Позивачу визначено податкове зобовязання по податку на прибуток в розмірі 34000,00 грн. за основним платежем та 8500,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0000372320, яким визначено зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 27200,00 грн. за основним платежем та 6800,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем було оскаржено зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте скарги залишені без задоволення.

У зв'язку з цим позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що відповідачем не доведено відсутності реального характеру господарський операцій позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», що підтверджуються належними первинними документами та виключає порушення позивачем абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення №0000362320 від 16.03.2011 року про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 34000 грн. прийняте відповідачем за порушення пп. 7.2.3, 7.2.6. п. 7.2 та 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "ЕА РЕНГ ПРОЕКТ" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" укладеноДоговір №587-2/09 від 14.12.2009р., згідно з п. 1.1 якого замовник (ТОВ "ЕА РЕНГ ПРОЕКТ") доручає і зобов'язується прийняти та оплатити, а виконавець (ТОВ "С.Дж.Р.Груп") приймає зобов'язання виконати та передати проектну документацію стадії "Проект" розділу Проект організації будівництва на об'єкті "Торговельно-розважальний комплекс з паркінгом на пр. Миру, 5-В у Центрально-міському районі м. Кривий Ріг".

На виконання цього договору сторонами було підписано акт приймання-передачі робіт №1 від 15.01.2010р. та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" виписано податкову накладну №2814 від 15.01.2010р.

Копія Проекта організації будівництва на об'єкті "Торговельно-розважальний комплекс з паркінгом на пр. Миру, 5-В у Центрально-міському районі м. Кривий Ріг" міститься в матеріалах справи (додаток 1).

16.02.2010р. між ТОВ "ЕА РЕНГ ПРОЕКТ" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" укладено Договір №588-1/10, відповідно до якого замовник (ТОВ "ЕА РЕНГ ПРОЕКТ") доручає і зобов'язується прийняти та оплатити, а виконавець (ТОВ "С.Дж.Р.Груп") приймає зобов'язання виконати та передати проектну документацію "пояснювальна записка" стадії "Проект" на об'єкті "Торговельно-розважальний комплекс з паркінгом на пр. Миру, 5-В у Центрально-міському районі м. Кривий Ріг" в електронному вигляді.

На виконання якого сторонами підписано акт приймання-передачі робіт №1 від 28.04.2010р. та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" та виписано податкову накладну № 3947 від 28.04.2010р.

Копія проектної документації "пояснювальна записка" стадії "Проект" на об'єкті "Торговельно-розважальний комплекс з паркінгом на пр. Миру, 5-В у Центрально-міському районі м. Кривий Ріг" міститься в матеріалах справи (а.с. 109-113).

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Як вбачається з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Згідно з п. 2 Порядку «Про затвердження форми податкової накладеної та порядку заповнення»від 30 травня 1997 року №165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 6 Порядку, податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону, які підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), скріплюється печаткою такого платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому контрагентом (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договорів чи відсутності у ннього статусу платника ПДВ.

Посилання апелянта на ту обставину, що контрагент позивача відсутній за місцемзнаходження не приймається судом до уваги, оскільки бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку. При цьому несплата податкового зобов'язання контрагентом не впливає на право отримати бюджетне відшкодування платником податку, в якого наявні належним чином оформлені податкові накладні.

Необхідно також відмітити, що п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних перевірок постачальників контрагентів платника податку (позивача), встановлення факту формування та сплати ними податкових зобовязань за відповідними господарськими операціями.

Визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена.

При цьому будь-які порушення такими контрагентами вимог податкового законодавства стосовно податку на додану вартість не впливають на право платника податку покупця отримати бюджетне відшкодування за умови дотримання останнім цих вимог.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували не відповідність вимогам Закону первинних документів позивача, на підставі яких сформовано податковий кредит, як і доказів, які б підтверджували, що договори, укладені позивачем з ТОВ "С.Дж.Р.Груп" не мали реального характеру чи є такими, що порушують публічний порядок.

Виходячи з цього, колегія суддів приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням Закону, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно визначення відповідності вимогам закону податкового повідомлення-рішення №0000372320 від 16.03.2011 року про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на прибуток підприємств на загальну суму 42 500 грн. за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№283/97-ВР від 22.05.1997р., колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення контролюючим органом порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№283/97-ВР від 22.05.1997р став висновок відповідача про нікчемність договорів, укладених позивачем з ТОВ ТОВ "С.Дж.Р.Груп".

Виконання господарських договорів підтверджується належним чином оформленою первинною документацією та актами виконаних робіт.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пп. 5.2.10 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи, що витрати позивача за договорами між ТОВ "ЕА РЕНГ ПРОЕКТ" та ТОВ "С.Дж.Р.Груп" від 16.02.2010р. №588-1/10 та від 14.12.2009р №587-2/09 підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості висновку Акту перевірки про порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім цього, не приймаються до уваги посилання податкового органу на невідповідність вимогам законодавства первинних документів, підписаних директором ТОВ "С.Дж.Р.Груп" у зв'язку з порушенням кримінальної справи № 69-107 відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.1205 Кримінального кодексу України, оскільки зазначені висновки органу попереднього слідства підлягають доведенню в судовому засіданні по відповідній кримінальній справі з дотриманням вимог ч.2 ст.2 Кримінального кодексу України і, до набрання законної сили вироком, не мають юридичної сили.

Спростовуючи висновок контролюючого органу про нікчемність договорів, укладених позивачем, колегія суддів виходить з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобовязання повязують з наступним: невідповідністю вимогам закону; вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача чи його контрагентів наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не надано.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 197, 198, 200, 205, 206, 112, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Губська О.А. Данилова М. В.