Постанова № 22240264, 20.03.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2012 р.Справа № 30/217-08-4341

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

За участю представників сторін:

від ФОП ОСОБА_1 не зявилась,

від ПП „Юридична фірма „ІВК та Партнери” не зявилась,

від прокуратури Тунік В.М.

від Інспекції ДАБК в Одеській обл. ОСОБА_3, за довіреністю,

від Київської районної адміністрації Одеської міськради ОСОБА_4, за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області та Київської районної адміністрації Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області від 28 жовтня 2008 року

по справі № 30/217-08-4341

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Приватного підприємства „Юридична фірма „ІВК та Партнери”

про розірвання договору підряду та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства „Юридична фірма „ІВК та Партнери” про розірвання договору будівельного підряду від 28 квітня 2008року та визнання права власності за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на обєкт нерухомості у вигляді нежитлового приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 103,45 кв.м.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28 жовтня 2008 р. по справі № 30/217-08-4341 (суддя Рога Н.В.) позов задоволено у повному обсязі, розірвано договір будівельного підряду від 28.04.2008р., укладеного між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством „Юридична фірма „ІВК та Партнери”, визнано за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 право власності на обєкт нерухомості у вигляді нежитлового приміщення №3 загальною площею 103,45 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2, стягнуто з Приватного підприємства „Юридична фірма „ІВК та Партнери” держмита в сумі 120,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

До вказаного висновку суд 1 інстанції дійшов з огляду на те, що обставини, зазначені позивачем в якості підстав для розірвання договору будівельного підряду від 28.04.2008р., обґрунтовані відповідно до умов договору та ст.ст.525,526,651 ЦК України, а також ст.ст.329,331,391 ЦК України в частині визнання права власності.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора Київського району м.Одеси в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області та Київської районної адміністрації Одеської міської ради звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності на обєкт нерухомості у вигляді нежитлового приміщення №3 загальною площею 103,45 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 в частині визнання права власності відмовити.

Апелянт просив суд вважати поважними причини пропуску строку подачі апеляційної скарги, оскільки судом не були залучені до участі у справі Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області та Київська районна адміністрація Одеської міської ради. На думку апелянта, дії ОСОБА_1 з реконструкції квартири, проведені без отримання належним чином затвердженого проекту будівництва, відповідних погоджень та дозволів, є потенційно небезпечними та такими, що порушують встановлені законодавством архітектурно-будівельні, протипожежні, санітарні та інші норми, що порушує інтереси Інспекції ДАБК в Одеській області та Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як правомочних установ у сфері містобудівних відносин.

За таких обставин, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи з викликом сторін. Однак, позивач до апеляційного суду не зявилась, незважаючи на те, що Одеським апеляційним господарським судом направлялись ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження (26.01.2012р.) та відкладення розгляду справи у звязку з її неявкою (07.02.2012р., 28.02.2012р.) на адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій та установ.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення господарського суду Одеської області від 28.10.2008р. прийнято з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, отже рішення підлягає скасуванню відповідно до вимог п.3,4 ст.104 ГПК України.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд, задовольнив позовні вимоги та визнав право власності на нежитлове приміщення за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 без дотримання встановленого законом порядку переведення житлового приміщення в нежитлове.

Апелянт зазначає, що актом Київської районної адміністрації Одеської міської ради Одеської міської ради від 20.08.2008 року зафіксовано, що ОСОБА_1 без оформлення проектної документації та дозволу Інспекції ДАБК в Одеській області проведено реконструкцію квартири №3, що розташована за адресою АДРЕСА_2

Також скаржник посилається на ч.1,2 ст.376 ЦК України, відповідно до яких житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Скаржник також посилається в своїй апеляційній скарзі на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 16.02.2009 року по справі №2-63/2009 за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради до ОСОБА_1 про приведення обєкту в попередній стан, яким було зобовязано ОСОБА_1 привести квартиру №3, розташовану за адресою АДРЕСА_2 до первісного стану відповідно до технічного паспорту від 16.11.2007 року, виданого КП „ОМБТІ та РОН”, шляхом проведення відповідної перебудови за її рахунок.

Позивач та її представник в судові засідання не зявлялися, будь-яких клопотань з приводу поважності причин неявки суду не надавали. Ухвали суду направлені на адресу місця її реєстрації та на адресу спірного приміщення повертались підприємством поштового звязку, у звязку із закінченням терміну зберігання.

У пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 грудня 2007 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7(продавці) та ОСОБА_1(покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири № 3 загальною площею 75,0 кв.м., житловою площею 36,8 кв.м., що в цілому складається з трьох жилих кімнат, що знаходиться у будинку під номером АДРЕСА_2

Окрім того, ОСОБА_5 передано ОСОБА_1 розпискою від 13.12.07р. нежитлове приміщення, загальною площею 17 кв.м., прилегле до вказаної квартири №3, що було передано ОСОБА_5 у користування розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 17.10.2003р. №12/168.

В подальшому, між ФОП ОСОБА_1(замовник) та ПП „Юридична фірма „ІВК та Партнери”(підрядчик) укладено договір будівельного підряду, у відповідності до п.1.1 якого підрядчик в порядку та на умовах даного договору зобовязується на свій ризик виконати за завданням замовника та з використанням матеріалів за рахунок замовника наступну роботу: розробка проекту реконструкції квартири №3 та прилеглого до неї приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, узгодження проекту реконструкції квартири №3 та прилеглого до неї нежитлового приміщення у відповідних державних органах, здійснення реконструкції квартири та перевід її в нежилий фонд у відповідності до розробленого та узгодженого проекту, а також введення в експлуатацію реконструйованого нежилого приміщення. Замовник, в свою чергу, зобовязався прийняти та оплатити виконану підрядником роботу в строк та на умовах, встановлених даним договором.

Однак, як зазначав позивач, підрядником не було виконано в строк покладені на себе договором підряду обовязки, а саме не було дотримано строк закінчення виконання робіт, передбачених п.1.1 договору підряду, а також підрядником безпідставно оспорювалось право власності позивача.

Розглядаючи заявлені вимоги позивача щодо визнання права власності, господарський суд застосував положення ст. 329 Цивільного кодексу України, за якими юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність та майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Також судом застосовано ст.331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно, житлові будинки, будівлі, споруди тощо, виникає з моменту завершення будівництва(створення майна).

За таких обставин, місцевий суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо визнання за ним права власності на обєкт нерухомості у вигляді нежитлового приміщення №3 загальною площею 103,45 кв.м., розташованого за адресою АДРЕСА_2, відповідає передбаченим ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України засадам відновлення порушених прав субєкта господарювання та підлягає задоволенню.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновками місцевого суду з огляду на їх передчасність, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм та правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як визначено п.3 ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до положень ст.3 ЗУ „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, державна реєстрація прав є обов'язковою. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно положень ст.4 зазначеного закону та п.1.4 Положення «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002р. № 7/5, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; інші речові права відповідно до закону; податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Стаття 5 ЗУ „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, що кореспондується з приписами п.1.5 вищевказаного положення, визначає, що державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; приміщення частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Відповідно до ст.19 зазначеного закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою. При цьому, зазначеним Положенням встановлено вичерпний перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно.

Однак, вирішуючи даний спір, господарським судом не досліджено обставин щодо правомірності набуття позивачем права власності на приміщення, прилегле до квартири №3 за адресою м.Одеса, АДРЕСА_2, площею 17 кв.м.

Так, визнавши за позивачем право власності на нежитлове приміщення №3 загальною площею 103,45 кв.м, яке розташовано за адресою АДРЕСА_2, місцевий суд залишив поза увагою той факт, що ФОП ОСОБА_1 в якості доказу наявності підстав для визнання права власності на квартиру №3 площею 103,45 кв.м за адресою АДРЕСА_2 надала договір купівлі-продажу даної квартири, площею 75 кв.м, від 13.12.07р., та на нежиле приміщення, прилегле до вказаної квартири позивачем надано розписку від 13.12.07р. про право користування цим приміщенням на підставі розпорядження Київської РА ОМР від 17.10.2003р. № 12/168 про виділення нежилого приміщення, площею 17кв.м для поліпшення житлової квартири №3 за адресою АДРЕСА_2

Отже, судова колегія відзначає, що у розумінні вищенаведених норм законодавства, розписка не являється правовстановлюючим документом, а отже вказана обставина з огляду на положення ч. 5 ст. 376 ЦК України не є достатньою правовою підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на нежиле приміщення, прилегле до вказаної квартири. З огляду на це, передчасним є висновок місцевого суду про визнання права власності на спірне нерухоме майно на підставі ст. 391 ЦК України, за якою саме власник може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Окрім того, матеріали справи свідчать про невиконання Приватним підприємством „Юридична фірма „ІВК та Партнери” своїх обовязків щодо переведення квартири №3 за адресою АДРЕСА_2 з житлового в нежитловий фонд у відповідності з нормами чинного законодавства.

Як вбачається з листа №01-11/2515 від 20.12.11р. Київської районної адміністрації Одеської міської ради, розпорядження щодо переведення житлової квартири під нежилі приміщення за адресою АДРЕСА_2, не приймалось.

Не дивлячись на зазначені обставини справи, судом визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення №3 загальною площею 103,45 кв.м., що суперечить положенням чинного законодавства.

Крім того, приймаючи рішення про визнання права власності на вказане нерухоме майно за позивачем, судом не досліджено, чи не суперечать дії позивача законодавству та чи не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення господарського суду в частині визнання права власності скасувати частково, в частині розірвання договору будівельного підряду між сторонами по справі, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ст.5 ЗУ „Про судовий збір”, від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України „Про судовий збір”, який набрав чинності з 01.11.2011р., за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру -50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Згідно Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом ГДПІ України від 22.04.1993 № 15, з позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсними договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, про виділення частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна державне мито сплачується виходячи із вартості розшукуваного майна або його частки.

Як вбачається з матеріалів справи, договором купівлі-продажу квартири визначено вартість спірного нерухомого майна, а саме квартири №3 за адресою АДРЕСА_2, у розмірі 10500,00 грн.

Згідно із п.1 ч.2 ст.4 Закону України „Про судовий збір” ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Частиною 1 ст.4 Закону України „Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що з 01 січня 2012 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2012 рік", статтею 13 якого встановлена мінімальна заробітна плата з 1 січня 2012 року розмірі 1073 гривні.

Отже, враховуючи те, що апелянт звернувся до апеляційного господарського суду 13.01.2012р., про що свідчить відбиток печатки поштового відділення на конверті, до сплати підлягає судовий збір у розмірі 804,75 грн. (50 відсотків від 1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київського району м. Одеси в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області та Київської районної адміністрації Одеської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 28 жовтня 2008 року в частині визнання права власності на обєкт нерухомості у вигляді нежитлового приміщення АДРЕСА_2 скасувати частково.

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору підряду та визнання права власності задовольнити частково.

Розірвати договір будівельного підряду від 28.04.2008р., укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством „ІВК та Партнери”.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ отримувача: 37607526, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, № рахунку: 31217206782002, код бюджетної класифікації 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України,050), символ звітності 206, код ЄДРПОУ суду 26016990) 804,75грн. (вісімсот чотири грн. 75 коп.) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 23.03.2012р..

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя О.О. Журавльов

СуддяМ.В. Михайлов