Постанова № 22239925, 06.03.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.12 Справа № 12/75

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржника (позивача) – з'явився,

відповідача – з'явився,

третьої особи –не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ІРОКС»(попереднє найменування закрите акціонерне товариство «Іскра»), м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2011 року, суддя Запотічняк О.Д., у справі № 12/75

за позовом: приватного акціонерного товариства «ІРОКС», м.Львів

до відповідача дочірньої компанії «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Львівгазовидобування», м.Львів

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління», м.Львів

про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Львівської області від 20.12.2011 року відмовлено в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «ІРОКС»до дочірньої компанії «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Львівгазовидобування»про стягнення 923245,57 грн. боргу по орендній платі та 636777,03 грн. неустойки.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення з позовом про стягнення орендної плати за договором суборенди від 01.03.2001 року, нарахованої за період з 01.03.2001 року по 01.08.2003 року, а за період з 01.08.2003 року по 31.12.2006 року відсутні правові підстави для стягнення орендної плати, оскільки укладений між ЗАТ «Ірокс»(орендар) та газопромисловим управлінням “Львівгазвидобування”(суборендар) договір суборенди від 01.03.2011 року припинив свою дію 01.08.2003 року.

В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов про стягнення 454683, 62 грн. боргу по орендній платі, 470818,44 грн. інфляційних втрат та 78616,3 грн. три відсотки річних задоволити з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що матеріалами справи підтверджується факт існування між сторонами договірних орендних правовідносин з 01.03.2001 року по 31.12.2006 року та перебування відповідача в орендованому за договором субпідряду від 01.03.2001 року приміщенні, що свідчить про наявність правових підстав для стягнення орендної плати та здійснених за прострочення її оплати нарахувань згідно ст.625 ЦК України.

Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що укладений між ЗАТ «Ірокс»(орендар) та газопромисловим управлінням “Львівгазвидобування”(суборендар) договір суборенди від 01.03.2001 року припинив свою дію 01.08.2003 року з моменту укладення між ЗАТ «Ірокс»та військовою частиною А2714 договору про розірвання договору оренди від 01.03.2001 року, оскільки п.2.6 договору суборенди від 01.03.2001 року передбачено порядок передачі орендованого майна, а саме шляхом складання та підписання акту прийому-передачі майна, який відповідачем не дотримано.

Скаржник зазначає, що обов'язок по поверненню орендованого майна, який відповідачем не виконано, також передбачено ст.265 ЦК УРСР та ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», що свідчить про продовження існування між сторонами фактичних договірних орендних правовідносин. В підтвердження вказаного факту скаржник також покликається на додаткову угоду від 27.02.2006 року №1 до договору від 01.03.2001 року, лист відповідача від 22.02.2007 року та акт звірки взаєморозрахунків між сторонами по договору суборенди від 01.03.2001 року.

Скаржник також вважає, що об'єкти нерухомості, зазначені в договорі суборенди від 01.03.2001 року та в договорі оренди від 01.08.2003 року, є різними, оскільки відрізняються за площею орендованого приміщення. Крім цього, орендоване майно було придбано скаржником у військової частини А2714 згідно договору купівлі-продажу від 24.09.2003 року, проте, жодного повідомлення в силу вимог ст.229 ЦК УРСР щодо перебування спірного майна в оренді, продавцем зроблено не було, що свідчить про відсутність підстав для підтвердження факту укладення договору від 01.08.2003 року про розірвання договору оренди та відповідно підстав для припинення договору суборенди від 01.03.2001 року.

Скаржник покликається на визначений ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»перелік підстав припинення договору оренди, яких в спірному випадку для припинення договору суборенди від 01.03.2001 року, відповідачем не наведено, а судом не встановлено.

Скаржник також не погоджується з висновком суду про пропуск позивачем строку позовної давності звернення з даним позовом, оскільки згідно заяви про уточнення позовних вимог від 22.12.2011 року позивачем подано новий розрахунок заявленої до стягнення суми заборгованості по орендній платі, яку розраховано за період з 01.03.2005 року по 01.03.2007 року, тобто в межах строку позовної давності, оскільки позовну заяву по даній справі подано 20.03.2008 року.

Скаржник також покликається на порушення місцевим судом норм процесуального права, оскільки в судовому засіданні 20.12.2011 року судом оголошено перерву до 23.12.2011 року для надання можливості подати уточнення до позовних вимог, проте, з матеріалів справи вбачається, що судом прийнято рішення та оголошено вступну та резолютивну частину рішення в судовому засіданні 20.12.2011 року.

В судовому засіданні 06.03.2012 року скаржником подано заяву №78 від 07.02.2012 року про зміну найменування ЗАТ «Ірокс»на приватне акціонерне товариство «Ірокс»на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства», яке суд ухвалив задоволити, оскільки даний факт підтверджується випискою з ЄДРПОУ станом на 28.12.2011 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що позивачем не подано доказів набуття права власності на нерухоме майно по вул.Авіаційна,7 та доказів, що він був власником цього майна в період з 01.01.2004 року по 31.01.2008 року або орендарем в установленому законом порядку чи мав повноваження від власника майна на укладення договору оренди від його імені, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення спірної заборгованості з відповідача. В підтвердження відсутності права власності позивача на спірне приміщення відповідач покликається на судові рішення по справі №15/133 (1/645-15/209) господарського суду Львівської області та №32/586-45/428т-50/205т господарського суду м.Києва.

Відповідач вважає, що укладений між ЗАТ «Ірокс»(орендар) та газопромисловим управлінням “Львівгазвидобування”(суборендар) договір суборенди від 01.03.2011 року припинив свою дію 01.08.2003 року з моменту укладення між ЗАТ «Ірокс»та військовою частиною А2714 договору про розірвання договору оренди від 01.03.2001 року, що відповідає вимогам ст.258 ЦК УРСР та ст.22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Щодо різної площі орендованого майна в договорі суборенди від 01.03.2001 року та в договорі оренди від 01.08.2003 року, укладеного відповідачем з військовою частиною, то відповідач пояснює її тим, що площа орендованого приміщення зменшилася, оскільки згідно договору суборенди ним орендовано 33 об'єкти, а згідно договору оренди від 01.08.2003 року лише 27 об'єктів.

Відповідач також покликається на пропуск позивачем строку позовної давності звернення з позовом про стягнення заборгованості по орендній платі за період з серпня 2002 року по серпень 2003 року, а щодо заборгованості за період 01.08.2003 року по 31.01.2008 року вважає її безпідставною з огляду на те, що направлені відповідачу рахунки на оплату орендних платежів та податкові накладні відкликані позивачем згідно листа №154 від 11.04.2006 року.

В доповненнях до відзиву на апеляційну скаргу відповідач також покликається на рахунки (а.с.58-59, т.3), які підтверджують сплату орендних платежів відповідачем військовій частині згідно договору оренди від 01.08.2003 року, а також на лист ЗАТ «Ірокс»№77 від 28.02.2006 року про припинення договору суборенди від 01.03.2001 року з 01.03.2006 року та лист ЗАТ «Ірокс»№02-3704 від 30.10.2006 року про відмову від укладення договору оренди з відповідачем (а.с.67-71, т.3). Відповідач також зазначає про недотримання сторонами при укладенні договору суборенди від 01.03.2001 року вимог ст.794 ЦК України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди, укладеного строком не менше одного року, що тягне за собою наслідки нікчемності.

В судове засідання представник третьої особи не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, а тому суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов'язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях, та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 1 березня 2001 року між ЗАТ “Ірокс”(орендар) та газопромисловим управлінням “Львівгазвидобування”(суборендар) укладено договір суборенди нежитлових приміщень, за умовами якого орендар здав, а суборендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 14725,9 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна, 7, що знаходиться на балансі військової частини А2714, вартість якого визначена на підставі звіту про експертну оцінку і становить 1 265 432, 00 грн. (а.с.5-9, т.1).

Факт передачі майна суборендарю підтверджується актом приймання-передачі (а.с 11, т.1).

Відповідно до п.10.1 договору, договір суборенди діє з 1 березня 2001 року по 1 березня 2006 року.

24.09.2003 року між військовою частиною А2714(продавець) та ЗАТ “Ірокс”(покупець) укладено 24.09.03 року на підставі біржової угоди №171-03/4 договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості,

Оскільки спірне приміщення на час укладення договорів оренди та суборенди від 01.03.2001 року перебувало у державній власності, спір щодо нього повинен вирішуватися відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також норм ЦК УРСР та ЦК України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, проте продовжують існувати після набрання ним чинності (п.4 Прикінцевих те Перехідних положень ЦК України).

Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній республіці Крим або перебуває в комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.1 ст.2, ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Відповідно до ст.258 ЦК УРСР, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Відповідно до ч.2 ст. 22 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, в редакції на час спірних правовідносин, орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому, строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Зі змісту договору суборенди від 01.03.2001 року вбачається, що договір діє з 01.03.2001 року по 01.03.2006 року протягом п'яти років, що відповідає визначеному строку дії договору оренди та відповідно вищевказаним нормам закону.

Відповідно до ст.26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до ст.269 ЦК УРСР наймодавець може пред'явити в суді, арбітражі або в третейському суді вимогу про дострокове розірвання договору найму, якщо наймач: 1) користується майном не відповідно до договору або призначення майна; 2) навмисно або з необережності погіршує стан майна; 3) не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу, а за договором побутового прокату - протягом одного місяця, якщо більш короткі строки не установлені типовим договором; 4) не зробить капітального ремонту в тих випадках, коли за законом або за договором капітальний ремонт лежить на обов'язку наймача.

Відповідно до ст.270 ЦК УРСР наймач може пред'явити в суді, арбітражі або в третейському суді вимогу про дострокове розірвання договору найму: 1) якщо наймодавець не робить капітального ремонту, що лежить на його обов'язку; 2) якщо майно в силу обставин, за які наймач не відповідає, виявиться в стані, непридатному для користування.

Відповідно до п.10.3 договору суборенди від 01.03.2001 року зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміна та доповнення, що вносяться та розглядаються сторонами протягом одного місяця. Одностороння відмова від виконання договору суборенди та внесених змін не допускається.

Відповідно до п.10.4 договір суборенди може бути достроково розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у випадку невиконання сторонами своїх обов'язків та на інших засадах, що передбачені законодавчими актами України.

Відповідно до п.10.9 договору дія договору припиняється у випадку закінчення терміну, на який його було укладено, загибелі об'єкта оренди, банкрутства суборендаря, при невиконання договірних зобов'язань та в інших випадках за рішенням суду, достроково по обопільній згоді сторін або за рішенням суду, в разі приватизації об'єкта оренди суборендарем.

Відповідачем не подано доказів, а судом не встановлено наявність в спірному випадку визначених вищевказаними нормами закону та умовами договору підстав як для припинення, так і розірвання договору суборенди від 01.03.2001 року.

Висновок місцевого суду про те, що договір суборенди від 01.03.2001 року припинив свою дію з 01.08.2003 року в зв'язку з укладенням між ЗАТ «Ірокс»та військовою частиною А2714 договору про розірвання договору оренди від 01.03.2001 року (а.с.33, т.1) є помилковим та спростовується наступним.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦК УРСР в редакції на час спірних правовідносин наймач зобов'язаний при припиненні договору найму - повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Аналогічний обов'язок по поверненню орендованого майна передбачено п.2.5 договору суборенди від 01.03.2001 року, згідно якого у випадку розірвання договору суборенди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження суборендар повинен повернути орендарю орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду, з врахуванням фізичного зносу. Орендар повинен прийняти згідно акту прийому-передачі об'єкт оренди протягом одного місяця.

Відповідно до п.2.6 договору суборендар повертає майно орендарю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна суборендарю цим договором, а саме шляхом складання та підписання акту прийому-передачі майна.

Сторонами не подано ні доказів повернення спірного майна від суборендаря до орендаря, ні доказів повернення майна від орендаря до власника, що суперечить вищевказаним нормам.

Судом також встановлено, що між ЗАТ “Ірокс”(орендар) та газопромисловим управлінням “Львівгазвидобування”(суборендар) укладено додаткову угоду від 27.02.2006 року №1 до договору від 01.03.2001 року (а.с.13, т.1), п.1 якої продовжено строк дії договору суборенди приміщень по вул.Авіаційна,7 від 01.03.2006 року по 31.12.2006 року.

В матеріалах справи також наявний лист газопромислового управління “Львівгазвидобування” від 27.02.2006 року за №02-765, зі змісту якого вбачається клопотання відповідача про продовження терміну дії договору суборенди з 01.03.2006 року до 31.12.2006 року(а.с.12, т.1), а також акт звірки взаєморозрахунків між сторонами по договору суборенди від 01.03.2001 року, яким відповідач визнав суму боргу по орендній платі за період з 01.01.2001 року по 31.08.2002 року (а.с.14-15, т.1). З цих підстав подані відповідачем докази щодо розірвання договору оренди від 01.03.2001 року не можуть бути прийняті судом в якості належних в підтвердження факту розірвання цього договору 01.08.2003 року.

З матеріалів справи також вбачається, що ПАТ «Ірокс»протягом січня 2003 року –лютого 2006 року виставлялися відповідачу - газопромисловому управлінню “Львівгазвидобування” рахунки на оплату платежів за оренду нежитлових приміщень по вул.Авіаційна,7 у м.Львові(а.с.84-121, т.1), що підтверджується відповідними квитанціями про направлення цих рахунків відповідачу (а.с.122-131, т.1). Доказів про повернення цих рахунків позивачу чи будь-яких інших доказів, звернень, листів з вимогою пояснити підставу направлення цих рахунків відповідачем не подано, а судом не встановлено. В свою чергу, позивачем також подано податкові накладні за серпень –грудень 2003 року, за січень –грудень 2004 року, за січень -грудень 2005 року(а.с.132-160, т.1), що підтверджує факт виникнення та включення позивачем податкових зобов'язань по орендних платежах за договором суборенди від 01.03.2001 року.

Покликання відповідача на лист ЗАТ «Ірокс» №154 від 11.04.2006 року про анулювання вищевказаних рахунків та податкових накладних(а.с.48, т.2) є безпідставним, оскільки зі змісту поданих в апеляційному провадженні представником скаржника пояснень вбачається, що вказані рахунки та податкові накладні були анульовані з підстав зазначення в них неправильного розрахунку орендної плати (неправильно враховано інфляцію), проте, на їх заміну позивачем виставлено нові рахунки та податкові накладні з виправленим розрахунком орендних платежів(а.с.84-121, т.1).

Покликання відповідача на лист ЗАТ «Ірокс»№77 від 28.02.2006 року про припинення договору суборенди від 01.03.2001 року з 01.03.2006 року та лист ЗАТ «Ірокс»№02-3704 від 30.10.2006 року про відмову від укладення договору оренди з відповідачем (а.с.67-71, т.3) є також безпідставним, оскільки вказані листи не спростовують факту укладення між сторонами додаткової угоди від 27.02.2006 року №1 до договору від 01.03.2001 року, а лише свідчать про суперечності, які виникали в сторін при укладенні додаткової угоди до договору.

Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідачем не подано, а судом не встановлено доказів оскарження чи визнання недійсною додаткової угоди від 27.02.2006 року №1 до договору від 01.03.2001 року в установленому законом порядку.

Наявність у відповідача заборгованості перед позивачем підтверджується також актом КРУ у Львівській області від 06.02.2008 року(а.с.48-50, т.3), яким зафіксовано, що станом на 01.07.2006 року та 01.01.2008 року відповідач заборгував позивачу по сплаті орендної плати 479701,28 грн., а за результатами зутрічної перевірки КРУ у Львівської області 30.09.2009 року з питань правовідносин ЗАТ «Ірокс»з ГПУ «Львівгазовидобування»«Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»складено довідку станом на 29.09.2009 року(а.с.51-52, т.3), якою також підтверджено вказану заборгованість.

Факт перебування відповідача в спірних орендованих приміщеннях також підтверджується листом газопромислового управління «Львівгазовидобування»№02-3704 від 30.10.2006 року про відмову від продовження орендних правовідносин між сторонами, листом №31-688 від 22.02.2007 року, за змістом якого вбачається клопотання до ЗАТ «Ірокс»про надання дозволу на вивезення обладнання та товаро-матеріальних цінностей, належних ГПУ «Львівгазовидобування», які знаходяться на території та в складі по вул.Авіаційна,7 м.Львова, а також листами ЗАТ «Ірокс»№219 від 29.06.2006 року, №775 від 28.02.2006 року з пропозицією продовження договірних відносин між сторонами(а.с.127, 134-136, т.2).

З аналізу наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про продовження існування фактичних договірних орендних правовідносин між ЗАТ “Ірокс” та газопромисловим управлінням “Львівгазвидобування” щодо оренди нерухомого майна загальною площею 14725,9 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна,7, до 31.12.2006 року.

Покликання відповідача на неможливість існування орендних правовідносин між сторонами з огляду на відсутність нотаріального посвідчення договору суборенди, що є обов'язковим згідно ст.793 ЦК України та тягне за собою наслідки нікчемності у випадку відсутності нотаріального посвідчення згідно ст.220 ЦК України є безпідставним. Договір суборенди укладено 01.03.2001 року, тобто на час дії ЦК УРСР, нормами якого не передбачено вимоги нотаріального посвідчення договорів найму, укладеного строком більше одного року. ЦК України вступив в силу з 01.01.2004 року, тобто після укладення вказаного договору суборенди, договір укладено терміном до 1 березня 2006 року, а пролонгація договору здійснена на строк, що не перевищує одного року(на час укладення додаткової угоди від 27.02.2006 року №1 до договору від 01.03.2001 року діяла норма ЦК України, яка передбачала обов'язок нотаріального посвідчення договору оренди укладеного строком більше одного року), тому норми ст.220 ЦК України щодо нікчемності договору у випадку відсутності його нотаріального посвідчення на вказаний договір не поширюються.

Крім цього, відповідно до ст.229 ЦК УРСР в редакції на час спірних правовідносин при укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, довічного користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2003 р. між військовою частиною А2714(продавець) та ЗАТ “Ірокс”(покупець) укладено 24.09.03р. на підставі біржової угоди №171-03/4 договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості(а.с.9-28, т.2).

Проте, доказів на виконання вищевказаної норми щодо попередження покупця (скаржника) про право відповідача, як орендаря на вказане майно, сторонами не подано, а судом не встановлено, що свідчить про суперечність поданих доказів в підтвердження факту укладення 1 серпня 2003 року між військовою частиною А2714 та ГПУ “Львівгазвидобування” договору оренди саме спірного нерухомого майна. Крім цього, за змістом договору суборенди від 01.03.2001 року в суборенду передано нерухоме майно загальною площею 14725,9 кв.м. за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна, 7, а за змістом договору оренди від 01.08.2003 року в оренду передано нерухоме майно загальною площею 11080 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Авіаційна,7, тобто об'єкти нерухомості, зазначені в договорі суборенди від 01.03.2001 року та в договорі оренди від 01.08.2003 року відрізняються за площею орендованого приміщення, що не дає можливість зробити однозначний висновок про тотожність цього майна.

Відповідно до ст.268 ЦК УРСР при переході права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника. Договір найму зберігає чинність і при переході майна від однієї державної організації (наймодавця) до іншої.

Таким чином, укладення 24.09.2003 р. між військовою частиною А2714(продавець) та ЗАТ “Ірокс”(покупець) договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості, за результатами якого право власності на орендоване майно за договором суборенди від 01.03.2001 року, перейшло до ЗАТ “Ірокс”, не звільняє відповідача від обов'язку по сплаті орендної плати за орендоване приміщення новому власнику.

Покликання місцевого суду на те, що рішенням господарського суду м.Києва від 06.10.10р. по справі №32/586-45/428т-50/205т визнано недійсною з моменту укладення біржову угоду №171-03/4 договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості від 24.09.2003р. укладеної між військовою частиною А2714 та ЗАТ “Ірокс”, не звільняє відповідача від сплати орендної плати за користування спірним майном згідно договору суборенди від 01.03.2001 року, оскільки право власності ПАТ «Ірокс»на спірне приміщення підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.08.2006 року, номер витягу 11603307(а.с.34, т.1), а обов'язок відповідача сплатити орендну плату за користування спірним приміщенням випливає з договору суборенди від 01.03.2001 року та додаткової угоди від 27.02.2006 року №1 до договору від 01.03.2001 року.

Крім цього, ЗАТ «Ірокс»відчужено спірні об'єкти нерухомості в серпні 2007 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.08.2007 року, номер запису 15611523 про реєстрацію права власності на спірне майно за ТзОВ «Галичбудмонтаж»на підставі договору купівлі-продажу Р№2935 від 14.08.2007 року(а.с.53, т.3).

Пунктами 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар за користування об’єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, розмір та строки якої визначаються у договорі.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, договором оренди визнається договір, за умовами якого одна сторона, орендодавець, передає іншій стороні, орендарю, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Дана норма кореспондується із статтею 283 Господарського кодексу України, якою визначено, що за договором оренди одна сторона, орендодавець, передає другій стороні, орендареві, за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення або цілісний майновий комплекс, що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості.

Відповідно до п.3.1 договору суборенди від 01.03.2001 року орендна плата за базовий місяць оренди (лютий 2001 року) розраховується згідно з додатком №3 до цього договору та складає 11137,18 грн. (без ПДВ). Розмір орендної плати за перший місяць оренди (березень 2001 року) буде визначено шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди на індекс інфляції за березень 2001 року. Орендна плата перераховується орендарем не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції на розрахунковий рахунок ЗАТ «Ірокс». Відповідно до п.3.3 вказаного договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики розрахунку, зміни централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

П.5.2 вказаного договору передбачено обов'язок суборендаря своєчасно і в повному обсязі здійснювати внесення орендної плати.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по сплаті орендної плати за договором суборенди від 01.03.2001 року(а.с.19-21, т.1) позивачем заявлено до стягнення 1252899,88 грн. за період з серпня 2002 року по січень 2008 року та 252527,74 грн. неустойки (згідно позовних вимог від 20.03.2008 року, а.с.2-4, т.1).

Згідно заяви від 19.12.2011 року за №775 (а.с.122-124, т.2) позивачем уточнено позовні вимоги та заявлено до стягнення 923245,57 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за період з серпня 2002 року по грудень 2006 року та 636777,03 грн. неустойки згідно ст.785 ЦК України за період з січня 2007 року по лютий 2008 року, а тому суд розглядає вимоги позивача в межах уточнених позовних вимог згідно вказаної заяви.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку, а згідно ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідач доказів погашення заборгованості по орендні платі не подав і на час розгляду справи в суді, а тому апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог закритого акціонерного товариства «ІРОКС»до дочірньої компанії «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Львівгазовидобування»в частині стягнення 923245,57 грн. заборгованості по сплаті орендної плати за період з серпня 2002 року по грудень 2006 року, тобто за період існування між сторонами договірних правовідносин.

Разом з тим, правила Цивільного кодексу України про позовну давність на підставі п.6 Прикінцевих та перехідних положень застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше не сплив до набрання чинності цим кодексом.

Враховуючи, що до стягнення заявлено заборгованість за період з серпня 2002 року по січень 2008 року, в спірному випадку слід застосовувати позовну давність, згідно з вимогами ст.ст.257-267 ЦК України.

Згідно ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки позивач звернувся з даним позовом 20.03.2008 року, а відповідачем подано заяву від 14.12.2011 року про застосування строку позовної давності(а.с.115, т.2), апеляційний суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог приватного акціонерного товариства «ІРОКС» до дочірньої компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Львівгазовидобування»в частині стягнення суми заборгованості по орендній платі за період з серпня 2002 року по 20.03.2005 року в розмірі 521025,06 грн. в зв'язку з пропуском строку позовної давності, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

З цих підстав апеляційний суд вважає необґрунтованими покликання відповідача на докази сплати орендних платежів за період з 01.08.2003 року по 31.12.2003 року на користь військової частини, а також різну площу приміщень, яка перебувала у фактичному користуванні відповідача за період до березня 2004 року, оскільки їх дослідження не вплине на прийняття рішення по суті.

В решті частині стягнення 402220,51 грн. орендної плати за період з 20.03.2005 року по 31.12.2006 року позовні вимоги приватного акціонерного товариства «ІРОКС»до дочірньої компанії «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Львівгазовидобування»підлягають задоволенню, а рішення місцевого суду в цій частині скасуванню.

Щодо позовних вимог про стягнення 636777,03 грн. неустойки згідно ст.785 ЦК України за період з січня 2007 року по лютий 2008 року, то слід зазначити наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а згідно ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 291 ГК України визначено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Статтею 785 ЦК України встановлено обов’язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі. Такий же обов'язок орендаря щодо повернення орендованого майна закріплений у ч.1 ст.27 Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Тобто положення частини шостої статті 232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання в межах шести місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано, застосовується до відповідних правовідносин у разі, якщо інше не встановлено законом або договором. Законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов’язання щодо повернення об’єкта оренди.

Оскільки строк дії договору суборенди закінчився 31.12.2006 року, а листом №02-3704 від 30.10.2006 року газопромислове управління «Львівгазовидобування»повідомило про відмову від продовження орендних правовідносин між сторонами (а.с.127, т.2), у відповідача виник обов'язок по поверненню орендованого майна згідно вимог п.2.6 договру та ст.785 ЦК України.

Проте, як встановлено судом вище, обов'язку щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору суборенди від 01.03.2001 року відповідачем своєчасно не виконано, підтвердженням чого є лист №31-688 від 22.02.2007 року, за змістом якого вбачається клопотання до ЗАТ «Ірокс»про надання дозволу на вивезення обладнання та товаро-матеріальних цінностей, належних ГПУ «Львівгазовидобування», які знаходяться на території та в складі по вул.Авіаційна,7 м.Львова(а.с.136, т.2).

З поданого позивачем розрахунку неустойки вбачаються вимоги позивача про стягнення 636777,03 грн. неустойки за період з січня 2007 року по лютий 2008 року (а.с.124-125, т.2).

Факт звільнення відповідачем спірних приміщень підтверджується вищевказаним листом №31-688 від 22.02.2007 року. Інших доказів в підтвердження факту звільнення спірного майна відповідачем не подано, а тому апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач фактично користувався орендним майном після закінчення строку дії договору до 22.02.2007 року, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка за період з 01.01.2007 року по 22.02.2007 року в розмірі 74430,53 грн., а рішення місцевого суду скасуванню і в цій частині.

З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у вигляді орендної плати в сумі 402220,51 грн. за період з 20.03.2005 року по 31.12.2006 року та неустойки в розмірі 74430,53 грн. за період з 01.01.2007 року по 22.02.2007 року, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.

В решті рішення місцевого суду відповідає вимогам діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.

Покликання скаржника на порушення місцевим судом норм процесуального права в частині безпідставного прийняття рішення в судовому засіданні 20.12.2011 року, в якому фактично оголошено перерву для надання можливості позивачу подати уточнення до позовних вимог, чим позбавлено його права, передбаченого ст.22 ГПК України, є безпідставним, оскільки факт прийняття рішення в судовому засіданні 20.12.2011 року підтверджується протоколом судового засідання від 20.12.2011 року, а жодних зауважень до вказаного протоколу в порядку ст.81 ГПК України скаржником не подано, докази такого в матеріалах справи відсутні.

З наведених мотивів є також безпідставними доводи та вимоги скаржника щодо стягнення 470818,44 грн. інфляційних втрат та 78616,3 грн. три відсотки річних, оскільки такі не були предметом розгляду в суді першої інстанції –заява про уточнення позовних вимог подана 22.12.2011 року (а.с.145, т.3), тобто після прийняття рішення місцевим судом.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга позивача – частковому задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені витрати в розмірі 519,42 державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 72,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та 4599,7 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному провадженні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2011 року в справі за номером 12/75 частково скасувати, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ІРОКС»–частково задоволити.

Стягнути з дочірньої компанії «Укргазвидобування»НАК «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Львівгазовидобування» (79026, м.Львів, вул.Рубчака,27, код ЄДРПОУ 25560533) на користь приватного акціонерного товариства «ІРОКС»(79034, м.Львів, вул..Буйка,17а, р/р 2600699221 в Райффайзен Банк Аваль, м.Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 23958651) 402220,51 грн. боргу, 74430,53 грн. неустойки, 519,42 державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 72,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу та 4599,7 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному провадженні.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 20.12.2011 року в справі за номером 12/75 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «ІРОКС»–без задоволення.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя: С.М.Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко

Повний текст постанови

виготовлено 12.03.2012р.