Рішення № 22227220, 15.03.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-47/1735-201215.03.12 За позовом Прокурора Менського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

України - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі

Чернігівської області

До Публічне акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061"

Про стягнення 169 202,40 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники:

від прокуратури: ОСОБА_1представник за довіреністю

від позивача: Коваленко В.В.

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 15.03.2012 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Менського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення в порядку регресу 169 202,40 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2012 було порушено провадження у справі № 5011-47/1735-2012, розгляд справи було призначено на 23.02.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2012 розгляд справи було відкладено до 15.03.2012 у звязку із неявкою у судове засідання представників відповідача, з метою виконання сторонами вимог суду, а також із необхідністю витребування у сторін спору додаткових доказів по справі, які необхідні для вирішення спору.

15.03.2012 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представник відповідача подав клопотання у якому повідомив про те, що відповідачем у відповідності до Закону України “Про акціонерні товариства” № 514 від 17.09.2008, змінено назву, а саме: з Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" на Публічне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство 13061", на підтвердження зміни найменування надано довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організації України АА № 391634 та випуску з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В судовому засіданні 15.03.2012 представник прокуратури надав пояснення по суті спору та підтримав заявлені вимоги. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок ДТП, за участю гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 ( водій Відкритого акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061"), яке сталося з вини працівника відповідача, гр. ОСОБА_4 загинув. На підставі вимог Закону № 1105, відповідно до постанови № 2520/5112.1/5112.1/1 від 14.04.2011 та постанови № 2520/5112/5112/2 від 18.02.2010 Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області були перераховані дружині ОСОБА_4 - ОСОБА_6 платіжним дорученням № 705 від 05.07.2010 гр. одноразова допомога у звязку із смертю чоловіка в сумі 166202,40 грн. та платіжним дорученням № 603 від 11.06.2010 відшкодування витрат за ритуальні послуги в сумі 3000,00 грн. Всього сплачено страхових виплат на загальну суму 169202,40 грн. Оскільки винним у загибелі гр. ОСОБА_4 визнано працівника відповідача гр. ОСОБА_5, а відтак враховуючи положення ст. ст. 1166, 1187, 1191, позивач має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Представник позивача в даному судовому засіданні також підтримав заявлені вимоги та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.03.2012 визнав позовні вимоги повністю та просив суд про розстрочку виконання рішення на умовах сплати платежів рівними частинами протягом двох років.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно із довідкою РЕР ДАІ з обслуговування м. Мени, Менського, Корюківського, Н-Сіверського, Семенівського, Сосницького, Щорського районів транспортний засіб DAF FTCF 75, д.н. НОМЕР_1 та напівпречеп LOHR C2H99S, д.н. НОМЕР_2 з 30.05.2007 та з 22.02.2008 відповідно, зареєстровані за власником Відкритим акціонерним товариством "Київське автотранспортне підприємство 13061".

17.05.2010 Сосницьким районним судом Чернігівської області було винесено вирок, яким гр. ОСОБА_5, працюючого водієм на Відкритму акціонерному товаристві "Київське автотранспортне підприємство 13061", визнано винним за ст. 286 ч. 1 КК України та призначено йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, а на підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбуття призначеного покарання, якщо він протягом двох років не вчинить нового злочину, а також зобовязано гр. ОСОБА_5 виплатити на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 25000,00 грн.

Вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 17.05.2010 у справі № 1-13/10 відносно засудженого гр. ОСОБА_5 мотивований тим, що підсудний вчинив злочин, передбачений ст. 286 ч. 1 КК України, який полягав у тому, що гр. ОСОБА_5 22.12.2008 близько 22-00 год., керуючи автопоїздом у складі автомобілю DAF FTCF 75, д.н. НОМЕР_1 та напівпречепу LOHR C2H99S, д.н. НОМЕР_2, рухався у напрямку Чернігова по автодорозі Чернігів-Н. Сіверський-Гремяч. Під час руху водій ОСОБА_5 порушив вимоги п. п. 11.2, 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху України, неподалік с. Рудня, Сосницького р-ну, Чернігівської області, під час зустрічного проїзду створив небезпеку для дорожнього руху і допустив зіткнення з автомобілем ЗІЛ 431412 піскорозкидувачем, д.н. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4, що рухався у напрямку Н. Сіверський, внаслідок чого водій ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які стали безпосередньою причиною смерті останнього. Таким чином, порушення гр. ОСОБА_5 п. п. 11.2, 12.3, 13.3 Правил дорожнього руху України, знаходиться в прямому причинному звязку з виникненням ДТП та її наслідками.

Відповідно до ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 04.10.2010 у справі № 11-480/2010 вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 17.05.201 у справі № 1-13/10 залишено без змін.

Згідно з ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Відповідно до постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області № 2520/5112/5112/2 від 18.02.2010 ОСОБА_6 на підставі ст. ст. 33-34 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»призначено одноразову допомогу в наслідок смерті ОСОБА_4 в розмірі 166202,40 грн.

Відповідно до постанови Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області № 2520/5112.1/5112.1/1 від 14.04.2011 ОСОБА_6 на підставі ст. ст. 33-34 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»призначено відшкодування витрат на поховання та повязані з цим ритуальні послуги в сумі 3000,00 грн.

Прокуратура у позовній заяві наголошувала на тому, що на підставі вимог Закону № 1105, відповідно до постанови № 2520/5112.1/5112.1/1 від 14.04.2010 та постанови № 2520/5112/5112/2 від 18.02.2010 Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області останнім було перераховано платіжним дорученням № 705 від 05.07.2010 гр. ОСОБА_6 одноразова допомога у звязку із смертю чоловіка в сумі 166202,40 грн. та платіжним дорученням № 603 від 11.06.2010 відшкодування витрат за ритуальні послуги в сумі 3000,00 грн. (належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи, а оригінали було досліджено судом в судовому засіданні по справі). Всього сплачено страхових виплат на загальну суму 169202,40 грн.

Також, у матеріалах справі міститься належним чином засвідчена копія розрахунку суми відшкодування за лютий-липень внаслідок смерті ОСОБА_4, загальна сума якого складає 169202,40 грн., з яких 166202, 40 грн. одноразова допомога в разі смерті потерпілого його сімї та 3000,00 грн.- відшкодування витрат по виготовленню та встановленню памятника.

Прокуратура та позивач у позовній заяві стверджують, що відповідач не є особою, яка була зобов'язана сплачувати за потерпілого на виробництві ОСОБА_4 внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві /ст.6 Закону № 1105/, а тому згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України позивач, який відшкодував шкоду завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Враховуючи вищенаведене, прокурор Менського району Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області

звернувся до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 169202,40 грн. в порядку регресу.

Відповідно до ст.2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно зі ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій і бездіяльності фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно ст. 15 Закону № 1105 страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Згідно ст. 18 вищевказаного Закону виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду. Виконавча дирекція є підзвітною правлінню Фонду, проводить свою діяльність від імені Фонду у межах та в порядку, що визначаються його статусом і Положенням про виконавчу дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, організовує та забезпечує виконання рішень правління Фонду.

Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення. Управління та відділення виконавчої дирекції Фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 46 Закону № 1105, Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування фонду здійснюється за рахунок, зокрема, внесків роботодавців.

Кошти, які надходять до фонду у вигляді страхових внесків, використовуються виключно для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю працівника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

За загальним правилом відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоровя від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться у відповідності із законодавством про страхування від нещасного випадку, складовою якого, зокрема, є Основи законодавства України про загальнообовязкове державне страхування від 14.01.1998р. №16/98-ВР, Закон України „Про охорону праці”, Закон України „Про загальнообовязкове державне, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності”, Кодекс законів про працю, а також інші нормативно-правові акти у частині, що не суперечить вказаному Закону (п.1 постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” із внесеними змінами).

Відповідно до ст.21 Основ законодавства України про загальнообовязкове державне страхування внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з ст.13 Закону України „Про загальнообовязкове державне, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності”та ст.11 Основ законодавства України про загальнообовязкове державне страхування страховим ризиком є обставини, внаслідок яких може статися страховий випадок, а страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до ст.6 Закону України „Про загальнообовязкове державне, соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України, які спричинили втрату працездатності”суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик; застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування ; страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи; страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

П. 3 ч. 2 статті 11 цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України визначено. що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст.. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1. ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому під шкодою слід розуміти зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага.

Статтею 1188 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Згідно із ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з ст.1193 Цивільного кодексу України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1195 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати , викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди України” від 27.03.1992 №6 джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд відзначає, що дана позовна заява у відповідності до ст.ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру»вжита як захід прокурорського реагування на захист інтересів держави в особі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Менському районі з метою повернення фактично витрачених Фондом коштів на проведення страхових виплат потерпілому, ушкодження здоров'я якого настало з вини особи, яка зобов'язана сплачувати страхові внески за нього.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що в результаті ДТП, яка трапилася з вини водія відповідача ОСОБА_5 під час керування ним належним відповідачу автомобілем DAF FTCF 75, д.н. НОМЕР_1 та напівпричепом LOHR C2H99S, д.н. НОМЕР_2, внаслідок якої ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, які стали безпосередньою причиною його смерті що встановлено зокрема вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 17.05.2010 відносно засудженого гр. ОСОБА_5, який набрав законної сили, позивачу заподіяно матеріальну шкоду, яка полягає у виплаті останнім на підставі постанови № 2520/5112.1/5112.1/1 від 14.04.2010 та постанови № 2520/5112/5112/2 від 18.02.2010 Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області дружині ОСОБА_4 - ОСОБА_6 одноразової допомоги у звязку із смертю чоловіка в сумі 166202,40 грн. та відшкодування витрат за ритуальні послуги в сумі 3000,00 грн. Сплата вищенаведених сум підтверджується платіжним дорученням № 705 від 05.07.2010 гр. та платіжним дорученням № 603 від 11.06.2010. Всього сплачено страхових виплат на загальну суму 169202,40 грн.

Суд зазначає, що Публічне акціонерне товариство "Київське автотранспортне підприємство 13061"є платником страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, але виступає страхувальником лише стосовно своїх працівників, тобто до осіб, які працюють на даному підприємстві на умовах трудового договору, але не щодо працівників підприємства «Філія «Сосницька дорожньо-експлуатаційна дільниця». Отже, оскільки позивачем за рахунок коштів Фонду проведено страхові виплати, що знаходиться в безпосередньому причинному звязку з діями особи (працівника відповідача), правовідносини з якою не охоплюються сферою загальнообовязкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, то витрачені позивачем кошти є для нього шкодою в розумінні ст. ст. 1166, 1191 Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки позивачем здійснено страхові виплати внаслідок зіткнення двох джерел підвищеної небезпеки, а тому відповідальність за неї згідно вимог ст. ст. 1166 ч. 1, 1187, 1188, 1191, 1192 Цивільного кодексу України повинен нести відповідач, як володілець джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого сталася ДТП, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість, доведеність та законність вимог позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу сплачених страхових виплат, які полягають у виплаті Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області ОСОБА_6 одноразової допомоги у звязку із смертю чоловіка в сумі 166202,40 грн. та відшкодування витрат за ритуальні послуги в сумі 3000,00 грн., а відтак позовні вимоги прокуратури та позивача про відшкодування страхових виплат в порядку регресу в сумі 169202,40 грн. підлягають задоволенню у відповідності до наданого прокуратурою та позивачем розрахунку.

Серед іншого, суд в даному судовому засіданні, розглянувши усно заявлене клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, вирішив, що таке клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Відповідно до абзацу 2 п.1. Розяснення Вищого арбітражного суду України (на даний час ВГСУ) від 12.09.96 р. N 02-5/333 встановлено, що стаття 121 ГПК України не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час від набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Згідно п.2 вищевказаного Розяснення підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Оскільки відповідачем не наведено обґрунтованих та законних обставин, які можуть бути підставами для задоволення вказаного клопотання, а також не надано жодних доказів наявності дійсно виняткових обставин, які можуть бути підставою для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення, у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" (код ЄДРПОУ 05440979, місцезнаходження: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 24) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Менському районі Чернігівської області (код ЄДРПОУ 25975493, місцезнаходження: 15600, Чернігівська обл., м. Мена, вул. Жовтнева, 4/3) страхові виплати в сумі 169202 (сто шістдесят девять тисяч двісті дві) грн. 40 коп.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київське автотранспортне підприємство 13061" (код ЄДРПОУ 05440979, місцезнаходження: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 24) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 3384 (три тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 05 коп.

4. Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення 20.03.2012