Рішення № 22226342, 20.03.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.03.12 р. Справа № 5006/38/10/2012

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О.

при секретарі судового засіданні Зікєєвій Л.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу

за позовом: Міністерства юстиції України м.Київ

до відповідача: Державного підприємства “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” м.Торез, Донецька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державна казначейська служба України м.Київ

про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 5 492,44грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- за довір.

від відповідача: не зявився

від третьої особи: не зявився

Суть спору:

Позивач, Міністерство юстиції України, м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” м.Торез, Донецька область за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державна казначейська служба України, м.Київ про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 5 492,44грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ухвалу Європейського суду з прав людини від 22.09.2009р. за заявою №5687/08; платіжне доручення №1813 від 17.12.2009р., постанову про закінчення виконавчого провадження від 17.06.2011р. ВП №15642055 тощо.

20.03.2012р. позивач надав лист №8-5-345 від 20.03.2012р., в якому просить суд залучити до матеріалів справи копії рішень Торезького міського суду Донецької області від 21.08.2004р. та від 13.09.2004р. Лист та додані до нього документи судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців №13352268 від 19.03.2012р. станом на 19.03.2012р. Державне підприємство “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” зареєстровано та знаходиться за адресою: 86600, Донецька область, м.Торез, вул.Поповича,22. Витяг судом розглянутий та залучений до матеріалів справи.

Відповідач в судові засідання не з'явився, відзив на позовну заяву не представив, про час, дату і місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджено відміткою канцелярії суду, та повернутим на адресу суду поштовим повідомленням з відміткою про вручення.

Стаття 75 Господарського процесуального кодексу України передбачає, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи, а також неявка належним чином повідомлених представників відповідача у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливають на таку кваліфікацію.

Розгляд справи відкладався, у звязку з неявкою відповідача та необхідністю представлення додаткових документів.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення уповноваженого представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Громадянка України ОСОБА_2 звернулась до Європейського суду з прав людини з заяву №5687/08 “Лужнова проти України” у звязку з невиконанням рішень національного суду за якими на користь заявниці було стягнуто заборгованість із заробітної плати.

З метою вирішення питань, порушених у заяві до Європейського суду Урядом України та ОСОБА_2 подані декларації щодо досягнення дружнього врегулювання у зазначеній справі стосовно виплати на користь гр.ОСОБА_2 заборгованості за рішеннями Торезького міського суду Донецької області від 21.08.2004р. та від 13.09.2004р.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обовязковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобовязуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У звязку із обовязком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обовязковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

За Ухвалою Європейського суду з прав людини від 22.09.2009р. за заявою №5687/08 “Лужнова проти України” встановлено факт досягнення сторони дружнього врегулювання у справі, згідно з якими заявниця погоджується відмовитись від будь-яких скарг проти України в обмін на зобовязання Уряду сплатити належну їй заборгованість за рішеннями Торезького міського суду Донецької області від 21.08.2004р. та від 13.09.2004р.

17.12.2009року на рахунок ОСОБА_2 з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 5492,44грн.

Факт перерахування підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №1813 від 17.12.2009р. та постановою про закінчення виконавчого провадження від 17.06.2011р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, позивач посилається на ті обставини, що у звязку з невиконанням відповідачем рішень Торезького міського суду Донецької області від 13.09.2004р., 21.08.2004р. державі Україна були завдані збитки, які виразились у сплаті компенсації за Ухвалою Європейського суду від 22.09.2009р.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Міністерство юстиції України на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою взятих на себе зобовязань сплатити на користь гр. ОСОБА_2 заборгованість за рішеннями Торезького міського суду Донецької області від 21.08.2004р. та від 13.09.2004р., як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу).

Частиною 4 ст.9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено обовязок Органу представництва звернутись до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Органом представництва згідно ст. 1 вказаного Закону є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно із ст.2 ЦК України держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст.170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Частиною 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Таким чином, Міністерство юстиції України наділене повноваженнями щодо звернення з позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою зобовязань які виникли на підставі угоди дружнього врегулювання, досягнутої під час розгляду заяви №5687/08 проти України Європейським судом з прав людини.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, у звязку з недотриманням ДП “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” законодавства про працю ОСОБА_2 була змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішеннями Торезького міського суду Донецької області від 13.09.2004р., 21.08.2004р. було встановлено ряд порушень ДП “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” законодавства про працю та задоволено позови ОСОБА_2

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд дійшов висновку, що рішення Торезького міського суду Донецької області, які набули законної сили, є обовязковими для виконання відповідачем Державним підприємством “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” як боржника, за вказаними рішеннями.

Обовязок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості із заробітної плати та інших компенсаційних витрат, а обовязок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаного рішення є похідним та виникає внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості із заробітної плати працівнику.

Наявність виконавчого провадження не є перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте відповідач протягом розгляду справи доказів, які б в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, підтвердили факт відсутності вини відповідача та/або наявності неправомірних дій або бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, суду не представив.

Державна казначейська служба України була залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до заподіяння державі збитків, у вигляді виплати ОСОБА_2 сум стягнутих за Рішеннями Торезького міського суду Донецької області від 13.09.2004р., 21.08.2004р. у розмірі 5492,44грн. і іншого відповідачем не доведено.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача в порядку передбаченому ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м.Київ до Державного підприємства “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” м.Торез про стягнення збитків, завданих Державному бюджету України у розмірі 5492,44грн., задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” м.Торез (ЄДРПОУ 03365328, 86600, Донецька область, м.Торез, вул.Поповича,22) на користь Державного бюджету України збитки у розмірі 5492,44грн.

Стягнути з Державного підприємства “Підприємство комунальних котелень та теплових мереж” м.Торез (ЄДРПОУ 03365328, 86600, Донецька область, м.Торез, вул.Поповича,22) на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в сумі 1609,50грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 20.03.2012р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.03.2012р.

Суддя Лейба М.О.