Рішення № 22225702, 27.03.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

27.03.2012Справа №5002-7/164-2012 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» (вул. Червоноармійська, 17, к. 16, м. Київ, 01004; вул. Кіквідзе, 1-А, офіс 12; а/с-18, м. Київ, 01103)

До відповідача Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» (пл. Моряків, 1, м. Євпаторія, 97416)

Про стягнення 223 268,00 грн.

За зустрічним позовом Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» (пл. Моряків, 1, м. Євпаторія, 97416)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» (вул. Червоноармійська, 17, к. 16, м. Київ, 01004; вул. Кіквідзе, 1-А, офіс 12; а/с-18, м. Київ, 01103)

Про визнання недійсними договорів

Суддя І. І. Дворний

представники:

Від позивача (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_1, предст., дов. №01/02 від 17.02.2012 р.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) не зявився.

Сутьспору: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» звернулося до Господарського суду АР Крим з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» заборгованості в розмірі 223268,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків за договором управління майном №104 від 13.08.2010 р. в частині повного та своєчасного перерахування щомісячного розміру винагороди, що призвело до утворення заборгованості в сумі 216968,00 грн., яку позивач просить стягнути примусово. Крім того, позивач також повідомляє, що 13.08.2010 р. між сторонами також був укладений договір про надання послуг №108, заборгованість відповідача за яким складає 6300,00 грн. та також підлягає примусовому стягненню.

У судовому засіданні, що відбулося 23.02.2012 р., представником відповідача була надана суду зустрічна позовна заява, в якій Державне підприємство «Євпаторійський морський торговельний порт» просить суд визнати недійсними укладені між сторонами договори №104 від 13.08.2010 р. та №108 від 13.08.2010 р.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що при укладенні договору управління майном №104 від 13.08.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» приховало той факт, що передані за договором вантажні крани не є його власністю, а належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Югстройсервіс», що вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції в м. Євпаторія №1665/23-2/0112583 від 08.08.2011 р. Вказаний факт, в свою чергу, за твердженням Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт», суперечить статті 1032 Цивільного кодексу України. Посилаючись на недійсність договору №108 від 13.08.2010 р., позивач за зустрічним позовом зазначає, що всупереч пункту 3.1.1 Договору ТОВ «АЕР-ПРО» не надало ніякого документального підтвердження про наявність у нього атестованих спеціалістів необхідної кваліфікації, а Державною податковою інспекцією в м. Євпаторія в акті перевірки №1665/23-2/0112583 від 08.08.2011 р. було зазначено, що єдиним працівником підприємства є директор ТОВ «АЕР-ПРО» Абєєв Ельдар Рашидович, який, враховуючи загальний обсяг задекларованих доходів від реалізації робіт (послуг), фізично не міг здійснювати такий обсяг робіт та забезпечувати роботи вантажних кранів. З урахуванням цього, позивач за зустрічним позовом стверджує, що ТОВ «АЕР-ПРО», користуючись довірою з боку Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» та відсутністю у нього можливості перевірити належним чином кадрові та інші питання відповідача (позивача за первісним позовом), при укладенні договору при укладенні договорів №104 від 13.08.2010 р. та №108 від 13.08.2010 р. ввело ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» в оману, через що вказані договори мають бути визнані недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою ГС АР Крим від 23.02.2012 р. зустрічна позовна заява була прийнята до провадження.

У судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» надав суду письмові пояснення, які були прийняті судом до розгляду.

Державне підприємство «Євпаторійський морський торговельний порт» у судове засідання не зявилося, про причини неявки суд не повідомило, про час та місце розгляду справи було проінформовано належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

За клопотанням представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» ухвалою ГС АР Крим від 05.03.2012 р. строк розгляду справи був продовжений на пятнадцять днів в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального пристрою в порядку статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, суд

ВСТАНОВИВ :

13.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» (Установник управління) та Державним підприємством «Євпаторійський морський торговельний порт» (Управитель) був укладений договір управління майном №104, пунктом 1.1 якого передбачено, що за цим договором Установник управління передає Управителеві на певний строк майно в управління, а Управитель зобовязується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах Установника управління.

Предметом договору, згідно з пунктом 1.2, є чотири вантажні крани балансовою вартістю 250000,00 грн. кожний.

Відповідно до пункту 1.3 Договору загальна балансова вартість майна складає 1000000,00 грн.

Пунктом 1.6 Договору передбачено, що вигода від майна, що передане в управління Управителю, належить Установнику управління.

Базовий розмір винагороди від передачі майна в управління встановлюється в сумі 1200000,00 грн. за рік з урахуванням ПДВ. Щомісячний розмір винагороди складає 100000,00 грн. з урахуванням ПДВ та перераховується Управителем до 20 числа місяця, наступного за звітним, Установнику управління на його банківський рахунок (п. 1.7 Договору).

В пункті 2.1 Договору сторони передбачили, що плата за управління майном, що належить до сплати управителю, встановлюється в розмірі 20% від щомісячного розміру вигоди, зазначеної в п. 1.7 цього договору, 20000,00 грн. з урахуванням ПДВ на місяць, та підлягає сплаті Установником управління на користь Управителя щомісячно в грошовій формі до 25 числа місяця, наступного за звітним.

Матеріали справи свідчать, що майно було передано в управління Державному підприємству «Євпаторійський морський торговельний порт» за відповідним актом приймання-передачі, підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатями (а. с. 24).

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» посилається на те, що відповідачем неналежним чином виконувалися свої обовязки за договором управління майном №104 від 13.08.2010 р. в частині повного та своєчасного перерахування щомісячного розміру винагороди, що призвело до утворення заборгованості в сумі 224710,00 грн. Однак враховуючи, що заборгованість ТОВ «АЕР-ПРО» перед ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» за тим самим договором складає 7742,00 грн, позивач просить стягнути борг в сумі 216968,00 грн.

В свою чергу, Державне підприємство «Євпаторійський морський торговельний порт» стверджує, що при укладенні договору управління майном №104 від 13.08.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» приховало той факт, що передані за договором вантажні крани не є його власністю, а належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Югстройсервіс», чим ввело ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» в оману.

Однак, з цього приводу суд зазначає наступне.

Так, в пункті 1.4 Договору №104 від 13.08.2010 р. сторонами було закріплено, що майно, зазначене в п. 1.2 цього Договору, належить установнику управління на праві договору оренди.

Відповідно до частини 1 статті 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (ч. 1 ст. 1030 ЦК України).

Частиною 1 статті 1032 ЦК України дійсно закріплено, що установником управління є власник майна.

Проте, стаття 134 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, лише факт укладення договору управління майном особою, яка отримала це майно в орендне користування від власника, не може бути розцінений в якості достатньої підстави для визнання договору недійсним, без наявності факту порушення прав власника майна, повязаного з укладанням цього договору. Факт такого порушення суду доведений не був, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

При цьому, суд звертає увагу на те, що в обґрунтування належності переданого в управління майна Товариству з обмеженою відповідальністю «Югстройсервіс» позивач за зустрічним позовом посилається на акт перевірки Державної податкової інспекції в м. Євпаторії №1665/23-2/01125583 від 08.08.2011 р. В свою чергу, у вказаному акті орган державної податкової служби посилається на лист Держгірпромнагляду по АР Крим і м. Севастополю №08/2164, який в матеріалах справи відсутній. Отже, викладена в акті ДПІ в м. Євпаторії інформація носить похідний характер та не є належним доказом належності майна саме ТОВ «Югстройсервіс».

У той же час, у судовому засіданні представником Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» був наданий лист №59 від 12.08.2010 р., з якого вбачається, що власником майна є ПП «Кримстройснаб ХХІ», яке не заперечувало проти укладення договору №104 від 13.08.2010 р.

Крім того, слід зазначити, що згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право на звернення до господарського суду реалізується шляхом подання відповідного процесуального документа позовної заяви, обовязковими елементами якої є предмет позову та підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.

Суд звертає увагу на те, що вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання недійсним договору №104 від 13.08.2010 р. мотивовані статтею 230 Цивільного кодексу України, яка визначає правові наслідки вчинення правочину під впливом обману.

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Слід зазначити, що під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Обман може відбуватися як у вигляді активної поведінки або повідомлення про будь-які обставини, яких насправді немає (повідомлення недостовірних відомостей про предмет договору, надання підробних документів про право власності на продавану річ, про право на вчинення такого правочину), так і у вигляді свідомого замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину.

Верховний суд України в листі від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Проте, з матеріалів справи не вбачається факт обману Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» при укладанні договору №104 від 13.08.2010 р., оскільки в пункті 1.4 Договору сторонами було чітко зазначено, що майно належить установнику управління на праві договору оренди. Отже, позивач за зустрічним позовом був обізнаний щодо правового титулу, на якому належало майно Товариству з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО», а тому факт приховання якоїсь інформації, як власне і умисел з боку ТОВ «АЕР-ПРО» на введення ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» в оману матеріалами справи не підтверджується. Більш того, матеріали справи свідчать, що договір управління майном виконувався сторонами, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі виконаних робіт (послуг) та актами звірки взаємних розрахунків і свідчить про відсутність перешкод для вчинення правочину.

З урахуванням цього, підстави для визнання недійсним договору №104 від 13.08.2010 р. відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Проте, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується наявність заборгованості Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» за договором №104 від 13.08.2010 р. в заявленому до відшкодування розмірі.

Так, позивачем за первісним позовом не були враховані здійснені ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» платежі за четвертий квартал 2011 року в сумі 23700,00 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами актом звірки взаємних розрахунків, з якого вбачається, що розмір заборгованості ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» перед ТОВ «АЕР-ПРО» складає 201010,00 грн. Враховуючи, що заборгованість позивача за первісним позовом за тим самим договором перед ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» дорівнює 7742,00 грн. та не заперечується сторонами по суті, стягненню підлягає борг в розмірі 193268,00 грн.

Враховуючи, що всупереч вимогам статей 33, 34 ГПК України Державним підприємством «Євпаторійський морський торговельний порт» не були надані суду належні і допустимі докази погашення заборгованості за договором №104 від 13.08.2010 р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» підлягають частковому задоволенню на суму 193268,00 грн. В частині стягнення заборгованості в сумі 23700,00 грн. в первісному позові слід відмовити.

Крім того, матеріали справи також свідчать про те, що 13.03.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» (Виконавець) та Державним підприємством «Євпаторійський морський торговельний порт» (Замовник) був укладений договір №108 про надання послуг, пунктом 1.1 якого передбачено, що Виконавець зобовязується за завданням Замовника надати спеціалістами Виконавця послуги по забезпеченню роботи вантажних кранів Замовника, а саме РДК-160 TAKRAS в кількості чотирьох одиниць, по здійсненню перевантаження (вивантаженню з морського та навантаженню на автомобільний чи морський транспорт, додаткове перевантаження у межах складської зони) будівельного піску, а Замовник зобовязується оплатити надані послуги в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Вартість послуг за цим договором складає 7000,00 грн., у тому числі ПДВ (п. 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 2.2 Договору оплата наданих послуг за цим договором проводиться на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі актів здачі-приймання послуг.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» зазначає, що відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не належним чином були виконані свої обовязки за вказаним договором, що призвело до утворення заборгованості в сумі 6300,00 грн., яку він просить стягнути примусово.

В свою чергу, Державне підприємство «Євпаторійський морський торговельний порт» стверджує, що договір №108 від 13.08.2010 р. має бути визнаний недійсним як такий, що укладений під впливом обману, з приводу чого суд зазначає наступне.

В пункті 3.1 Договору про надання послуг №108 від 13.08.2010 р. сторони передбачили, що Виконавець зобовязаний своєчасно та якісно надавати послуги, зазначені в п. 1.1 цього договору. Надати для виконання послуг атестованих спеціалістів необхідної кваліфікації та надати відповідне документальне підтвердження Замовнику. При цьому, при виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню своїх обовязків, згідно з цим договором, терміново повідомити про це Замовника.

Державне підприємство «Євпаторійський морський торговельний порт» зазначає, що в порушення зазначеного пункту ТОВ «АЕР-ПРО» не надало ніякого документального підтвердження про наявність у нього атестованих спеціалістів необхідної кваліфікації.

Проте, суд зазначає, що вказана обставина не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений під впливом обману, оскільки під обманом, як було зазначено вище, слід розуміти вчинення стороною навмисних дій, направлених на введення в оману, тобто обовязковим є наявність умислу сторони. Таким чином, ненадання відповідачем (позивачем за первісним позовом) документального підтвердження наявності атестованих спеціалістів необхідної кваліфікації не свідчить ані про свідоме замовчування обставин, які можуть перешкодити укладенню правочину, ані про повідомлення про обставини, яких насправді немає, позаяк для виконання договору такі спеціалісти могли бути в подальшому залучені Товариством з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО», у тому числі на підставі цивільно-правових угод. Так, зі змісту договору №108 від 13.08.2010 р. не вбачається, що такі спеціалісти мали обовязково бути наявними в штаті Виконавця, а пункт 3.1.1 договору, на який посилається позивач за зустрічним позовом, передбачав надання інформації не про наявність у ТОВ «АЕР-ПРО» необхідних працівників, а про надання (без зазначення умов, що не виключає можливості їх залучення ззовні) цих спеціалістів для виконання відповідних послуг. З цих самих підстав не може бути прийнята до уваги інформація, викладена в акті перевірки Державної податкової інспекції в м. Євпаторія №1665/23-2/0112583 від 08.08.2011 р., щодо наявності в штаті ТОВ «АЕР-ПРО» лише одного працівника директора товариства.

Більш того, матеріали справи свідчать, що обумовлені договором №108 від 13.08.2010 р. послуги були виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО», що підтверджується підписаними обома сторонами актами звірки взаємних розрахунків (а. с. 30-32).

З урахуванням цього, суд вважає, що всупереч положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, позивачем за зустрічним позовом не був доведений суду той факт, що під час укладання договору №108 від 13.08.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» навмисно цілеспрямовано ввів Державне підприємство «Євпаторійський морський торговельний порт» в оману, як і взагалі не доведений сам факт обману, позаяк наявність в штаті ТОВ «АЕР-ПРО» атестованих спеціалістів необхідної кваліфікації для виконання договірних робіт спірним договором не була передбачена в якості обовязкової умови.

За таких обставин, правові підстави для визнання недійсним договору №108 від 13.08.2010 р. відсутні, у звязку з чим зустрічний позов в цій частині задоволенню також не підлягає.

У той же час, при зверненні до суду Товариством з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» не було враховано, що заборгованість за договором №108 від 13.08.2010 р. була погашена Державним підприємством «Євпаторійський морський торговельний порт» в повному обсязі, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами. Отже, факт наявності порушеного права ТОВ «АЕР-ПРО» на момент звернення до суду був відсутній, у звязку з чим вимоги позивача про стягнення з ДП «Євпаторійський морський торговельний порт» за договором №108 від 13.08.2010 р. в сумі 6300,00 грн. задоволенню не підлягають.

Судові витрати у вигляді сплаченого судового збору суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» (пл. Моряків, 1, м. Євпаторія, 97416, ідентифікаційний код 01125583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» (вул. Червоноармійська, 17, к. 16, м. Київ, 01004; вул. Кіквідзе, 1-А, офіс 12; а/с-18, м. Київ, 01103, ідентифікаційний код 33499164) заборгованість в розмірі 193268,00 грн. та судовий збір в сумі 3865,36 грн.

3.В частині стягнення з Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕР-ПРО» заборгованості в сумі 30000,00 грн. в первісному позові відмовити

4.В зустрічному позові Державного підприємства «Євпаторійський морський торговельний порт» відмовити.

5.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 27.03.2012 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.