Постанова № 22224548, 15.03.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2012 р. справа № 2а-11453/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16 год. 23 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Бєломєстнов О. Ю.

при секретаріАврамченко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто»

до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції

про часткове визнання недійсним податкового повідомлення -

рішення №0000041741/0 від 26.01.2010р.

за участі представників позивача Шкреби В.І., Пашкарьова О.О.

представника відповідача Таранова Є.Г.

прокурора Вартанової О.М.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто» 05.05.2010 року звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним нарахування податкових зобовязань за актом позапланової документальної перевірки №3564/17-2/19375859 від 29.12.2009 року, визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000041741/0 від 26.01.2010р. про визначення суми податкових зобовязань з податку фізичних осіб і фінансових санкцій.

Відповідно до ст. 137 КАС України позивач заявою від 15.02.2012 року уточнив позовні вимоги та просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000041741/0 від 26.01.2010р. про визначення суми податкових зобовязань з податку фізичних осіб і фінансових санкцій відносно ТОВ «Авто». Заявою від 15.03.2012 року позивач просив залишити без розгляду позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення рішення від 26.01.2010р. №0000041741/0 в частині визначення податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 130 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 260 грн. У іншій частині наполягав на задоволенні позовних вимог. Ухвалою від 15.03.2012 року позовні вимоги в зазначеній частині були залишені без розгляду. Таким чином остаточно позивач просив визнати недійсним та скасувати податкове поділення рішення Горлівської обєднаної державної податкової інспекції від 26.01.2010р. №0000041741/0 в частині визначення податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 793011,94 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1586023,88 грн.

В обґрунтування задоволених вимог позивач наводить, що за результатами перевірки, проведеної відповідачем, був складений акт №3564/17-2/19375859 від 29.12.2009р., у якому встановлено заниження податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 793141,94 грн. На підставі цього акту відповідачем прийняте повідомлення рішення від 26.01.2010р. №0000041741/0, яке просить визнати недійсним та скасувати.

Підставою для цього зазначає проведення перевірки всупереч приписам постанови КМ України №502 від 21.05.2009р., яка передбачає мораторій на проведення позапланових перевірок, а також Закону України «Про державну податкову службу», який вимагає рішення суду для проведення позапланової перевірки платника податків.

Крім того, зазначає, що впродовж 2005-2007р. позивач надавав фізичним особам послуги з переоформлення транспортних засобів при їх купівлі-продажу. Для цього ним укладалися трьохсторонні договори, сторонами яких окрім позивача був покупець та продавець. На їх виконання покупець сплачував кошти продавцеві, а позивач у свою чергу складав довідку-рахунок, на підставі якої здійснювалося оформлення автотранспорту. Фактично позивач не одержував від покупця та не перераховував продавцеві кошти, тобто не був посередником між ними. А тому він не вважається податковим агентом у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», не повинний утримувати податок та сплачувати його до бюджету.

Також позивач вказує, що відповідачем невірно визначена база оподаткування, оскільки сума одержаних продавцем коштів ним не визначена. Застосування оціночної вартості при визначенні доходу з метою обчислення ПДФО законами про оподаткування не передбачено.

З посиланням на встановлені ст. 15 Закону України «Про порядок погашення податкових зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строки давнини позивач наполягає на неправомірності визначення у 2010 році податкових зобовязань за період з 2005 по 2007 роки.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, що наведені вище.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у запереченнях №7869/10/10-013 від 01.06.2010р. (т.1 а.с. 38).

Зазначає, що постанова КМ України, на яку посилається позивач, не розповсюджується на перевірки щодо правильності обчислення, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обовязкових платежів).

Проведеною перевіркою позивача було встановлено, що позивач у 2005-2006 роках здійснював посередництво при продажу автомобілів фізичними особами. При цьому обєкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб обраховувався не з договірної або оціночної ціни, а довільно. У договорах комісії та інших наданих до перевірки документах вартість автомобілів переважно не вказувалася, або вказувалося, що вона є договірною. Податок утримувався позивачем переважно з вартості автомобіля 100 грн.

З посиланням на Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» відповідач вказує, що при укладенні договорів купівлі-продажу рухомого майна за посередництвом юридичної особи комісіонера останній вважається податковим агентом при оподаткуванні доходів, одержаних продавцем, а тому повинний нараховувати та сплачувати податок до бюджету.

Щодо визначення бази оподаткування відповідач посилається на те, що наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N142/5/2092 затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, пункт 1.4 якої передбачає можливість її застосування у разі визначення вартості відокремленого ДТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету.

Щодо строків давнини відповідач вказує, що сплата ПДФО не передбачає подання декларацій (розрахунок форми 1-ДФ не вважається декларацією, оскільки податок сплачується не на підставі цього розрахунку). А тому облік строків давнини, який пов'язаний зі строками надання декларацій, у цьому випадку не може бути застосований.

Зважаючи на наведене зазначає про правомірність викладених у акті перевірки №3564/17-2/19375859 від 29.12.2009р висновків щодо заниження податкових зобовязань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 793141,94 грн. та відсутність підстав для скасування прийнятого на його підставі повідомлення рішення від 26.01.2010р. №0000041741/0.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, що наведені вище.

Згідно з повідомленням №05/1-985вих-10 від 31.05.2010 року до участі у справі вступила прокуратура Донецької області. Прокурор у судовому засіданні підтримав заперечення відповідача та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора суд встановив наступне.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Авто» є субєктом підприємницької діяльності юридичною особою, код ЄДРПОУ 19375859, зареєстрований 15.07.1994р. виконкомом Горлівської міської ради, перебуває на обліку як платник податків у Центрально-міської відділенні Горлівської ОДПІ.

Відповідач Горлівська обєднана державна податкова інспекція є органом Державної податкової служби, який у даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» владні управлінські функції.

Відповідачем була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, повноти нарахування та сплати до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2005р. по 31.12.2007 р. За результатами перевірки складений акт №3564/17-2/19375859 від 29.12.2009 року (надалі Акт перевірки, т. 1 а.с. 12-25).

Проведеною перевіркою встановлено заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб за період 2005 рік на суму 130 грн., 2006 рік 793011,94 грн. У акті перевірки зазначено, що відповідно до наданих до перевірки документів позивач здійснював посередництво при продажу транспортних засобів. Обєкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб (надалі ПДФО) від реалізації транспортних засобів визначався виходячи не з договірної ціни та не з оціночної вартості, крім випадків придбання транспортних засобів у фізичних осіб юридичними особами. У п. 3 договорів комісії та п.5 актів договорів про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів ціна транспортних засобів не вказана, або вказана, що вона є договірною.

З посиланням на п. 1.2, 1.3, 1.15 ст.1, п. 4.2.6 ст. 4, п. 7.1 ст.7, п. 12.1 ст. 12, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відповідач зазначає, що при укладенні угод купівлі-продажу рухомого майна, яке належить продавцю - фізичній особі, податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів від такого продажу є юридична особа, при посередництві якої укладено таку угоду.

Відповідно до п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 цього Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Відповідач вказує, що спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395 затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів. Пункт 1.4 цієї методики передбачає можливість її застосування у разі визначення вартості відокремленого ДТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету. Тому відповідач у Акті перевірки зазначає, що з метою оподаткування операцій з продажу транспортних засобів дохід від продажу транспортного засобу повинний визначатися на підставі ціни, визначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості цього транспортного засобу.

До перевірки надані акти договори про переоформлення транспортних засобів та номерних агрегатів, довіреності на продаж автомобілів за період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р., книги обліку виданих довідок-рахунків за період з 01.01.2005р. по 31.12.2007., звіти по формі 1-ДФ за той самий період. За період з 01.01.2007р. по 31.12.2007р. акти договори про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів до перевірки не надані. За період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р. документи надані для перевірки прокуратурою Донецької області, зокрема договори комісії, акти договори про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів, довіреності на продаж автомобілів, звіти спеціалістів (автотехнічна експертиза). Зведені відомості, що були використані під час перевірки, систематизовані відповідачем у додатках 3, 4, 5 до Акту перевірки (т.1 а.с.103-159). Саме на підставі цих документів відповідач дійшов висновку про заниження позивачем ПДФО у 2006 році на 793011,94 грн.

Крім того, відповідачем встановлено, що у 2005 році за інших обставин позивачем занижений ПДФО на 130 грн. (т.1 а.с.91-92).

Таким чином, згідно з висновками Акту перевірки внаслідок порушення позивачем п.4.2.6 ст. 4, п. 8.1.1 ст.8, п. 12.1 ст. 12, п. 17.2 ст. 17, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивачем занижений ПДФО на суму 793141,94 грн.

Відповідно до п. 17.1.9. ст.. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

На підставі цієї норми та п.п. 4.2.2 ст. 4 того самого Закону відповідачем 26.01.2010 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000041741/0, яким позивачеві визначені податкові зобовязання з ПДФО у сумі 793141,94 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 1586283,88 грн.

Позивач оспорює дане повідомлення рішення за виключенням суми податку, нарахованої за 2005 рік у сумі 130 грн. та штрафної санкції, яка їй відповідає 260 грн.

Суд вважає, що дані позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

На час виникнення спірних правовідносин питання оподаткування ПДФО регулювалися Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі Закон).

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 цього закону об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід. До складу загального місячного оподатковуваного доходу за правилами п.п. 4.2.6. п. 4.2 ст. 4 Закону включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11 - 12 цього Закону.

Згідно з п. 12.3 ст. 13 Закону якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу.

Пунктом 1.15 ст. 1 Закону визначено, що податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Обовязок осіб, які мають статус податкових агентів, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок встановлений також п. 19.2 ст. 19 Закону.

Порядок оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом визначений п. 8.1 ст. 8 Закону, згідно з яким податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

З аналізу наведених положень Закону вбачається, що обовязок нараховувати та сплачувати ПДФО залежить від наявності у юридичної особи статусу податкового агента. У свою чергу надання такого статусу залежить від факту посередництва при продажу рухомого майна та виплати (нарахування) доходів, за рахунок яких утримується податок.

Отже, для твердження про обовязок позивача утримувати та перераховувати суму ПДФО до бюджету слід встановити обставини посередництва при продажу рухомого майна фізичними особами та факт виплати (нарахування) таким фізичним особам доходів від цього продажу.

Матеріали справи містять копії договорів комісії та актів договорів про переоформлення та стан транспортних засобів та номерних агрегатів (т.4 а.с. 1-362, т.5 а.с. 5-218, т.6 а.с. 1-146). Останні за реквізитами бланків, на яких виготовлені, передбачають зазначення суттєвих умов договору комісії. Відомості про дані договори наведені у додатку №4 до Акту перевірки (т.1 а.с.121-160). Саме з цих договорів відповідач виходив, стверджуючи про посередництво позивача при продажу автомобілів фізичних осіб.

Закон України “Про податок з доходів фізичних осіб” не розкриває змісту посередництва як ознаки податкового агента.

Відповідно до частини першої статті 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що посередництво означає діяльність уповноваженого суб'єкта із вчинення юридичних дій в інтересах іншої особи від імені цієї особи або від власного імені. Визначенню посередництва відповідає діяльність комісіонера в межах договору комісії.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.ст. 1011, 1012 того самого кодексу за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

З наведеного слідує, що для твердження про укладення договору комісії необхідно встановити факт досягнення згоди між його сторонами зокрема щодо ціни майна, яке продається. У судовому засіданні досліджений кожний з наявних у матеріалах справи договорів комісії. У жодному з них не визначена ціна, за якою здійснюється продаж автомобіля. Встановлення цієї умови в усній формі не відповідає ч.2, 3 ст. 639, ст. 654 ЦК України.

Зважаючи на це судом встановлена відсутність згоди сторін договору комісії щодо усіх його істотних умов, а тому вказані договори не вважаються укладеними. Це свідчить про відсутність посередництва з боку позивача, що є обовязковою умовою надання йому статусу податкового агента.

Крім того, як вже зазначалося, для надання такого статусу слід встановити факт виплати (нарахування) фізичним особам доходів від продажу рухомого майна.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На пропозицію суду відповідач не надав доказів виплати позивачем доходів фізичним особам за продані ними транспортні засоби.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи судом з власної ініціативи були витребувані у позивача касові книги, книги обліку розрахункових операцій та платіжні документи, на підставі яких можливо було б встановити факт одержання позивачем коштів за продаж автомобілів та їх виплату продавцям. З наданих позивачем документів таких фактів не вбачається (т.2 а.с. 231-317, т. 5 а.с. 1-4). У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що під час перевірки такі факти також не були встановлені.

За приписами п. 1.15 ст. 1, п. 19.2 ст. 19, п. 8.1 ст. 8 Закону податковий агент утримує податок від суми та за рахунок доходу, який нараховує (виплачує) на користь платника податку. Судом не встановлено фактів виплати (нарахування) позивачем доходів за господарськими операціями, переліченими у додатку 4 до Акту перевірки.

Відтак висновки відповідача щодо наявності у позивача статусу податкового агента у спірних правовідносинах є неправомірними.

Суд приймає до уваги, що відповідач продовж 2006 року видавав довідки-рахунки, складання яких передбачено Правилами роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, що затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 р. N 228 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2002 р. за N 681/6969.

Відповідно до п. 1.14. даних правил розрахунки за придбані транспортні засоби, номерні агрегати та супутні товари проводяться у безготівковому порядку через установи банків або за готівку із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та в іншому порядку відповідно до законодавства. Пунктом 3.19 Правил передбачено, що на продані транспортні засоби комісіонер між інших документів повинен видати покупцю розрахунковий документ, який засвідчує факт купівлі.

Як вже зазначалося, судом не встановлено проведення розрахунків за автомобілі за участю позивача відсутні будь-які докази одержання або виплати коштів за автомобілі. Це також підтверджується відсутністю значень у графі «___ грн. одержані касою торгівельної організації» довідок-рахунків, копії яких наявні у матеріалах справи.

Таким чином складання позивачем довідок-рахунків не свідчить про те, що позивач виступав комісіонером при продажу фізичними особами належних ним автотранспортних засобів.

Крім того, суд при вирішенні даного спору виходить з неправомірності визначення відповідачем суми доходів, на які нарахований ПДФО.

Як вже зазначалося, у Акті перевірки та у судовому засіданні представник відповідача пояснив, що спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 р. N 142/5/2092, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 р. за N 1074/8395 затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів.

Пункт 1.4 цієї методики передбачає можливість її застосування у разі визначення вартості відокремленого ДТЗ для встановлення розміру обов'язкових платежів до бюджету. Тому відповідач у Акті перевірки зазначає, що з метою оподаткування операцій з продажу транспортних засобів дохід від продажу транспортного засобу повинний визначатися на підставі ціни, визначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості цього транспортного засобу.

Останнє твердження не ґрунтується на приписах податкового законодавства.

Частиною 2 статті 92 Конституції України визначено, що система оподаткування встановлюються виключно законами України.

Частиною 3 статті 1 Закону України «Про систему оподаткування» (був чинним на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Обєкт оподаткування є обовязковим елементом механізму справляння податку, у звязку з чим правила його визначення можуть встановлюватися виключно Законами України.

Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не містить положень, які б передбачали застосування оціночної вартості автомобіля при визначенні обєкту оподаткування ПДФО при продажу автомобіля.

Крім того, відповідно до ст. 22 цього Закону він набирає чинності з 1 січня 2004 року. Згідно з пунктом 22.2 статті 22 Закону у разі, якщо норми інших законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону.

Методика товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, на яку посилається відповідач, діяла на час набрання чинності вказаним Законом є підзаконним нормативно-правовим актом, а отже не має пріоритету у застосуванні до спірних правовідносин. Закон не передбачає застосування оціночної вартості транспортного засобу при визначенні обєкту оподаткування, а тому протилежні висновки відповідача є неправомірними.

Таким чином відповідачем невірно визначений обєкт оподаткування ПДФО, що також обумовлює висновок про необґрунтованість спірного донарахування.

Зважаючи на висновки суду про відсутність у позивача обовязку з нарахування та утримання сум податку в силу відсутності у нього статусу податкового агента, неправомірного визначення відповідачем обєкту оподаткування ПДФО, вимоги про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення рішення Горлівської обєднаної державної податкової інспекції від 26.01.2010р. №0000041741/0 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України підлягають стягненню з державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 69-71, 86, 87, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Авто» до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 26.01.2010р. №0000041741/0 в частині визначення податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 793011,94 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1586023,88 грн. задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення рішення Горлівської обєднаної державної податкової інспекції від 26.01.2010р. №0000041741/0 в частині визначення податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб у сумі 793011,94 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1586023,88 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Авто» (84603, Донецька область, м. Горлівка, вул.. Кузнєцова - Зубарева, 21, код ЄДРПОУ 19375859) судовий збір у сумі 3,40 грн. (три гривні 40 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її отримання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому 15 березня 2012р. Постанова виготовлена в повному обсязі 20 березня 2012р.

Суддя Бєломєстнов О. Ю.