Ухвала суду № 22161737, 01.03.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2012 р.м. КиївК/9991/38549/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів:Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засіданняСесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 01.03.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011

у справі№ 2а/0270/1051/11

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Шаргород”

доДержавної податкової адміністрації у Вінницькій області

провизнання протиправним і скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Агрофірма Шаргород” звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправним і скасування рішення скасування рішення № 53 від 27.12.2010 та скасування податкового повідомлення - рішення № 0001391501 від 19.04.2010.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена невиїзна документальна (камеральна) перевірка позивача з питань виявлення арифметичних методологічних помилок та правильності відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування поданої декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року та складено акт №84/1501/35728295 від 19.02.2010 року.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001391501/0 від 19.04.2010, яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1500111 грн. та встановлено, що зазначена суму підлягає зарахуванню у зменшення податкових зобовязань з податку на додану вартість наступних податкових періодів.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в періоді, що перевірявся на 1500111 грн.

27.12.2010 головою Державної податкової адміністрації у Вінницькій області розглянуто службову записку начальника відділу контролю за відшкодуванням податку на додану вартість №358 від 02.12.2010 та податкове повідомлення - рішення №0001391501/0 від 19.04.2010 та акт перевірки №84/1501/35728295 від 19.02.2010 та прийняте рішення №53 від 27.12.2010 про скасування податкового повідомлення - рішення №0001391501/0 від 19.04.2010 оскільки, матеріалами перевірки не доведено факт заниження платником бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. 1.8. ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З акту перевірки №84/1501/35728295 від 19.02.2010 жодних порушень позивачем чинного законодавства під час формування податкового кредиту не виявлено, що свідчить про правомірність заявленого бюджетного відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення позивачем товарних операцій, сплачене по яким податок на додану вартість віднесено до податкового кредиту, та їх товарність відповідачем під сумнів не ставиться.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції, стосовно того, що оскільки сам по собі факт відсутності результатів звірки податкових органів з контрагентом позивача, у якого придбавалися товари по вищезазначеним договорам постачання, не є підставою для висновків про необґрунтоване завищення позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 у справі № 2а/0270/1051/11 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.04.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.06.2011 у справі № 2а/0270/1051/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О. Федоров

СуддіС.Е. Острович

О.І. Степашко Суддя М.О. Федоров