Ухвала суду № 22157207, 14.03.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/5457/11

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Семеновій Г.В.

за участю представників сторін:

відповідача: Охрімовського Я.В.

позивача: Пилипчак С.В., Присяжнюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побережне" до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Побережне" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької МДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ "Побережне" вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2011 року виявлено порушення окремих норм Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі виявлених порушень податковим органом 18 серпня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 546980,00 гривень. Вважаючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, помилковими, а податкове повідомлення-рішення - протиправним, просили визнати його таким і скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2012 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.01.2012 року скасувати, а у задоволенні позову - відмовити, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дали пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Побережне" зареєстроване субєктом спеціального режиму оподаткування ПДВ відповідно до статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Протягом періоду з 25 липня по 29 липня 2011 року податковим ревізором-інспектором Вінницької МДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка з питань дотримання ТОВ "Побережне" вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, про що складено акт №268/23/32172607 від 04 серпня 2011 року (а.с. 7-28).

У даному акті зафіксовані порушення Товариством вимог статтей 16, 20 Закону України "Про оренду землі", статтей 125, 126 Земельного кодексу України та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого Товариством занижено суму податку на додану вартість всього в сумі 447100, грн., в тому числі за 2009 рік в сумі 247637 грн., за 2010 рік - в сумі 151879 грн., за перше півріччя 2011 року - в сумі 47584 грн.

Висновки мотивовані тим, що ТОВ "Побережне" включило до спеціальної декларації суми реалізованої продукції, яку останнє виростило не на власних та не на орендованих землях, оскільки використовувало незареєстровані земельні ділянки. Податковий орган вважає, що кошти, отримані від реалізації продукції на таких земельних ділянках, не підлягають включенню до спеціальної декларації, а повинні вноситись до загальної декларації та відповідно оподатковуватись.

На підставі зазначених порушень податковим органом 18 серпня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000532300 (а.с.29), яким Товариству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 546980,00 гривень, з яких 447100,00 гривень за основним платежем, 99880,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями.

За наслідками адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення №0000532300 було залишене без змін, а скарги ТОВ "Побережне" - без задоволення (а.с.42-44).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що пунктами 8-1.1 та 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування, сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Як вбачається із матеріалів перевірки, Товариство у 2009-2010 роках орендувало земельні ділянки, які не зареєстровані в ДЗК в кількості 549 га, що становить 35,9% від загальної кількості орендованої землі; протягом періоду з 20 грудня 2010 року по 24 червня 2011 року кількість орендованих земель, що не пройшли державної реєстрації, становила 21% від загальної кількості орендованої землі. На цій підставі податковим інспектором, який проводив перевірку, зроблено висновки, що позивачем необґрунтовано включено до спеціальної декларації суму податку на додану вартість від реалізованої сільськогосподарської продукції з тих земельних ділянок, що не були зареєстрованими в органі реєстрації в установленому законодавством порядку, оскільки пунктом 8-1.6 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно. А тому, оскільки частина договорів оренди землі не пройшли державну реєстрацію, товариство, на думку податкового органу, неправомірно скористалося податковою пільгою.

Разом із тим, судом першої інстанції враховано, що статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Відповідно до частини 5 статті 126 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до Закону. що кореспондується із положеннями статті 18 Закону України "Про оренду землі". Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Аналізуючи наведені норми, суд першої інстанції інстанції дійшов висновку, що недотримання вказаних норм стосовно окремих земельних ділянок свідчить про можливі порушення вимог земельного законодавства. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що податкове законодавство пов'язує надання пільг щодо сплати податку на додану вартість при спеціальному режимі оподаткуванні лише з вартістю та обсягами поставки сільськогосподарських товарів власного виробництва сільськогосподарським підприємством.

Так, відповідно до пункту 8-1.2 статті 8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" та статті 209.2 ПК України, згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 статті 8-1 вищевказаного Закону та статтею 209.7 ПК України визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24, (ПК України додано групи 4101, 4102, 4103, 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся, перебував на спеціальному режимі оподаткуванні як сільськогосподарське підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг). При цьому, питання про анулювання або скасування спеціального режиму для підприємства з підстав недотримання умов виробництва сільськогосподарської продукції не розглядалось. Проведеною перевіркою не встановлено фактів придбання позивачем сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб; сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, є продукцією власного виробництва позивача.

Сумніви податкового органу щодо правомірності використання позивачем окремих земельних ділянок не спростовують факту виробництва на них власної сільськогосподарської продукції, що є підставою для застосування спеціального режиму оподаткування. Крім того, на користь обґрунтованості позиції ТОВ "Побережне" свідчить сплата ним фіксованого сільськогосподарського податку з усіх площ сільськогосподарських угідь, що перебувають в користуванні позивача, при цьому заниження або завищення суми сплаченого податку відповідачем не встановлено (стор. 3 акту перевірки №268/23/32172607, а.с. 9).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції і в тій частині, що чинним законодавством не передбачена методика вирахування податкових зобов'язань з ПДВ у випадку часткової відсутності реєстрації договорів оренди земельних ділянок, і його визначення шляхом співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок (площ) до площі земельних ділянок, що не пройшли реєстрацію, є неправомірним.

Таким чином, задовольняючи позов, судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, досліджено докази, і на їх підставі прийнято обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2012 року , без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 19 березня 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.