Постанова № 22156689, 07.03.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/11782/11

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Козубець Т.А., Ващука Ю.В.

відповідача: Герасимчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "МВМ-13" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "МВМ-13" до Шепетівська об'єднана державна податкова інспекція про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ПП "МВМ-13" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Шепетівської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомленьрішень № 0000382300 та № 0000392300 від 26.05.2011 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами позапланової документальної перевірки ПП "МВМ-13" було складено акт № 611/23/14149378 від 12.05.2011 року. В ході перевірки виявлено, що ТОВ “ТОРРА” безпідставно сформувало податкові зобовязання у жовтні грудні 2010 року для ПП “МВМ-13” на підставі угод, що не мали реальних наслідків, тим самим відсутні обєкти оподаткування по операціях з придбання товарів, що потягнуло надання податкової вимоги третім особам. На підставі висновків акту перевірки 26.05.2011 року Шепетівською ОДПІ було прийнято податкові повідомлення рішення № 0000382300 та № 0000392300. Вважаючи прийняті рішення неправомірними, просили визнати ППР протиправними і скасувати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представники позивача (апелянта) апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просили постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.11.2011 року скасувати, а позов - задовольнити, дали пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дав пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Шепетівською ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ПП "МВМ-13" з питань перевірки щодо господарських операцій проведених із ТОВ “ТОРРА” за жовтень-грудень 2010 року. За результатами проведеної перевірки податковим органом було складено акт №611/23/14149378 від 12.05.2011 року (т.1 а.с. 8-20), в якому відображено порушення п. 1, п. 5 ст.203, п. 1, п. 2, ст.. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст.. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України в частині нікчемності правочинів, оскільки вони не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, п. 1.4 ст.1, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, п. 2 ст. 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 71462,00 грн. та п. 4.1. ст.. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” занижено податок на прибуток на суму 122458,00 грн. Висновки акту ґрунтуються на тому, що, на думку податкового органу, за укладеними договорами був відсутній факт здійснення операцій з надання послуг ТОВ “ТОРРА” по поставці мазуту та бітуму .

За результати розгляду матеріалів перевірки керівником Шепетівської ОДПІ були прийняті податкові повідомлення рішення № 0000382300 (т.1 а.с.24) та № 0000392300 (т.1 а.с. 23) від 26.05.2011 року, якими збільшено суми зобов'язань позивача з ПДВ в розмірі 71462,00 грн. та з податку на прибуток на суму 122458,00 грн.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не було доведено реального виконання договорів поставки, оскільки не були складені документи, що підтверджують передачу товару. Із таким висновком колегія суддів апеляційного суду не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно п. п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження). Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ТОВ “ТОРРА” (Постачальник) та ПП “МВМ-13”(Покупець) було укладено договори поставки № 21/10/10 від 21.10.2010 року (т.1 а.с.56) та № 12/11/10 від 12.11.2010 року (т.1 а.с.63), згідно яких Постачальник зобовязувався передати, а Покупець - прийняти та оплатити за встановленою ціною та на умовах договорів Мазут м-100 в кількості 51 тонни (п.1.1 Договору № 21/10/10) та бітуму дорожнього 100 тонн (п.1.1 Договору № 12/11/10).

На підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за укладеними договорами позивачем були надані суду належним чином засвідчені копії податкових накладних (т.1 а.с. 58,65,73,69,73,77), видаткових накладних (т.1 а.с.57, 64,68,72,76), товарно-транспортних накладних та подорожніх листів (т.1 а.с. 59-62,66-67,70-71, 74-75,78-79). Крім того, на підтвердження використання у власній господарській діяльності придбаного товару позивачем були надані копії актів на списання використаних матеріалів (т.1 а.с. 80-84, 89-102), видаткових накладних (т.1 а.с. 107-112), актів приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в (т.1 а.с. 113-250, т.2 а.с. 1-4). Зазначені докази у їх сукупності та взаємозв'язку, на думку колегії суддів, спростовують твердження податкового органу про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентом.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Відповідно до п. п. 5.2.1. п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 135.4.1. п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Статтею 137 ПК України передбачено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Згідно ст.. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними. Відтак, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення являються необґрунтованими, протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги докази, надані позивачем на підтвердження його доводів. Апеляційний суд вважає також безпідставним і необґрунтованим висновок суду першої інстанції про нікчемність укладених договорів поставки між ТОВ “ТОРРА” та ПП “МВМ-13”, оскільки зазначене не є предметом розгляду у даній адміністративній справі.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного суду України, викладену, зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України, від 6 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, та Вищого адміністративного суду України згідно Інформаційного листа ВАСУ від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи порушення судом першої інстанції норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою адміністративний позов необхідно задовольнити.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "МВМ-13" задовольнити повністю .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "МВМ-13" до Шепетівська об'єднана державна податкова інспекція про визнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень, - скасувати .

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0000382300 від 26 травня 2011 року, податкове повідомлення-рішення №0000392300 від 26 травня 2011 року.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "12" березня 2012 р. .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Залімський І. Г.