Ухвала суду № 22145852, 16.02.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/4815/11 Головуючий у 1-й інстанції: Чубар Т.М.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" лютого 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддівСтепанюка А.Г., Василенка Я.М.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 р. у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Компанія Хімвеста" до Державної податкової інспекції у м. Черкаси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 р. вказаний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкаси № 0000082301/0 від 18.01.2011 року в частині визначення ПП «Компанія Хімвеста»грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 63433 грн. та штрафними санкціями в сумі 15858 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкаси № 0000092301/0 від 18.01.2011 року в частині визначення ПП «Компанія Хімвеста»грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 79740 грн. та штрафними санкціями в сумі 19935 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту від 04.01.2011 № 1/23-2 36619001 про результати планової виїзної перевірки ПП «Компанія Хімвеста»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 30.07.2009 року по 30.09.2010 року.

Податкове повідомлення-рішення від 18.01.2011 року № 0000092301/0 прийнято внаслідок порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: ПП «Компанія Хімвеста»завищило суму валових витрат за взятий для перевірки період на 322102 грн. в зв'язку з віднесенням до їх складу 50 відсотків вартості паливно-мастильних матеріалів (3141 грн.), використаних легковим автомобілем, орендованим згідно з не засвідченим нотаріально договором оренди та в зв'язку з віднесенням до складу валових витрат транспортно-експедиційних витрат (318 961 грн.) без наявності належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, подорожних листів. Наслідком цього стало заниження підприємством податку на прибуток в розмірі 80 525 грн.

Причиною прийняття ДПІ у місті Черкаси податкового повідомлення-рішення від 18.01.2011 року № 0000082301/0 стало порушення ПП «Компанія Хімвеста»пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищення на 64 547 грн. суми податкового кредиту шляхом віднесення до його складу суми ПДВ з договору оренди, який не посвідчений нотаріально та завищення суми податкового кредиту за рахунок віднесення до його складу сум ПДВ, витрачених на придбання робіт, послуг - автоперевезення, транспортні послуги, транспортно-експедиційні витрати, що не підтверджені товарно-транспортними накладними, та відсутнє підтвердження їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства і що в результаті призвело до заниження податку на додану вартість на суму 64 547 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов в частині скасування зазначених податкових повідомлень-рішень в частині визначення грошового зобовязання за завищення валових витрат та, як наслідок, безпідставне включення до податкового кредиту, витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів, використаних легковим автомобілем, що орендований підприємством згідно договору оренди, який не посвідчений нотаріально не підлягає задоволенню.

Колегія суддів повністю погоджується з викладеним, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що 01.09.2009 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір оренди автомобіля, який підписаний обома сторонами, скріплений печаткою позивача, однак відсутнє нотаріальне посвідчення цього договору.

Статтею 799 Цивільного кодексу України визначено форму договору найму транспортного засобу: договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України).

Отже, зазначений договір оренди від 01.09.2009 року, який не посвідчений нотаріально є нікчемним. Зазначене свідчить про те, що позивачем дійсно порушено п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме неправомірно віднесено до складу валових витрат у період з 30.07.2009 року по 26.05.2010 року 50 відсотків вартості паливно-мастильних матеріалів.

Що ж стосується задоволених судом першої інстанції позовних вимог, то колегія суддів також погоджується з даною позиціє, аргументуючи це наступним.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням тощо.

Приписи пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону визначають, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що в. пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. А правила ведення податкового обліку, встановлені ст. 11 цього Закону, не містять вказівок щодо того, що валові витрати з оплати транспортних послуг мають бути підтверджені лише товарно-транспортними накладними.

Так, кваліфікування віднесення витрат на транспортні послуги на валові витрати як завищення останніх, лише через ненадання для перевірки товарно-транспортних накладних суперечить вимогам ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Норми вказаного Закону як підстави для не включення до складу валових витрат передбачають лише випадки повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, установлених законодавством.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту, що і було зроблено.

У відповідності до абз.1 пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, законодавець пов`язує відсутність права на податковий кредит у даному випадку виключно з відсутністю податкових накладних у особи, яка формує податковий кредит.

Тому несплата контрагентом позивача своїх зобов`язань з ПДВ до бюджету не може бути підставою для відмови у зарахуванні сум податкового кредиту позивачу, оскільки останнім були сплачені суми ПДВ у вартості послуг, що ним отримувались.

До того ж, встановлено, що окрім наявності у позивача належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкової накладної, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає, що ДПІ у м. Черкаси неправомірно винесені податкові повідомлення-рішення від 18.01.2011 року за №№ 0000092301/0, 0000082301/0 в частині щодо визначення ПП «Компанія Хімвеста»грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 79 291 грн. та з податку на прибуток на загальну суму 99 675 грн.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що обєктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкаси залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 13 липня 2011 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М Степанюк А.Г. Повний текст ухвали виготовлено 21.02.2012.