Постанова № 22135301, 20.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2012 р. Справа № 5002-24/1430-2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючий суддяМуравйов О.В.,

суддіПолянський А.Г.,

Яценко О.В., розглянувши

касаційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4,

напостанову від 02.11.2011 р. Севастопольського апеляційного господарського суду

у справі№ 5002-24/1430-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовомКримського республіканського Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4,

простягнення 29 960 грн.,

за участю представників сторін:

позивача не з'явились, відповідача ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.09.2011 р. (суддя Колосова Г.Г.) позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Кримського республіканського Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі неустойку у розмірі 29 960 грн., державне мито у розмірі 299,60 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.11.2011 р. (судді Плут В.М., Волков К.В., Рибіна С.А.) рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.09.2011 р. змінено. Викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "1) Позов задовольнити частково. 2) Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (95000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Кримського республіканського Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (п/р 26002440284400 в КРФ АКБ "Укрсоцбанк", м. Сімферополь, МФО 324010, ЗКПО 31592182) неустойку в розмірі 25 620 грн., державне мито в розмірі 256,20 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 201,81 грн. 3) В інший частині позову відмовити."

Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, Фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, 07.04.2010 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) був укладений договір № 011 про розробку сайту.

Згідно умов договору виконавець зобов'язався за технічним завданням виконати розробку сайту і здати замовнику її результат, а замовник, в свою чергу, зобов'язався прийняти результат і оплатити його.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1.2 договору був визначений строк виконання роботи - 45 календарних днів з моменту затвердження дизайну головної та внутрішньої сторінок.

Відповідно до п. 1.3 вказаного договору робота вважається виконаною виконавцем після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт замовником.

Судами правильно вказано, що строк у 45 днів, який зазначений в пункті 1.2 договору, слід відраховувати саме з 14.05.2010 р., у звязку з чим він закінчується 28.06.2010 р., тобто зобов'язання з виконання робіт по розробці сайту мали бути виконані відповідачем до 28.06.2010 р.

Сторонами був складений акт № 009 від 28.01.2011 р., який підтверджував здачу-приймання робіт. В акті є застереження, що роботи виконані із запізненням на 214 днів.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 5.2 договору про розробку сайту, у разі прострочки строків, передбачених п. п. 1.2, 2.2.4 даного договору, винна сторона сплачує іншій стороні неустойку в розмірі 1 % від вартості робіт по договору за кожен день прострочення.

23.02.2011 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія вих. № 069/03-09 з вимогою відшкодувати завдану шкоду, перерахувавши на рахунок Фонду 29 960 грн. неустойки, яка нарахована на підставі п. 5.2 договору від 07.04.2010 р. за порушення строку виконання роботи по розробці сайту.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Апеляційним господарський судом правомірно відзначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким передбачено обмеження пені, в даному випадку не застосовуються, оскільки спірна сума є відповідальністю за негрошове зобовязання.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та враховуючи вимоги чинного законодавства змінив рішення суду першої інстанції в частині зменшення періоду нарахування неустойки.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і обєктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в звязку з цим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року у справі № 5002-24/1430-2011 Господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін.

Головуючий суддя Муравйов О.В.

Судді Полянський А.Г.

Яценко О.В.