Рішення № 22134197, 26.03.2012, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 701/530/12

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2012 року м. Берегово

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого - Ільтьо І. І. ,

при секретарі - Куні О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архбудекспертиза», про визнання недійсною угоди №004664 від 19.01.2012 року,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архбудекспертиза»в якому просить визнати недійсною угоду № 004664, яка була укладена між нею та відповідачем 19 січня 2012 року, стягнути з відповідача всі сплачені на його рахунок кошти в сумі 650,00 гривень а також покласти на відповідача всі судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що їй були потрібні терміново гроші для придбання товару. Побачивши рекламу ТОВ «Архбудекспертиза», в якій пропонувалися вигідні умови позики грошей, вона звернулася до цієї організації з метою швидкого отримання кредиту. Від відповідача вона розраховувала отримати кредит протягом 10-ти днів з моменту підписання угоди. Про це її також запевнили працівники компанії під час відвідування офісу компанії на підписанні угоди. Під час даної зустрічі консультант компанії пояснив їй умови, які були необхідні для отримання грошей, а саме вона повинна була оплатити на банківський рахунок відповідача грошову суму в розмірі 3500,00 гривень та отримати обумовлену договором грошову суму в розмірі 100 000,00 гривень, а в подальшому сплачувати даний кредит на умовах 5% річних. Їй також пояснили, що у випадку неотримання кредиту відповідач поверне початковий внесок. В наступні 10 днів грошей вона не отримала. Звернувшись після зазначеного терміну до представника ТОВ «Архбудекспертиза»з метою зясування причин ненадання кредитних коштів, вона отримала пояснення про відсутність у відповідача грошей для надання кредиту. Крім того, їй було запропоновано продовжувати сплачувати щомісячні платежі, які становили 975,56 грн. для того, щоб гарантовано отримати обіцяний кредит. Однак кредиту вона не отримала. Вона вважає, що дана угода була укладена під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики. Зокрема вважає, що вона отримала нечітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваної угоди, дії консультанта відповідача є забороненими та підпадають під дію ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки Законом забороняється нечесна підприємницька практика, яка виключає будь-яку діяльність, що вводить в оману споживача: забороняється експлуатація та розвиток пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Вона зазначає, що при умові належного розяснення їй усіх умов та наслідків даної угоди, вона не погодилася на її укладення. Крім того, вважає, що відповідач завдав їй моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, повязаних з вчиненням даного правочину. Відповідач, використовуючи нечесну підприємницьку діяльність, що вводить в оману, з метою спонукання його до підписання угоди на невигідних умовах, маючи умисел не надавати обіцяний кредит, лише скористався для власних потреб залученим від мене початковим внеском. Тому просить позов задовольнити.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не зявилася, про день, час та місце слухання справи була належним чином повідомлена, однак подала до суду заяву в якій просить розглянути справу без її участі, позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити. Не заперечує проти заочного рішення.

Відповідач до суду не зявився, причини неявки суду не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до ст. 76 ЦПК України, а тому по справі необхідно постановити заочне рішення, відповідно до ст. 224 ЦПК України через неявку відповідача в судове засідання.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд вважає позов задовольнити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 19.01.2012 року було укладено угоду № 004664 з метою отримання кредиту в сумі 100000,00 гривень (а.с. 7-12).

Також встановлено, що позивачка на виконання умов угоди сплатила відповідачу грошову суму в розмірі 3500,00 гривень в якості вступного внеску, що підтверджується квитанцією №2829.376.1 від 19 січня 2012 року, з метою протягом десяти днів отримати кредит в розмірі 100000,00 гривень під 5% річних років для закупівлі будівельних матеріалів.

Відповідно до п.1.1. предметом даного договору є вчинення відповідачем від імені та за рахунок позивача певних юридичних дій, спрямованих на придбання товару, зазначеного в Додатку №1 до даного Договору, на умовах діяльності програми «Б.А.Н.К Платінум» (Додаток №2 до даного Договору) у тому числі: сформувати групу учасників (добровільне обєднання учасників, які виявили бажання придбати певні товари на умовах програми «Б.А.Н.К Платінум»), здійснити її адміністрування; організувати та проводити асигнаційні заходи (захід по розподілу фонду групи), здійснювати оплату товару на користь учасника або надати відповідну суму у позику; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами. При підписанні договору на виконання п. 2.1. та Додатку №1 ОСОБА_1 сплатила відповідачу 3500,00 гривень вступного внеску.

Суд вважає, що вказана умова договору є несправедливою стосовно позивача, як споживача, оскільки кошти, сплачені нею на користь відповідача в якості декларативної умови, яка не має під собою реального виконання відповідачем будь-яких обовязків, забезпечених цією оплатою.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023з наступними змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023(зі змінами та доповненнями) виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно з ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача, зокрема, встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, або договір може бути визнано недійсним в цілому.

Відповідно до ст. 8 Додатку №2 до даного договору розірвання даного договору на паритетних правах можливе лише протягом трьох днів з моменту його підписання. У разі виявлення бажання клієнтом системи розірвати договір після закінчення вказаного вище терміну, застосовуються положення п. 8.2. договору, згідно з якими вступний внесок та адміністративні витрати клієнту програми не повертаються. В той же час договір відповідно до п. 8.3 вважається розірваний на вимогу відповідача в односторонньому порядку з 1 (першого) числа місяця в якому виникла заборгованість. Вказана умова, на думку суду, порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого виступала позивачка в якості споживача, а тому її слід визнати несправедливою відносно позивачки, що може слугувати підставою визнання вказаного договору недійсним.

Окрім вищезазначеного, в умовах договору вбачаються ознаки здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності. Так, з одного боку з умов оспорюваного договору випливає, що згідно із програмою «Б.А.Н.К Платінум»предметом договору є товар, оплату якого проводить адміністратор (відповідач) або сам учасник, за рахунок грошей відповідача з розстроченням платежів (визначення терміну «Позика»в умовах програми «Б.А.Н.К Платінум»в Додатку №2 до договору)( 9-12). Однак з аналізу інших умов договору слідує, що відповідачка не надає позик, а формує групу клієнтів системи (п. 1.3. Додатку № 2 до договору), які за рахунок власних внесків формують фонд групи. Після цього здійснюється акт визнання права на одержання товару клієнтом програми шляхом проведення асигнаційного заходу. Відповідно до визначення понять (термінів), які використовуються в договорі «Чистий внесок», «Асигнаційний захід», передбачено, що підтвердження права клієнта програми на одержання товару, яке отримане клієнтом системи за результатами заходу по розподілу фонду групи, є підставою для придбання товару за рахунок чистих внесків для учасника системи, що входить в дану групу.

Таким чином, відповідач, відповідно до ст. 4 договору формує групу клієнтів системи за рахунок сплати щомісячних повних внесків, сплачених клієнтами програми, тобто за кошти членів самої програми, формуванні фонду даної групи. Крім того з фонду групи формується чистий фонд, який призначений для придбання товарів для учасників програми, його наступний щомісячний розподіл між учасниками системи шляхом надання визнання права учасника програми на одержання відповідного товару. При цьому, визнання, яке підтверджує право учасника програми «Б.А.Н.К Платінум»на одержання товару надається не всім учасникам програми, а лише тим, які мають найбільшу кількість проплат (платежів). Отже, розподіл фонду групи проходить по пірамідальній схемі, що порушує вимоги п. 7 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», коли один учасник програми за свої власні кошти без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учасників програми. При цьому надання визнання права на одержання товару учасником програми у приватну власність є компенсацією за рахунок коштів інших учасників програми, залучених до програми «Б.А.Н.К Платінум».

Відповідно до п. 2 ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється, як таке, що вводить в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 вказаного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що договір № 004664 від 19 січня 2012 року укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Архбудекспертиза»є нікчемним правочином, а його нікчемність визначена ч. 5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як розяснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06 листопада 2009 року №9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи на нікчемність такого правочину одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання оспорюваного договору недійсним підлягає задоволенню, оскільки оспорюваний договір є нікчемним, а його недійсність визначена самим законом.

В той же час суд вважає, що сплачена позивачем за договором грошова сума в розмірі 3500,00 гривень, що підтверджується наданою позивачем квитанцією, підлягає стягненню з ТОВ «Архбудекспертиза»на користь позивача.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача, що відповідає положенням ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), ст.ст. 4, 18, 19, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023(зі змінами та доповненнями), ст. 3, 23, 215, 216, 1212, 1213 ЦК України, ст. 10, 60, 88, 213-215, 224-226, 232 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати угоду №004664 укладену між ОСОБА_1 та ТОВ «Архбудекспертиза» - недійсною.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Архбудекспертиза» на користь ОСОБА_1 3500 (шістсот пятдесят) гривень 00 копійок сплачених за договором №004664 від 19 січня 2012 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Архбудекспертиза» на користь держави 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 копійок судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте Берегівським районним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя:І. І. Ільтьо