Постанова № 22133107, 23.03.2012, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2012 року м.ПолтаваСправа № 2а-1670/787/12 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кукоби О.О.,

при секретарі Марченко О.Є.,

за участю:

представника позивача - Тищенка В.М.,

представника відповідача - Демяненка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Граніт"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Граніт" (далі по тексту - позивач, ПП "Граніт")14 лютого 2012 року звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ)про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.02.2012 року № 0000651502/229, яким платнику податків збільшено суму грошового зобовязання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 43 187 грн. 59 коп. (в т.ч., 34 550 грн. 07 коп. - основний платіж, 8 637 грн. 52 коп. - штрафні (фінансові) санкції).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що підприємством правомірно, на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Інтекссервіс-2011", віднесено до податкового кредиту за вересень - листопад 2011 року суму податку на додану вартість загалом в розмірі 34 550 грн. 07 коп. Зазначав, що оскільки факт здійснення між ПП "Граніт" та його контрагентом фінансово-господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними бухгалтерськими документи (податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, банківськими виписками), господарські операції з даним субєктом господарювання відповідають вимогам закону. А відтак, висновок податкового органу про завищення податкового кредиту та заниження суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету за вересень - листопад 2011 року загалом на 34 550 грн. 07 коп. позивач вважає необґрунтованим та протиправним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. У наданих до суду письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просив відмовити у його задоволенні посилаючись на порушення платником податків вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 Податкового кодексу України (а.с. 121-124).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Приватне підприємство "Граніт" 23.12.2003 року зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, ідентифікаційний номер за ЄДРПОУ 32802477; перебуває на обліку в якості платника податків в Кременчуцькій ОДПІ з 30.12.2003 року та відповідно до свідоцтва № 23703664 від 02.01.2004 року є платником податку на додану вартість (а.с. 26-29).

Фахівцем Кременчуцької ОДПІ у період з 12.01.2012 року по 18.01.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Граніт" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Інтекссервіс-2011" (код ЄДРПОУ 37469065) за період з 01.09.2011 року по 31.10.2011 року.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складено акт № 385/15-322/32802477 від 24.01.2012 року, в якому вказано на порушення платником податків вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит та занижено суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету за вересень - листопад 2011 року загалом в розмірі 34 550 грн. 07 коп. (а.с. 125-133).

На підставі даного висновку акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 02.02.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000651502/229, яким платнику податків збільшено суму грошового зобовязання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 43 187 грн. 59 коп. (в т.ч., 34 550 грн. 07 коп. - основний платіж, 8 637 грн. 52 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (а.с. 7).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його нечинним та скасування.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню Кременчуцької ОДПІ від 02.02.2012 року № 0000651502/229, суд зазначає наступне.

Як визначено пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 вказаного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З огляду на вищезазначені положення Податкового кодексу України, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Судом встановлено, що позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Інтекссервіс-2011", протягом вересня - листопада 2011 року зараховано до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість загалом в розмірі 34 550 грн. 07 коп., що не заперечується сторонами у справі.

Однак, перевіркою виявлено безпідставне віднесення до складу податкового кредиту вищезазначеної суми, внаслідок чого відповідач дійшов висновку щодо завищення ПП "Граніт" податкового кредиту та заниження суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету за вересень - листопад 2011 року загалом на 34 550 грн. 07 коп.

При цьому, в обґрунтування даного висновку податковий інспектор посилається на результати перевірки ТОВ "Інтекссервіс-2011", оформлені актом від 26.12.2011 року № 2582/15-322/37469065. Зазначає, що за даними податкової звітності товариства у останнього відсутні необхідні умови для ведення господарських операцій, а саме: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо. Наголошує на тому, що оскільки перевіркою не підтверджено факт наявності фінансово-господарських взаємовідносин між ПП "Граніт" та ТОВ "Інтекссервіс-2011" протягом вересня - листопада 2011 року, договір поставки № 07/07 від 07.07.2011 року, що укладений між даними контрагентами, є нікчемним в силу положень ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку вказаним твердженням податкової інспекції та перевіряючи реальність здійснення господарських операцій між контрагентами, судом встановлено наступне.

Так, позивачем до матеріалів адміністративної справи надано копію договору поставки № 07/07 від 07.07.2011 року, що укладений між ТОВ "Інтекссервіс-2011" (Постачальник) та ПП "Граніт" (Покупець), за умовами якого Постачальник зобовязується передати у власність Покупця товари (запчастини до гірського обладнання, електроінструменти), а Покупець зобовязується прийняти даний товар та оплатити його вартість (а.с. 30).

01.09.2011 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, відповідно до якої п. 1 договору доповнено наступним реченням: "Постачальник в порядку та на умовах цього договору надає послуги з механічної обробки металевих виробів, Покупець зобовязується оплатити зазначені послуги" (а.с. 158).

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача, на умовах вищезазначеного договору ТОВ "Інтекссервіс-2011" у вересні 2011 року було надано ПП "Граніт" послуги з механічної обробки плити футерувальної на дробарку загальною вартістю 93 000 грн. 45 коп. (в т.ч., ПДВ - 15 500 грн. 07 коп.), а протягом жовтня 2011 року - здійснено поставку гірського обладнання (зуб ковша екскаватора, болт кріплення зуба ковша, ланка гусеничного полотна, траки бура верстата) загальною вартістю 114 300 грн. (в т.ч., ПДВ - 19 050 грн.).

За приписами п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Дослідивши в судовому засіданні копії податкових накладних №№ 26-29 від 30.09.2011 року, № 1 від 03.10.2011 року, № 17 від 07.10.2011 року, № 22 від 17.10.2011 року, № 33 від 25.10.2011 року, що виписані ТОВ "Інтекссервіс-2011" в адресу ПП "Граніт" судом встановлено, що вони формально відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (а.с. 31-34, 53-56).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що наявність податкової накладної є обовязковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, оскільки, як зазначалося судом вище, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За приписами ч. 2 ст. 9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, як визначено пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши в судовому засіданні копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № РН-000001 - № РН-000004 (а.с. 43-44, 46-47) суд вважає за доцільне зазначити, що вони не містять відомостей про місце їх складення та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у накладних на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1 від 03.10.2011 року, № 17 від 07.10.2011 року, № 22 від 17.10.2011 року, № 33 від 25.10.2011 року не зазначено реквізити сторін, підставу поставки, номер і дату довіреності на право отримання товарів, прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (а.с. 57-60).

Відтак, вказані документи не можуть бути належним доказом у справі, оскільки їх складено з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку.

Що стосується оплати придбаних послуг та товарно-матеріальних цінностей судом встановлено наступне.

Так, за умовами договору поставки № 07/07 від 07.07.2011 року Покупець повинен сплатити відповідну партію відвантаженого йому Постачальником товару не пізніше двох робочих днів з дати поставки даної партії товару; оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленого товару шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок Постачальника (а.с. 30).

А відповідно до додаткової угоди до вказаного договору, вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання за результатами кожного календарного місяця та фіксується в актах про надані послуги (а.с. 158).

Таким чином, виходячи зі змісту договірних зобовязань сторін, оплата послуг та товарів мала б здійснюватися ПП "Граніт" після підписання акта здачі-приймання наданих послуг/фактичної поставки товарів.

Разом з тим, з наданих позивачем до матеріалів адміністративної справи виписок ПАТ КБ "Правекс-Банк" за особовим рахунком № 2600705710002/UAH судом встановлено, що ПП "Граніт" протягом вересня 2011 року (01.09.2011 року, 06.09.2011 року, 16.09.2011 року, 20.09.2011 року, 22.09.2011 року, 26.09.2011 року, 28.09.2011 року) перераховувалися кошти на розрахунковий рахунок ТОВ "Інтекссервіс-2011" (а.с. 35-42). При цьому, в графі "призначення платежу" платником зазначено: "сплата за запчастини згідно договору 07/07 від 07.07.2011 року". Однак, як стверджував в судовому засіданні представник позивача, протягом вересня 2011 року ТОВ "Інтекссервіс-2011" надавалися послуги з механічної обробки плити футерувальної на дробарку. На вимогу суду надати докази оплати вартості таких послуг представником позивача до матеріалів справи надано копії платіжних доручень за період з 03.08.2011 року по 02.11.2011 року (а.с. 162-186), але вказані платіжні доручення, так само як і банківські виписки, не містять відомостей про оплату вартості послуг з механічної обробки плити футерувальної на дробарку.

Відтак, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт оплати вартості вищевказаних послуг та, відповідно, сплати в ціні таких послуг податку на додану вартість, суми якого позивачем віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ.

Що стосується оплати вартості товарно-матеріальних цінностей, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до податкових накладних вартість товарів складає 114 300 грн. (в т.ч. ПДВ - 19 050 грн.). Разом з тим, відповідно до виписок ПАТ КБ "Правекс-Банк" за особовим рахунком № 2600705710002/UAH ПП "Граніт" на розрахунковий рахунок ТОВ "Інтекссервіс-2011" перераховано кошти в сумі 125 600 грн. (в т.ч. ПДВ - 20 933 грн. 33 коп.) (а.с. 61-68), а відповідно до платіжних доручень за період з 04.10.2011 року по 02.11.2011 року - 128 600 грн. (в т.ч. ПДВ - 21 433 грн. 33 коп.) (а.с. 179-186). З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт оплати вартості товарно-матеріальних цінностей та сплати в ціні таких товарів спірної суми ПДВ.

Щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей суд зазначає, що договором поставки дане питання не врегульовано. Разом з тим, відповідно до заявок на поставку ТМЦ від 03.10.2011 року, від 17.10.2011 року товар постачається на умовах самовивозу (а.с. 159-160).

Суд не приймає до уваги як належний доказ у справі копії товарно-транспортних накладних форми № 1-ТН, що надані позивачем до матеріалів адміністративної справи, оскільки останні ПП "Граніт" на письмовий запит Кременчуцької ОДПІ від 19.12.2011 року вих. № 49208/10 не надавалися (а.с. 111-113). Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в позовній заяві позивач стверджує про здійснення транспортування товарів безпосередньо ТОВ "Інтекссервіс-2011" та вказує на відсутність у ПП "Граніт" доказів, що б підтверджували даний факт.

Окрім того, відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом третім вказаної Інструкції передбачено, що бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

Згідно з п. 6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Позивачем на вимогу суду до матеріалів адміністративної справи надано копію аркуша з журналу довіреностей за жовтень 2011 року, що судом як належний доказ у справі не приймається, оскільки не відповідає вищезазначеним вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (а.с. 157).

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факт виконання сторонами договірних зобовязань за договором поставки № 07/07 від 07.07.2011 року в редакції додаткової угоди № 1 від 01.09.2011 року.

Вищевикладене в своїй сукупності свідчить про нікчемність договірних зобовязань між сторонами.

Так, згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-IV зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Окрім того, згідно частини пятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як встановлено положеннями статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відтак, оскільки в ході судового розгляду справи позивачем не надано належних доказів виконання сторонами умов вищезгаданого договору, суд дійшов висновку, що такий договір є нікчемним в силу закону, оскільки мало місце недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

З вищевказаних підстав судом відхиляються доводи позивача про використання придбаних послуг та товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності шляхом продажу таких товарів третім особам.

Таким чином, вищенаведене в своїй сукупності дає підстави стверджувати про правомірність висновків Кременчуцької ОДПІ щодо порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, то це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відтак, спірним податковим повідомленням-рішенням правомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в сумі 8 637 грн. 52 коп.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень, доведено правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 02.02.2012 року № 0000651502/229. Разом з тим, позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про реальність здійснення господарських операцій між ПП "Граніт" та ТОВ "Інтекссервіс-2011". Відтак, платником податків в ході судового розгляду справи не доведено правомірність віднесення до складу податкового кредиту за вересень - листопад 2011 року суми ПДВ в розмірі 34 550 грн. 07 коп.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кременчуцька ОДПІ діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "Граніт"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 23 березня 2012 року.

СуддяО.О. Кукоба