Постанова № 22131174, 03.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 лютого 2012 р. 15:48 Справа №2а-1322/11/21/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Євдокімової О.О., при секретарі Сироватському М.С. розглянувши за участю представника позивача ОСОБА_1 дов. № 1 від 01.04.2009р., у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальність «Торговельний простір»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Обставини справи: позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0000262301/0 від 19.01.2011р.; №0000292301/0 від 19.01.2011р.; №0000252301/0 від 19.01.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржувані податкові повідомлення рішення були прийнятні за результатом проведеної відповідачем перевірки, в ході якої було встановлено порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач вказує, що у період, який був охоплений перевіркою, ним не було допущено порушень вказаних актів податкового законодавства, в звязку з чим вважає висновки перевірки безпідставними та такими, що суперечать нормам податкового законодавства, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Позивачем надані додаткові пояснення по справі (т.1 а.с.77-82).

Відповідач у судове засідання не зявився, про час, дату та місце його проведення повідомлений, причини неявки суду не повідомив. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.1 а.с.73-74), в яких він проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийняті ним правомірно, оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у формуванні податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за наслідком укладення позивачем з контрагентами нікчемних правочинів.

По справі було призначено судово-економічну експертизу, висновки якої залучені до матеріалів справи (т.2 а.с.37-49).

Розглянувши матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Торговельний простір» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 30.09.2010р., за результатом якої був складений акт перевірки від 31.12.2010р. №21675/23-2/33918215 (т.1 а.с.27-63) (далі акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення:

- №0000262301/0 від 19.01.2011р., яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 343552грн. основного платежу та 85888грн. штрафних санкцій (т.1 а.с.64);

- №0000292301/0 від 19.01.2011р., яким зменшено суму відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 64433грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 16108,25грн. (т.1 а.с.65);

- №0000252301/0 від 19.01.2011р., яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 274842грн. основного платежу та нараховані штрафні санкцій на суму 68710,5грн. (т.1 а.с.66).

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до висновків акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п.п. 1.32 ст.1, п 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижений податок на прибуток у сумі 327444грн. за 2009р.

- п. 1.32. ст.1 п. 5.1 та 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого зменшені збитки за 9 місяців 2010р. у сумі 64433грн.

Слід вказати, що акт перевірки не містить висновків про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість».

В обґрунтування вказаних порушень відповідачем в акті перевірки вказано, що позивачем до складу валових витрат віднесена сума витрат без підтвердження належності цих послуг та товарів до власної господарської діяльності підприємства, які отримані від контрагентів стан яких відмінний від «0»: ПП «ФБМ - Україна» у сумі 78626,20грн. (без ПДВ), стан 23- місцезнаходження не встановлено; ПП «Універсум консалтінг» у сумі 928604,65грн. (без ПДВ), стан 9 направлено повідомлення за ф №18 ОПП; ТОВ «ТЕРРА - 2000» у сумі 53317,50грн. (без ПДВ), стан 10 запит на встановлення місцезнаходження; ТОВ «Луг Економ - Сервіс» у сумі 97975грн. (без ПДВ), стан 8 до ЄДР віднесено запис про відсутність за місцезнаходженням; ФОП «ОСОБА_2.» у сумі 26283,35грн. (без ПДВ), стан 16 припинено (ліквідовано); ТОВ «АМО» у сумі 189406грн.

Перевіркою було встановлено, що вказані контрагенти за юридичною адресою не знаходяться, що виключає можливість надання послуг та отримання будівельних матеріалів.

Актом встановлено, що відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших документів наданих для перевірки, встановлено укладення та виконання цивільно правових відносин спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобовязання.

Враховуючи встановлення таких фактів та керуючись положеннями Цивільного кодексу України, відповідач в акті дійшов висновку, що укладені між позивачем та зазначеними контрагентами правочині суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними.

Виходячи з встановлення таких обставин, відповідач зазначив на необґрунтованість завищення валових витрат у загальній сумі 1374212грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 343553грн.

Також, з підстав встановлення перевіркою нікчемності укладених між позивачем та зазначеними контрагентами правочинів, про що вказано вище, відповідач в акті перевірки дійшов висновку про відсутність правових підстав для формування податкового кредиту з ПДВ за наслідком взаємовідносин позивача з даними контрагентами та про його завищення на суму 274842,54грн. та, як наслідок, заниження позивачем ПДВ на вказану суму. Обґрунтування даного порушення викладено у п.п. 3.2.2. п. 3.2 акту перевірки (т.1 а.с.45-47).

На час проведення перевірки позивача, у період що перевірявся були чинними Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР та Закон України «Про податок на додану вартість» 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», (в редакції, яка діяла у період, що перевірявся відповідачем), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд зазначає, що за змістом вказаних норм законодавства, підставою для невключення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

При цьому, жодних вимог до того, якими саме первинними документами повинні підтверджуватися господарські операції чинне законодавство України не містить. Не наводить таких норм і відповідач в акті перевірки.

З урахуванням вказаних норм, суд зазначає, що до валових витрат платника податку включається вартість робіт, послуг, які за своїм призначенням однозначно відповідають смислу господарської діяльності платника податку та передбачають можливість отримання платником доходу або іншої користі від їх придбання.

Платники податку на додану вартість, обєкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені Законом України «Про податок на додану вартість» (в редакції до 01.01.2011р.). З положень даного закону вбачається наступне.

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити: зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до положень ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом, зокрема, на підставі висновків експертів.

З метою встановлення обставин по справі, у тому числі підтвердження первинними бухгалтерськими документами формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ позивачем та правильності їх визначення, судом було призначено судово-економічну експертизу. Висновок судової економічної експертизи від 30.11.2011р. №1201 залучений до матеріалів справи (т.2 а.с.37-49).

Оцінивши висновок судово-економічної експертизи, суд вважає його повним обґрунтованим та приймає у якості доказу по справі.

З висновку судової економічної експертизи вбачається, що експертом були досліджені документи, на підставі яких позивачем були сформовані податковий кредит з ПДВ та валові витрати у період, якій перевірявся відповідачем.

З висновку вбачається, що експертом, зокрема були досліджені складені на виконання договорів, укладених між позивачем та контрагентами: ПП «ФБМ - Україна», ПП «Універсум консалтінг», ТОВ «ТЕРРА - 2000», ТОВ «Луг Економ - Сервіс», ФОП «ОСОБА_2.», ТОВ «АМО»: видаткові накладні, акти здавання приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, платіжні доручення та виписки банку про списання коштів.

За наслідком дослідження вказаних документів, експерт дійшов висновку, що вони містять інформацію про господарські операції та мають необхідні реквізити, підписані та скріплені печатками від імені обох сторін та відносяться до первинних документів.

Оцінивши залучені до матеріалів справи документи, які досліджувалися експертом, зокрема податкові накладні виписані: ПП «ФБМ - Україна» (т.1 а.с.116-136), ПП «Універсум консалтінг» (т.1 а.с. 100-103), ТОВ «ТЕРРА - 2000» (т.1 а.с.179-181), ТОВ «Луг Економ - Сервіс» (т.1 а.с.163-169), ФОП «ОСОБА_2.» (т.1 а.с.83-87), ТОВ «АМО» (т.1 а.с.187-229), а також виписані даними контрагентами видаткові накладні, акти здавання приймання робіт (надання послуг), суд вважає, що вони, в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами та свідчать про здійснення господарських операцій.

З дослідження вказаних документів експертом було встановлено, що вони підтверджують в повній мірі постачання товарів (послуг) зазначеними контрагентами позивачу на загальну суму без ПДВ у розмірі 1374211,88грн., ПДВ 274842,50грн. Експертом встановлено, що отримані від контрагентів: ПП «ФБМ - Україна», ТОВ «ТЕРРА - 2000», ТОВ «Луг Економ - Сервіс», ФОП «ОСОБА_2.» товарно матеріальні цінності, за даними бухгалтерського обліку, оприбутковані в повному обсязі, сума ПДВ відображена на дебеті рах. 644 «Податковий кредит».

Слід відзначити, що експертизою також встановлено, що товари, які надійшли від постачальників, за даними бухгалтерського обліку позивача, були реалізовані ним (т.2 а.с.42).

Експертом встановлено, що отримані від ТОВ «АМО», ПП «Універсум консалтінг» послуги на загальну суму 1118010,64грн., за даними бухгалтерського обліку, списані у повному обсязі на витрати підприємства бухгалтерською проводкою, сума ПДВ відображена на дебеті рах. 644 «Податковий кредит».

З аналізу документів наданих на підтвердження здійснення позивачем з вказаними вище контрагентами операцій, документів, які були досліджені експертом, суд дійшов висновку, що вони складені відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та згідно до п. 2.4 Положень про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995, оскільки мають всі необхідні реквізити. Витрати, вказані в представлених на дослідження документах, відповідають вимогам п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Виписані постачальниками податкові накладні також підтверджують здійснення господарських операцій та, в силу Закону України «Про податок на додану вартість», є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Складені документи вказують на оприбуткування придбаного товару та відображення його в бухгалтерському обліку. Отже проведені операції вплинули на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів позивача, а отже є господарськими операціями.

Слід вказати, що обставини щодо наявності у позивача первинних документів не заперечувалися відповідачем по суті. Акт перевірки не містить встановлення порушень заповнення податкових накладних виписаних контрагентами.

За таких підстав, враховуючи положення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» суд дійшов висновку про наявність у позивача підстав для віднесення до валових витрат суми у розмірі 1374212грн., з яких валові витрати у сумі 1309779грн. за період 2009р., та 64433грн. за період 2010р. та податкового кредиту на суму 274842,54грн.

Щодо посилання в акті перевірки на нікчемність укладених правочинів та відсутність, з цих підстав, права на формування податкового кредиту та валових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, мають, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Так матеріали справи свідчать, що ПП «ФБМ - Україна», ПП «Універсум консалтінг», ТОВ «ТЕРРА - 2000», ТОВ «Луг Економ - Сервіс», ФОП «ОСОБА_2.», ТОВ «АМО» на період укладення та виконання господарських договорів, а також виписки позивачу податкових накладних, були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі, а отже були наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, мали право на здійснення господарської діяльності.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на час взаємовідносин позивача з вказаними контрагентами, вони були зареєстровані платниками ПДВ, що вказує на наявність у них підстав для виписки податкових накладних.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані особи на момент укладення угод були виключені з ЄДРПОУ, у звязку з чим не булі наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю, а також доказів скасування (анулювання) реєстрації даних осіб, як платників ПДВ.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України (на яку в акті перевірки посилається відповідач), правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Проте, відповідач в акті перевірки визнав ці правочини такими, що направлені на заволодіння майном держави, без будь-якого обґрунтованого підтвердження таких фактів.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (далі - Порядок) (який діяв на час проведення перевірки).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентами не суперечать законодавству, моральним засадам суспільства, договір про надання послуг укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

Встановлені в ході перевірки факти не є належними доказами укладення угод з метою завдання шкоди державі.

Укладені між позивачем та контрагентами договори спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару (послуг) покупцю і отримання коштів за товар (послуги) продавцем.

За таких підстав, матеріали справи не містять доказів недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Крім того суд вказує, що пунктом 1.2. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7. Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Як було вказано вище, пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в звязку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності правочину, при цьому акт перевірки, містить тільки посилання на нікчемність правочинів та взагалі не містить оцінки та дослідження реальності їх виконання. Вказане свідчить про те, що відповідач зробив висновки про нікчемність правочину без фактичного дослідження договорів або без посилання на відповідне рішення про визнання такого договору нікчемним.

Крім того, акт перевірки не містить даних про момент внесення до ЄДРПОУ записів про зміну стану контрагентів позивача порівняно з часом здійснення господарських відносин з ними позивача, що свідчить про неповноту зясування обставин під час проведення перевірки.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених за наслідком проведеної перевірки, про встановлені порушення позивачем норм податкового законодавства, а прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Встановлені судом факти також підтверджуються висновком судово-економічної експертизи, яку суд, вважає повною та обґрунтованою і приймає у якості доказу по справі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади (суб'єкта владних повноважень), який повинен надати судувсі матеріали, які свідчать про його правомірнідії.

В порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, відповідачем не надано суду будь-яких доказів, що спростовують правомірність дій позивача, а також не надано доказів нікчемності угод.

Враховуючи викладене, суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання представника відповідача на Постанову Апеляційного суду АР Крим від 05.04.2011р. про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 163-1, ч. 1 ст. 163-4 КУпАП за порушення ведення податкового обліку суд вважає безпідставним та неспроможнім з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Зазначені підстави суд не може визнати належними доказами в даній адміністративній справі, тому що під час розгляду справи судом встановлено, що висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки № 21675/23-2/33918215 від 31.12.2010р. не відповідають дійсним обставинам справи, зроблені без всебічного та повного вивчення обставин справи, без додержанням вимог чинного законодавства України, в наслідок чого не можна вважати обґрунтованим збільшення грошових зобовязань та нарахування штрафних санкцій.

На підставі викладеного позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

В силу ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Листі від 21.11.2011р. № 2135/11/13-11.

Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з Державного бюджету шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим судовий збір в розмірі 3,40грн. та 8438,40грн. витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи.

В судовому засіданні 03.02.2012р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

У повному обсязі постанову складено та підписано 08.02.2012 року.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 69-71, ст.ст. 94, 98, 158-159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0000262301/0 від 19.01.2011р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0000292301/0 від 19.01.2011р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0000252301/0 від 19.01.2011р.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Торговельний простір» судовий збір в розмірі 3,40грн. та 8438,40грн. витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Євдокімова О.О.