Ухвала суду № 22131121, 22.11.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-6751/11/0170/2

22.11.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІщенко Г.М.,

суддів Щепанської О.А. , Кучерука О.В. секретар судового засіданняКисельова А.О.

за участю сторін:

представник позивача, Відкритого акціонерного товариства "КримХліб"- ОСОБА_2, довіреність № 01-40/11 від 31.05.11

представник відповідача, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим- не зявився,

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В. ) від 20.07.11 у справі № 2а-6751/11/0170/2

за позовом Відкритого акціонерного товариства "КримХліб" (вул. Севастопольська, 51-а, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.07.2011 адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «КримХліб»задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення- рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі: №0000034001/0 від 11.01.2011 та № 0000254001 від 29.03.2011, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення у звязку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (пункт 187.1. статті 187 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи,11.01.2011 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000034001/0, згідно з яким позивачу нараховане податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 13179,45грн., в тому числі: 10543,56 грн. за основним платежем, 2635,89 грн.- штрафних санкції.

За результатами апеляційного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення- рішення його скарги залишені без задоволення, податкове повідомлення-рішення № 0000034001/0 від 11.03.2011 залишено без змін. Крім того за наслідками розгляду скарг позивача відповідачем додатково 29.03.2011 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000254001, згідно з яким позивачу нараховане податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 505,99грн., в тому числі: 404,79 грн.- за основним платежем, 101,20грн.- штрафних санкції.

Передумовою нарахування позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 13179,45грн. та в сумі 505,99грн. став акт від 24.12.2010 № 447/40-1/0038158 документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питання підтвердження взаємовідносин з контрагентами, зокрема, з ДП «Придніпровської залізниці «Пансіонат для батьків з дітьми ім. Ю.О.Гагаріна»за період часу з 01.01.2009 по 30.06.2010.

Перевіркою зафіксовано порушення позивачем підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3, підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.6, пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо заниження податкових зобовязань в сумі 10948,35 грн.

За результатами апеляційного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення- рішення його скарги залишені без задоволення, податкове повідомлення-рішення № 0000034001/0 від 11.03.2011 залишено без змін. Крім того за наслідками розгляду скарг позивача відповідачем додатково 29.03.2011 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000254001, згідно з яким позивачу нараховане податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 505,99грн., в тому числі: 404,79 грн.- за основним платежем, 101,20грн.- штрафних санкції.

Як вбачається з акту перевірки суми податку на додану вартість, визначені у податкових накладних: №933 від 31.03.2009 в розмірі 404,79 грн., №1474 від 30.04.2009 в розмірі 403,67 грн., №2018 від 31.05.2009 у розмірі 1493,2грн., № 2510 від 30.06.2009 в розмірі 3014,92 грн., № 3134 від 31.07.2009 в розмірі 5631,77 грн., не були включені до податкових зобовязань розділів І додатків 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень, травень, червень, липень 2009 року, що призвело до виникнення розбіжностей між задекларованими податковими зобовязаннями позивача та податковим кредитом Державного підприємства «Придніпровська Залізниця».

Відповідно до статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Для встановлення обставин, зазначених у частині першої цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивачем надані всі документи щодо правовідносин з ДП «Придніпровської залізниці «Пансіонат для батьків з дітьми ім. Ю.О.Гагаріна», докази проведення платежів по податку на додану вартість внаслідок отримання вартості продукції, перерахованої вказаним субєктом господарювання, в тому числі і в березні, квітні, травні, червні, липні 2009 року.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належним є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що податок на додану вартість був сплачено до бюджету, податкові накладні:№933 від 31.03.2009,№1474 від 30.04.2009,№2018 від 31.05.2009, №2510 від 30.06.2009,№3134 від 31.07.2009 відображені в Реєстрах отриманих та виданих податкових накладних за відповідні періоди часу без зазначення індивідуального податкового номера контрагента з причин ненадання ним свідоцтва платника податку на додану вартість.

Слід зазначити, що внаслідок відсутності копії свідоцтва платника податку на додану вартість Державного підприємства «Придніпровської залізниці «Пансіонат для батьків з дітьми ім.Ю.О.Гагаріна»тавідомостей щодо його індивідуального податкового номера у податковій звітності за відповідний місяць податкові зобовязання по податку на додану вартість були визначені в рядку «Ішні»податкової звітності, з зазначення загальної суми постачання та суми податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач в повному обсязі сплатив податок на додану вартість, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних, ненадання відповідачем документів, якими спростовувались твердження позивача щодо відображення податкових зобовязань по правовідносинам з Державним підприємством «Придніпровської залізниці «Пансіонат для батьків з дітьми ім. Ю.О.Гагаріна»в рядку «Інші», податковій звітності за відповідні періоди часу.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що доводи, викладені в акті перевірки від 24.12.2010 про порушення позивачем підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3, підпункту7.2.3, підпункту 7.2.6, пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не відповідають дійсним обставинам справи, тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією не приймається акт перевірки від 24.12.2010 № 447/40-1/00381580, як доказ встановлення фактів порушення позивачем Закону України підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3, підпункту7.2.3, підпункту 7.2.6, пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому судова колегія виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначених порушень, відповідачем суду не надані через їх відсутність.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Отже, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірних податкових повідомленнь-рішеннь про нарахування позивачу податкового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 13179,45грн. та в сумі 505,99грн. колегії суддів не надано. Висновки перевіряючих, що викладені в акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер субєктивних припущень в цій частині.

За таких умов факти порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість»слід вважати неналежно встановленими, отже, визначення позивачу грошового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 13179,45грн. та в сумі 505,99грн. неправомірно.

Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки від 24.12.2010 № 447/40-1/00381580 відносно визначення позивачу грошового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 13179,45грн. та в сумі 505,99грн., що послужило підставою до винесення спірних податкових повідомленнь-рішеннь, документально не спростував надані позивачем вимоги.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі "Шмалько проти України" Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання в його право на мірне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

У даному випадку визначення позивачу грошового зобовязання по податку на додану вартість у сумі 13179,45грн. та в сумі 505,99грн. передбачає вилучення у Відкритого акціонерного товариства «КримХліб»грошових коштів у зазначених сумах. Це дає підстави для кваліфікації спірних податкових повідомлень-рішеннь, як його втручання у право власності позивача.

У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання позивачу було неправомірно визначені грошові зобовязання по податку на додану вартість у сумі 3179,45грн. та в сумі 505,99грн. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.

Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначена норма кореспондується із приписами частини другої статті 19 Конституції України.

Статтею 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обовязок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії (стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення щодо правомірності винесення спірних податкових повідомлень-рішень, а надані позивачем письмові пояснення є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, повно та правильно зясував характер спірних правовідносин, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.07.2011 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоовлення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.07.2011 у справі № 2а-6751/11/0170/2 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідписГ.М. Іщенко

Судді підпис О.А.Щепанська підпис О.В.Кучерук З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко

Повний текст судового рішення

виготовлений 28 листопада 2011 року