Постанова № 22120653, 05.03.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 березня 2012 року 12:50 № 2а-271/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління»

до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Державне підприємство «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління»з позовом до ДПІ у Соломянському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

-від 31.08.2011 р. № 0003472311/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на 6225,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1556,00 грн.

-від 31.08.2011 р. № 0003462311/0, яким позивачу визначено суму грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток»на 7781,00 грн. за основним платежем та 1945 грн. штрафних санкцій,

які прийняті за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «УБТК «Фаєтон»;

-від 31.08.2011 р. № 0003482311/0, яким позивачу збільшено грошове зобовязання за платежем «податок на додану вартість»на суму 2040 грн. за штрафними санкціями (за неподання звітності),

-від 31.08.2011 р. № 0000672309/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем «плата за землю»у розмірі 153230,64 грн. за основним платежем та 31701,99 грн. штрафних санкцій, які нараховані за результатами аналізу відносин щодо передачі в користування земельної ділянки іншій особі.

Ухвалою суду від 23.01.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 16.02.2012 р., в якому оголошено перерву до 01.03.2012 року у звязку з витребуванням додаткових доказів та пояснень по суті спору. В судовому засіданні 01.03.2012 року сторонами заявлено спільне клопотання про продовження розгляду справи в письмовому провадженні у звязку з чим та на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено продовжити розгляд справи у письмовому провадженні (журнал судового засідання від 01.03.2012 р.).

В обґрунтування позову, щодо перших двох оскаржуваних рішень, ухвалених за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «УБТК «Фаєтон», позивач зазначає, що висновки ДПІ в обґрунтування спірних рішень ґрунтуються на тому, що контрагент на час перевірки відсутній за місцезнаходженням, витрати та податковий кредит не підтверджені належними документами, оскільки накладні не мають статусу первинного документу. У той же час, як зазначає позивач, із зазначеним підприємством було укладено дві угоди на ремонт підйомника та ремонт мереж центрального опалення, при виконанні яких позивач виконував функції підрядника, а зазначене підприємство функції субпідрядника. Роботи фактично виконані та належним чином оформлені, а отже спірні суми валових витрат та податкового кредиту сформовані правомірно.

Щодо рішення про нарахування штрафних санкцій за неподання податкових декларацій з ПДВ (трете рішення), позивач зазначає, що звітність не була подана за лютий, березень 2011 року. Штраф складає 2040 грн., тобто по 1020 грн. за кожне неподання декларації. Однак, санкція у наведеному розмірі застосовується у разі, якщо до платника податків протягом року вже було застосовані санкції за неподання декларації. Позивач зазначає, що протягом 2010 2011 років до нього не застосовувались санкції у звязку з чим застосування санкцій у наведеному у спірному рішенні розмірі є безпідставним у звязку з чим воно підлягає скасуванню.

Щодо донарахування плати за землю (четверте рішення) позивач зазначає, що є користувачем земельної ділянки 15021,80 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Народного Ополчення, 13, яка передана під будівництво виробничої бази. Площа земельної ділянки, що надається у користування становить 1,2 га. (з них ріллі 0,9 га). Коефіцієнт функціонального призначення 1,2. У той же час ДПІ при визначенні плати за землю застосовано коефіцієнт 2,5 на підставі п. 2.2., 2.3. Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, затвердженого Рішенням Київради № 43/1877 від 26.07.2007 року. Проте, позивач вважає, що відсутні підстави для застосування коефіцієнту 2,5. Позивач зазначає, що твердження ДПІ про те, що у випадку передачі земельної ділянки у короткострокову експлуатацію з метою реалізації спільних проектів в галузі виробничо-господарської діяльності підприємство зобовязане застосовувати в нарахуванні земельного податку коефіцієнт, що характеризує нове функціональне призначення земельної ділянки, не ґрунтується на чинному законодавстві. Тобто, визнаючи по суті факт передачі земельної ділянки іншій особі, позивач вважає, що така передача не зумовлює застосування підвищеного коефіцієнту у розмірі 2,5.

Відтак, позивач просить повністю задовольнити позов.

ДПІ з підстав, викладених в акті перевірки вважає, що спірні рішення прийняті у повній відповідності із законодавством України, є обґрунтованими, а отже підстав для їх скасування не має.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Соломянському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача за період з 01.07.2008 р. по 21.07.2011 р. за результатами якої складено Акт перевірки № 8786/23-11/04592026 (далі Акт перевірки).

Відносно обставин, які покладені в основу висновків акту перевірки та які стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 31.08.2011 р. № 0003472311/0 з ПДВ та № 0003462311/0 з податку на прибуток, які прийняті за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «УБТК «Фаєтон», в акті перевірки зазначено наступне.

У п. 3.1.2. Акту перевірки (Валові витрати) та у п. 3.2.1. (Податковий кредит з ПДВ) зазначено, що у вересні 2008 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «УБТК «Фаєтон», як виконавцем проведено дві підрядні операції щодо виконання робіт з капітального ремонту підйомника та капітального ремонту мереж центрального опалення для ВАТ «САТП-0904»вартістю відповідно 16054,80 грн. з ПДВ 2675,80 грн. та 21294,18 грн. з ПДВ 3549,03 грн.

Як надалі зазначено в Акті перевірки, відповідно до компютерних автоматизованих систем, до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей про ТОВ «УБТК «Фаєтон». Встановити місцезнаходження контрагента не можливо. Встановлено відсутність інформації про персонал, відсутні акти передачі зазначеного обладнання (в акті не зазначено якого і для чого), наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування. Чисельність працівників 1. З липня 2010 року зазначене підприємство не звітує, таким чином, накладні не мають статусу первинного документу у розумінні Закону № 996, тому ДП «КМ РБУ»не підтверджено належними документами факту виконаних робіт.

Крім того, відносно ПДВ, в Акті перевірки зазначено (стор. 16), що ТОВ «УБТК «Фаєтон»віднесло до складу податкових зобовязань за вересень 2008 року суму ПДВ у розмірі «0»грн. Остання декларація подана за червень 2010 року, свідоцтво платника ПДВ анульовано 17.07.2009 р.).

Таким чином, як зазначено в Акті перевірки, в порушення п. 5.1., п/п. 5.2.1., абз. 4 п/п. 5.3.9. ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»завищено валові витрати за 3 кв. 2008 р. на 31125 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 7781,00 грн. Оскільки контрагент позивача не задекларував податкових зобовязань то, на думку ДПІ, позивач позбавлений права на формування податкового кредиту, а спірна сума податкового кредиту сформована в порушення вимог п/п. 7.2.3., 7.4.1., 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на 6225 грн. за вересень 2008 р.

В контексті наведеного під час розгляду справи встановлено, що 09.09.2008 року між позивачем (замовник) та ТОВ «УБТК «Фаєтон»(підрядник) укладено договір № 18.

Згідно з умовами даного договору підрядник виконує капітальний ремонт підйомника для піднімання сміття із підвалу в ж/б по вул. Кутузова, 6. Вартість робіт складає 16054,80 грн. з ПДВ. Замовник здійснює попередню оплату. Остаточне фінансування виконаних робіт Замовник проводить тільки після представлення підрядником акту ф. № КБ-2В (п. 2.4.).

Сторонами складено зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, локальний кошторис № 2-1-1, акт № 1 ф. КБ-2в за вересень 2008 р.

На виконання договору позивачу видано податкову накладну № 2925 від 30.09.2008 р. на суму 16054,80 грн.

Відносно цього договору з матеріалів справи вбачається, що зазначені роботи, які були замовлені позивачем у ТОВ «УБТК «Фаєтон» у свою чергу були замовлені у позивача КП «Служба замовника Печерського району»щодо виконання яких до матеріалів справи надано первинні документи щодо виконання цих робіт за ціною 29114,40 грн. за договором від 09.01.2008 р. № 1/01-08 за ціною 29228 грн.

Окрім того, між тими ж сторонами укладено договір № 17 від 05.09.2008 р. на виконання капітального ремонту мереж центрального опалення на території ВАТ «САТП-0904». Вартість робіт 21294,18 грн. з ПДВ. Цей договір містить аналогічні умови щодо розрахунків та виконання робіт, що і попередній договір.

До цього договору сторонами складено зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, локальний кошторис, акт № 1 форми №КБ-2в приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2008 року.

Позивачу видано податкову накладну № 2924 від 30.09.2008 р. на суму 21294,18 грн. з ПДВ.

Як зазначено на стор. 6 Акту перевірки станом на момент підписання цього акту кредиторська заборгованість відсутня.

Відносно останнього договору з матеріалів справи вбачається, що зазначені роботи, які були замовлені позивачем у ТОВ «УБТК «Фаєтон»у свою чергу були замовлені у позивача ВАТ «САТП-0904»за договором від 09.01.2008 р. № 1/01-08 за ціною 29228 грн.

З наведеного вбачається, що по суті за наведеними операціями позивач виступав в якості підрядника, а ТОВ «УБТК «Фаєтон»в якості субпідрядника щодо виконання робіт на обєктах третіх осіб.

При цьому, як вбачається з наведеного, економічний інтерес у здійсненні позивачем зазначених операцій полягав в отриманні прибутку, що вбачається із вартості вхідних та вихідних операцій відносно підрядних робіт, що відповідає цілі здійснення господарської діяльності.

Виходячи з підстав прийняття вищенаведеного рішення, визначених ДПІ в Акті перевірки, суд, вирішуючи виходячи з цього спір по суті, зазначає, що правовідносини, які виникали у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту у спірний період, регулювалися відповідними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон про ПДВ) та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон про прибуток).

Так, відповідно до п. 5.1. Закону про прибуток валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідно до п. 1.31. Закону про прибуток, під продажем результатів робіт (послуг) розуміються будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У той же час, відносно правил формування податкового кредиту з ПДВ, слід зазначити, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до п. п. 3.1.1 Закону про ПДВ України є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Підпунктом 7.4.1 цього Закону, передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням, зокрема, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п. 7.5. Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або (1) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або (2) дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п/п. 7.2.3. зазначеного Закону податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 Закону про ПДВ передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 Закону про ПДВ не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, із змісту, суті і призначення наведених вище норм, які регулюють порядок формування валових витрат та податкового кредиту, вбачаються, що наведені вище норми встановлюють лише окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій/відсутність поставки та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів / податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

У взаємозвязку з вищенаведеним, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, згідно з ч. 1 і 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Окрім того, вирішуючи в цій частині спір по суті, суд також виходить з того, що субєкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення.

У звязку з цим суд оцінює оскаржувані рішення щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «УБТК «Фаєтон»виходячи з тих обставин та підстав, які зазначені в Акті перевірки.

В даному випадку, під час розгляду справи ДПІ не доведено належними та допустимими доказами обставин, викладених в акті перевірки щодо нездійснення спірних операцій та не доведено вчинення позивачем порушень податкового законодавства.

Зокрема, Акт перевірки позивача не містить посилання на документальні підстави висновків про відсутність ресурсів для здійснення діяльності контрагента позивача, як-то: акт перевірки контрагента позивача, конкретно визначені податкові декларації (податкові розрахунки) за період, що охоплює спірний: з податку на прибуток, з ПДФО, комунального податку, або інша фінансова звітність з аналізу якої можна встановити наявність амортизаційних нарахувань, основних засобів, трудових ресурсів. При цьому, ДПІ не надано також і доказів недекларування контрагентом позивача спірних сум ПДВ у спірний період.

Ці матеріали не були надані і під час розгляду справи та відповідачем не наведено непереборних обставин, що перешкоджали їх наданню.

При цьому, само по собі декларування наявності певних обставин в Акті перевірки не є належним та допустимим засобом доказування та підтвердженням наявності цих обставин.

Відповідачем також не доведено кількість працівників контрагента та конкретно визначених ресурсів, які повинні були бути у контрагента для виконання спірних операцій, однак були відсутні, як і не доведено належності виконуваних робіт до сфери ліцензованих видів діяльності.

При цьому, відносно відсутності у ДПІ інформації про персонал контрагента та інших ресурсів, про що зазначено на стор. 7 Акту перевірки, свідчить не про встановлення певних обставин, які виключають можливість формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, а про відсутність, недоведеність обставин, на які посилається ДПІ в Акті перевірки в обґрунтування відсутності підстав для формування спірних сум податкового кредиту, а отже відсутність у ДПІ інформації відносно контрагента не може бути підставою для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту.

В даному випадку сукупність досліджених під час розгляду справи документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, не дає підстав для висновку про нездійснення спірних операцій, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів які б спростовували виконання спірних операцій, тобто ДПІ в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено нездійснення спірних операцій, а відтак і не доведено відсутності у позивача підстав для формування спірних сум податкового кредиту.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що визнається сторонами, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Вищезгадані податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням ПК України стосовно порядку оформлення та підстав її видачі, наведені в ній дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обовязку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б обєктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій та не доведено непереборних обставин, які б унеможливлювали надання цих документів під час розгляду справи.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано актів про відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням на час здійснення спірних операцій та не наведено в контексті цих доводів норм Закону про ПДВ та Закону про прибуток, які визначають правовим наслідком відсутності особи за місцезнаходженням - припинення (позбавлення) права платника податків (покупця) на валові витрати та податковий кредит, сформований за відносинами з цією особою.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачем не доведено обставин та підстав, які б відповідно до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»унеможливлювали формування позивачем спірних сум валових витрат та податкового кредиту за вищезгаданими операціями.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, як-то недекларування податкових зобовязань з ПДВ, доказів чого ДПІ не надало в даному випадку, за загальним правилом самі по собі не є самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність у покупця права на податковий кредит з ПДВ та підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит, сформований за операціями з цим контрагентом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено законності та обґрунтованості податкових повідомлень-рішень від 31.08.2011 р. № 0003472311/0 з ПДВ та № 0003462311/0 з податку на прибуток, які за висновкам суду не ґрунтуються на наведених вище нормах законодавства, а отже є протиправними та підлягають скасуванню.

Відносно обставин, які покладені в основу висновків акту перевірки та які стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 31.08.2011 р. № 0003482311/0, яким позивачу збільшено грошове зобовязання за платежем «податок на додану вартість»на суму 2040 грн. за штрафними санкціями за неподання звітності, в Акті перевірки зазначено (стор. 20), що підприємством не подано декларації з ПДВ за лютий, березень 2011 року, що є порушенням п/п. 49.18.1., 49.18.2. ПК України. У звязку з чим зазначено, що згідно з п. 120.1. ПК України неподання або несвоєчасне подання платником податків податкових декларацій тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 170 грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за неподання таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Позивачем не спростовується факт неподання декларацій з ПДВ за зазначені місяці.

Вирішуючи спір в цій частині, суд зазначає, що відповідно до п. 7. Підрозділу 10 «Інші перехідні положення»ПК України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

В даному випадку, враховуючи наявність двох фактів неподання декларацій та наведені вище приписи законодавства відносно відповідальності за порушення, допущені протягом першого півріччя 2011 року у розмірі 1 грн., розмір відповідальності за кожне неподання звітності обмежується 1 гривнею, що не враховано ДПІ при прийнятті оскаржуваного рішення, а відтак, оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, а саме - в частині визначення штрафу у розмірі 2038 грн. (2040 грн. 2 грн. = 2038 грн.)

Відносно обставин, які покладені в основу висновків акту перевірки та які стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 31.08.2011 р. № 0000672309/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем «плата за землю»(земельний податок), в Акті перевірки зазначено наступне.

Згідно з Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 13.08.1990 р. №357-р позивачу відведено в користування земельну ділянку площею 15021,80 кв.м.

Сторонами визнається та не заперечується, що земельна ділянка знаходиться у м. Києві, по вул. Народного Ополчення,13, відноситься до 142 економіко-планувальної зони (кадастровий номер 72:292:005), де базова вартість становить 351,08 грн., локальний коефіцієнт 1,5, коефіцієнт функціонального використання - 1,2.

В контексті наведеного згідно з Рішенням Київради від 26 липня 2007 року № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення»затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, відповідно і нормативну грошову оцінку земель м. Києва, та зазначений Порядок.

Як надалі зазначено в Акті перевірки, згідно з умовами договорів від 01.04.2009 р. № 5/01-09з; від 04.01.2010 р. № 5/01-09з та від 31.12.2010 р. № 1/з, позивач надав ФО ОСОБА_2 в короткострокову експлуатацію земельну ділянку, загальною площею 1,0 га по вул. Н. Ополчення, 13 для розміщення автостоянки.

На підставі п. 2.2., 2.3. Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві, затвердженого Рішенням Київради від 26.07.2007 р. № 43/1877, ДПІ вважає, що коефіцієнт на функціональне використання слід застосувати у значенні 2,5.

В Акті перевірки зазначено, що за 2009 р. задекларовано податкових зобовязань із плати за землю (земельний податок) у розмірі 112420,07 грн. згідно розрахунку від 19.01.2009 р. № 609. За 2010 рік задекларовано 119052,85 грн. згідно розрахунку 22.01.2010 р. № 1778. За період 11.01.2011 р. по 17.02.2011 р. розрахунок не подавався. При цьому зазначено, що згідно наказу Міносвіти від 01.10.2010 р. № 1041 прийнято рішення про припинення позивача та його реорганізацію в ДП «Виробниче будівельне обєднання». Як визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи, на час розгляду справи позивач як юридична особа не припинений. На підставі акту від 17.02.2011 р. позивач передав до ДП «Виробниче будівельне обєднання»оригінали Проекту відведення земельної ділянки, черговий кадастровий план по вул. Н. Ополчення, 13.

Відтак, виходячи з вищенаведеного та відповідно до наведеного у таблиці на стор. 23 розрахунку, ДПІ прийшла до висновку про заниження позивачем податку на землю всього на 153230,64 грн., зокрема: за 2009 2010 р. на 126396,96 грн. та за 2011 р. 26833,68 грн.

Право на земельну ділянку, як визнається сторонами не оформлено.

В контексті спірних відносин, що виникли в період дії вищевказаних договорів з ФО ОСОБА_2 до 01.01.2011 р., слід зазначити, що правові засади оплати за використання землі у зазначений період були встановлені Законом України "Про плату за землю", статтею 2 якого визначено, що використання землі в України є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду справляється орендна плата.

Об'єктом плати за землю відповідно до ст. 5 вказаного Закону є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній чи комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки відповідно до ст. 13 Закону України "Про плату за землю".

При цьому, щодо регулювання відносин із сплати плати за змелю у 2011 році, слід зазначити, що згідно з 14.1.147. плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Відповідно до п/п. 14.1.72. ПК України земельний податок, це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). Згідно з п/п. 14.1.73. ПК України, землекористувачі, це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Згідно з приписами ст. 269 ПК України платниками податку (плати за землю) є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Відповідно до ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є, зокрема: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Згідно із ст. 271. ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відтак, оскільки підставою для сплати орендної плати у відповідності до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі даних державного земельного кадастру відповідно до ст. 7 Закону України "Про плату за землю", що відповідає правовій позиції Вищого адміністративного суду України, визначеній в ухвалі від 22.09.2011 р. (№ К/9991/23210/11; справа щодо рішення Київради № 944/944 від 25 грудня 2008 року «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві»). Таким чином, в зв'язку з тим, що права користування земельною ділянкою відносно позивача не оформлені, позивач не укладав з міськрадою договору оренди земельної ділянки, тому єдиною формою плати за користування земельними ділянками для позивача є земельний податок.

У взаємозвязку з вищенаведеним, слід зазначити, що в даному випадку позивачем нараховувався та сплачувався земельний податок з урахуванням коефіцієнт функціонального використання - 1,2, використання якого є спірним з боку ДПІ.

В контексті наведеного та з метою визначення змісту і суті операцій з використання земельної ділянки іншою особою для цілей визначення порядку оподаткування цих операцій, слід зазначити, що згідно з умовами зазначених договорів, які є аналогічними, між позивачем та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 досягнуто домовленості, що (п. 1.1) сторони обєднують свої зусилля, майно, знання, вміння, для розробки та реалізації спільних проектів в галузі виробничо-господарської діяльності.

Відповідно до п. 1.2. Сторона-1 (позивач) надає, а Сторона-2 (ФОП) приймає «послуги на умовах короткострокової експлуатації ділянки загальною площею 1 га за адресою вул. Народного ополчення, 13». Вартість послуг за місяць складає 7500 грн. Сторона-2 здійснює оплату на рахунок позивача до 5 числа поточного місяця. Договором передбачені випадки перегляду розміру плати, які є аналогічними умовам типових договорів оренди земельної ділянки.

В судовому засіданні позивачем заявлено, що дані договори є договорами про спільну діяльність (договір «простого товариства»). Умови таких договорів, сферу застосування, порядок здійснення спільної діяльності регламентовані положеннями глави 77 ЦК України.

У взаємозвязку з вищенаведеним слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 4 цього закону, одним з принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою, що означає те, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

Тобто, податкова звітність формується на підставі первинних документів, які складаються виходячи із суті операції, а не тільки виходячи з юридичної форми та, наприклад, найменування певної угоди.

У той же час, дослідивши умови зазначених договорів суд приходить до висновку, що за своєю правовою природою вони не є договорами про спільну діяльність, оскільки не відповідають сутності цих договорів, викладеній у Главі 77 ЦК України та до того ж не поставлені на податковий облік (обєднання учасників договору про спільну діяльність є окремими платником податків).

За своєю сутністю та наслідками їх реалізації, вищезгадані договори є завуальованою формою передачі іншій особі (СПД ОСОБА_2.) земельної ділянки в користування без належного оформлення іншою особою (позивачем), права якої на земельну ділянку також не оформлено.

По суті відносно земельної ділянки, яка була передана позивачем на користь СПД ОСОБА_2, вбачається, що зазначена земельна ділянка була передана та фактично знаходилась у користуванні СПД ОСОБА_2 та фактично безпосередньо позивачем не використовувалась, а отже, оскільки користування землею є платним та право на землю із міськрадою СПД ОСОБА_2 не було оформлено, виходячи з наведених вище норм законодавства, з урахуванням положень ч. 2 ст. 15 Закону України «Про плату за землю»(щодо сплати плати за землю за період фактичного користування землею) в даному випадку особа, яка здійснювала фактичне користування земельною ділянкою без укладання договору оренди з міськрадою/суборенди з позивачем, є платником земельного податку за площу ділянки, яку ця особа використовувала, що вказує на помилковість висновків податкового органу про покладання на позивача обовязку сплачувати земельний податок у т.ч. з підвищеним коефіцієнтом функціонального призначення, що в свою чергу зумовлює висновок про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам законодавства та фактичним обставинам користування зазначеною ділянкою, а отже і висновок по скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем в повному обсязі не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваних рішень, як то зазначено у вищенаведених висновках суду, у звязку з цим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України суд приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування: податкових повідомлень-рішень: (1) від 31.08.2011 р. № 0003472311/0 (з ПДВ) та № 0003462311/0 (з податку на прибуток) повністю; (2) від 31.08.2011 р. № 0003482311/0 в частині визначення штрафу у розмірі 2038 грн.; (3) від 31.08.2011 р. № 0000672309/0 (із плати за землю) повністю. На поверненні судового збору позивач не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі Києва задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати:

- податкові повідомлення-рішення: від 31.08.2011 р. № 0003472311/0 та № 0003462311/0 повністю;

- податкове повідомлення-рішення від 31.08.2011 р. № 0003482311/0 в частині визначення штрафу у розмірі 2038 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 31.08.2011 р. № 0000672309/0 повністю.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін