Постанова № 22118767, 23.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 лютого 2012 року 08:33 № 2а-15298/11/2670

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал»

до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень від 20.04.2011 р. № 0000122201 та № 0000442220

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Юзина О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 18.10.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність № 34/9/10-009 від 04.01.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 23.02.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал»з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.04.2011 р. № 0000122201 та № 0000442220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.10.2011 р. було відкрито провадження у справі № 2а-15298/11/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 23.02.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та в судових дебатах просив суд:

- скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.04.2011 р. № 0000122201 та № 0000442220.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в при проведенні документальної планової виїзної перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» щодо заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 28 755 094,0 грн., та ст.7 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо здійснення ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»у валюті України розрахунків з компанією ПАТ «Олдесто Альянс Лімпед»(Кіпр) без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідач позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі та зазначив, що при проведенні планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал»контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого останнім занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 28 755 094,0 грн., а також ст.7 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо здійснення позивачем у валюті України розрахунків з компанією ПАТ «Олдесто Альянс Лімпед»(Кіпр) без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, зважаючи на що було донараховано грошове зобов'язання у розмірі 9 346 153,00 грн. та винесені відповідні податкові повідомлення-рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва згідно із Наказом від 07.02.2011 № 344, повідомленням № 6/10/22-01 та направленням на перевірку № 553/22-01 (щодо подовження строку перевірки) від 17.03.2011 р. у період з 17.02.2011 р. до 31.03.2011 р. було проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український інвестиційний капітал»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт від 06.04.2011 року № 59/1-22-10-35391432, в якому встановлено порушення позивачем вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 28 755 094,0 грн., та ст.7 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»щодо здійснення ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»у валюті України розрахунків з компанією ПАТ «Олдесто Альянс Лімпед»(Кіпр) без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства, контролюючим органом були винесені податкові повідомлення-рішення від 20.04.2011 року № 0000122201, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток фінансових установ, розташованих на території України за винятком страхових організацій в загальному розмірі 35 943868,00 грн. (в т.ч. за основним платежем 28755094, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 7188774, 00 грн.), а також від 20.04.2011 р. № 0000442220, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання (пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобовязань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства) у розмірі 9 346 153,00 (дев'ять мільйонів триста сорок шість тисяч сто п'ятдесят три) грн., 00 коп.

Зазначені податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в порядку адміністративного оскарження відповідно до вимог ст.56 Податкового кодексу України були оскаржені позивачем до Державної податкової адміністрації у м. Києві, однак рішенням ДПА у м. Києві від 11.07.2011 р. № 7216/10/25-114, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Зважаючи на викладене, не погоджуючись із прийнятими Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва податковими повідомленнями-рішеннями від 20.04.2011 р. № 0000122201 та № 0000442220, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, перевіркою встановлено, що ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»на підставі договорів від 25.03.2010 р. № 98-Б/10, від 14.04.2010 р. № 1218-Б/10, від 03.06.2010 р. № 1923-Б/10, від 03.08.2010 р. № 2589-Б/10, від 30.08.2010 р. № 2902-Б/10 перераховано компанії ПАТ «Олдесто Альянс Лімітед»(Кіпр) грошові кошти у сумі 9 346 153,0 грн. за придбані цінні папери українських емітентів.

Як зазначено в Акті перевірки, індивідуальної ліцензії Національного банку України на перерахування нерезиденту коштів у національній валюті України ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»надано не було.

Зважаючи на викладене, в Акті перевірки відповідачем зроблено висновок, що ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»в порушення вимог ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»із змінами та доповненнями (далі - Декрет № 15-93) здійснювало в межах торговельного обороту у валюті України розрахунки з нерезидентами без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, у зв'язку із чим, відповідачем було застосовано до ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9346 153 грн., що передбачені вимогами п.2 ст.16 Декрету №15-93.

Однак, вивчивши наявні матеріали справи та проаналізувавши норми законодавства з даного приводу, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, суд приходить до висновку про те, що з наведеною позицією контролюючого органу погодитися не можливо, з огляду на наступне.

Як підтверджується наявними у справі доказами, позивач здійснював розрахунки у валюті України з ПАТ «Олдесто Альянс Лімітед»за придбання (викуп) у ПАТ «Олдесто Альянс Лімітед»цінних паперів українських емітентів на підставі договорів від 25.03.2010 р. № 98-Б/10, від 14.04.2010 р. № 1218-Б/10, від 03.06.2010 р. № 1923-Б/10, від 03.08.2010 р. № 2589-Б/10, від 30.08.2010 р. № 2902-Б/10 шляхом перерахування безготівкових коштів у національній валюті у розмірі 9346 153,00 (дев'ять мільйонів триста сорок шість тисяч сто п'ятдесят три) грн., 00 коп., на інвестиційний рахунок ПАТ «Олдесто Альянс Лімітед»- 260070258201 в ПАТ КБ «ЄВРОБАНК», м. Київ, МФО 380355, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Посилання в Акті перевірки на порушення позивачем ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»в частині здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки згідно із вимогами п.1.3 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України та внесення змін до нормативно-правового акта Національного банку України, затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 484, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.11.2004 р. № 1430/10029, розрахунками в межах торговельного обороту є рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.

Отже, як видно з суті договірних відносин позивача з ПАТ «Олдесто Альянс Лімітед», такі розрахунки між сторонами не можуть бути віднесені до розрахунків в межах торгівельного обороту.

Крім того, вимоги Положення про порядок іноземного інвестування в Україну, затвердженого Постановою НБУ «Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну»від 10.08.2005 р. № 280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 94711227, регулюють питання здійснення іноземних інвестицій в Україну та повернення іноземному інвестору інвестицій, прибутків, інших доходів від здійснення іноземної інвестиції.

Згідно з умовами п.3.1 зазначеного Положення, повернення іноземної інвестиції, а також прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні (у тому числі від продажу належних іноземному інвестору цінних паперів українських емітентів), може здійснюватись, зокрема, резидентом з його поточного рахунку в національній валюті на інвестиційний рахунок в національній валюті іноземного інвестора.

При цьому, дія Положення про порядок видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку України на переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей, затвердженого Постановою НБУ від 29.01.2003 р., не розповсюджується на операції з перерахування резидентом коштів у національній валюті України на інвестиційний рахунок іноземного інвестора для розрахунку за цінні папери українських емітентів.

Таким чином, що підтверджується наведеними вище нормами Українського законодавства, а також підтверджується наявними матеріалами справи, отримання позивачем індивідуальної ліцензії НБУ, в даному випадку, не передбачено чинним законодавством України.

Крім того, зазначена позиція також підтверджується листом НБУ від 28.07.2011 р. № 29-216/5566-8895, що міститься в матеріалах справи.

Зважаючи на викладене, висновок відповідача в Акті перевірки позивача про порушення останнім вимог ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»із змінами та доповненнями, є необґрунтованим, а винесене на підставі такого висновку податкове повідомлення-рішення від 20.04.2011 року № 0000442220, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання (пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобовязань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства) у розмірі 9 346 153,00 (дев'ять мільйонів триста сорок шість тисяч сто п'ятдесят три) грн., 00 коп. - є протиправним та таким що підлягає скасуванню.

Крім того, в ході проведення перевірки ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»контролюючим органом було встановлено, що:

1) згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів від 25.12.2009 р. № 900-Б/09 ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал», яке діє в інтересах та за рахунок ПВІФ «Добробут»НВЗТ, було продано ВАТ «Київшляхбуд»акції ЗАТ «Завод монтажних конструкцій»у кількості 9 809 942 шт. на суму 113 571077,00 грн.

Кошти за продаж зазначених акцій надходили на розрахунковий рахунок ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»(ПВІФ «Добробут»НВЗТ) згідно з платіжними документами від 13.01.2010 р. № 22, № 23, № 24, № 25, № 26, № 27, № 28, № 29, № 30, № 31, № 32, № 33, № 43.

2) згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів від 18.03.2009 р. № 121 -Б/09 ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал», яке діє в інтересах та за рахунок ПЗНВІФ «Інка-капітат»було продано ТОВ «Консалтинг-фінанс»акції ВАТ «Спецхімобладнання»у кількості 40 000 шт. на суму 10 000,00 грн.

Кошти за продаж зазначених акцій надходили на розрахунковий рахунок ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»(ПЗНВІФ «Інка-капітал») згідно з платіжним документом від 18.03.2009 р. № 50.

3) згідно з договором купівлі-продажу цінних паперів від 18.05.2009 р. № 187-Б/09 позивачем в інтересах та за рахунок ПЗНВІФ «Інка-капітал»було продано ТОВ «Консалтинг-фінанс»акції ВАТ «Спецхімобладнання»у кількості 16 400 шт. на суму 4 100,0 грн.

Кошти за продаж зазначених акцій надходили на розрахунковий рахунок ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»(ПЗНВІФ «Інка-капітал») згідно з платіжним документом від 18.05.2009 р. № 96.

Однак перевіркою зазначених господарських операцій було встановлено, що постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.04.2005 року по справі № 2/1413 ЗАТ «Завод монтажних конструкцій»було визнано банкрутом. Листом від 09.07.2010 р. № 14155/7/22-017 ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська надано інформацію, що ЗАТ «Завод монтажних конструкцій»знято з обліку 02.09.2005 року.

Крім того, встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду Дніпропетровської області від 23.01.2009 року по справі № 2-а-10978/08/0470 ВАТ «Спецхімобладнання»припинено як юридичну особу.

Зважаючи на викладене, відповідач дійшов висновку, що здійснення вищенаведених операцій купівлі-продажу акцій суперечить нормам Цивільного кодексу України та не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, оскільки під час вчинення вказаних правочинів не було додержано вимог ч.1,5 ст.203 Цивільного кодексу України, а відповідно такі правочини є нікчемними.

Враховуючи викладене вище, перевіркою зроблено висновок, що кошти, отримані ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»за договорами від 25.12.2009 р. № 900-Б/09, від 18.03.2009 р. № 121-Б/09, від 18.05.2009 р. № 187-Б/09, є доходами позивача з інших джерел. А відповідно, ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»в порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»занизило валові доходи у сумі 113 585 177,00 грн., в т.ч. по періодах: за 1 квартал 2009 року в сумі 4 100,00 грн., за півріччя 2009 року в сумі 14 100,00 грн., за 3 квартали 2009 року в сумі 14 100,00 грн., за 2009 рік в сумі 14100,00 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 113 571077,00 грн., за півріччя 2010 року в сумі 113 571077,00 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 113 571077,00 грн.

Вивчивши наявні матеріали справи та проаналізувавши норми законодавства з даного приводу, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, суд приходить до висновку про обґрунтованість висновків відповідача, викладених в Акті перевірки з даного приводу.

Статтею 3 Закону України від 15.03.2001 р. № 2299-ІІІ «.Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2299) визначено, що активи інституту спільного інвестування - сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування.

Згідно з п.1 р.2 Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.01.2002 р. № 12, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.02.2002 р. за № 108/639, із змінами та доповненнями, активи ІСІ складаються з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, на поточних та депозитних рахунках, відкритих у банківських установах, банківських металів, об'єктів нерухомості, цінних паперів, визначених Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок», цінних паперів іноземних держав та інших іноземних емітентів, корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, а також інших активів, дозволених законодавством України з урахуванням обмежень, установлених Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»безпосередньо для конкретних типів та видів інвестиційних фондів. До складу активів ІСІ входять грошові кошти, цінні напери, банківські метали, корпоративні права, нерухомість, грошові вимоги за реалізовані активи ІСІ та видані позики, інші активи відповідно до вимог законів України. Зазначені активи формуються (оплачуються) за рахунок коштів спільного інвестування, до яких належать кошти, внесені засновниками корпоративного інвестиційного фонду та залучені від інвесторів ІСІ, доходи від здійснення операцій з активами ІСІ, доходи, нараховані за активами ІСІ, та інші доходи від діяльності ІСІ (проценти за позиками, орендні (лізингові) платежі тощо).

Згідно ст.22 Закону № 2299, пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу (фонду) корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

Згідно зі ст.52 Закону № 2299, грошові кошти корпоративного інвестиційного фонду зараховуються на його рахунок у банку відповідно до умов договору про обслуговування ІСІ.

Грошові кошти пайового інвестиційного фонду зараховуються на окремий рахунок компанії з управління активами у банку окремо від власних коштів компанії з управління активами, коштів інших пайових інвестиційних фондів та відповідно до умов договору про обслуговування ІСІ.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі - Закон), банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Статтею 23 даного Закону передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому розділом ІІІ Закону;

- вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому розділом ІІІ Закону.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, а також припиняється повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Усі види майнових активів (майно та майнові права банкрута), які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури- які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку (стаття 26 Закону).

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута (стаття 30 Закону).

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 Закону.

Отже, корпоративні права акціонера (право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації тощо) щодо товариства, стосовно якого судом прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, не можуть бути реалізовані через їх обмеження вимогами кредиторів, інших учасників провадження у справі про банкрутство та процедурами, визначеними Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами та доповненнями (надалі-Закон №334/94-ВР) визначено, що цінний папір - документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»від 23.02.2006 р. № 3480-ІV, цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Статтею 59 Господарського кодексу України визначено, що скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про господарські товариства», ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України, об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1).

Недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2).

Пунктом 4.1 статті 4 Закону № 334 94-ВР встановлено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону № 334/94-ВР, до складу валового доходу включаються, зокрема, доходи від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

Згідно з підпунктом 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР, валовий доход включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Сума коштів або вартість майна, отримана (нарахована) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження таких цінних паперів і віднесена до складу доходів у окремому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами, підлягає виключенню зі складу доходів окремого обліку та відповідно до підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР повинна включатися до складу валового доходу як доходи з інших джерел.

Таким чином, суд вважає правомірним висновок контролюючого органу, що здійснення позивачем таких операцій з купівлі-продажу акцій суперечить нормам Цивільного кодексу України та не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, оскільки під час вчинення вказаних правочинів, Товариство з акціями яких здійснював господарські операції позивач в одному випадку було визнано в судовому порядку банкрутом та в іншому випадку в судовому порядку припинено юридичну особу.

А отже посилання позивача виключно на те, що на дату укладення таких договорів про продаж акцій, позивач не мав інформації про банкрутство та припинення емітентів цінних паперів, судом до уваги прийнято бути не може.

Також, з наведеного вище, судом вбачається здійснення сторонами безтоварних операцій, оскільки акції зазначених товариств відчужувалися та придбавалися на момент визнання таких товариств банкрутом та припинення юридичної особи, а отже такі товариства фактично не існували.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»завищено валові витрати на суму сплачених коштів за інформаційно-консультаційні та юридичні послуги в розмірі 1 435200,00 грн., які не використовувалися в господарській діяльності з метою отримання доходів.

В акті перевірки зазначено, що на запит ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 02.03.2011 р. № 3112/10/22-111 ТОВ «КУА «Український інвестиційний капітал»надано відповідь листом від 09.03.2011 р. № 10 без документального підтвердження використання в господарській діяльності інформаційно-консультаційних та юридичних послуг з метою отримання доходу. Крім того, в Акті перевірки відповідачем зазначено про не підтвердження позивачем фактичного отримання від контрагентів зазначених консультаційних та юридичних послуг, що повинно підтверджуватись наданням таких послуг на матеріальних носіях (документи, магнітна, аудіо-, відео-, фотоплівка, макети та інші).

Так, позивачем, в періоді що перевірявся, було укладено низку договорів про надання послуг:

- № 1 від 09.02.2010 р. із ТОВ «Дніпроспецторг Плюс». Предметом договору є аналітичне дослідження стану будівельного ринку Автономної республіки Крим (в містах Південного узбережжя Криму): стан ринку після кризи 2008 року, тенденції та перспективи інвестування в нерухомість. Вартість послуг за договором 275000 грн.;

- № 0317/01 від 17.03.2010 р. із ТОВ «Брокерідж Бізнес Консалт». Предметом договору є аналітичне дослідження стану та перспективи розвитку фінансового ринку України в 2010 році. Вартість послуг за договором 270000 грн.;

- № 203/01 від 02.03.2010 р. із ТОВ «Арт Індастрі». Предметом договору є розробка моделі та актуарних розрахунків корпоративної пенсійної програми для впровадження системи недержавного пенсійного забезпечення на підприємствах України. Вартість послуг за договором 275000 грн.;

- № 1 від 15.02.2010 р. із ТОВ «Комерційна фірма «Хорс». Предметом договору є аналітичне дослідження макроекономічного стану економіки України в 2009 році та прогноз на 2010 рік. Вартість послуг за договором 270000 грн.;

- № 1-КУА від 01.08.2010 р. із СПД-ФОП ОСОБА_5 Предметом договору є юридичні та консультаційні послуги (зокрема складення юридичного висновку щодо можливості придбання прав вимоги до ВАТ «Готельний комплекс «Либідь», та інші послуги, визначені в розрахунку № 1-КУА від 30.09.2010 р.). Вартість послуг за договором згідно зазначеного розрахунку 139000 грн..

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334 встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу»(далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів на одержання прибутку.

Згідно з абзацом четвертим п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону № 334, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про інформацію»від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ із змінами та доповненнями, документ - це передбачена Законом матеріальна форма зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-. фотоплівці або на іншому носієві. Первинний документ - це документ, що містить у собі первинну вихідну інформацію.

Статтею 41 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. № 2657-ХІІ із змінами та доповненнями, передбачено, що інформаційна послуга - це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних потреб.

Отже, для включення витрат до складу валових витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які, зокрема, підтверджують факт отримання послуг від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Однак, як вбачається з Акта перевірки, позивачем до перевірки не були надані документи, що б підтверджували взаємозв'язок таких витрат (на проведення зазначених аналітичних досліджень) з веденням господарської діяльності позивача, а також не надано допустимих доказів, що б підтверджували фактичне надання таких послуг (макети з маркетингових досліджень, звіти інш.).

Крім того, таких доказів не було надано позивачем і до матеріалів справи, зважаючи на що, суд погоджується із висновком контролюючого органу щодо порушення позивачем п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР зі змінами та доповненнями, стосовно віднесення до складу валових витрат кошти, сплачені за інформаційно-консультаційні та юридичні послуги в розмірі 1 435200,00 грн., які не використовувалися в господарській діяльності з метою отримання доходів, а також без належного документального чи матеріального підтвердження надання таких послуг.

Також, як видно з матеріалів справи, розрахунки позивача із зазначеними контрагентами (ТОВ «Дніпроспецторг Плюс», ТОВ «Брокерідж Бізнес Консалт», ТОВ «Арт Індастрі», ТОВ «Комерційна фірма «Хорс», СПД-ФОП ОСОБА_5), згідно умов договорів, повинні були здійснюватися простими векселями, однак ні підтвердження погашення таких простих векселів ні самих простих векселів позивачем до матеріалів справи надано не було, а відповідно не підтверджено факту розрахунку із контрагентами за вказаними угодами, та як було зазначено вище і фактичного виконання (матеріального підтвердження виконання) таких послуг.

Отже, враховуючи зазначене вище, проаналізувавши норми наведеного законодавства, та вививши наявні у справі докази, Суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 20.04.2011 р. № 0000122201, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток фінансових установ, розташованих на території України за винятком страхових організацій в загальному розмірі 35 943868,00 грн. (в т.ч. за основним платежем 28755094, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 7188774, 00 грн.), прийнято відповідачем правомірно та скасуванню не підлягає.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як субєкт владних повноважень, довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення рішення від 20.04.2011 р. № 0000122201.

Натомість представник позивача надав суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 20.04.2011 р. № 0000442220.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В позовній заяві позивач не заявляв вимоги щодо відшкодування йому судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАСУкраїни, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 20.04.2011 р. № 0000442220.

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 24.02.2012 р.