Постанова № 22117044, 09.02.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 лютого 2012 року 13:55 № 2а-14921/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Крупи В.М.,

від відповідача: Алексєєнко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сабля»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2011 року № 0003012312/0, 0003022312/0,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Сабля»(далі позивач, ТОВ «Сабля») з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2011 року № 0003012312/0, 0003022312/0.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2011 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з лютого по жовтень 2009 року у розмірі 524194,00 грн. за наслідками господарських операцій з ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», а також про заниження податку на прибуток у розмірі 655243,00 грн. за період І-ІV квартали 2009 року.

Позивач стверджував, що податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», а витрати, понесені позивачем в рамках укладених договорів, підтверджуються відповідними первинними документами та були використані позивачем у подальшій господарській діяльності, що підтверджує реальність господарських операцій з вказаними контрагентами. Висновок податкового органу про те, що правочини, укладені з ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, на переконання позивача, ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються.

Окрім цього, позивач звертав увагу суду на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені всупереч п. 86.9. ст. 89 Податкового кодексу України, оскільки підставою для проведення перевірки ТОВ «Сабля»була постанова правоохоронного органу, відтак відповідач не мав права приймати податкові повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було безпідставно віднесено до складу валових витрати у розмірі 655243,00 грн. та сформовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 524194,00 грн. за наслідками операцій з ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», оскільки податкові накладні та інші первинні документи від імені вказаних підприємств були підписані неуповноваженою особою (не директором ОСОБА_3), а отже не могли бути використані для зменшення податкових зобовязань ТОВ «Сабля».

Крім цього, відповідач звертав увагу суду на те, що постановою Святошинського районного суду м. Києва директора ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»ОСОБА_3 було звільнено за нереабілітуючими обставинами від кримінальної відповідальності за скоєння злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205 (фіктивне підприємництво) та ч. 2 ст. 358 (підроблення офіційних документів) КК України. Згідно висновку експертизи, проведеної по вказаній кримінальній справі, було встановлено, що первинні документи ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», якими опосередковані господарські операції з ТОВ «Сабля», і використовувались позивачем для зменшення податкових зобовязань, були підписані не директором ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»ОСОБА_3, а іншою особою.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 лютого 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 13.04.2011 р. по 19.04.2011 р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сабля»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року.

Перевірка проводилась згідно п.п. 78.1.11. п. 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України на підставі Постанови слідчого відділу податкової міліції ДПА у м. Києві від 17.03.2011 року в рамках кримінальної справи № 79-00236 (том 2, а.с. 196-197).

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 969/23-12/33887562 від 27.04.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) том 1, а.с. 18-43.

20 травня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0003012312/0, яким позивачу за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 655243,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 524194,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 131048,00 грн. (том 1, а.с. 44);

- № 0003022312, яким позивачу за порушення пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на прибуток підприємств»у розмірі 819054,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 655243,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 163811,00 грн. (том 1, а.с. 45).

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку оскаржувані рішення були залишені без змін, а скарги без задоволення (том 1, а.с. 46-65).

Під час перевірки було встановлено, що податковий кредит ТОВ «Сабля»з податку на додану вартість та валові витрати з податку на прибуток за період з лютого по жовтень 2009 року було сформовано на підставі первинних документів, які були підписані від імені ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»неуповноваженою особою, оскільки згідно з протоколом допиту директора вказаних підприємств ОСОБА_3 в рамках кримінальної справи № 79-00236 було встановлено, що ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»були зареєстровані ОСОБА_3 за грошову винагороду без наміру здійснення господарської діяльності і жодних первинних документів (договорів, актів здачі-прийняття робіт, податкових накладних, рахунків-фактур тощо) ОСОБА_3 не підписував.

Окрім цього перевіркою встановлено, що первинні документи, якими підтверджуються господарські операції ТОВ «Сабля»з ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», від імені останніх підписано не ОСОБА_3, а іншою особою, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи відділу криміналістичних досліджень науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України м. Києві.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Сабля»:

- підпункту 7.4.5. пункту. 7.4., підпункту 7.7.1. пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за період з лютого по жовтень 2009 року на загальну суму 524194,00 грн.;

- підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого неправомірно занижено суму податку на прибуток у розмірі 655243,00 грн. за період з І-ІV квартали 2009 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу доведеними, а податкові повідомлення-рішення - правомірними, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що 05 січня 2009 року між ТОВ «Сабля»(Замовник) та ТОВ «Леопром»(Виконавець) укладено Договір № 0501/1, відповідно до якого виконавець зобовязується надавати послуги з рекламного обслуговування Замовника, в тому числі: розміщення рекламних матеріалів в друкованих засобах масової інформації, на телебаченні, на радіо, засобами зовнішньої реклами; розробка комунікаційної та медіа стратегій, креативні розробки, PR- и BTL-обслуговування, виготовлення рекламних матеріалів, проведення семінарів та конференцій, та інші послуги, передбачені цим договором та додатками до нього (п. 1.1. Договору) том 1, а.с. 68-70.

Вартість послуг Виконавця визначається у відповідних додатках до даного договору. Оплата послуг Виконавця здійснюється Замовником на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі виставлених ним рахунків-фактур в порядку, передбаченому у відповідному рахунку (п.п. 3.1.-3.2. Договору).

Обсяги замовлених позивачем послуг у ТОВ «Леопром»визначені Додатком № 1 від 01.02.2009 року (том 1, а.с. 71), Додатком № 2 від 15.03.2009 (том 1, а.с. 85), Додатком № 3 від 02.04.2009 року (том 1, а.с. 100), Додатком № 4 від 07.05.2009 року (том 1, а.с. 114), Додатком № 5 від 30.06.2009 року (том 1, а.с. 138), Додатком № 6 від 05.07.2009 року (том 1, а.с. 159), Додатком № 7 від 07.08.2009 року (том 1, а.с. 180), Додатком № 8 від 15.09.2009 року (том 1, а.с. 197), Додатком № 9 від 05.10.2009 року (том 1, а.с. 232).

На виконання вказаного договору між позивачем та ТОВ «Леопром»було складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28 лютого 2009 року (том 1, а.с. 75); від 31 березня 2009 року (том 1, а.с. 87); від 30 квітня 2009 року (том 1, а.с. 101); від 28 травня 2009 року (том 1, а.с. 115); від 13 липня 2009 року (том 1, а.с. 140); від 30 липня 2009 року (том 1, а.с. 161); від 28 серпня 2009 року (том 1, а.с. 181); від 30 вересня 2009 року (том 1, а.с. 199); від 29 жовтня 2009 року (том 1, а.с. 234) на загальну суму 1 559 450,00 грн.

ТОВ «Леопром»виписало позивачу податкові накладні № 978 від 27.02.2009 року (том 1, а.с. 74); № 1357 від 31.03.2009 року (том 1, а.с. 88); № 1617 від 30.04.2009 року (том 1, а.с. 102); № 1804 від 28.05.2009 року (том 1, а.с. 118); № 2102 від 13.07.2009 року (том 1, а.с. 141); № 2190 від 30.07.2009 року (том 1, а.с. 162); № 2348 від 28.08.2009 року (том 1, а.с. 182); № 2522 від 30.09.2009 року (том 1, а.с. 200); № 2677 від 29.10.2009 року (том 1, а.с. 235) на загальну суму 1559450,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 259908,40 грн., який включено позивачем до податкового кредиту у відповідних звітних періодах та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.

Позивач платіжними дорученнями № 163 від 27 лютого 2009 року (том 1, а.с. 73); № 216 від 30 квітня 2009 року (том 1, а.с. 89); № 225 від 15 травня 2009 року (том 1, а.с. 104); № 117 від 28 травня 2009 року (том 1, а.с. 117); № 293 від 15 липня 2009 року (том 1, а.с. 142); № 356 від 28 серпня 2009 року (том 1, а.с. 163); № 399 від 30 вересня 2009 року (том 1, а.с. 183); № 219 від 30 листопада 2009 року (том 1, а.с. 184); № 220 від 30 листопада 2009 року (том 1, а.с. 201) перерахував на користь ТОВ «Леопром»грошові кошти у загальному розмірі 1154870,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 192478,33 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що 09 січня 2009 року між ТОВ «Сабля»(Замовник) та ТОВ «Рейнкол»(Виконавець) укладено Договір № 0601/1, відповідно до якого виконавець зобовязується надавати послуги з рекламного обслуговування Замовника, в тому числі: розміщення рекламних матеріалів в друкованих засобах масової інформації, на телебаченні, на радіо, засобами зовнішньої реклами; розробка комунікаційної та медіа стратегій, креативні розробки, PR- и BTL-обслуговування, виготовлення рекламних матеріалів, проведення семінарів та конференцій, та інші послуги, передбачені цим договором та додатками до нього (п. 1.1. Договору) том 1, а.с. 240-242.

Вартість послуг Виконавця визначається у відповідних додатках до даного договору. Оплата послуг Виконавця здійснюється Замовником на розрахунковий рахунок Виконавця на підставі виставлених ним рахунків-фактур в порядку, передбаченому у відповідному рахунку (п.п. 3.1.-3.2. Договору).

Обсяги замовлених позивачем послуг у ТОВ «Рейнкол»визначені Додатком № 1 від 02.02.2009 року (том 1, а.с. 243), Додатком № 2 від 05.05.2009 року (том 2, а.с. 7), Додатком № 3 від 05.05.2009 року (том 2, а.с. 22), Додатком № 4 від 12.05.2009 року (том 2, а.с. 45), Додатком № 5 від 10.06.2009 року (том 2, а.с. 69), Додатком № 6 від 05.07.2009 року (том 2, а.с. 93), Додатком № 7/1 від 01.08.2009 року (том 2, а.с. 129), Додатком № 7/2 від 01.08.2009 року (том 2, а.с. 135).

На виконання вказаного договору між позивачем та ТОВ «Рейнкол»було складено акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 лютого 2009 року (том 1, а.с. 245); від 05 травня 2009 року (том 2, а.с. 8); від 14 травня 2009 року (том 2, а.с. 23); від 29 травня 2009 року (том 2, а.с. 47); від 26 червня 2009 року (том 2, а.с. 71); від 30 липня 2009 року (том 2, а.с. 95); від 31 серпня 2009 року (том 2, а.с. 131); від 31 серпня 2009 року (том 2, а.с. 137) на загальну суму 1585714,00 грн.

ТОВ «Рейнкол»виписало позивачу податкові накладні № 1000 від 27.02.2009 року (том 1, а.с. 247); № 1730 від 05.05.2009 року (том 2, а.с. 9); № 1800 від 14.05.2009 року (том 2, а.с. 25); № 1933 від 29.05.2009 року (том 2, а.с. 48); № 2082 від 26.06.2009 року (том 2, а.с. 72); № 2204 від 30.07.2009 року (том 2, а.с. 96); № 2350 від 31.08.2009 року (том 2, а.с. 132); № 2351 від 31.08.2009 року (том 2, а.с. 138) на загальну суму 1585714,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 264285,60 грн., який включено до податкового кредиту у відповідних звітних періодах та відображено у податкових деклараціях з ПДВ.

Позивач платіжними дорученнями № 164 від 27 лютого 2009 року (том 1, а.с. 247); № 194 від 26 червня 2009 року (том 2, а.с. 11); № 226 від 14 травня 2009 року (том 2, а.с. 26); № 254 від 29 травня 2009 року (том 2, а.с. 49); № 295 від 17 липня 2009 року (том 2, а.с. 73); № 321 від 30 липня 2009 року (том 2, а.с. 74); № 199 від 31 серпня 2009 року (том 2, а.с. 97); № 377 від 21 вересня 2009 року (том 2, а.с. 133); № 398 від 30 вересня 2009 року (том 2, а.с. 134); № 201 від 31 серпня 2009 року (том 2, а.с. 139) перерахував на користь ТОВ «Рейнкол»грошові кошти на загальну суму 1585714,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у розмірі 264285,60 грн.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, який визначав правила оподаткування підприємствами свого прибутку та, зокрема, включення витрат до валових, був Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту визначались приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), яких платник податків зобовязаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у звязку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а право на нарахування податкового кредиту та віднесення витрат підприємства до валових витрат, крім наявності належним чином оформлених первинних документів, інформація в яких стосовно господарської операції повинна бути викладена викладено конкретно, повно, зрозуміло та правдиво, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів (послуг).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та реальність понесених витрат.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалось Вищим адміністративним судом України при розгляді справ даної категорії справ (зокрема, в ухвалі ВАСУ від 26.10. 2010 р. по справі № К-5746/07, номер у ЄДРСР 12492841, в ухвалі ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-23280/07, номер у ЄДРСР 10370705, тощо) та викладена у Інформаційному листі ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

З огляду на наведене суд вважає за необхідне встановити, чи мали розглядувані операції з виконання робіт (надання послуг) реальний товарний характер, яким чином виконувались роботи (надавались послуги), можливість здійснення господарських операцій з урахуванням того, що згідно інформації СВ ПМ ДПІ у Соломянському районі м. Києва допитаний по кримінальній справі № 79-00236 засновник та директор ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»ОСОБА_3 не визнає своєї причетності до їх діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців стосовно ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», єдиним засновником та директором обох підприємств в одній особі значиться ОСОБА_3 (том 2, а.с. 188-193). Вказане підтверджується також листом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 08.12.11р. № 5810/9/10-009, яким надано інформацію щодо чисельності працюючих у ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»протягом 2009 - 2010 років.

Відповідно до податкової звітності, поданої ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва - довідок форми 1 ДФ за період з І по IV кв. 2009 року - загальна чисельність працюючих за 1 - 4 квартали 2009 р. на вказаних підприємствах складала 1 особу директора підприємства (том ІІ, а.с. 234-237). Протягом 2010 року вказані звіти підприємства не подавали (том ІІ, а.с. 233).

Згідно матеріалів кримінальної справи № 79-00236, наданих СВ ПМ ДПІ у Соломянському районі м. Києва на запит податкового органу, допитаний в ході розслідування кримінальної справи № 79-00236 ОСОБА_3 пояснив, що він був формально зареєстрований як учасник та директор ряду підприємств, в тому числі ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол». Фінансово-господарську діяльність на даних підприємствах здійснювали невідому йому особи. Згідно пояснень ОСОБА_3 він жодних фінансово-господарських угод з підприємствами-контрагентами не укладав та не підписував, довіреність на представництво інтересів від імені вказаних підприємств нікому не видавав.

З зазначених пояснень також вбачається, що після підписання усіх реєстраційних документів ОСОБА_3 передав їх іншій особі, печатки підприємств та ключі клієнт-банку він особисто не отримував та взагалі їх навіть не бачив, все це знаходилось в інших осіб. Жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»ОСОБА_3 не мав, документи зазначених підприємств, звітні декларації, банківські документи він не підписував.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2011 року по кримінальній справі № 1-797/11, що набрала законної сили, гр. ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст. 205 ч.2 (фіктивне підприємництво), ст. 358 ч. 2 (підроблення документів) Кримінального кодексу України. Звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 відбулось на підставі Закону України «Про амністію»від 08.07.2011 року, тобто з нереабілітуючих підстав (том ІІ, а.с. 220-221).

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК), у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК). …Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті.

Таким чином, звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для неї підстав, тобто судом визнається факт вчинення особою певного злочину, однак не застосовуються встановлені законом заходи відповідальності, обмеження певних прав і свобод особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання субєктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

За ч. 2 ст. 205 КК України кваліфікуються ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або заподіяли велику матеріальну шкоду державі, банкові, кредитним установам, іншим юридичним особам або громадянам.

Таким чином, закриття провадження у справі відбулось з нереабілітуючої підстави, а обставини встановлені у вказаній постанові суду в силу ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доведенню в рамках даної справи.

За таких обставин суд вважає встановленим факт причетності ОСОБА_3 до вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), який полягав, у створенням суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол», без мети здійснення господарської (підприємницької) діяльності, а виключно з метою прикриття незаконної діяльності.

Ніякої реальної фінансово-господарської діяльності ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол» не здійснювали, тобто по суті були фіктивним, а отже і не могли виконувати роботи за договорами підряду № 0501/1 від 05.01.2009 року, № 0601/1 від 09.01.2009 року, укладеними з ТОВ «Сабля»та виконувати роботи (надавати послуги) на користь останнього.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з придбання робіт (послуг) фактично не мали товарного (реального) характеру, придбання таких робіт (послуг), оформлені лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами.

Зазначені операції не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу товарів, робіт (послуг). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «Сабля»в даному випадку є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат за рахунок сумнівних фінансових операцій.

Крім того, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обовязкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обовязковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

У разі підписання первинного документу не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення валових витрат та права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано або підроблено підпис уповноваженої особи.

В той же час, з аналізу матеріалів справи вбачається, що підпис у первинних документах, якими підтверджується здійснення господарських операцій між ТОВ «Сабля»та ТОВ «Рейнкол»і ТОВ «Леопром», виконані від імені останніх неуповноваженою особою, тобто не директором вказаних підприємств ОСОБА_3, який фінансово-господарську діяльність від імені даних підприємств не здійснював.

Вказане підтверджується також висновком Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в м. Києві від 21.03.2011 року № 101, яким встановлено, що підписи у всіх первинних документах, складених на виконання господарських операцій між ТОВ «Леопром»і ТОВ «Сабля»(Договорі № 0501/1 від 05.01.2009 року, Додатку № 1 від 01.02.2009 року, Додатку № 2 від 15.03.2009р, Додатку № 3 від 02.04.2009 р., Додатку № 4 від 07.05.2009 р., Додатку № 5 від 30.06.2009, Додатку № 6 від 05.07.2009 р., Додатку № 7 від 07.08.2009 р., Додатку № 8 від 15.09.2009, Додатку № 9 від 05.10.2009 р. до вказаного Договору; рахунках-фактурах, виписаних ТОВ «Леопром»; актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.02.2009 року, від 31.03.2009 року, від 30.04.2009 року, від 28.05.2009 року, від 13.07.2009 року, від 30.07.09 року, від 28.08.2009 року, від 30.09.2009 року, від 29.10.2009 року; податкових накладних № 978 від 27.02.2009 року, № 1357 від 31.03.2009 року, № 1617 від 30.04.2009 року, № 1804 від 28.05.2009 року, № 2102 від 13.07.2009 року, № 2190 від 30.07.2009 року, № 2348 від 28.08.2009 року, № 2522 від 30.09.2009 року, № 2677 від 29.10.2009 року), а також у первинних документах, складених між ТОВ «Рейнкол»та ТОВ «Сабля»(Договорі № 0601/1 від 09.01.2009 року, Додатку № 1 від 02.02.2009 р., Додатку № 2 від 05.05.2009 р., Додатку № 3 від 05.05.2009 р., Додатку № 4 від 12.05.2009 р., Додатку № 5 від 10.06.2009, Додатку № 6 від 05.07.2009 р., Додатку № 7/1 від 01.08.2009 р., Додатку № 7/2 від 01.08.2009 р. до вказаного Договору; актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27 лютого 2009 року, від 05 травня 2009 року, від 14 травня 2009 року, від 29 травня 2009 року, від 26 червня 2009 року, від 30 липня 2009 року, від 31 серпня 2009 року, від 31 серпня 2009 року, податкових накладних № 1000 від 27.02.2009 року, № 1730 від 05.05.2009 року, № 1800 від 14.05.2009 року, № 1933 від 29.05.2009 року, № 2082 від 26.06.2009 року, № 2204 від 30.07.2009 року, № 2350 від 31.08.2009 року, № 2351 від 31.08.2009 року) виконані не ОСОБА_3, а іншими особами (том 3, а.с. 10-22).

Згідно вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. № 165, зареєстрованого в Мінюсті України 23.06.97р. за №233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким затверджено Порядок заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку продавця.

За змістом п. 5 даного Порядку у взаємозвязку з п. 18 Порядку, податкова накладна, видана/підписана не уповноваженою особою, є недійсною .

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

За наведених правових норм та враховуючи те, що бухгалтерські документи (рахунки фактури, акти здачі прийняття робіт (надання послуг), в тому числі податкові накладні, підписані невстановленою особою, повноваження якої на здійснення господарської діяльності від імені ТОВ «Рейнкол»та ТОВ «Леопром»не встановлені та не підтверджені, у суду відсутні підстави вважати такі бухгалтерській документи, в тому числі податкові накладні, первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону, тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем робіт, послуг у ТОВ «Рейнкол»та ТОВ «Леопром»та дають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути підставою для відмови у наданні відповідного права, в тому числі і права на бюджетне відшкодування.

Враховуючи встановлений судом факт не придбання позивачем робіт та послуг у ТОВ «Рейнкол»та ТОВ «Леопром», сама по собі наявність у позивача актів виконаних робіт та податкових накладних не є безумовною підставою для віднесення зазначених у них сум до складу валових витрат та податкового кредиту, так як такі акти та накладні видані та підписані невстановленою особою, що не займалась і не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю від імені юридичної особи.

За таких обставин, державна реєстрація ТОВ «Рейнкол»та ТОВ «Леопром»в ЄДРПОУ на момент оформлення вказаних документів сам по собі не може бути доказом придбання робіт (послуг) у вказаних підприємств, а тому доводи позивача з цього приводу не заслуговують на увагу.

Подана позивачем копія нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 про те, що податкові накладні та інші первинні документи на підтвердження господарських операцій між ТОВ «Сабля»та ТОВ «Леопром»і ТОВ «Рейнкол»підписувались ним особисто, не беруться судом до уваги, оскільки вказана заява спростовується іншими належними доказами по справі.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідженими судом доказами по справі в їх сукупності (постановою суду по кримінальній справі, що набрала законної сили, висновком експерта тощо) спростовуються доводи позивача стосовно підписання Договорів та інших первинних документів, оформлених між ТОВ «Сабля»та ТОВ «Рейнкол»і ТОВ «Леопром», що досліджені судом у даній справі, від імені ТОВ «Рейнкол»і ТОВ «Леопром»директором цих підприємств ОСОБА_3

Представник Позивача в судовому засіданні посилався на те, що Договір № 0501/1 від 05.01.2009 року, укладений з ТОВ «Лепром», та Договір № 0601/1 від 09.01.2009 року, укладений з ТОВ «Рейнкол», про надання послуг рекламного обслуговування, не було визнано недійсними в судовому порядку, а тому відповідні висновки Відповідача, на його думку, є необґрунтованими.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Як вже було зазначено судом, за означених обставин обовязковим є аналіз реальності господарської діяльності, який повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Жодних доказів на підтвердження факту реальності (фактичності) господарських операцій між ТОВ «Сабля»та ТОВ «Лепром»за Договором № 0501/1 від 05.01.2009 року та операцій між ТОВ «Сабля»та ТОВ «Рейнкол»за Договором № 0601/1 від 09.01.2009 року про надання послуг рекламного обслуговування представником Позивача надано не було, зокрема, не було надано доказів здійснення ТОВ «Рейнкол»і ТОВ «Леопром»реальної фінансово-господарської діяльності, які по суті були фіктивними.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Зібраними у справі та дослідженими судом доказами у їх сукупності підтверджується, що послуги позивачу ТОВ «Леопром»та ТОВ «Рейнкол»фактично не надавались та позивачем не придбавались.

Створення ТОВ «Рейнкол»та ТОВ «Леопром»для фіктивного підприємництва свідчить про відсутність у них будь-яких можливостей на виконання господарських зобовязань за укладеними з ТОВ «Сабля»угодами та відсутність будь-яких фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань та досягнення економічного результату. Як встановлено у судовому засіданні, позивач та ТОВ «Рейнкол»і ТОВ «Леопром»ставили за мету не виконання договорів, а складання документів, які б дали правові підстави отримати податкову вигоду шляхом зменшення податкових зобовязань.

Оскільки наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що повязані з рухом активів, зміною зобовязань чи власного капіталу платника податків, при цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, тому з огляду на фіктивність діяльності ТОВ «Рейнкол»та ТОВ «Леопром», непідтвердження товарності господарських операцій з надання послуг за договорами, укладеними позивачем з цими контрагентами, та використання товарів у господарській діяльності позивача, витрати на придбання цих товарів не можуть вважатися такими в контексті положень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин, висновок Відповідача про порушення Позивачем - підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є обґрунтованим та правомірним.

Стосовно посилань представника позивача на неправомірність прийняття ДПІ у Шевченківському районі міста Києва оскаржених податкових повідомлень-рішень із посиланням на п. 86.9 cт. 86 Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 54.3.2, 54.3.4 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Згідно з п. 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. Абзац другий цього пункту не застосовується, коли податкове повідомлення-рішення надіслане (вручене) до порушення кримінальної справи.

Пунктом 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Суд зазначає, що зміст пункту 86.9 ст. 86 Податкового Кодексу України слід тлумачити у системному взаємозвязку з іншими нормами цього Кодексу та з урахуванням мети прийняття законодавцем даної норми.

Так, як вбачається зі змісту пункту 86.9 ст. 86 Податкового Кодексу України, у випадку проведення перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що податкове повідомлення-рішення не приймається в тих випадках, коли матеріали перевірки передаються правоохоронному органу та використовуються або можуть бути використані ним як доказ по кримінальній справі з метою підтвердження чи спростування наявності вини платника податків у вчиненні злочину.

Відповідно до ст. 212 Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність за умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах.

У свою чергу, відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»до повноважень податкових органів здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів.

Отже, матеріали перевірки податкового органу можуть бути використані як докази наявності чи відсутності вини особи під час розгляду кримінальної справи про злочини, предметом яких є податки та збори, тобто злочини, передбачені ст. 212 Кримінального кодексу України.

В інших випадках матеріали перевірки доказової сили по кримінальній справі не мають, та не можуть впливати на вирішення питання наявність чи відсутність вини особи у вчиненні злочину.

Таким чином, за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори (ст. 212 Кримінального кодексу України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає. В інших випадках (за результатами перевірок платників податків відносно яких та/ або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки, збори) грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення щодо платників податків в загальновстановленому порядку (п. 58.1 ст. 58 ПКУ).

Норми пункту 86.9 ст. 86 Податкового Кодексу України перебувають у системному звязку з положеннями п. 58.4 ст. 58 Податкового кодексу України, який забороняє податковому органу складати та надсилати платнику податків податкове повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Суд зазначає, що позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Сабля»проведена на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПА у м. Києві від 17.03.2011 року, проте зазначена постанова винесена в рамках та на підставі матеріалів кримінальної справи, порушеної не відносно посадових осіб позивача та не за фактом ухилення від сплати податків, що кваліфікується за ст. 212 Кримінального кодексу України, а тому ДПІ у Шевченківському районі м. Києва цілком правомірно та обґрунтовано винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення про визначення податкових зобов'язань та штрафних санкцій з податку на прибуток та ПДВ.

Крім того, суд зазначає, що за умови доведеності факту дійсності порушення субєктом господарювання вимог закону, наявність виключно формальних недоліків при оформленні матеріальних висновків перевірки, що не потягли за собою прийняття неправомірного по суті податкового повідомлення-рішення, не можуть бути виключною підставою для визнання недійсним такого податкового повідомлення-рішення.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Вищим адміністративним судом України при розгляді спорів за участю податкових органів (зокрема, в ухвалі ВАСУ від 05.02.2008 р. по справі № 2/63, у постанові ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-18621/07).

Як зазначено, зокрема, у постанові ВАСУ від 08.07.2010 р. по справі № К-18621/07, окремі порушення встановленої процедури прийняття податкового повідомлення-рішення не нівелюють факту порушення платником податків податкового законодавства та не є підставою для звільнення його від відповідальності за це порушення.

Відтак посилання позивача на передчасність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, враховуючи доведеність під час судового розгляду фактів порушення позивачем норм податкового законодавства, не можуть бути самостійною підставою для висновку про неправомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в звязку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи те, що судом встановлено правомірність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень від 20 травня 2011 року № 0003012312/0, 0003022312/0, суд приходить до висновку про достатність підстав у податкового органу для прийняття спірних повідомлень-рішень, якими визначено позивачу податкові зобовязання з податку на додану вартість та податку на прибуток за розглядуваними господарськими операціями, у звязку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання вказаних рішень протиправними та їх скасування.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 17 лютого 2012 року.