Постанова № 22116990, 31.01.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 січня 2012 року 15:00 № 2а-17907/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ампер"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

проскасування повідомлення - рішення № 0004342307 від 08.08.2011року, № 0005602308 від 26.08.2011року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ампер" звернулося до адміністративного суду з позовом про визнання дій Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва щодо складання актів перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень від 08.07.2011 р. № 0004342307 та від 26.08.2011 р. № 0005602308 незаконними, а також скасування зазначених податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі висновків перевірки, які здійсненні з порушенням вимог чинного законодавства України, перевищенням посадовою особою повноважень щодо здійснення таких висновків та виходом за межі компетенції ДПІ особою, що проводила перевірку, що свідчить про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими ним відповідно до норм податкового та цивільного законодавства, в результаті перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ампер" зареєстроване Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 26.10.2010 р. і є платником податків (код ЄДРПОУ 37355862).

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем на підставі акту перевірки від 21.06.2011 р. № 1489/2307/37355862 винесено податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 р. № 0004342307, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2011 р. у розмірі 843554,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Крім цього, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності задекларованих показників у декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К" за березень, травень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт від 08.08.2011 р. № 1799/2308/37355862, яким зафіксовані виявлені податковим органом порушення позивачем норм податкового та цивільного законодавства України, а саме: п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України; п.187.1. ст.187, п.198.1. ст.198, п.200.1., п.200.2., п.200.3. ст.200 Податкового кодексу України що призвело до завищення сум податкового кредиту.

На підставі акта перевірки, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 26.08.2011 р. № 0005602308, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 944,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст. 56 Податкового кодексу України, право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргою до Державної податкової адміністрації у місті Києві, в результаті розгляду якої, рішенням від 11.11.2011 р. № 10887/10/25-114, в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 08.08.2011 р. № 0004342307 скарга була залишена без розгляду, а в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 26.08.2011 р. № 0005602308 частково задоволена, шляхом скасування зазначеного рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1,00 грн.

Отже, взаємовідносини позивача та Товариства з обмеженою відповідальністю "Астана К" ґрунтувалися на договорі поставки від 26.03.2011 р. № 26-03, за яким контрагент як постачальник товару, в особі директора ОСОБА_1, зобовязувався поставити позивачу як замовнику, товар електротехнічну продукцію у номенклатурі, у кількості, по ціні та термінах, вказаних у специфікації до договору, яка є його невідємною частиною. Розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі та у вексельній формі.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору та сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (електротехнічну продукцію) Товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К" були видані позивачу: накладні від 27.04.2011 р. № 23 та від 28.04.2011 р. № 25; акт приймання-передачі векселів № 1 на загальну суму 3573276,32 грн.; податкові накладні від 30.03.2011 р. № 1137 на суму 2473540,00 грн. (в т.ч. ПДВ 412256,67 грн.), від 31.03.2011 р.№ 1167 на суму 300000,00грн. (в т.ч. ПДВ 50000,00 грн.), від 21.04.2011 р. № 1937 на суму 747000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 124500,00 грн.), від 22.04.2011 р. № 1947 на суму 747000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 124500,00 грн.), від 27.04.2011 р. № 2637 на суму 2667932,16 грн. (в т.ч. ПДВ 444655,36 грн.), від 28.04.2011 р. № 2667 на суму 2399344,16 грн. (в т.ч. ПДВ 399890,69 грн.). На думку позивача, зазначені податкові накладні, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Згідно п.198.3. ст.198 Кодексу, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу (п.198.6. ст.198 Кодексу). Згідно п.200.1. ст.200 Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2. ст.200 Кодексу). При відємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податковим законодавством чітко передбачено, що податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

В той же час, в акті перевірки зазначено, що службовою запискою ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва повідомлено, що в ході проведення заходів на виконання вказівки ГУ МП ДПА України та з метою унеможливлення використання підприємствами схем мінімізації сплати податків "ризикових" підприємств, співробітниками ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було встановлено та опитано директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Астана К" - ОСОБА_1, яка повідомила що відношення до реєстрації та фінансово-господарської діяльності даного підприємства не має. Згідно пояснень гр. ОСОБА_1, копія якого долучена до службової записки, встановлено, що вона за грошову винагород зареєструвала на своє імя Товариство з обмеженою відповідальністю "Астана К", але не мала наміру на здійснення фінансово-господарської діяльності, фінансово-господарські угоди з підприємствами не укладала, жодних документів фінансово-господарської діяльності не підписувала, податкову звітність не складала та до податкових органів не подавала.

Зазначене, на думку відповідача, свідчить про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Астана К" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань, а всі правочини та інші дії вчинені Товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К" є такими, що суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, тобто є нікчемними і не мають будь-якої юридичної сили та не спричиняють настання правових наслідків. Отже, формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобовязання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобовязання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобовязану сторону певних обовязків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем по справі не було надано жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення угоди, на підставі якої виникли взаємовідносини між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К", не відповідала дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обовязків, чи свідчила б про намір сторін ухилитися від оподаткування.

Наявність умислу позивача не може бути підтверджена поясненнями засновника, визначеного в установчих документах Товариства з обмеженою відповідальністю "Астана К" ОСОБА_1 Зазначений доказ відсутній як у переліку доказів за Кодексом адміністративного судочинства (ст. 69) так і переліку доказів за Податковим Кодексом (ст. 83).

Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не надано суду, а ні матеріалів перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Астана К", а ні інших матеріалів, які стали підставами для висновків під час проведення перевірок та які б підтверджували його доводи щодо відсутності у зазначеного товариства адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань, які стали підставою вважати укладені ним правочини фіктивними.

Таким чином, взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договором поставки. Зазначений договір не був визнаний в судовому порядку недійсним, господарські операції підтверджені товарними та податковими накладними, а отже, позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Як було зазначено вище, відповідно до ст. 83 Податкового кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання.

Враховуючи викладені законодавчі норми суд вважає, що службова записка ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та долучена до неї, копія пояснень гр. ОСОБА_1, на підставі яких були сформовані висновки відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К", не є належними доказами і таким чином, судом до уваги не приймаються. Жодних інших доказів, які б підтверджували висновки ревізора, викладені в акті перевірки про фіктивність правочинів, відповідачем суду не надано.

Слід зазначити, що до компетенції податкових органів не належить перевірка та контроль правочинів на предмет їх законності.

Суд звертає увагу також і на порушення загального порядку отримання пояснень у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Астана К" - ОСОБА_1 органами податкової міліції. Відсутня будь-яка інформація щодо здійснення оперативно-розшукових заходів стосовно посадових осіб зазначеного товариства в рамках яких могли б відбиратися такі пояснення, відсутній оригінал пояснень.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України (інформаційний лист від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10) слід дотримуватися принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність висновків відповідача, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових-повідомлень-рішень, які, відповідно, також є протиправними.

В той же час, позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.08.2011 р. № 0005602308 в частині донарахування штрафних (фінансових) санкцій задоволенню не підлягають, оскільки рішення в цій частині було скасоване рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві від 11.11.2011 р. № 10887/10/25-114 та не підлягає повторному скасуванню в судовому порядку.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо складання актів перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень також задоволенню не підлягають, оскільки вчинення таких дій прямо передбачено вимогами податкового законодавства України за результатами проведених перевірок, зокрема Податковим кодексом України (ст.86).

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ампер" задовольнити частково.

Визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 08.07.2011 р. № 0004342307 та № 0005602308 від 26.08.2011 р. Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.07.2011 р. № 0004342307 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зобовязати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 14,10 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ампер" за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.О. Арсірій