Постанова № 22115542, 01.03.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2012 р.

14 год.20 хв.Справа № 2-а-4556/11/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Хом'якової В.В.,

при секретарі: Мельник О.О., за участю представника позивача Павліш Д.М., представника відповідача Бурнази Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ведичне екологічно чисте сільське господарство "Махаріші" до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції в Херсонській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ведичне екологічно-чисте сільське господарство "Махаріші" (Каланчацький район, Херсонська область) звернулось до суду з адміністративним позовом до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №№ 0000062310, 0000072310 від 08.04.11, якими збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток на суму 228351,25 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 57087,81 грн., збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 502299,56 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 125574,89 грн. Позивач зазначає, що орендні правовідносини позивача з ТОВ "Вішва Ананда" триває більш двох років, в квітні 2010 року ТОВ направило листа про неможливість сплачувати орендну плату внаслідок скрутного матеріального становища, просило зменшити її розмір до 24000 грн. щомісячно, та про те, що у разі незгоди на укладання додаткової угоди на зменшення орендної плати орендар змушений буде повернути орендоване майно та достроково розірвати договір оренди. Тому позивач погодився на такі умови для недопущення більших збитків. Крім того, з 01.11.10 розмір орендної плати було підвищено до 31200 грн., а з 01.12.10 до 50000 грн. Позивач також зазначає, що пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" стосуються лише продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам і жодним чином не стосується орендних правовідносин. ДПІ здійснила розрахунок не в порядку, передбаченому законом, не досліджував ідентичні договори оренди, які укладались іншими суб'єктами господарювання у співставних умовах, а тільки посилаючись на собівартість наданого в оренду майна. В доповненні до позову зазначено про заниження підприємством валових витрат, на що податкова інспекція не звернула увагу, хоч повинна зазначати не тільки випадки заниження податків, але й завищення.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Звернув увагу суду на відсутність методики визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами, що виключає можливість здійснення донарахувань податкових зобов'язань внаслідок визначення рівня звичайних цін.

Чаплинська МДПІ (відповідач) проти позову заперечує, вважає, що позивач уклав договір оренди за ціною, нижчою від собівартості послуг, що свідчить про здійснення цієї операції поза межами господарської діяльності платника без мети одержання прибутку. Орендна плата за таким договором з пов'язаною особою не може бути меншою від величини амортизаційних відрахувань Порядок визначення звичайної ціни встановлено пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", нарахування податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін не вимагає застосування непрямих методів. Використання орендованого майна поза межами господарської діяльності виключає правомірність включення до податкового кредиту позивача сум ПДВ, сплаченого у складі орендних платежів.

Представник відповідача прибув в судове засідання, просить відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Ведичне екологічно-чисте сільське господарство "Махаріші" зареєстровано як юридична особа в липні 2003 року, знаходиться на обліку як платник податків в Каланчацькому відділенні Чаплинської МДПІ. Учасниками СТОВ "ВЕЧСГ "Махаріші" є ТОВ "Агріка Менеджмент" та ТОВ "Вішва Ананда" (п. 1 Статуту).

Предметом спору є податкові повідомлення-рішення Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області №№ 0000062310, 0000072310 від 08.04.11, якими збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток на суму 228351,25 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 57087,81 грн., збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 502299,56 грн. та застосовані штрафні санкції в сумі 125574,89 грн. Рішення прийняти на підставі висновків акту від 28.03.1 № 03/2310/32472052 планової виїзної перевірки СТОВ "СГ "Махаріші" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.10 по 31.12.10. Фахівцями Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області було виявлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3025622 грн. за 2010 рік, заниження податку на прибуток на 228351 грн. 25 коп., заниження податку на додану вартість на 502299,24 грн. за січень-грудень 2010 року та інші порушення.

Суд розглядає ті порушення, які позивач оскаржує, а саме порушення, які були допущені, на думку податкового органу, при укладанні та виконанні договору оренди з ТОВ "Вішва Ананда" від 01.01.10, за яким передано у платне користування все рухоме і нерухоме майно, яке знаходиться на балансі підприємства. Одним із засновників ТОВ "Вішва Ананда" є ТОВ "Агріка Менеджмент", ТОВ "Вішва Ананда" разом з ТОВ "Агріка Менеджмент" є засновниками позивача, що підтверджується Статутом та позивачем не заперечується. Отже, позивач та ТОВ "Вішва Ананда" є пов'язаними особами в розумінні п. 1.26 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон про прибуток), який передбачає, що до пов'язаної особи відноситься юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку. Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного капіталу платника податку.

Факт передачі усього майна позивача в оренду підтверджено списками переданого в оренду майна, підписаними головних бухгалтерами орендодавця та орендаря. Інших додатків до договору оренди з переліком майна, яке передається в оренду, суду не надано. З початку 2010 року орендна плата була обумовлена в договорі та додатковій угоді до нього в розмірі 480000 грн. (з ПДВ) щомісячно. З 01.05.10 розмір орендної плати сторонами договору був зменшений до 24000 грн. на місяць, з 01.11.10 орендна плата склала 31200 грн., а з 01.12.10 50000 грн. щомісячно. Таким чином, за 2010 рік загальна сума орендних платежів склала 1787666,67 грн.

В той же час податкова інспекція встановила, що понесені позивачем витрати по даному об'єкту оренди за 2010 рік склали 4964702 грн. 31 коп., в тому числі нараховано амортизацію в сумі 4091165,64 грн., витрати на освітлення переданих в оренду об'єктів склали 100218,67 грн., витрати на поліпшення (ремонт) основних фондів на 2010 рік склали 773318 грн., усього 4964702,31 грн., що на 3177035,64 грн. більше, ніж отримана орендна плата. На думку МДПІ, така господарська діяльність не мала на меті одержання прибутку, враховуючи пов'язаність осіб, та те, що ТОВ "Вішва Ананда" було платником фіксованого податку.

На запит податкового органу щодо обґрунтування розміру орендної плати СТОВ "СГ "Махаріші" надано такий розрахунок орендної плати: залишкова вартість майна 28910881 грн. 25 коп. ділиться на очікуваний термін використання в якості наданого в оренду майна 240 місяців та помножена на 12 місяців дорівнює 1445544 грн. за рік, позивач фактично нарахував за 2010 рік 1787666,67 грн., тобто більше, ніж розрахункова орендна плата. В той же час пояснень такої методики визначення орендної плати суду не надано, термін договору оренди не визначений, відсутні пояснення застосування саме залишкової вартості орендованого майна, а не вартості, визначеної експертом, відсутні пояснення терміну використання майна 20 років.

У разі встановлення органами державної податкової служби під час проведення документальних перевірок фактів невідповідності ціни договору рівню звичайної ціни, і якщо пояснення платника податку щодо обґрунтованості рівня договірних цін будуть недостатніми для об'єктивного визначення податкових зобов'язань, податковий орган самостійно за оцінкою елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу), розраховує податкове зобов'язання з урахуванням звичайних цін, визначених відповідно до вимог пункту 1.20 цього Закону.

В акті перевірки зазначено, що відповідач при визначенні звичайної ціни застосував приписи стандартів бухгалтерського обліку. Пунктом 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда" встановлено, що орендна плата за користування об'єктом операційної оренди в орендаря визнається витратами згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженим наказом Мінфіну України від 31.12.99 № 318, на прямолінійній основі протягом строку оренди або з урахуванням способу одержання економічної вигоди, пов'язаної з використанням об'єкта операційної оренди. Згідно п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Згідно п. 15 П(С)БО до складу загальновиробничих витрат включаються амортизація основних засобів загальновиробничого призначення, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, витрати на опалення, освітлення та інше утримання виробничих приміщень.

Відповідно до п. 6 П (С)БО № 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін" оцінка активів і зобов'язань здійснюється, зокрема, такими методами: 1) порівняної неконтрольованої ціни, згідно з якою застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію, що реалізуються не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності, 2) ціни перепродажу, за яким застосовується ціна готової продукції за вирахуванням відповідної націнки, 3) "витрати плюс", за яким застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції, товарів, робіт, послуг, яку визначає продавець та націнки, 4) балансової вартості, згідно з якою ціна встановлюється за балансовою вартістю, що визначається згідно з відповідним стандартом бухгалтерського обліку. В акті зазначено, що також одним із способів обчислення найменшого розміру орендної плати є встановлення її у відповідності з величиною амортизаційних відрахувань, які відносяться до об'єкту оренди.

Внаслідок укладання договору оренди валовий дохід підприємства був занижений у 2010 році на 3015114,62 грн. (з урахуванням завищених доходів, не підтверджених документально), перевіркою не виявлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) надання послуг оренди майна за ціною, яка не покриває витрат на утримання цього майна.

Також податковою інспекцією було визначено заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість за 2010 рік на 635407 грн. в результаті недоцільного нарахування орендної плати пов'язаній особі (ТОВ "Вішва Ананда") без мети отримання прибутку. Пунктами 4.1, 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни... У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. У разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни. За висновком МДПІ, дане порушення призвело до заниження ПДВ на загальну суму 502299 грн. 56 коп.

Причиною виникнення спору в даній справі справи стало питання щодо обґрунтованості розміру орендної плати за договором оренди від 01.01.10, укладеного між позивачем та ТОВ "Вішва Ананда". Як вбачається з матеріалів справи, розмір орендної плати за договором від 01.01.2010 та причини зменшення або зміни протягом року, позивачем пояснюються тільки посиланням на отримання пропозиції орендаря зменшити орендну плату, тяжким фінансовим станом орендаря, можливою відмовою останнього від договору оренди у випадку недосягнення згоди на зменшення орендної плати, але відповідного листа ТОВ "Вішва Ананда" позивач суду не надав. Відсутні докази тяжкого фінансового стану орендаря. Навпаки в справі є платіжні документи про повернення позивачем в 2010 році орендарю фінансової допомоги. Розрахунок обґрунтування зниженої орендної плати також нічим не підтверджений, наприклад, методиками або бухгалтерськими стандартами.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств (діючого на момент здійснення орендних операцій) валовий доход визначався як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включав, зокрема, доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону (пп. 4.1.3 п. 4.1 ст. 4). Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачалось, що з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Положення підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку на прибуток. ТОВ "Вішва Ананда" є не тільки пов'язаною особою, але також не є платником податку на прибуток.

Під продажем результатів робіт (послуг) законодавець розуміє будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності. (п. 1.31 ст. 1 Закону про прибуток). Отже, доводи позивача про те, що норми пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону про прибуток жодним чином не стосуються орендних правовідносин, суд вважає необґрунтованими.

До 01.01.2013 р. звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Суд погоджується з доводами позивача, що орендна плата розраховується підприємством самостійно та включається до договору оренди за взаємною згодою сторін, але така орендна плата не повинна бути менш звичайної ціни. Позивачем при визначенні розміру орендної плати та податковою інспекцією при перевірці не використовувалась інформація про орендну плату у інших суб'єктів господарювання, яку вони могли б отримати з прайс-листів, рекламних оголошень, інформації органів статистики тощо. Представники сторін пояснюють це тією обставиною, що ні в Каланчацькому районі, ні в суміжних районах не було випадку передачі в оренду всього майна підприємства, включаючи техніку, транспорт, офісні меблі, комп'ютери, споруди, склади. В договорі оренди розмір орендної плати визначений загальний, а не окремо по кожному предмету оренди. Розмір орендної плати не досліджується державними органами статистики. За таких обставин застосування методів визначення звичайної ціни шляхом використання інформації про договори з ідентичними послугами у співставних умовах було неможливо.

Пп. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 Закону про прибуток передбачено, що у випадку, коли звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Отже, застосування податковою інспекцією в акті перевірки при визначенні звичайних цін Положень (стандартів) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", 16 "Витрати", 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін" відповідає вимогам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Суд погоджується з доводами позивача про недоліки складення акту перевірки, в ньому не викладене пояснення причин використання методу визначення звичайної ціни шляхом застосування Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а не інших методів. Але ці недоліки складання акту перевірки не вплинули на правомірність прийнятих рішень, оскільки застосування саме такого методу було правильним та відповідало фактичним обставинам.

Суд вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що відсутність законодавчо визначеної методики визначення податкових зобов'язань за непрямими методами виключає і можливість донарахування зобов'язань за результатами застосування звичайних цін, з огляду на приписи підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким передбачено донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами. Згідно з підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Із 2004 року і до цього часу відповідний закон не приймався. Отже, методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами наразі законодавчо не визначена. Суд погоджується з доводами представників відповідача про те, що відсутність встановленої законом методики нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами не є перешкодою для застосування звичайних цін для визначення податкових зобов'язань контролюючими органами, оскільки методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами та із використанням звичайних цін не є тотожними. Порядок розрахунку суми податкових зобов'язань із використанням звичайних цін безпосередньо встановлений пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" і не потребує додаткового правового врегулювання. Правова позиція Верховного Суду України щодо цієї проблемної ситуації висловлена у постанові від 8 грудня 2009 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова компанія "Укртатнафта" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

З огляду ж на визначення господарської діяльності, що міститься у пункті 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами. В даному випадку позивач передав в оренду все належне йому майно, отримував оренду плату та іншою діяльністю не займався. Позивач не пояснив суду, які фактори ціноутворення вплинули на формування розміру орендної плати, які були розумні економічні або інші причини (ділова мета) неодноразової зміни орендної плати та встановлення її на рівні, значно нижчому від витрат на утримання цього майна в належному стані, та одержання внаслідок таких операцій збитків. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок заниження об'єкту оподаткування. Намір занизити податки лише в такий спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для донарахування грошових зобов'язань із застосуванням звичайних цін.

За таких обставин суд вважає, що при визначенні звичайних цін податковий орган діяв в межах повноважень, наданих законодавством.

Суд також вважає необґрунтованим посилання позивача в доповненні до позовних вимог на ту обставину, що в деклараціях за 2010 рік відображені не всі витрати, не включено витрат на 2958100 грн., що суттєво вплинуло б на донараховану суму податку, в підтвердження чого надано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань по податку на прибуток за 2010 рік. Податкова інспекція не знайшла порушень при перевірці правильності та повноти задекларованих валових витрат. Уточнюючий розрахунок, яким позивач збільшує суму збитків на 4707600 грн., було подано після проведення перевірки, тому податкова інспекція має право на проведення позапланової перевірки платника за період, в який вносяться корегування. Суд оцінює дії податкової інспекції на момент проведення перевірки та прийняття податкових повідомлень-рішень.

Підстав для скасування податкових повідомлень-рішень немає, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Відмовити Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Ведичне екологічно чисте сільське господарство "Махаріші" в задоволенні позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області №№ 0000062310, 0000072310 від 08.04.11.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 березня 2012 р.

Суддя Хом'якова В.В.

кат. 8.2.1