Постанова № 22113944, 07.03.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1810/2011

07 березня 2012 року м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доТериторіальне управління Державної судової адміністрації в Рівненській області

про визнання дій неправомірними та зобов"язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача, третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача про визнання дій відповідача неправомірними та зобовязання відповідача нарахувати і виплатити суму утриманого податку. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач працює суддею Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, маж стаж роботи судді з 1982 року. Відповідно до чинного законодавства отримує щомісячне довічне грошове утримання, яке не оподатковується. Всупереч цьому відповідачем з 01.01.2011р. почав утримувати податок з довічного грошового утримання на підставі листа заступника голови ДПС України С.І.Лекаря від 02.03.2011р. №2689/5/170716. Такі дії відповідача позивач вважає неправомірними, а тому просить суд зобовязати відповідача нарахувати та виплатити суму неправомірно утриманого податку з його довічного грошового утримання.

Позивач в судове засідання не зявився, через відділ документального забезпечення канцелярії суду надав суду письмову заяву про слухання справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений. Через відділ документального забезпечення суду 18 травня 2011 року надав письмові заперечення в якому позовні вимоги не визнає та зазначає, що позивач не отримує довічне грошове утримання, а отримує лише щомісячне грошове утримання судді, який набув право на відставку та продовжує працювати. Відрахування податків з таких доходів передбачено Податковим Кодексом України, а тому утримання податків здійснювалось відповідачем правомірно. Крім того відповідач зазначає, що відповідно до Бюджетного Кодексу України він є тільки податковим агентом, а одержувачем податків є Державний бюджет України.

Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Дубенська ОДПІ в судове засідання не зявився, через відділ документального забезпечення канцелярії суду надав суду письмову заяву про слухання справи за його відсутності.

Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача головне управління Державного казначейства України у Рівненській області в судове засідання не зявився, про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неприбуття суд не повідомив.

Враховуючи норми, зазначені ч.2, ч.6 ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача належать до часткового задоволення.

Судом встановлено, що позивач працює суддею Дубенського міськрайонного суду Рівненської області та отримує щомісячне грошове утримання судді, який набув право на відставку та продовжує працювати.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий Кодекс України, згідно з яким п. 164.1. ст.164 встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 164.1.2. пункту 164.1. ст. 164 зазначеного Кодексу вказано, що загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

Пунктом 164.2. встановлений перелік доходів платника податку. Даний перелік не є вичерпним, оскільки підпунктом 164.2.19. встановлені інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "е" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, як "сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати".

Враховуючи зазначені норми, відповідач з 01.01.2011р. утримував з щомісячного грошового утримання позивача податок на доходи платника податку у відповідності до підпункту 164.2.19. пункту 164.2. ст. 164 ПКУ за ставкою, встановленою пунктом 167.1 ст.167 ПКУ.

Згідно наданої відповідачем довідки від 05.03.2012р. №04-412/12 з щомісячного грошового утримання позивача у 2011 році був утриманий податок в сумі 8828,42грн., який перерахований в УДК Дубенського району, код ЄДРПО 23304458, МФО 833017, р/р №33212800700003.

Частково задовольняючи позовні вимоги позивача суд виходить з наступного.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2011р. № 18-рп/2011 зазначено, що Україна є соціальною, правовою державою; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 1, частини друга, третя статті 8 Основного Закону України).

За частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом; судову владу реалізовують професійні судді (частини перша, друга статті 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI з наступними змінами (далі - Закон).

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України. Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України (частина перша статті 126 Основного Закону України).

Гарантії незалежності суддів закріплені, зокрема, у частині четвертій статті 47 Закону, згідно з якою незалежність судді забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді (пункти 7, 8).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону).

Конституційний Суд України зазначав, що невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004).

Про необхідність додержання незалежності судових органів та суддів наголошено у таких міжнародно-правових актах, як Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року, Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної Ради ООН, Європейська хартія про закон про статус суддів від 10 липня 1998 року (далі - Хартія), Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17 листопада 2010 року N 12 (2010) та додаток до неї. У цьому додатку визначено, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення; мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці; для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення (пункт 54 розділу VI).

Хартією передбачено, що рівень винагороди може залежати від стажу, характеру обов'язків, виконання яких доручається професійним суддям, і від важливості покладених на них завдань (пункт 6.2).

Згідно зі статтею 51 Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі; судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Як вбачається зі змісту Закону, у ньому розрізняється правове становище судді, який здійснює правосуддя, та судді у відставці. У статті 138 Закону передбачено підстави набуття суддею у відставці права на пенсію або на щомісячне довічне грошове утримання.

Положення частин першої, другої, третьої, четвертої статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року N 2862-XII з наступними змінами, Закон, Постанова Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року N 865 з наступними змінами містять приписи щодо винагороди, матеріального і соціального забезпечення суддів, в тому числі щомісячного грошового утримання.

Особливість щомісячного грошового утримання судді полягає в тому, що воно не належить до суддівської винагороди і тому не є складовою заробітної плати судді. Виходячи з системного аналізу положень Закону це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу.

Щомісячне грошове утримання судді, який, маючи право на відставку, продовжує працювати на посаді судді, встановлюється у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків щодо здійснення незалежного, неупередженого та справедливого правосуддя, а щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є належним утриманням цього судді після припинення виконання ним своїх професійних обов'язків та особливою формою його соціального забезпечення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, за якою щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді (абзац п'ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 червня 2007 року N 4-рп/2007).

Кодексом передбачено такий об'єкт оподаткування, як загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, у тому числі заробітна плата, та встановлено винятки з оподатковуваних доходів фізичних осіб. Одним з доходів, що не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу і не підлягають оподаткуванню, є щомісячне довічне грошове утримання (підпункт "е" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Кодексу).

Аналіз наведених положень Кодексу, Закону та зазначеної позиції Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання працюючого судді є однаковою, а самі ці поняття - однорідними та взаємопов'язаними. Щомісячне грошове утримання ідентичне щомісячному довічному грошовому утриманню та є звільненою від оподаткування виплатою.

Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 11 березня 2010 року N 7-рп/2010, окреме фінансування кожного суду загальної юрисдикції та Конституційного Суду України забезпечує умови для конституційних гарантій їх самостійності та незалежності суддів при здійсненні правосуддя, оскільки унеможливлює негативний вплив на них через механізми виділення та розподілення належних їм відповідно до закону коштів Державного бюджету України; таке фінансування повинне забезпечуватися державою виключно за рахунок коштів Державного бюджету України (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини, абзац другий пункту 1 резолютивної частини).

Фінансування судів включає також фінансування діяльності суддів, яке повинне забезпечуватися державою виключно з Державного бюджету України. За частиною п'ятою статті 138 Закону щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, відмінність щомісячного грошового утримання працюючого судді від щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці полягає у тому, що судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, цю виплату одержують виключно з Державного бюджету України, а судді у відставці - з Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України (частина п'ята статті 138 Закону).

Пенсійний фонд України є уповноваженим державою органом, зокрема, щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (абзац восьмий підпункту 5 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України "Про Положення про Пенсійний фонд України" від 6 квітня 2011 року N 384).

Таким чином, поняття "щомісячне довічне грошове утримання" означає неоподатковану грошову виплату як судді, який, маючи право на відставку, продовжує працювати на посаді судді і одержує її з Державного бюджету України у вигляді щомісячного грошового утримання, так і судді у відставці, який одержує її з Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

На підставі викладеного, Конституційний Суд України прийшов до висновку, що поняття "щомісячне довічне грошове утримання", що міститься у підпункті "е" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, в системному зв'язку з положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI з наступними змінами означає неоподатковану грошову виплату як судді, який, маючи право на відставку, продовжує працювати на посаді судді та одержує її з Державного бюджету України у вигляді щомісячного грошового утримання, що є складовою правового статусу судді і однією з гарантій його незалежності, так і судді у відставці, який одержує таку виплату з Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, суд вважає дії відповідача про включення до загального місячного оподаткованого доходу позивача сум щомісячного грошового утримання та його оподаткування в 2011 році не правомірними.

Однак, позовні вимоги позивача про зобовязання відповідача нарахувати та виплатити суму утриманого податку з щомісячного грошового утримання в 2011р. задоволенню не належать з огляду на наступне.

Як зазначено судом вище по тексту, згідно наданої відповідачем довідки, сума податку була нарахована та відповідно утримана з позивача із щомісячного грошового утримання в 2011р. в сумі 8828,42грн. до УДК Дубенського району.

Згідно п.п.168.1.1.,168.1.2. ст. 168 ПКУ, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до п.14.1.180. п.14.1 ст. 14 ПКУ, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Частиною 4 ст. 45 Бюджетного Кодексу України, від 08.07.2010, № 2456-VI встановлено, що податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

З аналізу правових норм вбачається, що відповідач є лише податковим агентом, а одержувачем податку є Державний бюджет України, тому у суду відсутні правові підстави зобовязувати відповідача виплатити утриманий податок, який був в 2011 році перерахований до Державного бюджету України.

Разом з тим, оскільки права та інтереси позивача порушені, суд приходить до висновку про стягнення помилково утриманого з позивача податку з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2. ст.45 Бюджетного Кодексу України, Державна казначейська служба України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Згідно підпункту 5 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, списання коштів з бюджету за рішенням суду щодо повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться у межах надмірно та/або помилково сплачених ним до бюджету коштів.

Згідно із ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За наведених обставин суд вважає, що адміністративний позов належить задоволенню частково.

Судові витрати позивачу відповідно до вимог ст. 94 КАС України не присуджуються.

Керуючись статтями 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії територіального управління Державної судової адміністрації в Рівненській області щодо включення до загального місячного оподаткованого доходу ОСОБА_1 сум довічного грошового утримання та його оподаткування за 2011 рік.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 8828,42 грн. помилково утриманого в 2011 році податку з щомісячного грошового утримання судді.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комшелюк Т.О.