Постанова № 22111314, 14.03.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2012 року Справа № 2а/1270/1478/2012 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Ковальової Т.І.

при секретарі: Ворошило О.Є.,

за участю :

від позивача : Свистун Г.В.

від відповідача : не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стела» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень

14 лютого 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Стела» з позовною заявою до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.11.2011 року № № 0001182301, 0001172301, 0001192301.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що 24 листопада 2011 року головою комісії з проведення реорганізації ДПІ в м. Сєвєродонецьку винесені податкові повідомлення-рішення № 0001182301 від 24 листопада 2011 року, щодо стягнення податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 3710,00 грн., № 0001172301 від 24 листопада 2011 року, щодо стягнення податку на прибуток та штрафні санкції у сумі 4638,75 грн., № 0001192301 від 24 листопада 2011 року, щодо стягнення адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 510,00 грн.

Вказані рішення було прийняті на підставі акта перевірки № 2034/23-19073771 від 14.11.2011р.

ТОВ «Стела» одержало ці повідомлення-рішення 30 листопада 2011р. та оскаржило ці рішення до ДПА в Луганській області.

Рішенням про розгляд первинної скарги залишені без змін оскаржувані повідомлення-рішення, які надійшли на адресу ТОВ «Стела» 23 грудня 2011 року.

Рішенням про розгляд повторної скарги залишені без змін оскаржувані повідомлення-рішення, які надійшли на адресу ТОВ «Стела» 31 січня 2012 року.

З оскаржуваними податковими повідомленнями - рішеннями та рішеннями про результати розгляду первинної та повторної скарг ТОВ «Стела» не погоджується і тому звернулось до суду з даним позовом в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001182301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 3710,00 грн., № 0001172301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на прибуток та штрафні санкції у сумі 4638,75 грн., № 0001192301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 510,00 грн..

В судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Відповідач належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання не прибув до суду, надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача та заперечення проти позовної заяви, в яких в задоволенні позовних вимог просить відмовити з наступних підстав.

На підставі направлення від 02.11.11 № 456/01-16, наказу ДПІ в м. Сєвєродонецьку від 01.11.11 № 1467-п та відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України Державною податковою інспекцією в м. Сєвєродонецьку проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.10.2009р. по 31.12.2009р. по взаємовідносинам з ПП «КФ «Парадігма».

В ході перевірки було встановлено порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), які зафіксовані в акті перевірки від 14.11.2011р. № 2034/23-19073771.

Під час перевірки позивачем були надані документи, що свідчать про взаємовідносини з ПП "КФ "Парадігма".

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 21.10.2010 р. за справою № 1-887 засновника та директора ПП "КФ "Парадігма" ОСОБА_2 визнано винним у створенні суб'єкта господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності (ст.358 ч.І Кримінального кодексу України, ст. 358 ч.3 Кримінального кодексу України, ч.2 ст.27, ч.І ст.205 Кримінального кодексу України). В ході судового слідства встановлено, що ОСОБА_2 здійснив дії, які порушують публічний порядок створення та державної реєстрації суб'єктів господарювання і зайняття підприємницькою діяльністю, передбаченою законодавством України, та ПП "КФ "Парадігма" незаконно набуло цивільні права та обов'язки юридичної особи, тому що в порушення порядку і створення фактично стало фіктивним суб'єктом підприємницької діяльності та не мало право здійснювати свою діяльність через фіктивні керівні органи.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1)правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

В даному випадку, на думку відповідача, доказом умислу є вирок суду від 21.10.2010 р. у кримінальній справі стосовно директора ПП "КФ "Парадігма".

При проведенні перевірки також не надано товарно-транспортні накладні та інші документи, що свідчать про транспортування товарно-матеріальних цінностей по господарським операціям з ПП "КФ "Парадігма".

Згідно показань гр. ОСОБА_2, отриманих в ході розслідування кримінальної справи, фінансово-господарською діяльністю ПП "КФ "Парадігма" він ніколи не керував, та не доручав цього нікому іншому, про те, що підприємство здійснювало діяльність, довідався від робітників податкової міліції, фінансово-господарську діяльність фактично він не міг здійснювати, так як не має ні досвіду ні грошей. Ніяких документів, а саме: договорів та додатків до них, податкових накладних, накладних, рахунків, векселів, товарно-транспортних накладних, актів, та інші, він не складав та не підписував, а також не доручав це іншим особам. Податкову та іншу звітність, він не складав та не підписував, а також нікому не доручав це робити.

На видаткових та податкових накладних, складених від імені ПП "КФ "Парадігма" зазначено підпис директора ПП "КФ "Парадігма" ОСОБА_2, але фактично надані до перевірки документи не містять особистого підпису гр. ОСОБА_2.

Згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з ч.І ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

На підставі вищевикладеного Державна податкова інспекція в м. Сєвєродонецьку вважає податкові повідомлення-рішення № 0001182301 від 24.11.2011р., № 0001172301 від 24.11.2011р. та№ 0001192301 від 24.11.2011р. правомірними.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області була проведена позапланова документальна виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Стела» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року по взаємовідносинам з ПП «КФ «Парадігма».

По результатам позапланової документальної виїзної перевірки складено акт № 2034/23-19073771 від 14 листопада 2011 року, згідно якого встановлені порушення п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), які зафіксовані в акті перевірки від 14.11.2011р. № 2034/23-19073771 (а.с.5-14).

На підставі вищезазначеного акту перевірки № 2034/23-19073771 головою комісії з проведення реорганізації ДПІ в м. Сєвєродонецьку 24 листопада 2011 року винесені податкові повідомлення-рішення № 0001182301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 3710,00 грн., № 0001172301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на прибуток та штрафні санкції у сумі 4638,75 грн., № 0001192301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 510,00 грн. (а.с.15,18,20).

Приватне підприємство „КФ„ Парадігма" (91033, м. Луганськ, вул. Дніпровська, 53А) внесено до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних підприємців та присвоєний код №36006761. Ленінською МДПІ в м. Луганську взято на облік як платника податків (а.с.11).

Згідно вироку Ленінського районного суду від 21.10.2010 року, засновник та директор ПП „КФ „ Парадігма" ОСОБА_2 визнаний винним у створенні підприємства з метою прикриття незаконної діяльності , згідно зі ст. 358 ч.1 КК України , ст. 358, ч. 3 КК України, ч.2, ст.27, ч.1 ст.205 КК України , та призначено покарання у вигляді 2 років обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбуття покарання , якщо він протягом 1 року іспитового терміну не зробить нового злочину (а.с.41-44).

Між ТОВ «Стела» та Приватним підприємством «КФ «Парадігма» було укладено договір на постачання запчастин від 01.12.2009 року № ДП -12 (а.с.14). Приватним підприємством „ КФ „ Парадігма" було поставлено ТМЦ ТОВ «Стела», яке в свою чергу виконало ремонтні роботи ЗАТ АЗШВ «Артемовськ - Вайнери» на підставі договору № 3.7.0./11 2009 від 16.11.2009 року відповідно до акту № 1 прийому виконаних підрядних робіт за грудень 2009 року, що підтверджує реальність угоди (а.с.48,49).

Таким чином, Приватним підприємством «КФ Парадигма» надано ТОВ «Стела» податкову накладну на суму 17810,11 грн., у т. ч. ПДВ 2968,35 грн., сума без ПДВ 14841,76 грн., на підставі якої було сформовано валові витрати та податковий кредит ТОВ «Стела». По зазначеним податковим накладним за ТМЦ була призведена оплата ТОВ «Стела», відповідно до платіжних доручень № 384 від 09.12.2009 року на суму 10000,00 грн. та № 386 від 10.12.2009 року на суму 7810,11 грн. (а.с.27-30).

01 січня 2011 року набув чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Проте, оскільки правовідносини, щодо формування податкового кредиту платником податків позивачем у даній адміністративній справі, виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI, суд вважає за необхідне застосувати норми раніше діючого податкового законодавства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобовязані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На підставі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень субєктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з виконанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.11 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 або пунктом 8-1.2 статті 8-1 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

На підставі пп. 7.4.1 ст. 7 Закону про ПДВ, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п. п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

Згідно зі п.п. 7.5.1 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій;

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи з цього підставою для нарахування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна.

На підставі п. 10.2 ст. 10 Закону України Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у п.п. «а», «в», «г», «д» п. 10.1 цієї статті відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

На час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець був включеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. При цьому наявність умислу позивача на незаконне формування податкового кредиту не може бути підтверджена лише наявністю судового рішення по «КФ «Парадигма» (аркуш справи 41-44, визнання винним ОСОБА_2 директора «КФ Парадіма» у фіктивному підприємництві, оскільки в цій справі не досліджувалися питання наявності противоправного умислу на незаконне формування податкового кредиту при придбанні ТМЦ ТОВ «Стела» у «КФ Парадигма».

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року N 755 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Отже виходячи із характеру спірних правовідношень у даній справі необхідно врахувати, що під час здійснення господарських операцій по отриманню товарно-матеріальних цінностей підприємство на підтвердження повноважень посадових осіб контрагента керується документами, які були надані такими контрагентами, тобто Статутом підприємства, свідоцтвом про державну реєстрацію, свідоцтвом платника податку на додану вартість, які видані відповідними державними органами. Але судом встановлено, що на момент продажу ТМЦ «КФ Парадигма» перебувало на податковому обліку в Ленінській МДПІ м. Луганську.

Діюче законодавство не передбачає обовязку позивача перевіряти повноваження керівника підприємства контрагента та встановлювати його особу, тому посилання відповідача на невідповідність первинних документів з нарахування ПДВ та накладних вимогам законодавства, оскільки вони складені не встановленою особою, не є обґрунтованими та доведеними. Також матеріалами справи не підтверджено обізнаності позивача про стан дотримання податкового законодавства «КФ Парадигма».

У вироку суду (аркуш справи 41-44) зазначено, що невстановлена особа втягнула ОСОБА_2. у фіктивне підприємництво. При цьому у вказаному вироку не зазначено про стосунки «КФ Парадигма» та ТОВ «Стела», не має жодних обставин вважати, що позивач порушив податкове законодавство.

В вироку відсутнє посилання на те, що за період існування ПП «КФ «Парадігма» видані внаслідок ведення господарської діяльності фінансові та податкові документи є недійсними, питання підписання чи не підписання ОСОБА_2, податкових накладних взагалі та податкової накладної № НН-07-12-09-02 від 07 грудня 2009 року, наданої позивачу, в вироку суду не відображені, почеркознавча експертиза не проводилася, тому твердження відповідача про те, що наявні у позивача видаткова та податкова накладні були підписані не ОСОБА_2 вироком не підтверджено. Крім того, вироком суду надана оцінка факту створення ПП «КФ «Парадігма» з метою прикриття незаконної діяльності, але відсутня правова оцінка господарської діяльності підприємства за весь час після його створення.

Частиною 4 статті 72 КАС України встановлено, що вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою, тому за відсутності доведених обставин щодо вчинення ОСОБА_2 протиправної діяльності щодо надання недостовірних документів ТОВ «Стела», вказаний вирок суду не може бути доказом неправомірного формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за господарською операцією з ПП «КФ «Парадігма».

До того ж, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року у справі № 2а-6059/10/1270 було відмовлено в задоволенні позовних вимог Ленінської МДПІ у м. Луганську до приватного підприємства «КФ «Парадігма» про визнання недійсним запису про державну реєстрацію та припинення юридичної особи та зазначено при цьому, що ПП «КФ «Парадігма» було зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради 14 липня 2008 року у встановленому законодавством порядку, з 15 липня 2008 року підприємство перебувало на податковому обліку в Ленінській МДПІ у м. Луганську, станом на 17 серпня 2010 року підприємство звітувало до податкового органу з ПДВ та податку на прибуток.

Посилання відповідача на нікчемність договору між ТОВ «Стела» та Приватним підприємством «КФ «Парадігма» на постачання запчастин від 01.12.2009 року № ДП -12 з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договір між між ТОВ «Стела» та Приватним підприємством «КФ «Парадігма» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на них розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 275 6-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: «У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави».

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання.

В даному випадку, податковий орган на підставі зазначених в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто, має місце оспорюванність самого договору. Податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган, через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів.

Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість), податковий орган доводить свою позицію, з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

За змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарської операції, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів.

Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими.

Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсними правочинів між позивачем та його контрагентом або встановлених судовими рішеннями наявності нікчемності правочинів, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення суду не надано.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку відповідач не довів.

Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Таким чином позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими і тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стела» до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення № 0001182301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на додану вартість та штрафні санкції у сумі 3710,00 грн., № 0001172301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення податку на прибуток та штрафні санкції у сумі 4638,75 грн., № 0001192301 від 24 листопада 2011 року щодо стягнення адміністративних штрафів та інших санкцій у сумі 510,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено 19 березня 2012 року.

СуддяТ.І. Ковальова