Постанова № 22110245, 23.12.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 грудня 2011 року <Час проголошення >№ 2а-17271/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Сінлаб-Україна"

до Державна екологічна інспекція в місті Києві Державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища міста Києва Жикевич Є.І. провизнання протиправними дій, скасування припису від 17.10.2011р. №05/388

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому просив: - визнати протиправними (неправомірними) дії Державної екологічної інспекції в місті Києві та державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції м. Києва Жикевич Є.І. з проведення перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінлаб-Україна" з дотримання ним вимог природоохоронного законодавства та складання акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №05/1097; - визнати нечинним та скасувати припис Державної екологічної інспекції в місті Києві №05/388 від 17.10.2011 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що підприємство позивача не зберігає відходи, а тому не зобов'язане отримувати дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів.

Відповідач, представник Державної екологічної інспекції в місті Києві, позов не визнав. В обгрунтування своїх заперечень посилався на правомірність дій інспектора з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції м. Києва при проведенні перевірки та складанні Акту перевірки та припису.

Відповідач, Державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції м. Києва Жикевич Є.І., в судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача -1, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до п. п. 1, 2 Положення "Про Державну екологічну інспекцію в м. Києві", затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 19.02.2007 р. за №55, Державна екологічна інспекція в м. Києві є спеціальним підрозділом, який підзвітний та підконтрольний Державній екологічній інспекції України.

Повноваження Державної екологічної інспекції визначені ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Згідно повноважень, наданих ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в період з 10 по 14 жовтня 2011 року Інспекцією проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ТОВ "Сінлаб-Україна", про що 14.10.2011 р. було складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства №1097.

Таким чином, протиправності в діях Державної екологічної інспекції в м. Києві щодо проведення перевірки та складання Акту перевірки, суд не знаходить.

Щодо виявлених перевіркою порушень та винесення припису №05/388 від 17.10.2011р., слід зазначити наступне.

Так, перевіркою було встановлено порушення позивачем ст.ст. 33, 55 Закону України "Про відходи", а саме, відсутність дозволу та лімітів на утворення та розміщення відходів та порушення вимог ст.ст. 5, 17, 26 Закону України "Про відходи" - не ведення форми 1-ВТ.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначає Закон України "Про відходи".

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України "Про відходи" відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Статтею 33 Закону України "Про відходи" передбачено, що зберігання та видалення відходів здійснюється в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Під терміном "зберігання відходів", відповідно до ст. 1 Закону, розуміється тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення).

Під спеціально відведеними місцями чи об'єктами маються на увазі місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

З наведеного слідує, що дозвіл спеціально уповноважених органів видається на видалення чи здійснення інших операцій з метою використання спеціально відведеного місця чи об'єкта. При цьому, як зазначено в ст. 33 Закону "Про відходи", спеціально відведені місця чи об'єкти визначаються органами місцевого самоврядування.

Крім того, правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України визначаються відповідним Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. №1218.

Відповідно до п. 10 зазначеної постанови, місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

Пунктом 11 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів визначено, що органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковим для всіх без виключення суб'єктів господарювання, їм передує обов'язок суб'єктів владних повноважень - як місцевих державних адміністрацій, так і органів Мінекоресурсів вчиняти певні дії, а саме: визначати перелік суб'єктів, які мають отримати ліміти, визначити спеціальні місця для розміщення відходів, надіслати повідомлення таким суб'єктам тощо.

Позивачу повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2011 рік не надсилалось, що не заперечується і відповідачем - 1.

Також, суд звертає увагу на те, що пунктом 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів передбачено, що власники побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 року № 1070 встановлено, що такі послуги надаються на підставі договору, який укладається між фізичною або юридичною особою та виконавцем послуг.

В розумінні Закону України "Про відходи" послуги з вивезення побутових відходів - збирання, зберігання, перевезення, перероблення, утилізація, знешкодження та захоронення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органами місцевого самоврядування.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем укладені договори із спеціалізованими організаціями, а саме Договір №2253 від 21.10.09 з ТОВ "Демікон" на демеркуризацію відпрацьованих люмінісцентних ламп та Договір №СЛ-00000336 від 01.01.09 з ТОВ "Еко Гарант" з вивезення медичних відходів.

Виконання договорів не заперечувалось відповідачем - 2.

В своєму листі від 16.02.2000 року №14-6/134 Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України зазначило, що якщо відходи не розміщуються на території їх власника (виробника), а передаються на договірних засадах іншому власнику, то дозволи на розміщення цих відходів не встановлюються, ліміти не видаються і, відповідно, збір на розміщення відходів не справляється.

З договору №СЛ-00000336 від 01.01.09 з ТОВ "Еко Гарант", зокрема вбачається, що медичні відходи упаковуються в контейнери з міцного матеріалу, який забезпечує цілісність упаковки, що знаходяться в спеціальному поліетиленовому мішку.

Міністерство екології та природних ресурсів України в листі №16687/07/10-11 від 05.09.2011 року вказало, що тимчасове зберігання відходів у контейнерах або урнах не являється розміщенням відходів у розумінні ст. 1 Закону України "Про відходи". Крім того, місця тимчасового зберігання відходів, а саме контейнери для тимчасового зберігання відходів, не є місцями їх кінцевого видалення та не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що згідно чинного законодавства позивач звільнений від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, а також від одержання дозволу на розміщення відходів, відповідно у позивача відсутній обов'язок щодо ведення форми 1-ВТ.

За таких обставин суд задовольняє позовні вимоги щодо скасування припису №05/388 від 17.10.2011р.

У відповідності з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінлаб-Україна" задовольнити частково.

Скасувати припис Державної екологічної інспекції в місті Києві №05/388 від 17 жовтня 2011 року.

В решті позову відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінлаб-Україна" судові витрати з Державного бюджету України через місцевий бюджет у розмірі 15,00 грн.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко