Постанова № 22108421, 16.03.2012, Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 березня 2012 р. № 2-а- 1361/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Міщенко А.П.,

за участю представників сторін: позивач - Сай Л.В.,Дегтярьова Л.М., відповідач - Лавренчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТАОПТТОРГ" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова № 0000211820 від 01.11.2011 року.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, в обґрунтування яких зазначили наступне. Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова № 0000211820 від 01.11.2011 року винесене всупереч законодавчо встановленої презумпції правомірності правочину, на підставі хибних висновків про нікчемність та безтоварність правочину, укладеного позивачем, з огляду на що підлягають скасуванню.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач, ТОВ "НАФТАОПТТОРГ", пройшов процедуру державної реєстрації, відтак набув правового статусу субєкта господарювання. Як платник податків, зборів (обовязкових платежів) обліковується ДПІ в Червонозаводському районі м. Харкова. Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ "НАФТАОПТТОРГ" з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Український центр екології»за травень, червень 2011 року. Результати перевірки оформлені актом від 16.09.2011 року за № 3918/182/35352482 (а.с. 7-16).

В Акті перевірки від 16.09.2011 року за № 3918/182/35352482 контролюючим органом зроблено висновок про порушення ТОВ "НАФТАОПТТОРГ" вимог ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених TOB „Нафтаоптторг" код ЄДРПОУ 35352482 з постачальником товару ПП «Український центр екології»код ЄДРПОУ 36627363.; п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п. 7.4.4 та пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97 № 168/97- ВР «Про податок на додану вартість»(втратив чинність з 01.01.2011 року), який відповідає п.201.4, п.201.5, п.201.6, п.201.7 ст.201, п. 198.4 та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI та завищення податкового кредиту за рахунок відображення у складі податкового кредиту сум ПДВ по першій події (придбання товарно-матеріальних цінностей або перерахування коштів) всього в сумі 1516534,00 грн., в тому числі: за травень 2011 р. в сумі 1410767,00 грн. та за червень 2011 року в сумі 105767,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень, червень 2011 року у розмірі 1516534,00 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки від 16.09.2011 року за № 3918/182/35352482, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення рішення № 0000211820 від 01.11.2011 року, яким з посиланням на встановлене порушення п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п. 7.4.4 та пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем 1516534,00 грн., штрафні санкції 1,0 грн. (а.с. 25).

З дослідженого Акту перевірки від 16.09.2011 року за № 3918/182/35352482 слідує, що фактичною підставою для відображення контролюючим органом порушення вимог ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України; п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7, п.п. 7.4.4 та пп. 7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97 № 168/97- ВР «Про податок на додану вартість»та винесення оскаржуваного податкового повідомленнярішення, слугував висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах з ПП «Український центр екології».

Перевіряючи ці висновки, а відтак і прийняте на їх підставі спірне податкове повідомленнярішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтаоптторг»(Покупець) та Приватним підприємством «Український центр екології»(постачальник) було укладено договір поставки № 2/4/11 (а.с. 17-21).

За умовами договору постачальник зобов'язався на умовах, визначеним договором передати у власність покупцю нафтопродукти, кількість, ціна та умови поставки якого визначаються видатковими накладними, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити товар.

ТОВ ««Нафтаоптторг»»за вказаним договорами поставки було придбано нафтопродукти.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, повязаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі нафта) і нафтопродуктів встановлюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України/Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та звязку України/Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155. Вимоги цієї Інструкції є обовязковими для всіх субєктів займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Згідно з п.п. 10.2.4 Інструкції № 281 забороняється приймати нафтопродукти у разі: відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма ознаками якості); відсутності копії сертифіката відповідності та інше.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами страви, що придбані позивачем у контрагента нафтопродукти було прийняті позивачем у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України/Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та звязку України/Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155, а також оприбутковані у відповідності до вимог законодавства.

Так, на виконання договору поставки Приватним підприємством «Український центр екології»було в декілька етапів здійснено поставку позивачу дизельного пального, а саме: 26.04.2011 року на суму 478 433, 12 грн. (податкова накладна № 138 від 26.04.2011р., видаткова накладна №1/26/04 від 26.04.2011 p.); 27.04.2011 року на суму 274 836, 80 грн. (податкова накладна № 152 від 27.04.2011р., видаткова накладна №3/27/04 від 27.04.2011 p.); 28.04.2011 року на суму 357 805, 12 грн. (податкова накладна № 166 від 28.04.2011р., видаткова накладна № 28/10 від 28.04.2011 p.); 28.04.2011 року на суму 378 046, 88 грн. (податкова накладна № 160 від 28.04.2011р., видаткова накладна № 28/04 від 28.04.2011 p.);29.04.2011 року на суму 353 192, 00 грн. (податкова накладна № 173 від 29.04.2011р., видаткова накладна № 29/2 від 29.04.2011 p.);24.04.2011 року на суму 187 874,40 грн. (податкова накладна № 174 від 29.04.2011р., видаткова накладна № 29/3 від 29.04.2011 p.); 29.04.2011 року на суму 295 324,48 грн. (податкова накладна № 180 від 29.04.2011р., видаткова накладна № 29/9 від 29.04.2011 p.); 04.05.2011 року на суму 710 564, 64 грн. (податкова накладна № 12 від 04.05.2011р., видаткова накладна № 4/12 від 04.05.2011 p.); 05.05.2011 року на суму 683 903, 52 грн. (податкова накладна № 23 від 05.05.2011р., видаткова накладна № 5/2 від 05.05.2011 p.); 06.05.2011 року на суму 625 315, 20 грн. (податкова накладна № 52 від 06.05.2011р., видаткова накладна № 6/12 від 06.05.2011 p.); 10.05.2011 року на суму 1 077 468, 80 грн. (податкова накладна № 69 від 10.05.2011р., видаткова накладна № 10/2 від 10.05.2011 p.); 13.05.2011 року на суму 660 871,84 грн. (податкова накладна № 121 від 13.05.2011р., видаткова накладна № 13/3 від 13.05.2011 p.); 16.05.2011 року на суму 1 014 877,92 грн. (податкова накладна № 140 від 16.05.2011р., видаткова накладна № 16/1 від 16.05.2011 p.); 17.05.2011 року на суму 681 495,20 грн. (податкова накладна № 162 від 17.05.2011р., видаткова накладна № 17/1 від 17.05.2011 p.); 18.05.2011 року на суму 339 200,00 грн. (податкова накладна № 184 від 18.05.2011р., видаткова накладна № 18/3 від 18.05.2011 p.); 19.05.2011 року на суму 345 390,40 грн. (податкова накладна № 199 від 19.05.2011р., видаткова накладна № 19/2 від 19.05.2011 p.); 23.05.2011 року на суму 634 600, 00 грн. (податкова накладна № 232 від 23.05.2011р., видаткова накладна № 23/10 від 23.05.2011 p.), на загальну суму 9 099 200,32 грн.

Факт придбання на виконання вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, підтверджується відповідними Сертифікатами відповідності, Паспортами якості.

З аналізу вказаних документів судом встановлено, що придбані позивачем у контрагента нафтопродукти, приймались у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України/Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та звязку України/Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155.

Вартість вказаних вище нафтопродуктів була в повному обсязі оплачена покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банку (а.с. 32, 44, 47, 53-54, 57-58, 61-62, 65-68, 71-72, 75-77, 80-81, 84, 87, 90).

З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд приходить до висновку, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів від контрагента до позивача, наявності у вказаної особи та позивача спільного інтересу щодо отримання коштів саме (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

Крім того, судом встановлено, що між АТ «Рекорд-Иотор-Мервіс»(орендодавець) та ТОВ «Нафтаоптторг»(орендар) був укладений Договір оренди майна від 14 березня 2009р. № 11, відповідно до умов якого Орендар приймає в тимчасове платне користування майно, а саме: резервуари для зберігання нафтопродуктів, перелік яких міститься в актах прийому -передачі, та зобовязується використати орендоване майно у відповідності з його функціональним призначенням.

Вказане в Договорі оренди майно (ємкості), які знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Привокзальна, 1, було передано у користування позивача, що підтверджується Актами приймання-передання майна.

Тобто, у позивача фізично наявна можливість зберігання нафтопродуктів.

Окрім того, матеріалами справи підтверджується подальше використання придбаних нафтопродуктів позивачем у власній господарській діяльності, а саме їх реалізація, що підтверджується звітом про реалізацію паливно-мастильних матеріалів (а.с. 91-93), товарно-транспортними накладними, згідно яких здійснено поставку дизельного пального СФГ «РеВіК»і СФГ «Промінь», а також довіреностями контрагентів на отримання товару (а.с. 96-99).

Враховуючи встановлені вище обставини, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується реальність укладеного між позивачем та контрагентом правочину купівлі-продажу нафтопродуктів.

Також, вивчивши зміст акту перевірки, суд зазначає, що єдиним мотивом винесення спірного податкового повідомлення рішення є судження податкового органу, ДПІ у Московському районі міста Харкова, де на обліку знаходиться контрагент позивача про нікчемність всіх правочинів, котрі були укладені згаданим субєктом господарювання.

Перевіряючи обґрунтованість судження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, суд вважає за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”(далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9). В силу положень п.18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Жодна норма діючого законодавства України не встановлює підстави для нікчемності правочину у зв'язку з порушенням іншим платником податку певних норм податкового законодавства. Така ж правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.11 р. "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочину, укладеного між позивачем та контрагентом до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за згаданим вище правочином, фактичного понесення витрат у спірних правовідносинах ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має.

З огляду на викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень, висновок відповідача про нікчемність правочину слід визнати необґрунтованим. Документи обов'язкової податкової звітності, інші первинні документи платника податків не містять фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави. Спірний правочин не оскаржений в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірного правочину недійсними.

Наявні у справі документи також не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами (затверджено наказом ДПА України від 24.12.2010р. №1003, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2011р. за №70/18808; далі за текстом Порядок №1003), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомленьрішень з приводу самостійного визначення грошових зобовязань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Суд, оцінивши зібрані по справі докази за правилами наведеної норми процесуального закону не знаходить висновки складеного ДПІ у Московському районі міста Харкова акту перевірки діяльності контрагента позивача достатніми і переконливими доказами неможливості проведення господарської діяльності позивачем.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.

Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом дослідженні усі первинні документи, установлена податкова правосубєктність учасників господарських операцій, досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Оцінивши наявні в справі докази, суд зазначає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобовязань за вказаним вище договором поставки товару. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів податкових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Оскільки висновки перевіряючих про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються виключно на судженні про неможливість контрагента позивача здійснювати господарську діяльність у спірному правочині, а обґрунтованість та правомірність згаданого судження не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи, то суд зауважує, що висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень закону мають характер припущень, а відтак, не можуть бути покладені в основу податкового повідомлення - рішення.

Окрім того, судом не приймається до уваги посилання відповідача на відсутність документів, підтверджуючих транспортування товарів (дизельного палива), оскільки відсутність вказаних документів не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції, оскільки в судовому засіданні було встановлено і підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, які в силу положень ст. 69, 70 КАС України є достатніми для встановлення факту реального здійснення господарської операції з перевезення товару від одного контрагента іншому.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності субєкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

В звязку з вищевикладеним, рішення відповідача не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного Кодексу України, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ч. 1, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТАОПТТОРГ" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомленнярішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова № 0000211820 від 01.11.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТАОПТТОРГ" (61030, м. Харків, вул. Греківська, 79, код 35352482) судовий збір в сумі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 19.03.2012 року.

Суддя Горшкова О.О.