Постанова № 22108289, 12.03.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

12 березня 2012 р. справа № 2-а- 607/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання Лишняк І.В.,

за участі:

представника позивача Мікрюков А.О.,

представника відповідача Федоренко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІРС" (далі ТОВ "ПІРС") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про скасування податкового повідомлення - рішення від 19.08.2011 року №0000552200 повністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сума витрат сплачених ТОВ "ПІРС" 28.03.2011 року на користь ПАТ СК «ЛЕММА» за договором №g3/03/11 про умови надання кредитної гарантії від 21.03.2011 року є винагородою, оскільки саме завдяки укладанню зазначеного договору гарантії ТОВ "ПІРС" змогло укласти договір купівлі-продажу цінних паперів з ТОВ «Бонанза»№Д11/03-21-2;Д1-11/03/21 від 21.03.2011 року, що дозволило за результатами цих операцій отримати чистий прибуток 3379450,00 грн., з урахуванням витрат, понесених на придбання гарантії. Отже, позивач вважає, що придбана ТОВ "ПІРС" гарантія безпосередньо повязана з основною діяльністю товариства з купівлі-продажу цінних паперів, понесені витрати цілком економічно обґрунтовані та спрямовані виключно на отримання прибутку товариством, що засвідчується фактично отриманим прибутком та включені до складу валових витрат у повній відповідності до вимог законодавства. Крім цього, коригування податковим органом податкового обліку ТОВ "ПІРС", визначення порушення та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення здійснено всупереч вимогам чинного законодавства, нарахування податкового зобов'язання є незаконним, що є підставою для скасування спірного податкового повідомлення - рішення.

Представник позивача у судове засідання прибув, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання прибув, щодо задоволення позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що ТОВ "ПІРС" у 1 кварталі 2011 року завищено валові витрати на загальну суму 3671550,00 грн., що призвело до заниження податкового зобовязання у 1 кварталі 2011 року на суму 917887,50 грн. При цьому зазначив, що проведеною позаплановою перевіркою ТОВ "ПІРС" встановлено зменшення податкового зобовязання з 917887,50 грн. (зазначеного в акті перевірки від 13.07.2011 року №3306/2200/31341482) до 241160,80 грн., в т.ч. у 1 кварталі 2011 року на суму 241160,80 грн. та вважає адміністративний позов безпідставним, та таким, що не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, встановив наступне.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Виконавчим комітетом Харківської міської ради 12.02.2001 року було проведено державну реєстрацію ТОВ "ПІРС", про що зроблено запис №10004676826.

З матеріалів справи вбачається, що фахівцями ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "ПІРС" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року за результатами якої складено акт від 13.07.2011 року №3306/2200/31341482.

За результатами розгляду заперечень ТОВ "ПІРС" (вих. №1-19/07 від 19.07.2011 року) на акт перевірки від 13.07.2011 року №3306/2200/31341482, ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова було прийнято рішення (лист від 26.07.2011 року за №16527/10/22-010) щодо необхідності проведення виїзної позапланової перевірки ТОВ "ПІРС" щодо встановлення факту придбання послуг у 2-4 кварталах 2010 року та правомірність відображення платником податків валових доходів, які зайво включених, та валових витрат, які не враховані в податковому обліку, що стали предметом оскарження.

Так, на підставі Наказу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова №1601 від 29.07.2011 року та направлення №31227 від 29.07.2011 року, виданого ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова була проведена перевірка позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "ПІРС". За результатами перевірки складено акт перевірки №3605/2200/31341482 від 05.08.2011 року (надалі - Акт перевірки від 05.08.2011 року), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "ПІРС" п.5.1. ст. 5, п.п.7.6.3 п.7.6 ст.7, п.п.7.6.4 п.7.6 ст.7, п.п.7.6.1 п.7.6 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№334/94-ВР від 28.12.1994 року, у редакції, що діяла на час вчинення зазначених правочинів (далі - Закон України №334/94-ВР).

На підставі Акту перевірки від 05.08.2011 року ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова було винесено податкове повідомлення-рішення №0000552200 від 19.08.2011 року, яким ТОВ "ПІРС" визначено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 241160,80 грн., з яких: основний платіж - 241160,80 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1,00 грн..

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами по справі, що фактичною підставою нарахування податкового зобовязання, визначеного в спірному податковому повідомленні - рішенні є неправомірне, на думку ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова, віднесення позивачем до складу валових витрат 1-го кварталу 2011 року суми 3671550,00 грн., яка 28.03.2011 року була сплачена ТОВ "ПІРС" на виконання своїх зобовязань перед ПАТ СК «ЛЕММА», що виникли на підставі договору №g3/03/11 про умови надання кредитної гарантії від 21.03.2011 року.

Відповідно по ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких обставин, суд вважає, що предметом судового дослідження по справі має бути саме правомірність відображення в податковому обліку позивача за 1-й квартал 2011 року витрат, понесених на придбання гарантії за договором, укладеним між ТОВ "ПІРС" та ПАТ СК «ЛЕММА». Інші порушення податкового обліку, встановлені Актом перевірки від 13.07.2011 року та Актом перевірки від 05.08.2011 року не вплинули на формування спірного податкового повідомлення рішення, а тому вони не входять до предмету розгляду по даній справі.

Судом встановлено, що 21.03.2011 року між ТОВ "ПІРС" (Покупець) та ТОВ «Бонанза»(Продавець) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів №Д11/03-21-2;Д1-11/03/21. Того ж дня між сторонами підписаний акт приймання передавання векселів за цим договором. Згідно з умовами п.2.2 договору №Д11/03-21-2;Д1-11/03/21 від 21.03.2011 року покупець зобовязаний оплатити цінні папери протягом строку дії договору. В свою чергу, згідно з положеннями п.9.3 зазначеного договору сторонами погоджений строк його дії до 21 березня 2013 року. Цінні папери, які були придбані ТОВ "ПІРС" за договором №Д11/03-21-2;Д1-11/03/21 від 21.03.2011 року були продані АТ «Науково - технологічний інститут транскрипції, трансляції та реплікації»(Покупець) за договором купівлі-продажу цінних паперів №Д2-11/03/21 від 21.03.2011 року. Акт приймання передавання векселів за договором №Д2-11/03/21 від 21.03.2011 року підписаний сторонами 21.03.2011 року. Згідно з умовами п.2.2 договору №Д2-11/03/21 від 21.03.2011 року Покупець зобовязаний оплатити цінні папери протягом строку дії договору. В свою чергу, згідно з положеннями п.9.3 договору №Д2-11/03/21 від 21.03.2011 року сторонами погоджений строк його дії до 21 березня 2012 року.

З акту перевірки вбачається, що станом на 31.03.2011 року розрахунок як за договором між ТОВ "ПІРС" та ТОВ «Бонанза»за №Д11/03-21-2;Д1-11/03/21 від 21.03.2011 року, так і за договором між ТОВ "ПІРС" та АТ «Науково - технологічний інститут транскрипції, трансляції та реплікації»№Д2-11/03/21 від 21.03.2011 року не здійснювався. Ціна купівлі цінних паперів ТОВ "ПІРС" у ТОВ «Бонанза»дорівнювала 40195000,00 грн., а ціна їх продажу АТ «НТІ ТТР»склала 47246000,00 грн.

Крім того, 21.03.2011 року між ТОВ "ПІРС" (Принципал) та АТЗТ СК «ЛЕММА»(Гарант) укладений договір №g3/03/11 про умови надання кредитної гарантії. Згідно з п.1.1 договору гарантії Гарант зобовязується видати гарантію на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонанза»(Бенефіціар) по забезпеченню зобовязання Принципала по оплаті цінних паперів за договором купівлі-продажу цінних паперів між ТОВ "ПІРС" та ТОВ «Бонанза»за №Д11/03-21-2;Д1-11/03/21 від 21.03.2011 року.

21.03.2011 року між ТОВ "ПІРС" та АТЗТ СК «ЛЕММА»був підписаний Акт приймання передавання послуг по Договору №g3/03/11 про умови надання кредитної гарантії, згідно з яким сторони підтверджують, що послуга по наданню гарантії надана Гарантом Принципалу в повному обсязі. На виконання вказаного договору, 28.03.2011 року ТОВ "ПІРС" сплатило на користь АТЗТ СК «ЛЕММА»суму винагороди за надання послуг гарантії в розмірі 3671550,00 грн. Цей факт підтверджується наявними в матеріалах справи листом ПАТ «РЕАЛ БАНК», а також випискою з банківського рахунку ТОВ "ПІРС". Сума в розмірі 3671550,00 грн. сплачена в якості винагороди за послуги Гаранта була відображена ТОВ "ПІРС" в складі валових витрат за 1-й квартал 2011 року. Зазначені обставини не заперечувалися сторонами під час розгляду справи.

Сутність порушень полягає в тому, що ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова вважає, що позивач не мав права відносити до складу валових витрат суму в розмірі 3671550,00 грн., сплачену в якості винагороди за послуги Гаранта за договором №g3/03/11 від 21.03.2011 року про умови надання кредитної гарантії укладеного між ТОВ "ПІРС" (Принципал) та АТЗТ СК «ЛЕММА»(Гарант). Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що, по-перше, гарантійні випадки за договором гарантії не наступали і, по-друге, гарантія це вид забезпечення виконання зобовязання і вона не може бути визнана послугою. Відповідно, на думку ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова, вказані витрати не мають відношення до компенсації вартості придбаних товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація /гарант/ гарантує перед кредитором /бенефіціаром/ виконання боржником /принципалом/ свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.2 ст.626 ЦК України, такі правовідносини є односторонніми угодами, згідно яких одна сторона бере на себе зобов'язання відносно іншої сторони здійснити встановлені дії або утриматися від них, а іншій стороні надається право вимоги, але зустрічна вимога відносно першої сторони у даному випадку не виникає.

Статтею 567 цього Кодексу передбачено, що гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Отже, за змістом цих статей плата за гарантію - це винагорода гаранта за послуги з надання гарантії перед кредитором /бенефіціаром/ за виконання боржником /принципалом/ зобов'язання та взятий у зв'язку з цим на себе ризик відповідальності перед кредитором /бенефіціаром/ у разі невиконання або неналежного виконання боржником /принципалом/ зобов'язання.

Крім цього, з аналізу ст.567 ЦК України слідує, що принципал платить гаранту винагороду за надання банківської гарантії з моменту наступу її дії (ст.561 ЦК), не враховуючи того, чи буде порушено основне зобовязане боржником /принципалом/, чи звернеться до гаранту бенефіціар з вимогою зі сплатою грошової суми, на яку видана гарантія, та чи будуть задоволені вимоги кредитора.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що:

- той факт, що ТОВ «Бонанза»не предявляло вимоги в рамках гарантійного зобовязання до АТЗТ СК «ЛЕММА»не має жодного відношення до податкового обліку ТОВ «ПІРС», оскільки послуга із надання гарантії є наданою незалежно від настання випадку, забезпеченого гарантією, та виплати по гарантії;

- сама сутність гарантійного зобовязання передбачає можливість, що бенефіціар взагалі не предявить вимог до гаранта і це є нормальний розвиток цивільного правовідношення, оскільки саме принципал в силу взятих на себе зобовязань повинен самостійно виконувати їх.

На підставі викладеного, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача про те, що понесені позивачем витрати на придбання послуг гаранта (гарантії) в сумі 3671550,00 грн. не можуть вважатися компенсацією вартості таких послуг лише через те, що гарантійні випадки згідно з умовами договору №g3/03/11 від 21.03.2011 року не виникали.

Суд зазначає, що згідно з умовами п.2.2 договору між ТОВ "ПІРС" (Покупець) та ТОВ «Бонанза»№Д11/03-21-2;Д1-11/03/21 від 21.03.2011 року покупець зобовязаний оплатити цінні папери протягом строку дії договору. В свою чергу, згідно з пунктом 9.3 зазначеного договору сторонами погоджений строк його дії до 21 березня 2013 року. Отже, час виконання гарантом перед кредитором за порушення зобов'язання боржником не настав, оскільки згідно умов цього договору покупець має право здійснювати оплату цінних паперів до 21.03.2013 року.

Також, суд вважає безпідставними, висновки відповідача про те, що гарантія є видом забезпечення зобовязань і не є послугою.

Слід зазначити, що чинне законодавство не дає визначення поняття «послуга». З одного боку, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12 липня 2001 року №2664-IIІ (далі Закон України №2664-IIІ) та статті 567 ЦК України надання гарантії вважається фінансовою послугою, а з іншого той же ЦК України чітко розмежовує послуги (глава 63) і забезпечення виконання зобов'язання (глава 49), одним із видів яких є гарантія (ч.1 ст.546 ЦК України).

Натомість, гарант суму винагороди за відповідним договором включає до складу валового доходу, як дохід від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг (п.п.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону України №334/94-ВР). Отже, в оподаткуванні прибутку підприємств використовується поняття «фінансова послуга».

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України №2664-IIІ.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 зазначеного Закону визначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Так, в силу вимог пункту 7 статті 4 Закону України №2664-IIІ надання гарантій та поручительств є фінансовою послугою.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 5 цього ж Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України №2664-IIІ фінансовими вважаються такі послуги: 1)випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону.

Виходячи з аналізу положень вказаних норм права, суд приходить до висновку, що гарантія це фінансова послуга. Той факт, що гарантія є видом забезпечення зобовязань не позбавляє її властивостей послуги, як одного з обєктів цивільних прав.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають, як підставу для не включення до валових витрат, лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні документи щодо придбання та оплати придбаних товарів (робіт, послуг) є в наявності у позивача.

Згідно з п.5.11 ст.5 вищезгаданого Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, з наведених норм слідує, що сума винагороди, сплачена (нарахована) за надання гарантії, включається до складу валових витрат.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що витрати за наслідками господарських взаємовідносин ТОВ "ПІРС" з АТЗТ СК «ЛЕММА»правомірно включені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки факт придбання товарів (робіт, послуг) підтверджується належним чином оформленими первинними документами, послуги з надання кредитної гарантії, які придбавалися позивачем вважаються послугами в розумінні п.5.1 статті 5 Закону України №334/94-ВР.

Суд зазначає, що учасниками ринків фінансових послуг є особи, які відповідно до закону мають право надавати фінансові послуги на території України; особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг; об'єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг; споживачі фінансових послуг (пункт 7 частини 1 статті 1 Закону України №2664-IIІ.

Згідно частини 1 статті 34 Закону України №2664-IIІ, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності, діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення, надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Частина 2 статті 34 Закону України №2664-IIІ передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

В судовому засіданні, судом досліджені ліцензії ТОВ "ПІРС", які підтверджують право позивача здійснювати професійну діяльність на фондовому ринку діяльність з торгівлі цінними паперами: ліцензія Серія АВ №498047 (дилерська діяльність), термін дії з 24.11.2009 року по 24.11.2014 року; ліцензія Серія АВ №498046 (брокерська діяльність), термін дії з 24.11.2009 року по 24.11.2014 року; ліцензія Серія АВ №498048 (андеррайтинг), термін дії з 24.11.2009 року по 24.11.2014 року.

Крім того, судом досліджена ліцензія Серія АВ №498049 на право здійснення професійної діяльності на фондовому ринку депозитарної діяльності. Термін дії з 24.11.2009 року по 24.11.2014 року.

При цьому, частинами 1, 3 ст.16 Закону України №2664-IIІ передбачено, що професійна діяльність на фондовому ринку - діяльність юридичних осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності цим Законом та законодавством. Поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не допускається, крім випадків, передбачених законом. Професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Перелік документів, необхідних для отримання ліцензії, порядок її видачі та анулювання встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Отже, господарська діяльність ТОВ «ПІРС»- це професійна діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, поєднання якої з іншими видами професійної діяльності не допускається, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що придбання ТОВ "ПІРС" послуг гаранта (гарантії) згідно з умовами договору №g3/03/11 про умови надання кредитної гарантії від 21.03.2011 року, укладеного з АТЗТ СК «ЛЕММА», було здійснено саме з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності, оскільки цим договором було забезпечено виконання зобовязання ТОВ «ПІРС», що виникло на підставі договору купівлі продажу цінних паперів між ТОВ «Пірс»(Покупець) та ТОВ «Бонанза»(Продавець) №Д11/03-21-2;Д1-11/03/21 від 21.03.2011 року.

Таким чином, такі витрати платника податків мають пряме відношення до його господарської діяльності, оскільки забезпечують виконання його зобовязань, що виникають в ході здійснення ним основного виду своєї професійної діяльності.

Виходячи з приписів ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 ч.1 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, як суб'єкта владних повноважень є неправомірним, що дає суду правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення, щодо нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення рішення №0000552200 від 19.08.2011 року документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Отже, суд присуджує позивачу всі здійснені документально підтверджені судові витрати в розмірі 32,19 грн.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова від 19.08.2011 року №0000552200.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області, код 37999628, м. Харків, вул. Плеханівська, 29, 61001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пірс" (вул. Коломенська, 3, Харків, 61166, код 31341482) витрати зі сплати судового збору у розмірі 32,19 грн. (тридцять дві гривні 19 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 16.03.2012 року.

Суддя Біленський О.О.