Постанова № 22108061, 22.02.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

22 лютого 2012 р. № 2-а- 16768/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,

представників сторін:

позивача - Гончарова Р.О.,

відповідача - Кірсанова Д.Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертон плюс"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова

проскасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю " Інтертон плюс", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова від 28.11.2011 року № 0005822305 про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму -976429,5 грн. у тому числі за основним платежем - 910005 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)- 66424,5 грн.; № 0005832305 про визначення податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 849071,5 грн. у тому числі за основним платежем -791308 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 57763,5 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання зявився та проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, залучених до матеріалів справи.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечення проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

В судовому засіданні судом встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові було проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань перевірки відносин з платником податків ТОВ Промтехноопт» та «Бізнес - консалтинг плюс» за період квітень 2011 - липень 2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт перевірки від 18.11.11 за № 5426/2305/36225526.

У відповідності до висновку акту перевірки ДПІ зазначається, що перевіркою встановлено порушення:

-пп. 138.1.1, пп. 138.1.2 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, занижено податку на прибуток у загальній сумі 910 005 грн., у тому числі за II квартал 2011 року у сумі 644 311 грн., за III квартал 2011 року у сумі 265 694 грн.

-п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України з урахуванням змін та доповнень в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у загальній сумі 791 308 грн., у тому числі за квітень 2011 року у сумі 95 242 грн., за травень 2011 року у сумі 77 143 грн., за червень 2011 року у сумі 387 885 грн., за липень 2011 року у сумі 231 038 грн.

ДПІ в акті перевірки зазначає, що ДПІ у Жовтневому районі м Харкова було встановлено, що у контрагентів позивача ТОВ «Промтехноопт»та «Бізнес - консалтинг плюс»немає необхідних умов для досягнення результатів відповідної фінансово-господарської діяльності, в силу відсутності технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

Таким чином, на думку відповідача, правочини укладені від імені ТОВ «Промтехноопт»та «Бізнес - консалтинг плюс»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до «вигодонабувача». На підставі викладеного всі правочині укладені між позивачем та ТОВ «Промтехноопт»та «Бізнес - консалтинг плюс»на думку відповідача є нікчемними.

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення за №0005822305 від 28.11.11 на загальну суму 976 429,50 грн. та додаткове повідомлення - рішення за №0005832305 від 28.11.11 на загальну суму 849 070, 50 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 138 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Судом встановлено, що витрати позивача за період вказаний в акті перевірки підтверджені належним чином оформленими первинними документами бухгалтерської та податкової звітності.

Суд зазначає, що відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 210 Податкового кодексу України передбачається, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Так, судом встановлено що сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними.

Отже, вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

Статтею 1 розділу 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Тобто, суд зазначає, що правочини виконані сторонами у повному обсязі, без претензій та зауважень.

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Слід зазначити, що позивачем при веденні господарської діяльності було дотримано всі вимоги чинного законодавства України.

Згідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Виконання умов договорів підтверджується наданими до матеріалів справи специфікаціями, рахунками, рахунками - фактурами, податковими накладними, видатковими накладними.

Про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Посилання відповідача на акти перевірок складені ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова стосовно контрагентів позивача не може бути взятий судом до уваги оскільки нормами діючого законодавства України не передбачено можливість посилання ДПІ в ході проведення перевірки суб'єкта господарювання на акти перевірок інших суб'єктів господарювання.

Також, відповідно п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України, - з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.10 за N 1232, зазначається, що орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі в відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

Також, відповідно до п. 3.1 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок затвердженого наказом ДПА України від 22.04.2011 за N 236 зазначається, що з метою проведення зустрічної звірки орган ДПС, що ініціює проведення такої звірки надсилає органу ДПС, на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання запит про проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання за допомогою Інформаційної системи "Зустрічні звірки"

Відповідно до зазначених норм права передбачається, що зустрічна звірка можлива у разі отримання від орану ДПС (ініціатора) запиту на проведення такої зустрічної звірки, але відповідно до складеного акту, зазначається, що жодних запитів на проведення зустрічної звірки не складалося та до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова не направлялося.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що вказана перевірка була проведена всупереч вимогам діючого законодавства України.

Також, в акті перевірки зазначається, що контрагенти позивача не знаходяться за юридичною адресою.

Суд зазначає, що єдиними відомостями про відсутність юридичної особи за місцем реєстраціє є відомості з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно довідок з ЄДРПОУ зазначається, що контрагенти знаходяться за юридичною адресою. Твердження ДПІ про відсутність їх за юридичною адресою не відповідає дійсності.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, суд зазначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні базується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути змушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України.

Державна податкова служба повинна керуватись в своїй діяльності нормами законів та нормативних актів.

Так, відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності складання акту перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаного порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді та спростовується вищевикладеним.

Таким чином, відповідна сторона Державна податкова інспекція у Дзержинському районі міста Харкова не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичної особи у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними та підлягають скасуванню.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертон плюс" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова від 28.11.2011 року № 0005822305 та № 0005832305.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 27 лютого 2012 року.

Суддя Панов М.М.