Постанова № 22108014, 24.01.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 січня 2012 р. № 2а- 16967/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зоркіної Ю.В., суддів Лук'яненко М.О., Самойлової В.В.

при секретарі судового засідання Дрижанові О.С.

у присутності представника позивач Швець Р.П.,

представників відповідача Ламанової Т.В., Полешко Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом

Приватного акціонерного товариства " Люботинський завод " Продтовари "

доСпеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

встановив

Позов заявлено до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові про визнання протиправними та скасування з моменту винесення податкових повідомлень-рішень від 24 червня 2011 року № 0000270842 (№ 0000440842 від 08 вересня 2011 року); від 04 липня 2011 року № 0000310842; від 04 липня 2011 року № 0000320842 (№ 0000480842 від 06 жовтня 2011 року). Обґрунтовуючи позовні вимоги, в судовому засіданні, позивач зазначив, що оскаржувані рішення винесені на підставі актів, складених у результаті перевірок, проведених з порушенням вимог Податкового кодексу України, а висновки цих актів не відповідають фактичним обставинам господарської діяльності підприємства, є необґрунтованими, незаконними та такими, що не підтверджені відповідними доказами, а тому вказані повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представники відповідача проти позову заперечували, зазначивши при цьому, що всі правочини укладені позивачем з контрагентами, відносно яких податковим органом проводилась перевірка, мають на меті отримання податкової вигоди за рахунок коштів Державного бюджету, містять безтоварний характер. З урахуванням таких висновків відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення рішення, якими донараховано суми податків та штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини. Позивач, пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу субєкта господарювання юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з ідентифікаційним кодом 24486154, як платник податків, зборів (обовязкових платежів) знаходиться на обліку в Спеціалізованій Державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, та є платником податку на додану вартість. Основним видом діяльності підприємства згідно довідки статистики АА № 423201 в т.ч. є виробництво дистильованих алкогольних напоїв (15.91.0), інші види оптової торгівлі (51.90.0) а.с.113-116, т.1 на здійснення яких отримано відповідні ліцензії (а.с.57-58, т.2)

12.05.2011 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Люботинський завод «Продтовари»з питань правильності нарахування податку на додану вартість по правовим відносинам з ПП «Сканто»за період грудень 2010 року, січень 2011 року, ТОВ «Садін Плюс»за період грудень 2010 року, ПП «Укр.Будпром-сервіс»за період січень-лютий 2011року. За результати якої складено акт від 12.05.2011 року № 1340/42-013/24486154, яким встановлено порушення вимог ч.1,5 ст.203 ЦК України в частині недодержання вимог означеної статті в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах із зазначеними контрагентами; ст..3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1, ст..185, п.198.2, 198.3 ст.198, ст..201.4 ст.201 ПК України. (а.с.11-43, т.1).

Порушення встановлені зазначеним актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення-рішення від 24.06.2011 року № 0000270842, яким підприємству збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 3070940,00 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 767735,00 грн.

01.06.2011 року СДПІ по роботі з ВПП проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Сканто», ТОВ «Садін Плюс», ПП «Укр.Будпром-сервіс»за період 01.07.2010 по 31.12.2010 року. За результати перевірки складено акт від 01.06.2011 року № 1528/42-013/24486154, яким встановлено порушення вимог: ч.1,5 ст.203 ЦК України в частині недодержання вимог означеної статті в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах із зазначеними контрагентами;

ст..3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в наслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 10694605,1 грн.

п.3.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при виконанні договору, який не спричинив реального настання правових наслідків, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 14390918,5 грн.(а.с.44-71, т.1).

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою винесення податкових повідомлень-рішень від 04.07.2011 року № 0000310842, яким підприємству визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 10694605,00 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 5347303,00 грн. та №0000320842, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 14390302,00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 3597575,00 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення рішення, відповідно до приписів ст.56 ПК України, за результатами якого податкове повідомлення рішення від 24.06.2011 року № 0000270842 в частині збільшення грошового зобовязання з податку на додану вартість (штрафної санкції) у розмір 571902,00 грн. скасоване, в іншій частині залишено без змін, а скарга без задоволення; податкове повідомлення рішення від 04.07.2011 року № 0000320842 збільшено у розмірі грошового зобовязання (штрафні санкції) у сумі 3597575,0 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ПП «Сканто»укладено договір купівлі продажу № 3/10 від 25.01.2010 року та додаткову угоду від 28.01.2010 року № 1 (а.с.129-130, т.3), згідно якого покупець ТОВ «Люботинський завод «Продтовари»зобовязується прийняти та оплатити сировину та комплектуючі для виробництва лікеро-горілчаних виробів. По домовленості з продавцем покупець має право вимагати у останнього виконання робіт та надання послуг по підготовці сировини та комплектуючих для подальшого використання: здійснити матування тари, маркування пакунків відповідними етикетками та інші види робіт та послуг по домовленості сторін»(п.1.1 Договору у ред. додаткової угоди); ТОВ «Садін Плюс»укладено договір комісії № 01/11-01 від 01.11.2010 року (а.с.58-59, т.6), згідно якого комісіонер за винагороду за дорученням комітента зобовязаний від свого імені та за рахунок комітента укласти угоди по реалізації підакцизного товару з третіми особами за ціною встановленою комітентом та здійснити всі необхідні дії з виконання зобовязання та здійсненню прав комітента перед третіми особами в цих договорах, поставки 3/10 від 25.01.2010 року (а.с.129-130, т.3), № 179/09/08 від 17.09.2008 року ( а.с.34-35, т.6); ПП «Укр.Будпром Сервіс»від 02.08.2010 року № 02/08 згідно якого покупець ТОВ «Люботинський завод «Продтовари»зобовязується прийняти та оплатити сировину та комплектуючі для виробництва лікеро-горілчаних виробів, купівлі продажу від 05.01.2011 року № 05/01

Відповідно до актів перевірки та пояснень представників сторін встановлено, що на підставі вказаних договорів позивачем до складу валових витрат віднесено вартість придбаної у ТОВ «Сканто»сировини та комплектуючих витрат для виробництва лікеро-горілчаних виробів у загальній сумі 8812974,54 грн. , в т.ч. 3 квартал 2010 року - 3733208,36 грн., 4 квартал 2010 року -5079766,18 грн.; у ПП «Укр.Будпром Сервіс»45678092,20 грн. (в т.ч. 3 квартал 201 0року -27860154,0, грн.., 4 квартал 2010 року-17817938,20 грн.); та сума комісійної винагороди за договором комісії з ТОВ «Садін Плюс»у загальній сумі 3070138,33 грн.

На виконання означених вище договорів контрагентами позивача видано податкові накладні, за якими позивачем сформований податковий кредит. У судовому засіданні представники відповідача просили відмовити у задоволенні позовних вимог в частині скасування податкових повідомлення рішення, посилаючись на те, що при проведенні перевірки на підставі актів перевірки Харківської ОДПІ ПП «Сканто»від 17.03.2011 року № 385/234/36875101, ТОВ «Садін Плюс», ТОВ «Укр.Будпром-Сервіс»від 06.04.2011 року №664/234/34282032 встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у періоді, що перевіряється; порушення ч. 1 ст. 203, ст.. 215, п 1 ст. 216, ст.. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, анулювання свідоцтв платника ПДВ (ПП «Сканто»та ТОВ «Укр.Будпром-Сервіс»). На підставі вищевикладеного, перевіркою зроблено висновок, що ПрАТ «Люботинський завод «Продтоварів»в порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»завищені валові витрати у загальній сумі 57 61205,07 грн., що відповідно призвело до заниження суми податку на прибуток у загальному розмірі 14390302,0 грн. та порушено приписи ст..3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1, ст..185, п.198.2, 198.3 ст.198, ст..201.4 ст.201 ПК України в частині віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості товарів, робіт послуг за договорами з означеними вище підприємствами.

З цього приводу суд зауважує, що згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, недійсним згідно приписів аб. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України визначається правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Враховуючи викладене вище відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин придбання товарів за договорами із зазначеними вище контрагентами, сплати їх вартості тощо.

Так дослідженими в судовому засіданні копіями видаткових накладних (а.с.1-53, т.2), купажних актів та виробничих листів (а.с. 87-128 т.3, 210-252а, т.2, а.с.204-2234 т.8), оборотно-сальдових відомостей по рахункам 202, 204 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій (а.с.133-209 т.2), копіями актів приймання - здачі виконаних робіт (а.с.176 , т.3, а.с.71-79, т.6), подорожними листами та товарно-транспортними накладними (а.с.85-132, т.6, а.с.1-200, т.7, а.с.4-203, т.8), видатковими накладними (а.с.131-175,177-250, т.3, а.с.1-55 т.2, а.с. 136-161 т.6), довіреностями на отримання ТМЦ та іншими первинними документами, які наявні у матеріалах справи, підтверджено наявність, рух і подальше використання придбаних підприємством запасів сировини і матеріалів та вироблених ТМЦ

Щодо розрахунків за зазначеними договорами, то суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні” умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Із дослідженого в судовому засіданні договору між позивачем та ЧП «Укр.Стройпром Сервис»від 02.08.2010 року №02/08, від 05.01.2011 року №05/01 та додаткових угод до них встановлено, що оплата товару можлива за допомогою векселі). Вказані вище векселі передані ЧП «Укр.Стройпром Сервис»згідно актів прийома-передачі від 30.09.2010 року, від 15.04.2011 року, від 10.06.2011 року, що є оплатою витрат за придбані ТМЦ і припиняє зобовязання за продавця договорами. Крім того оплата за придбані ТМЦ та послуги підтверджується виписками банків, які наявні у матеріалах справи (а.с.1-160, т.4, а.с.36-57, т.6)

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що угоди, укладені між позивачем та означеними вище підприємствами мали реальний характер, а висновки податкової інспекції про невідповідність правочинів ч.1 ст.203 ЦК України є помилковими, а витрати відповідача, понесені за вказаними вище договорами є обєктивно необхідними для організації процесу виробництва та подальшої реалізації виробленої продукції

Суд також зауважує, що згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідач в актах перевірки не посилається на порушення позивачем пунктів 5.3 - 5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що встановлює обмеження щодо віднесення таких витрат до складу валових. Як свідчать матеріали справи факт надання послуг, придбання ТМЦ підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зауважень щодо оформлення первинних документів в акті перевірки не зазначено та в судовому засіданні не встановлено. Таким чином позивач мав право збільшити валові витрати, на суму отриманих послуг

Суд також зауважує, що в силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Оскільки судовим розглядом встановлена правомірність формування валових витрат, суд приходить до висновку, що суми ПДВ, сплачені за договорами, придбання товарів, робіт послуг, які використовувалися у подальшій господарській діяльності підприємства, які підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” підприємством правомірно віднесені до складу податкового кредиту.

Суд також звертає увагу на те, що у пункті 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України. Згідно з пунктом 10.2 статті 10 зазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, ст.ст. 1,4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податків, який несе персональну відповідальність з порушення правил ведення податкового обліку.

Суд зауважує, що податковим законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по товарах, послугах отриманих від продавця, окрім випадку, коли такий продавець був позбавлений статусу платника податку на додану вартість. В судове засідання представниками відповідача доказів позбавлення контрагентів позивача статусу платника ПДВ не надано та не встановлено їх і судом у порядку ст..11 КАС України

Відповідно до ч.1 ст.9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та вважає їх такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.160-163,185 КАС України

постановив:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства " Люботинський завод " Продтовари " до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харковіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати з моменту винесення податкові повідомлення-рішення від 24 червня 2011 року №0000270842( 0000440842 від 15.09.2011), від 04 липня 2011 року № 0000310842, від 04 липня 2011 року № 0000320842 (№ 0000480842 від 06.10.2011 року), прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 27.01.2012 року

Головуючий суддя Зоркіна Ю.В.

Судді Лук'яненко М.О. Самойлова В.В.