Постанова № 22103861, 05.03.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/8656/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          01 березня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Рачкова О.І.,

за участю сторін:

представник позивача - ОСОБА_1 (по довіреності)

представник відповідача - ОСОБА_2 (по довіреності)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Заплазське хлібоприймальне підприємство»до Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 року,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулось приватне акціонерне товариство «Заплазське хлібоприймальне підприємство»до Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 року представник позивача зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими. Також зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення –рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.(а.с.3-8).

Представник відповідача у судовому засіданні 01.03.2012 року просив відмовити у позовних вимогах позивача, пояснивши, що вищезазначені податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень і на підставі діючого законодавства, а тому є правомірними з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с.119-127). Також зазначив, що перевірка проведена відповідно до вимог діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача суд встановив наступне.

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно із ст.ст. 7,8,10 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень відповідно до п.1 ч.2 ст.17, ст.50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Любашівською МДПІ Одеської області на підставі направлення №165/2300/00955348 від 21.03.2011 року (а.с.129) та наказу №139 від 24.02.2011 року (а.с.128) згідно із гл.8 ст.77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями) та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання на 1 квартал 2011 року проведена планова виїзна перевірка ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої було складено акт про проведення планової виїзної перевірки ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»за перевіряємий період з 01.01.2010 по 31.12.2011 рр. за №367/2300/00955348 від 05.05.2011 року (а.с.9-31). Перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»: 1) п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 104167 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 104167 грн., 2) п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№198/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся , на загальну суму 83333 грн., у тому числі в квітні 2010 року в сумі 83333 грн.; 3) п.п.7.8.2. п.7.8. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями) з урахуванням вимог ст. 36 Закону України «Про акціонерні товариства»(із змінами та доповненнями) в частині несплати авансового внеску податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік в розмірі 692100 грн.; 4) ст.8 та 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року (зі змінами та доповненнями) в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 483,53 грн.

З висновками акту перевірки позивач не погодився, про що свідчать відсутність підписів посадових осіб підприємства на зазначеному акті перевірки та поданим запереченням на нього від 13.05.2011 року (а.с.32-34).

На підставі вищезазначеного Акту перевірки позивачу згідно податкового повідомлення-рішення №0000332300 від 19.05.2011 Любашівської МДПІ Одеської області визначено суму грошового зобов'язання ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» з податку на прибуток у тому числі: за основним платежем 104 167,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26 042,00 грн. (а.с.79), згідно податкового повідомлення-рішення №0000342300 від 19.05.2011 Любашівської МДПІ Одеської області визначено суму грошового зобов'язання ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» з податку на прибуток у тому числі: за основним платежем 692 100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 173 025,00 грн. (а.с.80) та відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000352300 від 19.05.2011 визначено суму грошового зобов'язання ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» з податку на додану вартість у тому числі: за основним платежем 83 333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20 833,00 грн.(а.с.81)

Судом також встановлено, що на зазначені податкові повідомлення-рішення ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» було подано первинні скарги №89, №90, №91 від 30.05.2011 до Державної податкової адміністрації в Одеській області (а.с.82-88).

Рішенням ДПА в Одеській області від 26.07.2011 №25871/10/25-0007 податкові повідомлення-рішення Любашівської МДПІ №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 року залишено без змін, а первинні скарги ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»- без задоволення. (а.с.89-92).

ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»було подано повторні скарги №140, №141, №142 від 02.08.2011 до ДПА України (а.с.93-101), однак рішенням ДПА України від 06.10.2011 №3091/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення Любашівської МДПІ №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 залишено без змін, а повторні скарги ВАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» - без задоволення (а.с.102-106).

Оцінюючи оскаржені рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та доходить до висновку про неправомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень Любашівської МДПІ Одеської області та їх скасування виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено вище, відповідачем за результатами перевірки складений Акт №367/2300/00955348 від 05.05.2011 року, але з його висновками позивач був не згодний. Таким чином, обставини зазначені у акті перевірки не є підтвердженими відповідачем, а тому згідно положень ч.2 ст.71 КАС України всі вказані в акті обставини повинні доводитись відповідачем під час офіційного з`ясування обставин справи на загальних підставах.

Як зазначено в Акті перевірки, операції по придбанню ПрАТ «Заплазське ХПП»інформаційно-консультаційних послуг на суму 500 000 грн. у ПП «Квантор плюс»за Договором від 01.02.2010 року є безтоварними і не були призначені для використання у фінансово-господарській діяльності ПрАТ «Заплазське ХПП». Відсутні первинні документи, які свідчать про факт здійснення господарської операції (консультаційних послуг) у вигляді письмових висновків, технологічних схем, письмових звернень замовника та зроблено висновок про те, що правочини виражені у взаємовідносинах між ПрАТ «Заплазське ХПП» та ПП «Квантор плюс»мають ознаки нікчемності та є нікчемними – в силу припису закону.

На цій підставі перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Заплазське ХПП»: п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 104167 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 104167 грн. та п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№198/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся , на загальну суму 83333 грн., у тому числі в квітні 2010 року в сумі 83333 грн.;

В акті перевірки також зазначено, що на виконання вимог чинного законодавства ПрАТ «Заплазське ХПП»було укладено договір б/н від 01.02.2010 року з ПП «Квантор плюс», предметом якого є надання інформаційно-консультаційних послуг на суму 500 000 грн. (а.с.35-37).

Зазначений договір підписаний та скріплений печаткою повноважними представниками сторін, тобто договори відповідають вимогам статті 207 ЦК України

Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України, письмова форма правочину (договору) вважається такою, якщо сторони правочину підписали договір та скріпили його печатками підприємств.

Судом також встановлено, та не спростовується в самому акті перевірки, що у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують оплату, придбання, оприбуткування послуг (робіт), отриманих від ПП «Квантор плюс». При цьому всі господарські операції з ПП «Квантор плюс»відображені в бухгалтерському та податковому обліку підприємства.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судом встановлено, що у відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та на виконання договору про надання інформаційно-консультаційних послуг було належним чином оформлено податкову накладну від 30.04.2010 року №264 (а.с.33). Також на підтвердження фактично виконаних інформаційно-консультаційних послуг сторонами були належним чином оформлено (підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками) акт №264 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.169).

Таким чином, фактичне виконання умов договору від 01.02.2010 року сторонами оформлено первинними документами належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що надані до суду первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”від 16.07.1999 року, тобто відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості.

Позивачем надані суду для огляду договір від 1.02.2010 року(а.с.35), письмове звернення замовника (а.с.38), листування щодо направлення рекомендацій та технологічних схем, список учасників, протокол проведення семінару, описи технології здійснення закупівельної діяльності, податкова накладна, (а.с.38-53, ),акт здачі-прийняття робіт(надання послуг), рахунок-фактуру (а.с.169), що спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки (а.с.17 зв.бік) про відсутність таких документів, які свідчать про факт здійснення господарської операції.

При цьому, суд критично оцінює посилання представника відповідача, що дані документи не можуть бути прийняті на підтвердження понесених ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» витрат по придбанню інформаційно-консультаційних послуг на суму 500 000 грн., оскільки печатка на протоколі проведення заходів начебто не відповідає стандарту прийнятих розмірів, оскільки під час перевірки представниками відповідача досліджено копію зазначеного протоколу (а.с. 133), яка не відповідає оригіналу (завірена копія а.с. 41).

Крім того позивачем належним чином підтверджено включення контрагентом відповідних податкових зобов’язань до декларації за квітень 2010 року, та подання такої декларації до ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

З огляду на вищезазначене, суд також вважає, що твердження представника відповідача стосовно нікчемності угод з контрагентом ПП «Квантор плюс»є помилковим та не відповідає дійсності.

Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У ст. 67 Господарського кодексу України відображено, що відносини між підприємствами здійснюються на підставі договорів.

Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину (договору) має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Статтею 228 Цивільного кодексу Україну встановлено, що правочин, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Крім цього, згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особам заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспарюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З огляду на вищезазначене суд погоджується з твердженням представника позивача, що правочин, укладений позивачем під час здійснення своєї господарсько-фінансової діяльності неможна вважати нікчемними, оскільки законом не встановлена його нікчемність. Крім цього, відсутнє рішення суду про визнання такої угоди недійсною.

Згідно з п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як передбачено п.п.7.4.5 п.7.4 зазначеної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній, нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) - протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно з ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, враховуючи наявність документів, підтверджуючих факти отримання позивачем послуг, та те що з їх змісту вбачається прямий зв'язок із господарською діяльністю позивача, суд вважає про безпідставність та неправомірність нарахування Любашівською МДПІ Одеської області грошових зобов’язань ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»за податковим повідомленням-рішенням №0000332300 від 19.05.2011року з податку на прибуток: за основним платежем - 104 167,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –26042, 00грн. та за податковим повідомленням-рішенням №0000352300 від 19.05.2011 з податку на додану вартість: за основним платежем - 83 333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –20 833, 00 грн., а тому вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Також в Акті перевірки зазначено, що виходячи з норм ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008 №514-VI, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 №2154-VI та Законом України «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році»від 03.12.2010 №2774-VI ПрАТ «Заплазське ХПП» повинне було в строк до 01.07.2010 року нарахувати і виплатити дивіденди грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або нерозподіленого прибутку та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з суми дивідендів.

На цій підставі перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Заплазське ХПП»п.п.7.8.2 п.7.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами і доповненнями) з урахуванням вимог ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008 №514-УІ, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 №2154-VI та Законом «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році» від 03.12.2010 №2774-VI з частині несплати авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік у сумі 692 100,00 грн.

Однак, суд вважає такі висновки також помилковими, оскільки вони не відповідають вимогам законодавства України.

Порядок оподаткування дивідендів податком на прибуток у перевіряємому періоді врегульовано п.7.8 ст.7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами і доповненнями).

Відповідно до п.п.7.8.1. п.7.8 ст.7 зазначеного Закону, у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Згідно з п.п.7.8.2. п.7.8 ст.7 зазначеного Закону, крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Як встановлено ст.41 Закону «Про господарські товариства», затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до компетенції вищого органу акціонерного товариства - загальних зборів товариства.

Таким чином, з аналізу зазначених норм вбачається, що нарахування та сплата авансових внесків з податку на прибуток на суму дивідендів є обов'язковими лише за наявності прийнятого емітентом корпоративних прав відповідного рішення про виплату цих дивідендів. Стосовно акціонерних товариств таке рішення вправі приймати тільки загальні збори товариства.

Проте, як зазначив представник позивача, будь-якого рішення про виплату дивідендів за 2009 рік загальними зборами акціонерів ПрАТ «Заплазське ХПП» не приймалось. Крім того, відповідно до відповіді №57 від 23.06.2010 року (а.с.156) на запит контролюючого органу від 04.06.2010 року зазначено, що членам господарського товариства по результатам господарської діяльності за 2009 рік дивіденди, згідно рішення зборів акціонерів не сплачувались, а чистий прибуток використовується на розвиток підприємства.

При цьому судом оглянуто оригінал листа від 23.06.2010 року, в якому не зазначалось про проведення зборів 24.04.2010 року. Доказів проведення загальних зборів та прийняття рішення № 16 від 24.04.2010 року відповідачем не надано.

Згідно з протоколом засідання реєстраційної комісії від 21.12.2010 року, загальні збори позивача визнані неправомочними за відсутності кворуму (а.с. 164), тобто не відбулись. Наступні загальні збори проведені 23.05.2011 року (а.с. 107), лише на яких розглянутий звіт правління товариства про результати фінансово-господарської діяльності за 2009 рік (а.с.108).

Отже, у наявних документах (а.с.107-111) в матеріалах справи, відсутній факт прийняття рішення про сплату дивідендів, не встановлено факту нарахування та сплати дивідендів, тобто відсутні будь-які фактичні данні для визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток товариства.

Виходячи з приписів податкового законодавства, відсутність такого рішення (за одночасної відсутності і самого факту сплати дивідендів) зумовлює відсутність обов'язку зі сплати авансового внеску з податку на прибуток, а також не надає податковим органам повноважень вимагати сплати авансового внеску без наявності у платника рішення про виплату дивідендів.

Крім того, суд вважає зазначити, що нормами Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»від 27 квітня 2010 року №2154-VI, а саме на пп.10, 11 розділу VII «Прикінцеві положення», якими були внесені зміни до ст.15, п. «д»ст.41 Закону України №1576-XII та ч.1 ст.30 Закону України №514-VI, Закон України «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році»від 3 грудня 2010 року №2774-VI, зазначено, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати обов'язкової суми дивідендів, залишається у розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів, визначає напрями його використання.

Проте, Рішенням Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі №1-47/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України №2154-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Крім того, необхідно зауважити, що за рішеннями Конституційного суду від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 у справі щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України, було встановлено, що вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу України. Визначений цими статтями перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним. Із змісту положень Конституції України та Бюджетного Кодексу України вбачається, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів, і стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Статтею 152 Конституції України визначено, що Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000342300 від 19.05.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток: за основним платежем 692 100,00 гри. та за штрафними (фінансовими) санкціями 173 025,00 грн. нараховано незаконно та ґрунтувалось на нормах законодавства, які відповідно до Рішення Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі №1-47/2010 визнані неконституційними. Таким чином, зазначене податкове повідомлення-рішення, підлягає скасуванню.

Суд також зауважує, що перевірка Любашівської МДПІ Одеської області проводилась з 22.03.2011 року по 26.04.2011 року, тобто на той час відповідач зобов’язаний був бути обізнаний з Рішенням Конституційного Суду від 30 листопада 2010 року по справі №1-47/2010 та не застосовувати у відношенні позивача норми, визнані неконституційними.

Відповідно доч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.          

Любашівською МДПІ Одеської області не було надано доказів правомірності та обґрунтованості щодо складання висновку, викладеного в акті перевірки №367/2300/00955348 від 05.05.2011 року, у зв’язку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»про скасування податкових повідомлень-рішень №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 року, які винесені на підставі висновку вищезазначеного акту перевірки.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Заплазське хлібоприймальне підприємство»до Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області задовольнити.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області №0000332300 від 19.05.2011 року, №0000342300 від 19.05.2011 року та №0000352300 від 19.05.2011 року.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 05 березня 2012 року.

Суддя                     Бутенко А.В.

.