Постанова № 22100311, 22.02.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 лютого 2012 року Справа № 2а/1270/756/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді Качуріної Л.С.

при секретарі ГоробецьВ.О.,

в присутності сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 29.09.11, ОСОБА_2, довіреність від 02.12.11;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №30 від 27.05.11.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-Тур» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2011 року №0000952310, -

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-Тур» з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.10.2011 року №0000952310, яким визначено зобовязання за основним платежем та штрафними санкціями в сумі 127647 грн.

В судовому засіданні в обґрунтування заявленого позову представник позивача зазначив, що податкове повідомлення-рішення від 28.10.2011 року №0000952310 не засновано на чинному законодавстві, оскільки акт про результати позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року про 30.06.2011 року №689/23/31995330 від 13.10.2011 року не вірно визначає наявність порушення податкового законодавства збоку позивача. Виходячи із зазначеного акта перевірки позивач в порушення абзацу 3 ст.1, абзацу 1 ст.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва» не включив виручку в сумі 62565 грн., таким чином занизив виручку від реалізації товарів (робіт, послуг) в сумі 1740885 грн., у звязку з чим не перейшов на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з 4 кварталу 2008 року, тому не нараховувало та не сплачувало податок на додану вартість. Але, позивач зазначив, що здійснював свою господарську посередницьку діяльність з продажу туристичних продуктів, сформованих туристичними операторами на підставі договорів комісії та агентські послуги з продажу пасажирських авіаперевезень шляхом укладення агентських угод на реалізацію туристичних продуктів туристичних операторів, особливістю яких є те, що право власності на товар або послугу не переходить комісіонеру (повіреному). Тобто, вказані операції неможна назвати продажем, а кошти, які транзитом надійшли на рахунок комісіонера (повіреного), не вважаються його виручкою. За посередницькі послуги комісіонер (повірений) отримує лише відсотки від комітента (довірителя), які і є його виручкою. Тому, позивач вважає, що не порушував чинного законодавства, оскільки, крім того, діяв відповідно листів-розяснень ДПА України №14724/7/15-1317 від 07.11.2000 року, 4441/6/15-0416 від 08.05.2007 року, №29353/7/15-0117 від 30.12.2009 року, №1653/6/31-4018 від 19.02.2010 року, якими центральним податковим органом розяснено, що кошти, які надходять на розрахунковий рахунок платника єдиного податку юридичної особи, що здійснює комісійну торгівлю, надає експедиторські, брокерські, агентські послуги, являються транзитними, та такі юридичні особи платники єдиного податку не мають права власності на такі кошти і повинні включати до складу виручки тільки суми комісійної (агентської) винагороди від такої діяльності.

У судове засідання прибув представник відповідача, який проти адміністративного позову заперечував, посилаючись на норми Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств», а також на те, що втратили чинність розяснення ДПА Україні стосовно особливостей оподаткування комісійної торгівлі, експедиторських, брокерських та агентських послуг і просив суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач субєкт господарювання юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Дельта-Тур» (далі ТОВ «Дельта-Тур»), зареєстровано 17.04.2002 року виконавчим комітетом Луганської міської ради за адресою: АДРЕСА_1, взято на облік платником податків Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у місті Луганську, код ЄДРПОУ 31995330, перебуває на спрощеній системі оподаткування з 2004 року по теперішній час, є платником єдиного податку за ставкою єдиного податку 10 відсотків.

Згідно довідки з єдиного державного реєстру підприємств і організацій України НОМЕР_1 ТОВ «Дельта-Тур» здійснює види діяльності: 63.30.0 «Послуги з організації подорожувань».

Суд установив, що в період з 30.09.2011 року по 06.10.2011 року посадові особи Ленінської МДПІ у м. Луганську на підставі направлень від 30.09.2011 року №838, 839, 840, посилаючись на пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, згідно з наказом від 30.09.2011 року №1688 провели позапланову виїзну перевірку ТОВ «Дельта-Тур» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.06.2011 року відповідно до затвердженого плану перевірки, за наслідками якої складений акт №689/23/31995330 від 13.10.2011 року.

Згідно висновку зазначеного акту проведеною перевіркою встановлено порушення:

1)абзацу 4 п.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності субєктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98 (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження єдиного податку в періоді, що перевірявся на загальну суму 120559 грн., у тому числі по періодам: за 3 квартал 2008 року 174089 грн., за 4 квартал 2008 року 3615 грн.; за 1 квартал 2009 року 2674 грн.; за 2 квартал 2009 року 3759 грн.; за 3 квартал 2009 року 4606 грн.; за 4 квартал 2009 року 3347 грн.; за 1 квартал 2010 року 3838 грн.; за 2 квартал 2010 року 5366 грн.; за 3 квартал 2010 року 7991 грн.; за 4 квартал 2010 року 5990 грн.; за 1 квартал 2011 року 4380; за 2 квартал 2011 року 7964 грн.

2)пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.4.6 п.5.4, п.5.6 ст.5, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР, пп.135.4.1 п.135.4 ст.135, пп.138.10.2. п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 5741 грн. у тому числі за 3 квартал 2010 року у сумі 3923 грн., 4 кварталі 2010 року у сумі 1818 грн.

3)пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.8.4, 8.6 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 107055 грн., у тому числі: за жовтень 2008 року 2618 грн.; за листопад 2008 року 2386 грн.; за грудень 2008 року 2204 грн.; січень 2009 року 1135 грн.; лютий 2009 року 1847 грн.; березень 2009 року 2365 грн.; квітень 2009 року 2325 грн.; травень 2009 року 2404 грн.; червень 2009 року 2789 грн.; липень 2009 року 3563 грн.; серпень 2009 року 2973 грн.; вересень 2009 року 2696 грн.; жовтень 2009 року 2245 8 грн.; листопад 2009 року 2206 грн.; грудень 2009 року 2243 грн.; січень 2010 року 2605 грн.; лютий 2010 року 1519 грн.; березень 2010 року 3551 грн.; квітень 2010 року 4589 грн.; травень 2010 року 2561 грн.; червень 2010 року 3581 грн.; липень 2010 року 5236 грн.; серпень 2010 року - 4471 грн.; вересень 2010 року - 6329 грн.; жовтень 2010 року - 4628 грн.; листопад 2010 року 3580 грн.; грудень 2010 року 3716 грн.; січень 2011 року 2102 грн.; лютий 2011 року 3092 грн.; березень 2011 року - 3567 грн.; квітень 2011 року 6355 грн.; травень 2011 року 3857 грн.; червень 2011 року 5717 грн.

21 жовтня 2011 року позивач не погоджуючись з висновками акту №689/23/31995330 від 13.10.2011 року подав відповідачу заперечення до акту, обґрунтовуючи свою позицію тим, що здійснював посередницьку діяльність з продажу туристичних продуктів, сформованих туристичними операторами на підставі договорів комісії та агентські послуги з продажу пасажирських авіаперевезень шляхом укладення агентських угод на реалізацію туристичних продуктів туристичних операторів, особливістю яких є те, що право власності на послуги йому не переходило. Тобто, вказані операції неможна назвати продажем, а кошти, які транзитом надійшли на його рахунок, як комісіонера (повіреного), не вважаються його виручкою, тому вимог чинного законодавства з питань оподаткування не порушував.

27 жовтня 2011 року відповідач листом №56864/231 надав відповідь на заперечення, в якій зазначив, що при перевірці вимоги чинного законодавства були враховані, тому підстави для задоволення заперечення відсутні.

28 жовтня 2011 року відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення №0000952310, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 107055,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20592,00 грн.

17 листопада 2011 року позивач звернувся зі скаргою до ДПА в Луганській області, рішенням про результати розгляду якої від 12.01.2010 року №586/25-08 спірне податкове повідомлення-рішення було залишено в силі.

Представник позивача вважає, що такий висновок відповідача не заснований на приписах норм діючого законодавства України та не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд сприяв сторонам, які брали участь у справі, у доказуванні шляхом витребування та надання доказів, уточнення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню та кола фактів, які необхідно доказати.

Відповідно до частини 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Стаття 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює право і обовязок суду оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і повному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, вирішуючи дану справу суд виходить з того, що порядок оподаткування юридичних осіб субєктів малого підприємництва визначається Указом Президента України №727 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування,обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», відповідно до абзацу 2 ст.1 якого визначено, що спрощена система оподаткування,обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва юридичних осіб - суб'єктівпідприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Згідно абзацу 4 ст.1 цього ж Указу виручкою відреалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно ст.1 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 року №324/95-ВР суб'єкти туристичної діяльності це підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг.

Туристична діяльність це діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону та інших актів законодавства України.

Туристичний продукт це комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі.

Суд установив, що позивач на підставі договорів комісії та агентських угод здійснює посередницьку діяльність з реалізації туристичних продуктів туроператорів та туристичних послуг інших субєктів туристичної діяльності, які отримали ліцензії на туристичну діяльність.

Відповідно ст.1011 ЦК України по договору комісії одна сторона (комісіонер) зобовязується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду здійснити один або декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно ст.1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Суд установив, що позивач по договором комісії за реалізацію туристичних продуктів отримав на свій розрахунковий рахунок кошти, а саме: в 1 кварталі 2008 року 855324,32 грн., з яких виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 22697 грн. У 2 кварталі 2008 року отримав 2676735,14 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 65402 грн. У 3 кварталі 2008 року отримав 1803450,44 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 62565 грн. У 4 кварталі 2008 року отримав 697874,46 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 36148 грн. У 1 кварталі 2009 року отримав 427716,66 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 26737 грн. У 2 кварталі 2009 року отримав 596158,20 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 37594 грн. У 3 кварталі 2009 року отримав 953765,58 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 46062 грн. У 4 кварталі 2009 року отримав 584012,28 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 33472 грн. У 1 кварталі 2010 року отримав 699629,84 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 38375 грн. У 2 кварталі 2010 року отримав 811105,02 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 53655 грн. У 3 кварталі 2010 року отримав 1568177,32 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 79906 грн. У 4 кварталі 2010 року отримав 956687,08 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 59896 грн. У 1 кварталі 2011 року отримав 757373,66 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 43803 грн. У 2 кварталі 2011 року отримав 1604353,81 грн., виручка від продажу тур продукту (комісійна винагорода) склала 79643 грн.

Стосовно порядку оподаткування субєктів малого підприємництва ДПА України листами №14724/7/15-1317 від 07.11.2000 року, 4441/6/15-0416 від 08.05.2007 року, №29353/7/15-0117 від 30.12.2009 року, №1653/6/31-4018 від 19.02.2010 року розяснило, що кошти які надійшли на розрахунковий рахунок платника єдиного податку юридичної особи, що здійснює комісійну торгівлю, надає експедиторські, брокерські, агентські послуги, являються транзитними, та такі юридичні особи платники єдиного податку не мають права власності на такі кошти. Тому, субєкти малого підприємництва юридичні особи, що здійснюють комісійну торгівлю, надають експедиторські, брокерські, агентські послуги до бази оподаткування єдиним податком, а також визначення права знаходження на єдиній системі оподаткування повинні включати тільки суми комісійної (агентської) винагороди, отриманої від таких видів діяльності.

Відповідно пп.14.1.173. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України узагальнююча письмова податкова консультація це оприлюднення позиції контролюючого органу, що склалася за результатами узагальнення податкових консультацій, наданих платникам податків.

Механізм надання податкових розяснень передбачався і пп.4.2.2 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення податкових зобовязань платниками податків перед бюджетами та державним и цільовими фондами», який діяв до 01.01.2011 року, тобто до введення в дію Податкового кодексу України. Відповідно цього механізму платник податків, що діяв відповідно до наданих йому розяснень, не міг бути притягнений до відповідальності.

Суд установив, що зазначені листи розяснення центрального податкового органу діяли у періоді, що перевірявся відповідачем, тому позивач мав право керуватися ними при визначенні бази оподаткування єдиним податковим і мав право відносити до цієї бази лише суми комісійної (агентської) винагороди, отримані від здійснюваної діяльності.

Згідно листу ДПА України від 19.04.2011 року №7431/6/31-4019 припинена дія п.2 листа ДПА України від 19.02.2010 року №1653/6/31-4018 стосовно права власності платника єдиного податку на транзитні грошові кошти, що надходять на його рахунок.

Суд не погоджується з висновком відповідача щодо заниження позивачем виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) і не переходу за загальну систему оподаткування починаючи з 4 кварталу 2008 року.

Відповідно ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Тому, виходячи з неприпустимості оборотної дії нормативно-правового акту суд приходить до висновку, що припинення дії п.2 листа ДПА України від 19.02.2010 року №1653/6/31-4018 не може змінити обєм прав позивача, який був установлений до 19.04.2011 року листами ДПА України №14724/7/15-1317 від 07.11.2000 року, 4441/6/15-0416 від 08.05.2007 року, №29353/7/15-0117 від 30.12.2009 року, №1653/6/31-4018 від 19.02.2010 року.

Недодержання відповідачем вимог чинного законодавства України при здійсненні перевірки позивача підтверджує доводи позивача щодо необґрунтованості прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно ст.3 Закону України «Про державну податкову службу в України» органи державної податкової служби України у своїй діяльності повинні керуватись Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Поняття виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) ні в Господарському кодексі України ні в Цивільному кодексі України не залежить а ні від мети, з якою воно застосовується, а ні від організаційно-правової форми субєкта підприємництва, що дає підстави для висновку, що транзитні грошові кошти не приймають участі у визначені такої виручки, що доводить обґрунтованість вимоги позивача.

Таким чином, враховуючи встановлені по справі у судовому засіданні обставини суд вважає, що позивач навів докази, що обґрунтовують його вимоги згідно з чинним законодавством з питань оподаткування щодо скасування спірного податкового повідомлення-рішення, тому з урахуванням викладеного суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, підтверджені доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно платіжного доручення позивач сплатив судовий збір в сумі 32,19 грн. Судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, у якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-Тур» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 жовтня 2011 року №0000952310, задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 жовтня 2011 року №0000952310, винесене Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Дельта-Тур» судові витрати у розмірі 32,19 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 27 лютого 2012 року.

СуддяЛ.С. Качуріна