Постанова № 22087455, 07.12.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2011 р. справа № 2а/0570/21281/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10:40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМірошниченко А.О.

за участю:

представника позивача Танцюри Н.С.,

представників відповідача Совпель Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень рішень від 28.04.2011 № 0000152303, № 0000162303, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень рішень від 28.04.2011 № 0000152303, № 0000162303.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань правових відносин з платником податків ПП «Мітра» за період з 01.07.2010 по 31.09.2010, за результатами якої складено акт та прийняті податкові повідомлення рішення від 28.04.2011 № 0000152303, № 0000162303.

Позивач зазначає, що не погодився із вказаними податковими повідомленнями рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку. Однак, за результатами адміністративного узгодження скарги залишені без задоволення.

Позивач не погоджується із висновками акту перевірки на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення рішення, посилається на приписи Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, вказує, що підставою для визнання правочину нікчемним є не акт перевірки податкового органу та податкове повідомлення рішення, а рішення суду. Позивач також вказує, що наявність у платника податків видаткової накладної, наданої йому продавцем товару, податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог діючого законодавства, є достатніми підставами для визначення товарного характеру господарських правовідносин.

З урахуванням викладеного, відповідно до приписів Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» позивач вважає, що відповідачем законно не доведені порушення, викладені в акті перевірки, а тому просить скасувати спірні податкові повідомлення рішення (а.с. 3-8).

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи адміністративного позову, просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача не погодився із адміністративним позовом та надав письмові заперечення, де зазначив, що перевіркою, проведеною податковим органом встановлено, що між ТОВ «Контракт Індастрі» та ПП «Мітра» було укладено договір поставки товару, на виконання якого ПП «Мітра» було поставлено на адресу позивача відповідні товари, витрати з придбання яких віднесено підприємством до складу валових витрат та сформовано податковий кредит.

Вважає вказану угоду нікчемною, оскільки у ПП «Мітра» відсутні умови для ведення господарської діяльності (відсутні основні засоби, умови для зберігання металопродукції (арматури); кількість працюючих становить 1 особа). Крім того, ПП «Мітра» не має відповідних актів приймання-передачі товару, що реалізовувався, у підприємства відсутні товарно-транспортні накладні та перевізні документи.

В ході перевірки було встановлено, що операції із придбання та реалізації не мали реального товарного характеру, оскільки товар не перевозився та не зберігався, а його отримання не підтверджено відповідними первинними документами. Фактично ж встановлено лише документування операцій за регістрами бухгалтерського обліку, які стосуються факту перерахування грошових коштів.

Отже, зазначає відповідач, відповідно до приписів Законів України «Про оприбуткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», ЦК України податковим органом було зроблено висновок, що операції по взаємовідносинам позивача з постачальником ПП «Мітра» не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у звязку з відсутністю актів приймання передачі товарів, документів, що засвідчують транспортування товару, тощо, а тому податковим органом правомірно було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток та податку на додану вартість, і донараховані штрафні санкції. На підставі викладеного представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 47-52).

В судовому засіданні представник відповідача заперечував поти задоволення позовних вимог, надали пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою „Камертон”.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 07.04.2004 за № 12661200000022536 та є юридичною особою (а.с. 10-11). ТОВ «Контракт Індастрі» знаходиться на обліку в ДПІ у Пролетарському районі з 27.04.2004 за № 1707 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 08331004, виданого 04.05.2004.

Судом встановлено, що ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька було проведено виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань правових відносин з ПП «Мітра» в період з 01.07.2010 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт від 07.04.2011 № 346/23-2/32857817 (а.с. 25-41), яким визначено порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, 228 ЦК України, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 3 квартал 2010 року на суму 351 860 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 268 672 грн. у серпні 2010 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення рішення від 28.04.2011:

№ 0000152303, яким на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено податкове зобовязання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 335840 грн. за основним платежем, 83 960 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000162303, яким на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України за порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 268 672 грн. за основним платежем, 67 168 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 21-22).

Позивач не погодився із вказаним податковими повідомленнями рішеннями і оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішеннями ДПА у Донецькій області від 07.07.2011 № 12661/10/25-113-1 (а.с. 15-18), ДПА України від 15.09.2011 № 189/6/10-2115 (а.с. 19-20) скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення рішення без змін.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач 09.11.2011 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом (а.с. 3-8).

У межах спірних відносин підлягають застосуванню положення Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та Закону України «Про податок на додану вартість», які втратили чинність, але діяли на час здійснення спірних господарських операцій.

Як зазначалося раніше, відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” в результаті чого занижено податок на прибуток за 3 квартал 2010 року на загальну суму 351 860 грн.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом встановлено, що між ТОВ «Контракт Індастрі» (Покупець) та ПП «Мітра» (Постачальник) було укладено Договір поставки від 02.08.2010 № 04-08 (а.с. 60), відповідно до розділу 1 якого постачальник зобовязується поставити, а покупець прийняти і оплатити металопродукцію в асортименті (далі - Товар), на умовах цього договору. Найменування, кількість, ціна за одиницю товару, умови оплати, загальна сума поставки товару зазначається у специфікаціях, що є невідємною частиною даного договору. Загальна сума цього договору визначається сумою усіх підписаних сторонами специфікацій і складає 1612032,27 грн.

Відповідно до п. 2.2 розділу 2 Договору, розрахунки за продукцію здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника. Форма оплати наступна оплата. За згодою сторін допускаються інші форми розрахунків, що не суперечать діючому законодавству України, у тому числі і шляхом передачі простого або індоссованого векселями.

Пунктом 3.2 Договору визначені умови поставки DDU склад Покупця, відповідно до «Інкотермс 2000». Умови поставки кожної партії Товару узгоджуються сторонами у відповідних специфікаціях. В ціну товару включена вартість завантаження, розвантаження і доставки товару покупцю.

Відповідно до п. 7.5 Договору, встановлено строк його дії з моменту підписання та до 31.08.2010.

Відповідно до Специфікації № 1, яка є додатком до Договору від 02.08.2010 № 04-08 (а.с. 61), постачальник ПП «Мітра» зобовязувався поставити в строк до 31.08.2010 на адресу ТОВ «Контракт Індастрі» продукцію арматуру А 500 ф 14 мм, арматуру А 500 ф 8, арматуру А ф 12, арматуру А 1000 ф 10, загальною вартістю 1612032,27 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 268672,04 грн., протягом лютого березня 2010 року. Поставка продукції здійснювалася транспортом постачальника та за його рахунок.

За наслідками господарської операцій поставки ПП «Мітра» видало позивачу податкові накладні від 02.08.2010 № 23580208, від 03.08.2010 № 23580308, 12.08.2010 № 23581208, від 13.08.2010 № 23581508, від 16.08.2010 № 23581608, від 17.08.2010 № 23581708, які були включені до Реєстру отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2010р. (а.с. 62).

Фактичне здійснення поставки підтверджено видатковими накладними та податковими накладними (а.с. 67-68, 71-72, 78-79, 84-85, 88-89, 95-96). Відповідно до вказаних документів, отримання ТМЦ здійснювалося директором ТОВ «Контракт Індастрі» ОСОБА_3

Розрахунок за поставлений Товар було здійснено векселями згідно акту прийому-передачі векселів від 31.01.2011 (а.с. 99).

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч. 1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отримані ТОВ «Контракт Індастрі» видаткові накладні за змістом та формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснену господарську операцію. Представник позивача у судовому засіданні пояснила, що прийняття товару від постачальника ПП «Мітра» здійснювалося на складі контрагентів (покупців) позивача, яким одразу ж товар був реалізований. Зазначена обставина підтверджується наданими до матеріалів справи копіями договорів поставки зі специфікаціями, укладених між ТОВ «Контракт Індастрі» (Постачальником) та ТОВ «Централь-Строй» (Покупцем) № 15 від 12.01.2009 (а.с. 64-66), між ТОВ «Контракт Індастрі» (Постачальником) та ЗАТ «Донмашобладнання» (Покупцем) № 16 від 12.01.2009 (а.с. 75-77), між ТОВ «Контракт Індастрі» (Постачальником) та ТОВ «Донбудкомплект» (Покупцем) № 4/01-09 від 04.01.2009 (а.с. 82-83), між ТОВ «Контракт Індастрі» (Постачальником) та ПП «Фірма Хелп» № 17 від 12.01.2009 (а.с. 92-94), видаткових накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, податкових накладних. (а.с. 69-70, 73-74, 80-81, 86-87, 90-91, 97-98). Також контрагенти позивача письмово підтвердили фактичне здійснення вказаних господарських операцій поставки (а.с. 117, 119,121).

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Суд зазначає, що факт реалізації позивачем отриманих від ПП «Мітра» товарів податковим органом не заперечується, порушень в частині формування валових доходів та податкових зобовязань за операціями з продажу під час перевірки не встановлено. Реалізація таких товарів здійснена з урахуванням націнки та призвела до отримання позивачем оподатковуваного прибутку.

Представники відповідача в обґрунтування відсутності фактичної поставки товару, посилаються на відсутність документів, що засвідчують транспортування товару, а саме, товарно транспортних документів.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Навпаки, положення п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону передбачають широке та не обмежене коло документів, що можуть підтверджувати витрати платника податків. В свою чергу положення п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначають, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Окрім цього, типова форма товарно-транспортної накладна № 1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що ТОВ «Контракт Індастрі» не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, що вбачається зі Статуту підприємства (а.с. 12-14), застосування товарно-транспортної накладної за формою № 1-ТН для підприємства не є обовязковим.

За таких обставин відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для невключення витрат з придбання ТМЦ до складу валових, оскільки зазначене включення здійснено на підставі відповідних видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.

Суд також не приймає посилання податкового органу на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 25.01.2011 № 67/233/32804278 документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Мітра», який, на думку податкового органу, підтверджує неможливість проведення фінансово-господарських операцій посадовими особами підприємств-контрагентів ПП «Мітра» - ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дісплей», з таких підстав.

У судове засідання представник відповідача акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 25.01.2011 № 67/233/32804278 документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Мітра» не надав.

Обставини здійснення ПП «Мітра» господарської діяльності із іншими контрагентами не є предметом розгляду у даній адміністративній справі, оскільки спір, що виник між сторонами стосується договору між ПП «Мітра» та ТОВ «Контракт Індастрі». Також, вказані у акті перевірки обставини не можуть вважатися доказами нікчемності договору, укладеного між ПП «Мітра» та ТОВ «Контракт Індастрі», оскільки документально ці обставини у судовому засіданні представник відповідача не підтвердив. Також представник відповідача не надав суду звітів форми 1-ДФ, на які маються посилання у акті.

Суд також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень у контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладеного з ним договору на підставі ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не повязують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

До того ж, акт щодо проведення перевірки ПП «Мітра», яким встановлено відсутність умов здійснення господарської діяльності, складений пізніше, ніж здійснювались спірні господарські операції та видавались податкові накладні.

Таким чином, суд не приймає до уваги обставини встановлені податковим органом на підставі акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 25.01.2011 № 67/233/32804278, які покладено у формування висновків акту перевірки.

Щодо посилання ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька на відсутність основних засобів та виробничих потужностей як у ТОВ «Контракт Індастрі» так і ПП «Мітра», в звязку з чим правочин, укладений між вказаними підприємствами суперечить моральним засадам суспільства і порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 6 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ), сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ст. 627 ЦКУ, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 655 ЦКУ, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 67 Господарського кодексу України (далі - ГКУ), відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується ознак нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч.ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦКУ, покладених відповідачем в основу висновків акту перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦКУ, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст. 206 ЦКУ, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому засіданні матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угоди, укладеної позивачем із контрагентом ПП «Мітра». До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірного правочину недійсним в судовому порядку.

Судом встановлено, що ознаками нікчемності угоди відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності

Разом з тим, відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала необхідні умови для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за спірними угодами. До того ж, законодавчо не встановлено таких ознак нікчемності угод як наявність або відсутність у субєкта господарювання необхідних умов для ведення господарської діяльності.

З урахуванням наведених норм права та наданих до матеріалів письмових документів, суд дійшов висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, 228 ЦК України, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставними та такими, що спростовуються фактичними обставинами у справі.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Матеріалами справи підтверджено наявність належним чином оформлених податкових накладних, які можуть бути підставою для включення сум податку на додану вартість до суми податкового кредиту звітного періоду відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», виданих ПП «Мітра».

Як встановлено судом вище, придбання ТМЦ у ПП «Мітра» є витратами позивача, понесеними у звязку із здійсненням господарської діяльності підприємства, та такими, що повязані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), у звязку з чим є безпідставним висновок відповідача щодо неправомірності включення позивачем зазначених у податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту серпня 2010р.

Крім того, як встановлено у судовому засіданні, за поставлений товар ТОВ «Контракт Індастрі» було передано ПП «Мітра» прості векселі від 31.01.2011 АА № 1671571, АА № 1671572, АА № 1671573, АА № 1671574 на загальну суму 1612032,27 грн., що підтверджується відповідним актом приймання передачі векселів від 31.01.2011 (а.с. 99)

Що стосується видачі платником податку векселя власної емісії в рахунок компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, така операція не супроводжується переходом права власності придбаних товарів і не є поставкою, оскільки під час емісії вексель не є товаром. Відповідно до п.п. 3.2.1 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не є обєктом оподаткування, зокрема, операції з випуску (емісії), розміщення у будь якій формі управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери.

У той же час інші операції з цінними паперами, зокрема видача (емісія) цінних паперів в рахунок компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, а так само обмін раніше виданих цінних паперів на інші товари (крім цінних паперів) чи послуги, не виключені зі складу обєктів оподаткування ПДВ.

Разом із тим, особливості оподаткування ПДВ операцій з використанням векселів встановлені п. 4.8 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначений пункт регулює нарахування ПДВ під час здійснення операцій з поставки товарів, які є обєктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого векселя.

Відповідно до абз. 3 п. 4.8 ст. 4 Закону для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Зазначений припис щодо незмінності сум податкового кредиту означає, що само по собі отримання або видача будь яких векселів платником податку не змінює загальних правил обчислення податкового кредиту платника податку, що виникає у звязку з придбанням товарів (послуг). Отже, застосування вексельних розрахунків за товари чи послуги не впливає на порядок визначення податкового кредиту, нарахованого в складі ціни таких товарів чи послуг. При цьому, норма п. 4.8 ст. 4 Закону не конкурує з іншими нормами Закону, що регулюють обчислення податкового кредиту під час придбання товарів чи послуг, оскільки встановлює незмінність податкового кредиту чи податкових зобовязань з ПДВ внаслідок самого факту видачі або отримання векселів і не впливає на податковий кредит, що нараховується у звязку з придбанням товарів (послуг).

За таких обставин виникнення у платника податків права на податковий кредит у звязку з придбанням товарів чи послуг за операціями з використанням векселів регулюється відповідними нормами, зокрема п.п. 7.4-7.6 ст. 7 Закону.

Таким чином, платник податку, який видав вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи отриманих послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг. Сам по собі факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог п. 7.4-7.6 ст. 7 Закону є достатньою підставою для виникнення права на податковий кредит із ПДВ навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі не здійснені.

Отже, оскільки у судовому засіданні не знайшов підтвердження факт вчинення позивачем порушень ч. 1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, 228 ЦК України, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є неправомірним здійснення донарахування сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, зроблене відповідачем оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями 28.04.2011 № 0000152303, № 0000162303.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність донарахування контролюючим органом податкових зобовязань позивачу з податку на прибуток та з податку на додану вартість, то, відповідно, є неправомірним застосування до нього штрафу у розмірі 25 відсотків податкового зобовязання.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька, суд вважає, що вони не підлягають задоволенню з огляду на те, що позивачем у позовній заяві не наведено, у чому саме полягає протиправна дія податкового органу та не надано жодного доказу в обґрунтування заявленої позовної вимоги.

На підставі ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідач не довів суду законну підставу нарахування позивачу податкових зобовязань, суд задовольняє позовні вимоги ТОВ «Контракт Індастрі» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька та скасовує податкові повідомлення рішення 28.04.2011 № 0000152303, № 0000162303.

На підставі ст. 94 КАС України суд присуджує до стягнення з Державного бюджету на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 28,23 грн.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень рішень від 28.04.2011 № 0000152303, № 0000162303 задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення рішення, прийняті Державною податковою інспекцією у Пролетарському районі м. Донецька від 28.04.2011 № 0000152303, № 0000162303.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Контракт Індастрі» (ЄДРПОУ 32857817), м. Донецьк, вул. Комуністична, 4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 28,23 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 07 грудня 2011 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 12 грудня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.