Постанова № 22086918, 10.08.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2011 р. справа № 2а/0570/9182/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМалій С.Ю.

за участю представників позивача Коган О.К., Курило Ю.В.,

представника відповідача Бондар О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень рішень від 06.10.2010 № 0003872340/0, від 17.12.2010 № 0003872340/1

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз», звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003872340/1 від 17.12.2010 року, № 0003872340/0 від 06.10.2010 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказало, що відповідачем за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» з питань визначення повноти нарахування та сплати до бюджету ПДВ при здійсненні правовідносин з ТОВ «Інпромгрупсервіс» за період липень-грудень 2009 року, складно акт № 1607/23-3/13506132 від 23.09.2010 року.

На підставі вказаного акту прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003872340/0 від 06.10.2010 року.

За результатами адміністративного оскарження було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003872340/1 від 17.12.2010 року.

Вважає висновки акту перевірки необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а відповідно прийняті на їх підставі оскаржувані податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Позивач не погоджується із встановленим порушенням приписів п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки первинні документи, за господарськими операціями між ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» та ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» складені у повній відповідності із законодавством про бухгалтерський облік і фінансову звітність та містять усі обовязкові реквізити.

Звертає увагу суду, що ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС», як контрагент позивача, на момент здійснення господарських операцій був зареєстрований в органах державної податкової служби в установленому чинним законодавством порядку в якості платника ПДВ, та відповідно мав законні підстави для складання податкових накладних.

Вважає, що на підставі одержаних від ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» податкових накладних ним правомірно включено суми ПДВ, до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Вказує, що висновки акту перевірки є субєктивними, оскільки ґрунтуються на відсутності у ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» економічно необхідних умов, для реалізації господарських зобовязань із ТОВ «Атлантида Ентерпрайз».

Вважає дії податкового органу такими, що порушують його права та інтереси, тому просить задовольнити позовні вимоги.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала, надала суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях.

Згідно наданих письмових заперечень зазначила, що висновки акту перевірки щодо встановлених з боку позивача порушень, вважає обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення рішення такими, що прийняті правомірно. Вказує, що відповідно до акту № 772/23-213/36307231, складеного ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька у ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, транспортне та торгівельне обладнання для здійснення основного виду діяльності. Крім того, представник відповідача посилається на відсутність у позивача товарно транспортних накладних з відміткою про передачу товару та отримання ТМЦ.

Суд, заслухавши представників сторін, що зявились, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз» (Далі за текстом, ТОВ «Атлантида Ентерпрайз»), - є юридичною особою (т. 1 а.с. 144-154), знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька з 11.01.1993 за № 2-632.

Відповідач,- Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька (Далі за текстом, ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька), у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є субєктом владних повноважень.

Судом встановлено, що ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька за наслідками проведеної документальної невиїзної перевірки ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при здійсненні правових відносин з ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» за період з липень - грудень 2009 року, складно акт № 1607/23-3/13506132 від 23.09.2010 року (т.1 а.с. 11-19).

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003872340/0 від 06.10.2010 року, яким донараховано податку на додану вартість у розмірі 305463 грн. у тому числі за основним платежем 203642 грн., штрафними санкціями 101821 грн. (т. 1 а.с. 20)

Позивач не погодився із податковим повідомленням рішенням № 0003872340/0 від 06.10.2010 року та подав скаргу до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька. Відповідачем за наслідками оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0003872340/0 від 06.10.2010 року залишено без змін, а скарга без задоволення. (т. 1 а.с. 22-31)

Прийняте за наслідками оскарження податкове повідомлення-рішення № 0003872340/1 від 17.12.2010 року, рішеннями ДПА у Донецькій області та ДПА України також залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення. (т. 1 а.с. 32-55)

Предметом оскарження у даній справі є податкові повідомлення-рішення № 0003872340/1 від 17.12.2010 року, № 0003872340/0 від 06.10.2010 року (Далі за текстом,- оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Згідно висновків акту перевірки податковим органом встановлені порушення : п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі ПДВ в розмірі 203642,00 гривень, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 203642,00 гривень, у т.ч.: у жовтні 2009 року на суму 183787,00 гривень, у листопаді 2009 року на суму 19855,00 гривень (том 1, а.с.19).

Спірною обставиною у справі, є документальна обґрунтованість висновків акту перевірки.

Згідно описової частини акту перевірки, відповідачем в обґрунтування висновків покладено вчинення нікчемних правочинів з ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» на суму ПДВ у розмірі 203642,00 гривень, яка базується на відсутності документів, що підтверджують факт транспортування придбаного товару, відсутності довіреностей, передбачених п.4.3 договору.

Також в обґрунтування висновків акту перевірки покладено обставини, встановлені актом про неможливість проведення перевірки ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» № 772/23-213/36307231 від 07.07.2010 року, надісланого ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька, яким встановлена відсутність з боку ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» необхідних умов для здійснення господарських операцій.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на час існування спірних правовідносин) ,- податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Згідно п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст.7 цього Закону,- право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»,- об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону,- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону,- датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що між ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» (Постачальник) та ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» (Покупець), укладено договір № 2807/09 від 28.07.2009 року, згідно якого Постачальник зобовязується поставити та передати у власність Покупця, а покупець зобовязується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах, визначених договором (том 1, а.с. 56-60).

Зазначений договір містить відповідні реквізити, скріплений печатками та підписами уповноважених представників сторін.

Таким чином суд вважає, що договір про виконання робіт містить всі необхідні реквізити і складений у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 655 ЦКУ,- За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 67 Господарського кодексу України (Далі, - ГКУ),- відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Що стосується ознак нікчемності угод укладених позивачем із контрагентом передбачених ст. 215, 203, 228 Цивільного кодексу України, покладених відповідачем в основу висновків акту перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності угоди укладеної позивачем із контрагентом

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Судом встановлено, що ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність у ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» необхідних умов для здійснення господарських операцій.

Разом з тим, акт про неможливість проведення перевірки ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» № 772/23-213/36307231 від 07.07.2010 року не містить обставин відсутності необхідних умов для здійснення господарських операцій саме із ТОВ «Атлантида Ентерпрайз»

До того ж відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала необхідні умови, для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за договором із ТОВ «Атлантида Ентерпрайз».

Суд зауважує, що законодавчо не встановлено таких ознак нікчемності угод як наявність або відсутність у субєкта господарювання необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Крім того, суд зазначає, що обставини, встановлені актом про неможливість проведення перевірки ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» не стосуються періоду за який відбувались спірні господарські операції.

Податкові накладні, складені ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» та передані ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством чинним на момент здійснення господарських операцій що саме відповідає приписам п.п.7.2.3 п.п. 7.2.4 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3, п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». (т. 1 а.с. 62-94) Зазначені податкові накладні відображені у реєсрі отриманих та виданих податкових накладних. Сума податкового кредиту за здійсненими спірними господарськими операціями арифметично правильно відображена позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди. (т. 3 а.с. 49-71)

Суд вважає субєктивними обставини встановлені актом про неможливість проведення перевірки ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС», які покладені в обґрунтування висновку акта перевірки.

Приписами Закону України «Про податок на додану вартість» не встановлено умов можливості формування податкового кредиту від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, їх знаходження або відсутності за реєстраційною адресою.

До того ж, судом встановлено, що згідно деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України по контрагенту позивача ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» за спірний період, відхилення відсутні. (т. 3 а.с. 172-178)

Суд також не приймає до уваги акт про неможливість проведення перевірки ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС», оскільки його складено вже після здійснення господарських операцій між ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» та ТОВ «Атлантида Ентерпрайз».

Згідно п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 10.08.2005 N 327, - акт це службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності субєкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства субєктами господарювання.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку, - акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно п.1.5 цього ж Порядку,- факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч приписам вказаного Порядку податковий орган з надуманих підстав дійшов висновку щодо «нікчемності» правочину не зазначивши конкретних первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що факти виявлених порушень, викладені відповідачем у акті перевірки субєктивно та не у повній мірі, - всупереч зазначеному Порядку № 327.

Відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання спірних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності спірного договору.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини субєкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Таким чином зазначеними обставинами спростовується факт «нікчемності» господарських операцій за перевіряємий період.

З огляду на викладене, посилання відповідача на нікчемність правочинів є безпідставним і судом до уваги не приймаються, оскільки укладені спірні договори з контрагентом направлений на реальне виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинними і в установленому законодавством порядку судом недійсними не визнано, а податкові накладні, надані позивачем до органу державної податкової служби виписані контрагентами по реальним господарським операціям, в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій.

Враховуючи вищевикладене, договір про надання послуг, укладений між вищезазначеними сторонами, відповідає вимогам чинного законодавства України.

Дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань (купівля або продаж товарів, надання послуг, тощо), власному капіталі підприємства, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- є господарською операцією.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого в Міністерстві фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704,- господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань та фінансових результатів.

Податковим органом при проведенні перевірки та формуванні висновків не прийнято до уваги інші документи, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч.1, 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Суд звертає увагу на те, що положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено для особи, яка підпадає під діє цього закону, альтернативну поведінку, тобто встановлено диспозитивність у облікових відносинах.

Так, у відповідності до ч. 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає: облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку i способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності i технології обробки облікових даних; розробляє систему i форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності i контролю господарських операцій, визначає права працiвникiв на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту i технологiю обробки облікової інформації, додаткову систему рахункiв i регiстрiв аналiтичного облiку; може видаляти на окремий баланс фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли, які зобовязані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звiтностi підприємства».

В обґрунтування фактичного здійснення спірних господарських операцій представниками позивача надані до суду та досліджені у судовому засіданні договір № 2807/09 від 28.07.2009 укладений між ТОВ «Інпромгрупсервіс» та ТОВ «Атлантида Ентерпрайз», видаткові та податкові накладні за період липень листопад 2009 року, які супроводжували поставку товару (т.1 а.с. 56-94)

Згідно пояснень представника позивача ТМЦ вивозилися директором підприємства зі складу постачальника власним автотранспортним засобом та отримувався заступником генерального директора підприємства Коган Т.В. Зазначені обставини підтверджуються наказом від 07.11.2006 № 16 «Про використання особистого автомобіля» (т. 3 а.с. 77), Договором позички транспортного засобу від 09.11.2006 (т. 3 а.с. 78-79), журналом реєстрації довіреностей (т. 3 а.с. 100-102) з якого вбачається, що заступнику генерального директора Коган Т.В. за період з липня по листопад 2009 року видавалися довіреності на отримання ТМЦ у ТОВ «Інпромгрупсервіс», актами прийому за відповідними видатковими накладними (т.3 а.с. 103-110)

Крім того, представниками позивача надані до суду первинні документи, які свідчать про подальшу реалізацію або використання придбаних ТМЦ (т. 1 а.с. 160-250, т. 2, т. 3 а.с. 1-37)

Судом також досліджено оборотні відомості за липень листопад 2009 року по рахунку 282 «Товари на складі» з яких вбачається відображення позивачем придбаних ТМЦ у ТОВ «Інпромгрупсервіс» та подальша їх реалізація (використання) (т.3 а.с. 111-168) Кількісні та цінові показники, відображені у вказаних оборотних відомостях повністю відповідають первинним документам бухгалтерського та податкового обліку, які надані позивачем, досліджені у судовому засіданні та приєднані у копіях до матеріалів справи.

Судом також встановлено, що суми ПДВ по податкових накладних складених ТОВ «ІНПРОМГРУПСЕРВІС» за перевіряємий період, включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним декларацій з ПДВ.

Зазначені обставини до того ж підтверджуються актом перевірки та не оспорюються сторонами.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Навпаки, положення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачають широке та не обмежене коло документів, що можуть підтверджувати витрати платника податків. В свою чергу положення п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначають, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Окрім цього, типова форма товарно-транспортної накладна №1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що ТОВ «Атлантида Ентерпрайз» не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою №1-ТН для підприємства не є обовязковим.

Суд враховуючи приписи п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважає суму податкового кредиту сформованого позивачем, такою, що визначена правомірно.

До того ж акт перевірки не містить інформації щодо анулювання під час проведення спірних господарських операцій свідоцтва виданого контрагенту позивача - платнику ПДВ, зазначені обставини також не спростовуються іншими матеріалами справи.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає документально необґрунтованими висновки акту перевірки щодо порушення позивачем п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Згідно ч.1 ст. 69 КАС України,- доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно п. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведена правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач не зазначив, яким саме чином спірний договір спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Доводи відповідача щодо заподіяння шкоди державі у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли та спростовуються обставинами, встановленими судом вище.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, тому враховуючи приписи Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд приходить до висновку, що податкові зобовязання, визначені відповідачем нарахуванню не підлягають, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень рішень від 06.10.2010 № 0003872340/0, від 17.12.2010 № 0003872340/1- задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 06.10.2010 № 0003872340/0, від 17.12.2010 № 0003872340/1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантида Ентерпрайз», код ЄДРПОУ 13506132, м. Донецьк, вул. Щорса, 9, витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 10 серпня 2011 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови виготовлено 15 серпня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.