Постанова № 22086515, 20.03.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2012 р. Справа № 2а-8061/10/0470

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКуделько Н.Є. при секретаріВітушко Л.Г. за участю: представника позивача представника відповідача Дмитренко О.О. Бруснік Т.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі про скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: 06.07.2010р. Відкрите акціонерне товариство “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” (далі позивач, ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат”) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі (далі відповідач, СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі) про визнання нечинним та скасування рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін від 18.05.2010р. №1.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2010р. відкрито провадження в адміністративній справі (а.с.2).

Розпорядженням керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2011р. № 177 д призначено повторний автоматичний розподіл справи № 2а-8061/10/0470, у зв'язку з тривалою відпусткою судді Букіної Л.Є. (а.с.94).

14.12.2011р. зазначена справа передана судді Куделько Н.Є.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем з 29.05.2007р. по 18.06.2007р. проведено виїзну позапланову перевірку позивача з окремих питань за період з 01.01.2006р. по 31.12.2006р., про що складено акт перевірки № 89/08-07/124/1/00191000 від 25.06.2007р. За результатами перевірки відповідач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з позивача податкових зобовязань в сумі 118361826,6 грн. основного платежу по податку на додану вартість. За результатами розгляду зазначеної справи в судах першої, апеляційної, касаційної інстанції, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.09.2009р. у справі № №А37/358-07 справу направлено на новий розгляд. 20.05.2010р. позивачем отримано рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін від 18.05.2010р. №1. Згідно тексту зазначеного рішення позивачу на підставі п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.09.2009р. у справі № №А37/358-07 визначено податкове зобовязання із застосуванням звичайних цін за платежем податок на додану вартість. Зазначене твердження не відповідає дійсності оскільки за текстом ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.09.2009р. не має жодних вимог щодо винесення зазначеного рішення або будь якого іншого рішення. Посилання відповідача на п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» також є безпідставним оскільки зазначена стаття не містить права або обовязку органів державної податкової служби виносити рішення про визначення зобовязань за допомогою звичайних цін під час судового розгляду. Позивач вважає, що рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін від 18.05.2010р. №1 винесено з порушенням чинного законодавства, в супереч вимогам порядку про застосування звичайної ціни. На підставі вищенаведеного просить суд позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, обставини викладені у позовній заяві підтвердив, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, позовні вимоги вважає необґрунтованими, посилаючись на те, що рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін, а ні за змістом, а ні за формою не є податковим повідомленням рішенням чи рішенням про застосування штрафних санкцій і на зазначені рішення не поширюється дія Положення № 29. Відповідно до вимог Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», рішення про сплату податкових зобовязань приймається у судовому порядку за поданням керівника відповідного податкового органу. Зазначає, що рішення від 18.05.2010р. №1 про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обовязків платника податків, не містить обовязкового для нього припису, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії, а отже сам акт, дії щодо його складання та його висновки не можуть бути предметом розгляду в адміністративній справі. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” 29.12.1994р. зареєстровано виконавчим комітетом Криворізької міської ради (а.с.77).

18.05.2010р. СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі на підставі п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 29.09.2009р. у справі №А37/358-07 (22а-5445/08) (№К-12250/08 та К-14344/08) прийнято рішення №1 про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін, яким ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 118361826,6 грн. (а.с.8)

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-III від 21.12.2000р. (який був чинний на момент виникнення правовідносин), Листом Державної податкової адміністрації України «Про застосування «звичайної ціни»» N 21255/7/15-0217 від 30.09.2009р.

Пунктом 4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суми податкового зобов'язання за непрямими методами.

Відповідно до п.4.3.1. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно п.4.3.2. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», за непрямим методом податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Відповідно до п.4.3.5. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Державна податкова адміністрація України з метою належної організації адміністрування податків, дотримання правил оподаткування та податкової дисципліни платників податків у листі N 21255/7/15-0217 від 30.09.2009р. повідомила про орієнтовний порядок застосування «звичайної ціни», в якому зазначено наступне.

Згідно з абзацом другим підпункту 1.20.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон) податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Відповідно до абзацу першого підпункту 1.20.10 Закону та підпункту 4.3.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181) донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом унаслідок визначення звичайних цін здійснюється за такою процедурою: керівник (його заступник) приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, а рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З метою забезпечення дотримання цієї процедури керівник (заступник керівника) податкового органу, керуючись зазначеними нормами, під час перевірки приймає рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, що складається за довільною формою, із зазначенням: дати його прийняття, номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, що перевіряється, підстав для застосування "звичайної ціни", передбачених законом з питань оподаткування, тощо.

При цьому в окремих частинах відповідних розділів акта перевірки здійснюється посилання на вищенаведене рішення, зазначається підстава для застосування "звичайної ціни", передбачена відповідним законом з питань оподаткування, механізм і обґрунтування розрахунку в порядку, встановленому пунктом 1.20 Закону для відповідної господарської операції, та елемент податкової бази (об'єкта оподаткування), до якого застосовуються "звичайні ціни", тощо. Розраховані з використанням "звичайних цін" суми заниження податкових зобов'язань виділяються в окремих частинах відповідних розділів акта перевірки та додатках до нього.

Розрахована в акті перевірки внаслідок визначення звичайних цін сума податкових зобов'язань (у т.ч. штрафних санкцій) відображається в рішенні про нарахування податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (складається за довільною формою із зазначенням: дати його прийняття (складання), номера, назви та коду ЄДРПОУ платника податків, який перевірявся, тощо) та підписується керівником (заступником керівника) податкового органу як основа подання позовної заяви до суду.

За наслідками перевірки платника податків податковий орган:

- з урахуванням підпункту 4.3.5 Закону N 2181 готує та подає позовну заяву про сплату нарахованих із застосуванням "звичайних цін" сум податків (у т. ч. штрафних санкцій) до адміністративного суду в порядку пункту 4 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України;

- у порядку та строки, встановлені законодавством, надсилає платнику податків податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов'язань (у т. ч. штрафних санкцій) за відповідними податками без урахування нарахованих з використанням "звичайних цін" податкових зобов'язань (у т. ч. штрафних санкцій).

Оскільки підпункт 1.20.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлює, що рішення про сплату податкових зобов'язань приймається в судовому порядку, зазначена процедура не застосовується при зменшенні від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, зменшенні (відмові у наданні) бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зменшенні від'ємного значення різниці між сумами податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість (крім випадків, коли здійснюється донарахування).

Аналізуючи вищезазначені норми законодавства та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що при прийнятті СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі рішення про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін від 18.05.2010р. №1 було порушено порядок прийняття такого рішення, оскільки зазначене рішення в обовязковому порядку має виноситись податковим органом під час проведення перевірки платника податків, а не під час судового розгляду справи про стягнення податкових зобов'язань визначених із застосуванням звичайних цін.

Посилання відповідача на те, що рішення від 18.05.2010р. №1 про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін не має юридичного характеру, оскільки безпосередньо не стосується прав і обовязків платника податків, не містить обовязкового для нього припису, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії, а отже сам акт, дії щодо його складання та його висновки не можуть бути предметом розгляду в адміністративній справі суд вважає помилковими з огляду на наступне.

За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання якої забезпечується правовими механізмами.

Рішення СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі від 18.05.2010р. №1 про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін має юридичний характер, оскільки безпосередньо стосується прав і обов'язків платника податків, містить обов'язковий для нього припис, а саме ВАТ “Південний гірничо-збагачувальний комбінат” визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість у розмірі 118361826,6 грн.

Отже, рішення СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі від 18.05.2010р. №1 про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін є правовим актом індивідуальної дії та може бути оскаржений до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінуючи усі докази, які були дослідженні судом у їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідачем в супереч вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено правомірність прийнятого ним рішення від 18.05.2010р. №1, та як встановлено в ході судового розгляду, СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі було порушено порядок прийняття спірного рішення, суд приходить до висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.

Керуючись нормами Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N 2181-III від 21.12.2000р. (який був чинний на момент виникнення правовідносин), Листом Державної податкової адміністрації України «Про застосування «звичайної ціни»» N 21255/7/15-0217 від 30.09.2009р., ст.ст.8,10,11,12,18,69,94,128,158-163,167,186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі від 18 травня 2010 року №1 про визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін Відкритому акціонерному товариству "Південний гріничо-збагачувальний комбінат".

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 20 березня 2012 року

Суддя

Н.Є. Куделько