Постанова № 22086234, 13.03.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/16903/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняТроценко О.О. за участю представників сторін: Від відповідача: Дичик В.С., Глінка І.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксиген» до Південної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2011р. № 0001492301, - ВСТАНОВИВ: 07.12.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Оксиген» звернулося з адміністративним позовом до Південної міжрайонної Державної податкової інспекції у м.Кривому Розі Дніпропетровської області та просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001492301 від 01.07.2011р. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.07.2011р. податковою інспекцією було прийнято вищевказане податкове повідомлення-рішення, яким визначено позивачеві суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 34170 грн. ( за основним платежем 27336 грн., за штрафними санкціями 6834 грн.) на підставі акту перевірки складеного 14.06.2011р. Позивач вважає, що оспорюване податкове повідомлення-рішення суперечить законодавству з питань оподаткування, а тому підлягає скасуванню як незаконне та таке, що винесене з явним порушенням норм діючого законодавства України, оскільки висновки в акті перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених з контрагентом позивача - ТОВ «Сат Імпекс» є безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать ст.ст. 203, 216 234, 228 ЦК України, п. 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не дійсними», акт перевірки не містить жодного посилання на будь-який вирок суду, який би свідчив про заволодіння майном держави. Також, позивач зазначає, що є безпідставним і посилання податкового органу на акт перевірки контрагента позивача ТОВ «Сат Імпкс», в якому вказано, що всі правочини, вчинені даним контрагентом не направлені на реальне настання обумовлених ними наслідків, оскільки цей акт та його висновки не можуть стосуватися діяльності позивача, адже у відповідності до ст. 61 Конституції України відповідальність має індивідуальний характер і не може розповсюджуватися ні на кого, окрім платника, що допустив порушення. Незважаючи на вказане, податковим органом акт перевірки ТОВ «Сат Імпекс» було використано під час перевірки позивача, який у відповідності до ст. 83 Податкового кодексу України не передбачений як матеріал для проведення перевірки, а відтак, позивач вважає, що і рішення про визначення позивачеві грошового зобовязання з податку на додану вартість є помилковим та передчасним. Представники відповідача в судовому засіданні та у наданих письмових запереченнях на позов проти позову заперечують та просять відмовити в його задоволенні в повному обсязі посилаючись на те, що Південною МДПІ у м. Кривому Розі було отримано від ДПІ у Київському районі м. Харкова акт перевірки від 08.04.2011р. щодо результатів господарської діяльності ТОВ фірми «Сат Імпекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за грудень 2010р.-січень 2011р. за результатами якої було встановлено проведення вказаним підприємством транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання з метою штучного формування податкового кредиту з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобовязання, ТОВ «Сат Імпекс» не здійснювало реальної діяльності, визначення якої передбачено вимогами податкового законодавства п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.14 Податкового кодексу України, у нього відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст.ст.3,4,7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст.ст. 185,188, 192 Податкового кодексу України. 14.06.2011р. податковою інспекцією було проведено перевірку і позивача щодо правомірності формування податку на додану вартість по правовідносинах з ТОВ «Сат Імпекс» у ході якої встановлено, що між позивачем та ТОВ «Сат Імпекс» було укладено договір поставки від 10.11.2010р. № 127 за умовами якого ТОВ «Сат Імпекс зобовязалося поставити позивачеві продукцію, визначену у договорі, а позивач зобовязувався прийняти її та оплатити на умовах вказаного договору. Відповідно до наданих документів було встановлено, що позивачем оприбутковано від ТОВ «Сат Імпекс» у грудні 2010 р. товар ( буферна ємність, масловологовідокремлювач, циліндр) на загальну суму 136680 грн., в т.ч. ПДВ -27336 грн. Документи щодо транспортування товару, сертифікати походження товару, документи про відрядження посадових осіб ТОВ «Оксиген» до перевірки не надано, факти отримання товару позивачем на залізничних станціях та автомобільним транспортом відсутні. Згідно письмових пояснень директора позивача, товар придбано для використання у власній господарській діяльності. В ході перевірки не було встановлено факту передачі товару від продавця до покупця у звязку з відсутністю актів приймання-передачі товару, а тому податковим органом було зроблено висновок про відсутність як бази оподаткування, так і обєкту оподаткування податком на додану вартість, та в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ Оксиген» у грудні 2010 року вчинено правочини, які не мали на меті реальне настання наслідків, а отже є нікчемними по взаємовідносинах з ТОВ фірмою «Сат Імпекс» в результаті чого завищено суму податкового кредиту за ІУ квартал 2010 року на 27336 грн. Позивач в судове засідання не зявився, направив на адресу суду клопотання від 20.01.2012р. про розгляд справи за відсутності його представника на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подане клопотання, вислухавши думку представників відповідачів з приводу поданого клопотання, враховуючи норму ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено право позивача заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд вважає за необхідне його задовольнити та розглядати справу за відсутності представника позивача.

Крім того, позивачем було подано клопотання від 10.02.2012р. про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2011р. у справі № 2а-5111/11/2070 на підставі ч.3 ст. 156 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 20.02.2012р. в задоволенні вказаного клопотання про зупинення провадження у даній справі судом було відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників відповідача, які брали участь у судовому засіданні, зясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Однак, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (чинного в редакції станом на 2010р.), виходячи з того, що спірні правовідносини по податку на додану вартість виникли у грудні 2010, а також з урахуванням того, що відповідно до ч. 1 Підрозділу 4 Перехідних положень Податкового кодексу України розділ ІІІ Податкового кодексу України застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на грудень 2010р.) визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у звязку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобовязань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що у період з 07.06.2011р. по 14.06.2011р. Південною міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Кривому Розі Дніпропетровської області було проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксиген» з питань достовірності формування податкових зобовязань і податкового кредиту з ПДВ при здійсненні правовідносин з ТОВ «Сат Імпекс» за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р.

За результатами зазначеної перевірки податковою інспекцією було складено акт від 14.06.2011р. №840/231/31550490 за висновками якого встановлено :

- відповідно до ст.ст. 202, 203, 234, п.1.2 ст. 215, п.1 ст. 216 Цивільного кодексу України право чини, здійснені платником податку у грудні 2010р. з ТОВ фірмою «Сат Імпекс» мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Ці право чини порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіми особами в результаті чого в порушення пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Оксиген» у ІУ кварталі 2010р. занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 27446 грн. (а.с.7-18).

Також в акті перевірки міститься посилання і на те, що господарська операція за договором поставки від 10.11.2010р. № 127 здійснена між позивачем та його контрагентом ТОВ «Сат Імпекс» у грудні 2010р. є нікчемною, не спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу згідно з ст. 202,203, 234,215, 216,228, 662, 655,656 Цивільного кодексу України, оскільки документи щодо транспортування товару, сертифікати походження товару, документи про відрядження посадових осіб позивача до перевірки не надано; актом перевірки контрагента позивача ТОВ «Сат Імпекс» встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської, економічної діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, що свідчить про те, що ТОВ «Сат Імпекс» не здійснювало реальної діяльності та у нього відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст.ст. 3,4,7 Закону України «Про податок на додану вартість» (а.с.13).

На підставі вищезазначеного акту перевірки, 01.07.2011р. податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001492301, в якому зазначено про порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у звязку з чим позивачеві збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 34170 грн. 00 коп. ( за основним платежем 27336 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 6834 грн.)- (а.с.20).

В подальшому, позивач скористався заходами адміністративного оскарження прийнятого рішення податковим органом та за результатами розгляду його скарг рішеннями від 26.08.2011р. та від 17.11.2011р. Державною податковою адміністрацією в Дніпропетровській області та Державною податковою адміністрацією України було відмовлено в задоволенні скарги позивача (а.с.21-24).

Як вбачається із наданих суду документів, 10.11.2010р. між ТОВ «фірма «Сат Імпекс» та ТОВ «Оксиген» був укладений договір поставки № 127 за умовами якого Постачальник (ТОВ «фірма Сат Імпекс») зобовязувався передати у власність Покупцеві (ТОВ «Оксиген») продукцію, визначену у п.1.2 цього договору, а ТОВ «Оксиген»- покупець зобовязувався прийняти її та оплатити. Строки поставки та місце поставки визначені у розділі 2 договору та встановлено, що вони будуть здійснені у листопаді-грудні 2010р., місце здійснення поставки продукції постачальником ТОВ «фірмою Сат Імпекс» - м.Харків. Згідно специфікації до вказаного договору предметом поставки є буферні ємності, масловологовідокремлювачі та циліндри(а.с.72-76).

Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ТОВ «Фірма Сат Імпекс» підтверджується копією накладної № 2663 від 16.12.2010р. на загальну суму 136680 грн., в т.ч. ПДВ 27336,00 грн. з якої вбачається, що ТОВ «Фірма Сат Імпекс» відпустила, а ТОВ «Оксиген» прийняв товар; копією податкової накладної № 2663 від 16.12.2010р. на вказану суму, копією товарно-транспортної накладної АН 01 від 16.12.2010р. за яким вантажовідправником є ТОВ «Фірма Сат Імпекс», а вантажоодержувачем ТОВ «Оксиген», а також копіями платіжних доручень № 13 від 18.01.2011р., № 58 від 29.03.2011р., № 70 від 08.04.2011р., № 68 від 06.04.2011р., № 72 від 19.04.2011р. щодо оплати позивачем за отриманий товар, зазначений вище, де у складі вартості товару позивачем сплачено і суму ПДВ (а.с.77-87).

За таких обставин висновки податкового органу про відсутність факту передачі товару від продавця до покупця за актом приймання-передачі та за відсутності документів на отримання товару залізничним або автомобільним транспортом є неспроможними, оскільки спростовуються вище дослідженими судом документами, які свідчать про отримання від продавця покупцем товару, який був предметом вищезазначеного договору, а саме: копією накладної № 2663 від 16.12.2010р. та копією товарно-транспортної накладної від 16.12.2010р.

Також, станом на момент проведення господарської операції позивачем з ТОВ «фірма Сат Імпекс» знаходилося в Єдиному реєстрі як юридична особа та був платником ПДВ, що не заперечувалося відповідачем у ході судового розгляду справи.

Отже, вище досліджені судом первинні бухгалтерські документи свідчать про фактичне отримання позивачем товару у грудні 2010р. від контрагента ТОВ «Фірми «Сат Імпекс» що відображено було позивачем первинних бухгалтерських документах, а саме: в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних № 4 від 01.20.2011р. по 31.12.2010р. в накладній № 2663 від 16.12.2010р. та податковій накладній, факт передачі товару від постачальника до продавця підтверджується копією товарно-транспортної накладної від 16.12.2010р., позивачем здійснено за вказаним договором поставки оплату на користь контрагента ТОВ «Фірми «Сат Імпекс» шляхом перерахування коштів на його рахунок. При цьому, як вбачається з досліджених судом копій наданих платіжних доручень видно, що позивачем у складі сплаченої суми вартості товару сплачено в тому числі і суми ПДВ в розмірі 20%.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Факт наявності усіх первинних бухгалтерських документів у позивача, наявність продукції, придбаної позивачем у свого контрагента підтверджено представниками відповідача у ході судового розгляду справи, однак зазначено, що висновки про нікчемність правочинів зроблені на підставі акту перевірки, який було надано податковій інспекції щодо перевірки контрагента позивача ТОВ «Сат Імпекс» на підставі чого і було зроблено висновок про нікчемність правочину по всьому ланцюгу придбання товару.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначені функції податкових органів, а саме: державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів; забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України за порушення податкового законодавства, а також стягнення адміністративних штрафів за порушення податкового законодавства, допущені посадовими особами підприємств, установ, організацій та громадянами; аналізують причини і оцінюють дані про факти порушень податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України; за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів в порядку, встановленому законом; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, а саме : запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків); під час проведення виїзних перевірок отримувати у платників податків (представників платників податків) копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), що свідчать про порушення вимог податкового законодавства або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; перевіряти під час проведення перевірок у платників податків - фізичних осіб, а також у посадових осіб та інших працівників платників податків - юридичних осіб документи, що посвідчують особу; проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом; вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або проводять діяльність, що підлягає ліцензуванню та/або патентуванню) від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки), передбаченої абзацом першим цього пункту, або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу; для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених субєктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у акті перевірки від 14.06.2011р. зроблено висновок про те, що правочин укладений між позивачем та ТОВ «Фірмою «Сат Імпекс» відповідно до ст.ст. 202, 203, 234, п.1,2 ст. 215, п.1 ст. 216 ЦК України є нікчемними.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Акт перевірки від 14.06.2011р. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу ТОВ «Оксиген» на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті від 14.06.2011р. про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

При цьому, у ході судового розгляду справи з пояснень як представника позивача, так і представників відповідачів встановлено, що податковий орган після проведення відповідної перевірки та маючи сумнів у реальності виконання сторонами вищевказаного договору поставки до органів податкової міліції з відповідними службовими документами не зверталися, кримінальної справи щодо посадових осіб позивача не порушувалося.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судове рішення про визнання правочину недійсним (нікчемним), який укладено між позивачем та ТОВ «Фірмою «Сат Імпекс», відсутнє. Не надано суду також і вироку відносно посадових осіб як ТОВ «Фірма «Сат Імпекс», так і посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України. Зі змісту акту перевірки вбачається, що в ньому дано оцінку господарської діяльності ТОВ «Фірма «Сат Імпекс». Що стосується договірних відносин позивача з ТОВ «Фірмою «Сат Імпекс», то зазначені взаємовідносини підтверджуються первинними вищезазначеними бухгалтерськими документами щодо виконання договору поставки, оплатою проведеною позивачем за отриманий товар на користь ТОВ «Фірма «Сат Імпекс» у складі якої позивачем було сплачено в тому числі і суми ПДВ в розмірі 20%.

Крім того, відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", чинних станом на грудень 2010р., ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За таких обставин, судом не приймається до уваги постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2011р. за якою задоволені позовні вимоги ТОВ фірми «Сат Імпекс» до ДПІ у Київському районі м. Харкова про визнання дій незаконними та зобовязання вчинити певні дії, оскільки зазначена постанова суду не набрала законної сили та дана постанова стосується лише прав та обовязків ТОВ фірми «Сат Імпекс, а не прав і обовязків позивача.

Також відповідачем безпідставно були застосовані до позивача і штрафні санкції в сумі 6834 грн. за порушення, яке нібито було вчинено позивачем у грудні 2010р.на підставі п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України (а.с.20), оскільки норми Податкового кодексу України набрали законної сили з 01.01.2011р. та можуть бути застосовані до порушень, вчинених платниками податків лише з 01.01.2011р.

Крім того, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Також, суд виходить із того, що відповідно до ч.5, ч. 7 підрозділу 10 Інших перехідних положень Податкового кодексу України встановлено, що у зв'язку з набранням чинності цим Кодексом штрафні санкції, які можуть бути накладені на платників податків за порушення нормативних актів Кабінету Міністрів України, центрального податкового органу, положень, прямо передбачених цим Кодексом, починають застосовуватися до таких платників податків за наслідками податкового періоду, наступного за податковим періодом, протягом якого такі акти були введені в дію. Штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено правомірність та законність своїх висновків щодо нікчемності правочину, викладених в акті перевірки від 14.06.2011р. з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені.

Також, відповідачем не надано доказів вини позивача або умислу на порушення публічного порядку, відсутній і причинний зв'язок між винними діями позивача та заподіяними державі збитками, оскільки вина позивача може бути доведена лише у кримінальному порядку шляхом порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Представники відповідача в судовому засіданні вказали на те, що не зверталися до правоохоронних органів щодо порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача. Також, суду не надано і доказів того, що станом на грудень 2010р. ТОВ фірма «Сат Імпекс» не мало права на складання податкових накладних чи відносно нього було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, навпаки, матеріали справи свідчать про наявність усіх підстав здійснення господарської операції ТОВ фірми «Сат Імпекс».

Отже, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Фірма «Сат Імпекс» на основі наявного договору поставки, який не визнаний недійсним (нікчемним) у встановленому законодавством порядку та на основі наявних первинних бухгалтерських документів, які відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», досліджені судом та наявні у справі.

Статтями 7, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що принципами здійснення правосуддя в адміністративній справі є: верховенство права, законність, рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та Законів України.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

За викладеного, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 14.06.2011р. щодо нікчемності правочину є протиправними та такими, що прийняті за межами наданих відповідачу повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2011р. № 0001492301 підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем не у межах наданих йому повноважень, не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за квитанцією № К27/1/20 від 01.12.2011р. сплачено судовий збір у розмірі 30 грн. 00 коп.(а.с.2), то підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп. з урахуванням розміру ставки судового збору, встановленого ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксиген» до Південної міжрайонної Державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2011р. № 0001492301 - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Південної міжрайонної Державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області № 0001492301 від 01.07.2011р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оксиген» (61058, м. Харків, вул.. Данилевського 27 кв.11, ідентифікаційний код 31550490) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп. ( двадцять вісім грн. 23 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 27.02.2012р.

Суддя

С.О. Конєва