Постанова № 22082835, 24.02.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2012 р. Справа № 2а/0270/719/12

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Шаповалової Тетяни Михайлівни,

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи

за позовом: управління Пенсійного фонду України в м. Хмільнику та Хмільницькому районі

до: суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

про: стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ :

15 лютого 2012 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулося управління Пенсійного фонду України в м. Хмільнику та Хмільницькому районі з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що внаслідок несплати коштів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за відповідачем рахується заборгованість по сплаті страхових внесків до управління Пенсійного фонду України в м. Хмільнику та Хмільницькому районів сумі 1732,80 грн.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не зявилась, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялася вчасно та належним чином шляхом направлення судової повістки за адресою місця реєстрації. Проте, до суду повернувся конверт з відміткою поштового відділення звязку: "за значеною адресою відсутня".

Відповідно до положень частини 11 статті 35 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Суд вважає, що ним вжито достатніх заходів для належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи з метою реалізації нею права на судовий захист своїх прав та інтересів. Однак, відповідач своїм правом заперечити проти позову не скористалась.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 4 статті 122 та частин 4,6 статті 128 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09 липня 2003 року, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обовязкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Стаття 11 цього ж Закону визначає осіб, які підлягають загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню, зокрема, ними є фізичні особи - субєкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Верховною Радою України 08.07.2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 17 липня 2010 року. Даним Законом підпункт 4 пункту 8 розділу 15 "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" викладено у наступній редакції:

"Фізичні особи - субєкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Порядок визначення розміру страхового внеску для платника, міститься у визначенні мінімального страхового внеску, що передбачене статтею 1 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, а саме: мінімальний страхових внесок - це сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу).

Відповідно до пункту 6 статті 20 Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів, виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах .

Разом з тим, пунктом 7 Розділу 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування" визначено, що стягнення заборгованості зі слати страхових внесків за діючими видами загальнообовязкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких не настав, здійснюється фондами загальнообовязкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних фінансових санкцій.

Частиною 3 статті 106 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" визначалося, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені Управлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про сплату боргу.

Згідно пункту 8.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України №21-1 від 19 грудня 2003 року, вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого місця її знаходження з повідомленням про вручення.

Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.

Як вбачається із матеріалів справи, у звязку з несплатою страхових внесків за відповідачем сформувався борг, який став підставою для винесення пенсійним фондом вимоги про сплату боргу № Ф 179 від 01 листопада 2011 (а.с.18), сума заборгованості становить 1732 грн. 80 коп. Вказану вимогу відповідач отримала, що підтверджується підписом (а.с.18). Однак, боржник вказану суму боргу не сплатила.

Відповідачем не подано суду доказів дотримання вказаного вище порядку узгодження суми недоїмки з УПФ України в м. Хмільнику та Хмільницькому районі чи оскарження її в судовому порядку.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.

Відповідно до абзацу 3 частини 12 статті 20 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування" зобовязання із сплати страхових внесків мають пріоритет над усіма іншими зобовязаннями, крім зобовязань щодо виплати зарплати.

Згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована відповідно до чинного законодавства як суб'єкт підприємницької діяльності, не виконала у повному обсязі покладений на неї Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" обов'язок зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, внаслідок чого утворилась заборгованість, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 94 КАС України, відповідно до якої у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються, судові витрати у цій справі стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовільнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь управління Пенсійного фонду України в м. Хмільнику та Хмільницькому районі Вінницької області (вул. Столярчука, 15 А, м. Хмільник, Вінницька область, р/р 25606323380103 в ОПЕРВ ВАТ "Держощадбанк", МФО 302076, ЄДРПОУ 37730452) заборгованість в сумі 1732 (одна тисяча сімсот тридцять дві) гривні 80 копійок.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна