Постанова № 22082173, 06.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

06 лютого 2012 р. 11:54 Справа №2а-12393/11/0170/7 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Кримавтотранс"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача – представники за довіреністю ОСОБА_1

відповідач – не з’явився

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство “Кримавтотранс” звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000774102 від 03.10.2011р. про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 608212,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що перевірка проводилась відповідачем із суттєвим порушенням вимог чинного законодавства. Також позивач зазначає, що у виконання певних договорів від контрагента –ТОВ “Данкан” були отримані податкові накладні, суми ПДВ в яких були включені до складу податкового кредиту, але відповідач безпідставно зробив висновок в акті перевірки щодо завищення податкового кредиту. Позивач зазначає, що висновки акту необґрунтовані, відповідачем зроблені суб’єктивні припущення, які не мають підтверджених доказів.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час, день та місце розгляду справи повідомлений. У судових засіданнях, які відбулися раніше, представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.61-62).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ “Данкан” за період з 01.06.2011р. по 30.06.2011р.

          За результатами проведення вказаної перевірки складений акт №362/41-2/03120667 (а.с.6-7), в висновках якого зафіксовано порушення позивачем п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.2, 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за червень 2011р. по взаємовідносинах з ТОВ “Данкан” на загальну суму 608212грн., в результаті донараховано суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на суму 608212грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000774102 від 03.10.2011р. (а.с.8), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ на загальну суму 608212,00грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (ПК України) встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.          

Відповідно до п.п.14.1.178 п.14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно до п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Статтею 185 ПК України встановлено визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Так, відповідно до п.п. «а», «б», п.п. 185.1. встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.           

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.           

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.                    

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ПКУ виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).           

Наказом ДПА України від 21.12.2010р. № 969, який був чинний на час виписки податкових накладних, затверджено форму Податкової накладної та Порядок заповнення податкової накладної, також встановлено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п. 5). Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2).

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.           Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ “Данкан” були укладені договори: №12/08-РС від 03.07.2009р., предметом якого є надання позивачу активів виконаних робіт робочою силою ТОВ “Данкан” згідно штатному розпису позивача; № 13/08-Г від 01.08.2009р., предметом якого є постачання нафтопродуктів (а.с.39-41).

На виконання умов Договору № 12/08-РС від 03.07.2009р. ТОВ “Данкан” позивачу були видані податкові накладні: №1 від 06.06.2011р. на загальну суму 24360,87грн., у т.ч. ПДВ 4060,15грн., № 5 від 17.06.2011р. на загальну суму 711802,99грн., у т.ч. ПДВ 118633,83грн., № 7 від 20.06.2011р. на загальну суму 3033,60грн., у т.ч. ПДВ 505,60грн., №8 від 22.06.2011р. на загальну суму 2539,92грн., у т.ч. ПДВ 423,32грн., №24 від 23.06.2011р. на загальну суму 2885743,26грн., у т.ч. ПДВ 480957,21грн. (а.с.45,46,47,49,50).

На виконання Договору № 13/08-Г від 01.08.2009р. ТОВ “Данкан” позивачу була видана податкова накладна №15 від 23.06.2011р. на загальну суму 21794,09грн., у т.ч. ПДВ 3632,35грн. (а.с.48).

Загальна сума ПДВ по вказаним податковим накладним складає 608212,46грн.

Вказані податкові накладні відповідають вимогам 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

          На момент виписки вказаних податкових накладних ТОВ “Данкан” було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин, суд приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ “Данкан” було юридичною особою, було зареєстроване як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового Кодексу України мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Отримавши від ТОВ “Данкан” вищезазначені податкові накладні позивач включив відображені в них суми ПДВ до складу податкового кредиту у червні 2011р. на суму 608212,46грн., що відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Поряд з цим, висновки відповідача в акті перевірки обґрунтовані встановленням відповідачем необґрунтованого включення до складу податкового кредиту за червень 2011р. вказаної суми на підставі зазначених податкових накладних, оскільки операції із ТОВ “Данкан” не спричинили реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними.

Такі твердження відповідача суд вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за порушення законодавства допущеного іншими юридичними особами, на суб’єктів господарювання не покладається обов’язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Крім того, суд вважає необхідне зазначити наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів встановлені ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано документів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Крім того, з метою встановлення факту здійснення господарських операцій, формування податкового кредиту з податку на додану вартість суд з’ясував, що на виконання Договору № 12/08-РС від 03.07.2009р. між позивачем та ТОВ “Данкан” був підписаний акт здачі - прийомки робіт (надання послуг) за червень квітень 2011р. № ДД-0000093 від 23.06.2011р. (а.с.44), відповідно до якого вартість наданих послуг складала без ПДВ 3022900,53грн., ПДВ 604580,11грн.

Підпунктом 14.1.183 п.14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.

У судовому засіданні 10.01.2011р. судом допитані в якості свідків: ОСОБА_2, ОСОБА_3, які попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від надання показань з непередбачених законом підстав, які пояснили, що у червні 2011 року працювали: начальником автостанції та бухгалтером автостанції відповідно. Також пояснили, що отримують заробітну платню, виконують роботу згідно посадових інструкцій. Трудові відносини оформлені з ТОВ Завод №378, що також підтверджується трудовими книжками, трудовими договорами.

Під час розгляду справи судом встановлено, що на час формування податкового кредиту по операціям з ТОВ “Данкан” за червень 2011р., позивачем не тільки отриманий товар, послуги, але й сплачена їх вартість, що підтверджується виписками банку, які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, зміст правочинів з постачальником ТОВ “Данкан” не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір поставки укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ТОВ “Данкан” свої обов'язки за договірними зобов'язаннями виконали в повному обсязі.

Наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №984, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за N34/18772 затверджений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі Порядок).

Пунктом 1 розділу 1 порядку встановлено, що порядок розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами (далі - платники податків).

Пунктом 3 розділу 1 порядку встановлено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктами 4 - 6 розділу 1 порядку встановлено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності правочину, при цьому акт перевірки взагалі не містить жодних даних про укладені між позивачем та контрагентом договори та їх оцінку.

Вказане свідчить про те, що відповідач зробив висновки про нікчемність правочину без фактичного дослідження договорів або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Суд критично оцінює посилання відповідача в акті перевірки на обґрунтування встановлених порушень формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на акт перевірки ТОВ «Данкан», складений працівниками ДПІ, оскільки між цими обставинами та встановленими діючим законодавством підставами для формування податкового кредиту з ПДВ немає причинного зв’язку, оскільки такий факт не може прямо вказувати на відсутність господарських операцій.

Необхідно також врахувати, що чинним законодавством позивач не зобов'язаний і не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по операціях, правильність декларування та сплати ним податків, а також наміри контрагентів щодо здійснення діяльності.

Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обов’язок здійснювати при отриманні податкових накладних, та включенні на їх підставі сум ПДВ до податкового кредиту, контроль за наданням контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, наявність або відсутність включення контрагентами сум ПДВ до податкових зобов’язань, а також контролю за фактичним перерахуванням сум податку до бюджету. Невиконання продавцем – платником ПДВ своїх зобов'язань по сплаті ПДВ до бюджету, неподача податкової звітності або невірного відображення в ній показників, не є підставою для позбавлення покупця – платника ПДВ права на включення до складу податкового кредиту ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з придбанням послуг у платника податку на підставі належним чином оформленої податкової накладної, якщо покупець виконав всі передбачені законом умови і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків платником податків, отримання ним товару, керуючись зазначеними вище положеннями ст. 198 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за червень 2011 року суми ПДВ у розмірі 608212,46грн., сплачені ТОВ “Данкан” у вартості послуг, товару.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 608212грн., то й відсутні і підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 грн.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача зроблених в акті перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства, в зв’язку з чим прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення – рішення є №0000774102 від 03.10.2011р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено та підписано 10.02.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення – рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим №0000774102 від 03.10.2011р. про збільшення Відкритому акціонерному товариству “Кримавтотранс”суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 608212,00 грн. основного платежу та нарахування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Кримавтотранс” 3,40грн. судових витрат.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                         Маргарітов М.В.