Постанова № 22076382, 23.03.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.03.2012 р. справа №31/5009/7187/11

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Склярук О.І. та Татенка В.М., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Центр, ЛТД Ко»на рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.12 року у справі №31/5009/7187/11 (суддя Хуторний В.М.) за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Центр, ЛТД Ко» (представник ОСОБА_1, довіреність №1 від 03.01.12) до відповідача приватного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (представник ОСОБА_2, довіреність від 29.08.11), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Макфорд» (представник до судового засідання не зявився) про:

ьвизнання недійсним договору поруки №7.4-56/П-1, укладеного між закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»і товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Центр, ЛТД Ко»23.11.2007 року в частині його укладення строком понад 01.08.2009 року;

ьвизнання недійсними додаткові угоди №1 від 14.03.2008 року і №2 від 22.05.2009 року до договору поруки №7.4-56/П-1, укладеного між закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»і товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Центр, ЛТД Ко»23.11.2007 року в частині їх укладення строком понад 01.08.2009 року;

ьвизнання припиненим з 02.08.2009 року договір поруки №7.4-56/П-1, укладеного між закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»і товариством з обмеженою відповідальністю «Віва Центр, ЛТД Ко»23.11.2007 року,

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Запорізької області 04.01.12 року прийнято рішення у справі №31/5009/7187/11, згідно якого вирішено відмовити у задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Центр, ЛТД Ко»(далі Товариство) до приватного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»(далі Банк) про визнання частково недійсним і припиненим договору поруки №7.4-56/П-1 від 23.11.2007 року.

Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 10.01.12 року.

Рішення суду обґрунтоване ч.1 ст.215, ч.2 ст.203, ст.217, ч.1 ст.559, ст.627 Цивільного кодексу України та пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема тим, що порука припиняється з припиненням основного зобовязання, яке вона забезпечує та наявністю у директора Товариства необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення договору поруки та додаткових угод до нього.

Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Запорізької області у справі №31/5009/7187/11, заперечуючи висновки, встановлені рішенням суду, вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, Товариство звернулося з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.2012 року у справі №31/5009/7187/11, обґрунтовуючи її тим, що згідно протоколу зборів учасників Товариства від 01.02.2008 року, директору ОСОБА_3 були надані повноваження на укладення від імені Товариства додаткові угоди до договору фінансової поруки строком на півтора роки. Таким чином, за твердженнями позивача, строк дії договору поруки повинен був продовжитися до 01.08.2009 року.

Позивач зауважив, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки фактам, які встановлені рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 25.03.2010 року по справі №2-1355/2010 рік, щодо перевищення повноважень директора Товариства при укладенні оспорюваних правочинів.

Заявник апеляційної скарги також зазначив, що у звязку із відсутністю у директора Товариства необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні спірних правочинів, договір поруки є припиненим з 02.08.2009 року.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.2012 року у справі №31/5009/7187/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

В судовому засіданні заявник апеляційної скарги Товариство підтримало заявлені в ній вимоги, Банк заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених раніше у письмовому відзиві. Представник третьої особи до судового засідання не зявився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобовязання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно положень п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 ГК України також унормовано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В світлі положень ч.1 ст.626, ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обовязковим для виконання сторонами.

За результатом дослідження матеріалів справи, судовою колегією встановлено, що 23.11.2007 року між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю «Макфорд»(далі Позичальник) було укладено кредитний договір №7.4-56 від 23.11.2007 року (а.с.а.с.15-24) (далі Кредитний договір), за умовами якого (з урахуванням внесених сторонами змін) Банк зобовязався надати Позичальнику кредит у розмірі, еквівалентному 14207364, 57 грн., а Позичальник зобовязався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути його банку не пізніше 22.06.2009 року.

Одночасно для належного виконання зобовязань, статтею 546 Цивільного кодексу України передбачені такі види забезпечення виконання зобовязання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником (ч.1 ст.553 ЦК України).

В свою чергу, здійснивши аналіз вищевказаних норм матеріального права та дослідивши наявний в матеріалах справи договір поруки, з якого виникли цивільні права та обовязки Товариства (поручитель) та Банку (кредитор), суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про забезпечення зобовязання (порука) та підпадає під правове регулювання §1 та §3 глави 49 ЦК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення виконання зобовязань Позичальником перед Банком за Кредитним договором, між позивачем та відповідачем укладено договір поруки №7.4-56/П-1 від 23.11.2007 року (а.с.а.с.12-13) (далі Договір поруки), відповідно до якого, Товариство зобовязалося перед Банком відповідати за виконання Позичальником зобовязань, що випливають з Кредитного договору.

Поряд з тим, укладенню Договору поруки передували збори учасників Товариства проведені 10.10.2007 року, на яких було прийнято рішення виступити фінансовим поручителем за Позичальника при укладенні останнім з Банком кредитного договору на мультивалютну кредитну лінію з лімітом 12000000 грн. строком на 1,5 роки за ставкою 14,5% річних в гривні та 11,3% річних в доларах США, зі сплатою інших, погоджених з банком комісій і платежів, також прийнято рішення уповноважити директора Товариства ОСОБА_3 на укладення від імені Товариства відповідних договорів з банком (а.с.27).

11.02.2008 року зборами Товариства також було прийнято рішення виступати фінансовим поручителем за Позичальника при укладенні останнім з Банком кредитного договору на мультивалютну кредитну лінію з лімітом 15000000 грн. строком на 1,5 роки за ставкою 14,5% річних в гривні та 11,3% річних в доларах США, зі сплатою інших, погоджених з банком комісій і платежів, також прийнято рішення уповноважити директора Товариства ОСОБА_3 на укладення від імені Товариства відповідних договорів з банком (а.с.28).

Відповідно до вищевказаного рішення позивача, 14.03.2008 року між Товариством (в особі директора ОСОБА_3) та Банком було укладено додаткову угоду №1 до Договору поруки (а.с.13), яка згідно п.2.2 набирає чинності з моменту її підписання та діє протягом строку дії Договору поруки.

22.05.2009 року зборами Товариства було прийнято рішення про укладення з Банком додаткової угоди до Договору поруки, в забезпечення змінених зобовязань Позичальника за Кредитним договором (а.с.а.с.23-24), зокрема, надання кредиту в доларах США у розмірі, еквівалентному 14207364, 57 грн. зі строком дії кредитного договору до 22.06.2009 року. (а.с.29).

На виконання означеного рішення, директором Куліш Анатолієм Кузьмичем від імені Товариства було підписано додаткову угоду №2 до Договору поруки (а.с.14), яка відповідно до п.2.2 набрала чинності з моменту її підписання та є чинною протягом строку дії Договору поруки.

В світлі ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Стаття 237 ЦК України визначає, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч.1 ст.238 ЦК України).

В силу статті 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє.

Змістом частини 1 статті 559 ЦК України унормовано, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Здійснивши правовий аналіз спірних правовідносин, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки частково недійсним та наявності у директора Товариства необхідного обсягу цивільної дієздатності, з врахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір було укладено сторонами згідно з рішенням учасників Товариства прийнятим на загальних зборах 10 жовтня 2007 року.

Згідно протоколу яким оформлено результати означених зборів учасників Товариства було вирішено, по-перше, виступити фінансовим поручителем за Позичальника при укладенні останнім з Банком Кредитного договору та по-друге, наділити (та підтвердити повноваження) директора ОСОБА_3 повноваженнями на підписання від імені Товариства відповідних договорів з Банком.

Частиною 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обставини.

Разом з цим, колегією приймається до уваги той факт, що відповідно до пункту 5.7 Статуту Товариства (а.с.а.с.50-55), директор товариства укладає угоди (контракти) та згоди, здійснює облік та внутрішній контроль за господарською діяльністю Товариства. Директор має право, зокрема, діяти від імені Товариства, представляти його інтереси в усіх установах, підприємствах, організаціях як в Україні так і за її межами.

Отже, приймаючи на загальних зборах вказане рішення, позивач погодився виступати фінансовим поручителем Позичальника за Кредитним договором, який відповідно до п.14.5 діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобовязань за цим договором в повному обсязі та уповноважив директора ОСОБА_3 на підписання від імені Товариства відповідних договорів з Банком, що цілком узгоджується з приписами ст.237 ЦК України та спростовує доводи позивача відносно відсутності у директора необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладення оспорюваних правочинів.

Поряд з тим, уклавши Договір поруки, його сторони також дійшли згоди, що порука за цим договором припиняється з припиненням зобовязання боржника перед кредитором, що випливають з Кредитного договору (п.6.1 Договору поруки).

За вказаних обставин, апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду, що рішення зборів учасників позивача, оформлені відповідними протоколами, не встановлювали обмежувального строку дії Договору поруки, оскільки лише визначали строки надання кредитної лінії, яка буде забезпечуватись спірним правочином.

Окрім того, враховуючи правову природу договору поруки, останній передусім покликаний забезпечувати виконання основного зобовязання, що відповідно зумовлює необхідність його дії до повного виконання боржником забезпеченого порукою зобовязання, адже в іншому випадку порука, як вид забезпечення виконання зобовязання втрачає свій сенс. На переконання суду, саме з урахуванням означених особливостей договору поруки, законодавець частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України встановив, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання.

Колегія апеляційного господарського суду також зазначає, що в світлі ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Водночас, ч.2 ст.215 ЦК України унормовано, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

З огляду на зазначене, встановлення у Договорі поруки строку дії відмінного від строку дії Кредитного договору, суперечило б приписам ч.1 ст.559 ЦК України, що в свою чергу відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України надавало би підстави вважати такий правочин нікчемним.

Наразі, викладена правова позиція суду вказує на безпідставність тверджень позивача щодо припинення Договору поруки з 02.08.2009 року, адже на час розгляду справи Позичальник не виконав всіх боргових зобовязань за Кредитним договором, що зокрема підтверджується ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.10.2011 року у справі №26/5009/5610/11 (а.с.а.с.60-61) та не спростовано позивачем в порядку ст.33 ГПК України.

Колегія відхиляє доводи апеляційної скарги щодо преюдиціального значення в межах розглядуваної справи фактів встановлених рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя від 25.03.2010 року у справі №2-1355/2010 (а.с.31), оскільки, як вірно зазначено судом попередньої інстанції, означений судовий акт стосується законності притягнення директора Товариства ОСОБА_3 до відповідальності за порушення трудової дисципліни згідно рішення загальних зборів від 05.03.2010 року та не впливає на оцінку господарським судом недійсності оспорюваних правочинів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 04.01.12 року у справі №31/5009/7187/11 підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і обєктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Віва Центр, ЛТД Ко» на рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.12 року у справі №31/5009/7187/11.

Рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.12 року у справі №31/5009/7187/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Є.Мєзєнцев

Суддя О.Склярук

Суддя В.Татенко

Надруковано: 6 прим.

1 позивачу

1 відповідачам

1 третій особі

1 у справу

1 господарському суду Запорізької області

1 Донецькому апеляційному господарському суду