Ухвала суду № 22053489, 21.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 р.Справа № 2а-13659/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Філатова Ю.М.

Суддів: Водолажської Н.С. , Подобайло З.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011р. по справі№2а-13659/11/2070

за позовом Приватного підприємства "Техком"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство «Техком», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача № 000300070 від 05 серпня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011р. по справі №2а-13659/11/2070 вимоги позивача були задоволені. Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова від 05.08.2011 року №000300070.

Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011р. по справі №2а-13659/11/2070 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.

Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши суддю доповідача колегія суддів встановила, що 25.07.2011 року ДПІ в Комінтернівському районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Техком» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період листопад, грудень 2010 року, січень 2011 року, за результатами якої складений акт від 25.07.2011 року за№ 1224/07-010-31632887 (а.с. 5-18, т.1).

Відповідно до висновків даного акту перевірки, відповідачем встановлено, що ТОВ «Техком» допущено, порушення: п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР; п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР; п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР; п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ; ст.. 215 ЦК України від 16.01.2003 року №435-ІУ, ч. 1 ст. 216 ЦК від 16.01.2003 року № 435-ІУ; ст.. 228 ЦК України від 16.01.2003 року № 435-1V. ПП «Техком» завищено податковий кредит в деклараціях з ПДВ за періоди листопад 2010 року у сумі 25181 грн. грудень 2010 року у сумі 31345 грн. січень 2011 року в сумі 30443 грн., що призвело до збільшення позитивного значення за відповідні періоди.

На підставі акту перевірки від 25.07.2011 року за № 1224/07-010-31632887 контролюючим органом було винесено податкове повідомлення - рішення: № 0000300070 від 05 серпня 201 року, відповідно до якого визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 86969 грн. - за основним платежем та 14132,50 грн. - за штрафними санкціями.

Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення - рішення слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем з ПП «Сканто». При цьому відповідач послався на те, що ХОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ПП «Сканто» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість за період з 21.12.2009 року по 31.01.2011 року. За результатами перевірки встановлено що ПП «Сканто» вчинені порушення ч. 1, ст.. 203,215, п.1 ст. 216, ст. 228 УК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним по причинах здійснених з ПП «Сканто» з покупцем ПП «Техком» на суму ПДА 25181,39 грн., яка відображена в декларації з ПДВ за листопад 2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Сканто» (постачальник) і ПП «Техком» (покупець) укладено договір на поставку товарів № 11/10-08 від 01.11.2010 року (а.с. 69, т. 1). Пунктом 1.1 зазначеного договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити а покупець прийняти та оплатити товари зазначені в пункті 1.2 даного договору Пунктом 1.2 договору визначено, що найменування та кількість товару який належить до поставки , визначається накладними та рахунками - фактурами, які є невід'ємною частиною даного договору, пунктом З договору зазначено, що розрахунки за поставлені товари здійснюються шляхом перерахунку коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника який зазначений у даному договорі не пізніше 30 днів з моменту відвантаження.

На підтвердження фактичного виконання даного договору ПП «Техком» надано до суду акти сдачі - приймання виконаних робіт за листопад 2010 року, загальна вартість робіт, заначена в акті складає 4000,00 грн., без ПДВ, за грудень 2010 року, загальна вартість робіт, заначена в акті складає 4000,00 грн., без ПДВ за січень 2011 року, загальна вартість робіт, заначена в акті складає 4000,00 грн., без ПДВ (а.с. 78, 83, 88 т. 1.)

Фактична сплата за отримані товарно-матеріальні цінності підтверджуються платіжними дорученнями (а.с. 173-202, т.1).

На вказану в актах здачі - приймання виконаних робіт суму вартості ПП «Сканто» виписані податкові накладні.

Окрім того, позивачем на підтвердження фактичного виконання умов договору з контрагентом, надано товаро-транспортні накладні.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент складання податкових накладних під час здійснення господарський операцій позивач та його контрагент були платниками ПДВ, зареєстрованими в порядку передбаченому ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”, та мали відповідні свідоцтва платника ПДВ.

Виходячи з приписів пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

За змістом підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної № 166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 166 зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податку на додану вартість, яка була включена до складу податкового кредиту підтверджена відповідними податковими накладними. Податкові накладні, надані позивачем, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідачем фактів включення позивачем до податкового кредиту з ПДВ неналежно складених податкових накладних, які були складені особами, що не мають статусу платників ПДВ, не виявлено.

Отже позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентами, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності та і в подальшому.

Посилання відповідача на те, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, не узгоджується з приписами вимог податкового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Колегія суддів зазначає, що платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. При цьому відповідальність стосується кожного платника податку окремо і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ у звязку з отриманням товару, при наявності порушень, допущених одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, такі порушення за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків, за умови, що така особа зареєстрована платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Щодо висновки відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ. зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Судом встановлено, що спірні правочини податковою інспекцією в судовому порядку не оскаржувались.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, відсутності витрат позивача у спірних правовідносинах, наявність взаємоповязаності позивача та його контрагента, відсутності використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, фактичної відсутності товару або неможливості проведення господарських операцій з поставки товару з урахуванням просторових, часових, економічних чинників, несумісності товару з напрямом господарської діяльності платника податків, наявності збиткового фінансового результату, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність вказаного правочину або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

За таких обставин відповідач не надав належних доказів правомірності висновків акту перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факт вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження при судовому розгляді справи.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2011р. по справі№2а-13659/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддяФілатов Ю.М.

Судді Водолажська Н.С. Подобайло З.Г.