Ухвала суду № 22053441, 13.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2012 р.Справа № 2а-9846/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011р. по справі№2а-9846/11/2070

за позовом ТОВ "Контракт-Енерго"

до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011 р. адміністративний позов ТОВ "Контракт-Енерго" задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова № 0000081540/0 від 23.03.2011 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, подано апеляційну скаргу, вважає, що судом порушено норми процесуального і матеріального права та просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011р., прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

ТОВ "Контракт-Енерго" вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011р. прийнята без порушень норм процесуального чи матеріального права , є законною та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу згідно п.2 ч.1 ст.197 КАС України в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того , що висновок ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова про порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997 року №168/97- ВР ( із змінами і доповненнями ), п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.1997 року за №233/2037 суперечить обставинам справи,тому оскаржуване податкове повідомлення рішення є протиправними і підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Комінтернівському районі міста Харкова проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності, повноти, своєчасності нарахування податку на додану вартість за вересень 2010 року, за результатами якої складено акт № 162/15-409/25461742 від 18.02.2011р.

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997 року №168/97- ВР ( із змінами і доповненнями ), п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.1997 року за №233/2037 було безпідставно віднесено до суми податкового кредиту - 833333,34 грн. у вересні 2010 року.

На підставі акту перевірки керівником ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова прийнято оскаржуване податкове повідомлення рішення № № 0000081540/0 від 23.03.2011 року про визначення податкового зобов'язання ТОВ “Контракт-Енерго”з податку на додану вартість в сумі 1041666,67 грн., у тому числі 833333,34 грн. за основним платежем та 208333,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

З матеріалів справи вбачається, що фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобовязання та застосування штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок ДПІ про нікчемність правочинів, укладених ТОВ “Контракт-Енерго”з ТОВ “Агроімпекс-Україна”, які зроблені на підставі відомостей, викладених ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова , в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності ТОВ “Агроімпекс-Україна” , реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Перевіркою ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова зазначено, що правочини вчинені ТОВ „Агроімпекс - Україна" у перевіряємому періоді з постачальником товару ТОВ “Надежда” має ознаки нікчемності згідно акту перевірки Нововодолазької МДПІ від 19.11.2010 року № 22474/18-0-12/36035902, через те за результатом перевірки згідно п. 1, п. 5, ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626 ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено нікчемні правочини між ТОВ "Агроімпекс - Україна" та контрагентами - покупцями, в тому числі з покупцем товару - ТОВ “Контракт-Енерго”.

Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97ВР (далі Закон №168/97-ВР) визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”).

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з пп.7.2.3 п. 7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку, як встановлено пп 7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України від 03.04.1997, № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Згідно вимог підпункту 7.2.4 п.7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обовязковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті передбачено, що про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Пунктом 9.2 ст.9 Закону № 168/97 ВР визначено, що будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до н.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що між ТОВ “Контракт-Енерго” з ТОВ “Агроімпекс- Україна”укладено договори поставки товару № 998 від 01.07.2010 року, № 1050 від 01.08.2010 року.

На виконання договору від ТОВ “Агроімпекс- Україна” позивачем отримано від контрагента за поставлений товар наступні податкові накладні: №152 від 02.08.2010р. на загальну суму 2 500 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 416 666, 67 грн., №153 від 05.08.2010 року на загальну суму 2 500 000,00 грн., у т.ч. ПДВ- 416 666, 67 грн. та видаткові накладні: №152 від 02.08.2010 року на загальну суму 2 500 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 416 666, 67 грн., № 153 від 05.08.2010 року на загальну суму 2 500 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 416 666, 67 грн., суми по яким включено платником до складу податкового кредиту, мають всі обов'язкові реквізити, визначені п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Розрахунки за отриманий товар проведено у вексельній формі, що підтверджується актом прийому - передачі простого векселя на загальну суму 5 000 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що поставлені ТОВ “Агроімпекс- Україна” товар по договорам 998 від 01.07.2010 року, № 1050 від 01.08.2010 року, придбані позивачем з метою їх подальшої реалізації ТОВ «Сом- Сервіс», ТОВ УРСП «Шлях» та ДП «Хімінвест», що підтверджується договорами купівлі-продажу , податковими та видатковими накладними (а.с. 65-169).

Тобто, факт здійснення господарської операції по поставці товару ТОВ “Агроімпекс- Україна” позивачу та намір позивача використати у господарській діяльності підтверджуються вищенаведеними доказами.

З матеріалів справи вбачається , що отриманий товар від ТОВ “Агроімпекс- Україна” позивачем зберігався в орендованому приміщенні на підставі договору № 55-б/10 від 030.01.2010року.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивач діяв в межах вимог чинного законодавства, а тому висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п. 7.2.6, п. 7.4.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є безпідставними.

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладені між позивачем та ТОВ “Агроімпекс- Україна” правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ТОВ “Агроімпекс- Україна” не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано сторонами , що суми сплаченого податку з придбання товару позивачем підтверджено податковою накладною, а тому підлягає включенню до складу податкового кредиту.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту, застосування до нього штрафних санкцій є неправомірним.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Висновки податківців, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що вимоги позивача про скасування податкового повідомлення - рішеня № 0000081540/0 від 23.03.2011 року правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, а заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2011р. по справі№2а-9846/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Подобайло З.Г.

Судді(підпис)

(підпис)Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.