Постанова № 22049318, 26.01.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2012 р. Справа № 2а-12105/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.,

представників сторін: позивача - Мосіюк О.В., відповідача - Жданової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2011р. по справі№2а-12105/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанський миловар» (далі по тексту ТОВ «Слобожанський миловар») звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі по тексту СДПІ ВПП у м. Харкові, відповідач), в якому просив суд скасувати повністю податкові повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 18.05.2011 року № 0000160844 про донарахування податку на додану вартість у сумі 5333,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1333,25 грн.; від 18.05.2011 року № 0000140844 про донарахування податку на прибуток у сумі 15979,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3994,75 грн.; від 18.05.2011 року № 0000150844 про зменшення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 6779,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1694,75 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 року по справі № 2-а-12105/11/2070 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 18.05.2011 року №0000140844 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 2762,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 690,50 грн.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові від 18.05.2011 року №0000150844 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2210,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 552,50 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 року по справі № 2-а-12105/11/2070 в частині задоволення адміністративного позову; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ “Слобожанський миловар” відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм ст.129 Конституції України, ст.203, п.2 ст.215, ч.1 ст.216, ч.ч.1, 2 ст.228 Цивільного кодексу України, пп.3.3.1 п.3.3 ст.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.8.7.1 п.8.7, пп.8.2.2 п.8.2, пп.8.3.1, пп.8.3.2 п.8.3, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.ст.69, 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Посилаючись на матеріали перевірок контрагентів позивача ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія Істсервіс», стверджує про нікчемність правочинів між ТОВ «Слобожанський миловар» та вказаними контрагентами, як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків та порушують публічний порядок. Вказує на відсутність у ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія Істсервіс» власних або орендованих приміщень, основних фондів, транспортних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності; відсутність ТОВ «Компанія «Істсервіс» за юридичною адресою; виконання підписів від імені директора ТОВ «Компанія «Істерсвіс» ОСОБА_3 у договорі іншою особою. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про безтоварність здійснених вказаними підприємствами господарських операцій. Враховуючи викладене, вважає повністю правомірними податкові повідомлення-рішення № СДПІ ВПП у м. Харкові від 18.05.2011 року № 0000140844, № 0000150844, № 00160844 та не вбачає підстав для їх скасування.

Позивач, не погодившись з постановою суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.05.2011 року № 0000160844, а також податкових повідомлень-рішень від 18.05.2011 року №0000140844 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 13217,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 3304,25 грн., №0000150844 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 4569,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 1142,25 грн., подав апеляційну скаргу, в які просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 року по справі № 2-а-12105/11/2070 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ТОВ “Слобожанський миловар” повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення при прийняті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права (пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України, ч.5 ст.203, ст.204, ч.1 ст.216, ст.ст.228, 234 Цивільного кодексу України, пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.159, п.3 ч.1 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України). Стверджує, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Венттехсервіс», належним чином підтвердженим первинними документами та податковими накладними. Зазначив, що в ході перевірки не виявлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам вчинення господарських операцій. За таких обставин, вважає висновок СДПІ ВПП у м. Харкові про нікчемність правочину між ТОВ «Слобожанський миловар» та ТОВ «Венттехсервіс» необгрунтованим, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - такими, що підлягають скасуванню в повному обсязі.

Від ТОВ “Слобожанський миловар» надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу СДПІ ВПП у м. Харкові, в яких позивач стверджує про те, що вимоги апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими, просить суд апеляційної інстанції залишити їх без задоволення.

Також від відповідача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача, в яких СДПІ ВПП у м. Харкові просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову без змін.

В судовому засіданні представники позивача та відповідача підтримали вимоги своїх апеляційних скарг з підстав та мотивів, викладених в останніх, а також заперечення на апеляційні скарги, просили суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача, перевіривши в межах апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Слобожанський миловар» підлягає задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги СДПІ ВПП у м. Харкові слід відмовити, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Слобожанський Миловар» є діючою юридичною особою, правонаступником Дочірнього підприємства «Слобожанський миловар», зареєстрованого 04.05.1999 року Харківською районною державною адміністрацією (довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА №426225) (т.1, а.с.55).

ТОВ «Слобожанський миловар» перебуває на обліку Спеціалізованої державної одаткової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові та є платником податку на додану вартість.

В період з 28.04.2011 р. по 29.04.2011 р. фахівцями СДПІ ВПП у м. Харкові було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Слобожанський миловар» (код ЄДРПОУ 30357250) з питань дотримання вимог податкового аконодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 31.12.2010 року.

Про результати перевірки складено акт №1263/44-016/30357250 від 04.05.2011 року, яким зафіксовано порушення п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.7.1 п. 8.7, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.3.1, пп.8.3.2 п. 8.3, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р., із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток у загальній сумі 15979,00 грн., в у числі у 1 кварталі 2009 року у сумі 463,00 грн., у 2 кварталі 2009 року у сумі 1768,00 грн., у 3 кварталі 2009 року у сумі 1854,00 грн., у 4 кварталі 2009 року у сумі 2128,00 грн., у 1 кварталі 2010 у у сумі 3658,00 грн., у 2 кварталі 2010 року у сумі 1673,00 грн., у 3 кварталі 2010 року у сумі 3,00 грн., у 4 кварталі 2010 у сумі 292,00 грн.; та п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, із змінами та овненнями, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, на загальну суму 6779,00 грн., в тому числі за березень 2009 року на суму 44,00 грн., за квітень 2009 року на суму 326,00 грн., за липень 2009 року на суму 516,00 грн., за серпень 2009 року на суму 1314,00 грн., за листопад 2009 року на суму 777,00 грн., за грудень 2009 року на 538,00 грн., за січень 2010 року на суму 388,00 грн., за серпень 2010 грн., за вересень 2010 року на суму 415,00 грн., за жовтень 2010 року на суму 1173,00 грн., та занижено податок на додану вартість на суму 5333,00 грн., в тому числі за травень 2010 року на суму 4899,00 грн., за червень 2010 року на суму 434,00 грн. (т.1, а.с. 8-48).

На підставі вказаних висноків акту перевірки 18.05.2011 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000160844 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 6666,25 грн. (у тому числі за основним платежем - 5333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1333,25 грн.; № 0000140844 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальні сумі - 19973,75 грн. (у тому числі за основним платежем - 15979,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3994,75 грн.); № 0000150844 про зменшення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 6779,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1694,75 грн. (т.1, а.с.49-54).

Позивач, не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ ВПП у м. Харкові від 18.05.2011 року №0000140844 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 2762,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 690,50 грн., а також №0000150844 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 2210,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 552,50 грн., суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості товарів, придбаних у ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс» та до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 2210,000 грн., сплачену в ціні товарів, придбаних у вказаних контрагентів, по реальним господарським операціям, належним чином підтвердженим первинними документами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, підставою для висновку відповідача про заниження позивачем податку на прибуток у загальній сумі 15979,00 грн., заниження податку на додану вартість на суму 5333,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 6779,00 грн. стало твердження про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «Слобожанський миловар» та його контрагентами ТОВ «Венттехсервіс», ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс».

При цьому, стверджуючи про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Ітер», ТОВ «Компанія «Істсервіс», відповідач послався на відсутність у ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія Істсервіс» власних або орендованих приміщень, основних фондів, транспортних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності; відсутність ТОВ «Компанія «Істсервіс» за юридичною адресою; виконання підписів від імені директора ТОВ «Компанія «Істерсвіс» ОСОБА_3 у договорі іншою особою, що, на думку відповідача, свідчить про безтоварність здійснених вказаними підприємствами господарських операцій.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів вважає такі твердження відповідача хибними та такими, що не є підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачем були придбані ТМЦ у ТОВ «Ітер», а саме техпластина ТМКЩ 12 мм в кількості 30 шт. на загальну суму 267,00 грн. (у тому числі ПДВ 44,50 грн.) та рукав DS-2 d=T3x6 18 bar в кількості 20 пог.м на загальну суму 1954,80 грн. (у тому числі ПДВ 325,80 грн.), що підтверджується видатковими накладними №27 від 02.02.2009 року та №176 від 31.03.2009 року.

ТМЦ отримав ОСОБА_4 за довіреностями №69 від 28.01.2009 року та №330 від 27.03.2009 року (т.1, а.с.148-149).

Позивач здійснив оплату ТМЦ у повному обсязі, що підтверджується випискою з банківського рахунку та платіжними дорученнями № 1132 від 27.03.2009 року та № 452 від 15.04.2011 року (т.1, а.с.153-155).

Позивачу були надані від ТОВ «Ітер» податкові накладні №20201 від 02.02.2009 року на загальну суму 267,00 грн. (у тому числі ПДВ 44,50 грн.) та №92703020 від 27.03.2009 року на загальну суму 1954,80 грн. (у тому числі ПДВ 325,80 грн.) (т.1, а.с. 150-151).

На підставі зазначених податкових накладних позивачем до складу податкового кредиту були включені відповідні суми податку на додану вартість.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.01.2010 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Компанія Істсервіс» (Продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 2881, відповідно до умов якого позивачем придбано у ТОВ «Компанія Істсервіс» скотч прозорий (т.1, а.с. 156-158).

Продавцем було виписано позивачеві видаткові накладні №КИ0/0003147 від 27.07.2010 року на загальну суму 4002,00 грн. (у тому числі ПДВ - 667,00 грн.); №КИ0/0004827 від 13.09.2010 року на загальну суму 7038,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1173,00 грн.); №КИ0/0008316 від 06.12.2010 року на загальну суму 7452,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1242,00 грн.) (т.1, а.с.159-161).

Придбаний товар був отриманий ОСОБА_5 на підставі довіреності №1773 від 06.12.2010 року, що підтверджується наданою до матеріалів справи копією книги довіреностей, виданих ТОВ «Слобожанський миловар» (т.1, а.с.167-168).

Позивачем товар оплачено в повному обсязі в безготівковій формі, що підтверджується випискою з рахунку та платіжними дорученнями № 4893 від 23.12.2010 року, № 2911 від 13.08.2010 року та № 3631 від 06.10.2010 року (т.1, а.с.166, 169-171).

ТОВ «Компанія Істсервіс» були виписані та надані позивачу податкові накладні №3147 від 27.07.2010 року на загальну суму 4002,00 грн. (у тому числі ПДВ - 667,00 грн.); №4827 від 13.09.2010 року на загальну суму 7038,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1173,00 грн.); №8316 від 8316 від 06.12.2010 року на загальну суму 7452,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1242,00 грн.) (т.1, а.с.162-164).

Колегія суддів зазначає, що вищезазначені документи, які були оформлені за результатами господарських операцій ТОВ «Слобожанський миловар» з ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія Істсервіс», відповідають вимогам ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне враження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб, а також містять відбиток печатки як продавців, так і постачальників.

Придбані у ТОВ «Ітер» та ТОВ «Істсервіс» товари були використані у господарській діяльності позивача, а сааме, ТМЦ отримані від ТОВ «Ітер» використані у технологічному обслуговуванні миловарного заводу, а отриманий від ТОВ «Компанія Істсервіс» скотч використаний для пакування виробленого заводом мила.

На підтвердження факту використання у межах господарської діяльності придбаного товару від ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія Істсервіс» позивачем надано до суду акт використання та акт списання рукава DS-2 d=13x6 18 bar в кількості 20 пог.м від 17.06.2009 року; акт використання та акт списання техпластини ТМКЩ 12 мм в кількості 30 шт. (т.2, а.с.65-68); вимоги на скотч, норми витрати скотчу та звіт про виробництво промислової продукції за 2010 рік (т.2, а.с.136-182).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що придбання, оприбуткування та використання у власній господарській діяльності товарів (скотчу прозорого, техпластини ТМКЩ 12 мм та рукава DS-2 d=13X6 18 bar), придбаних у ТОВ “Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс», підтверджено належними первинними документами, в тому числі документами щодо фактичного використання товару, а відтак, висновок відповідача про те, що правочин між позивачем та вказаними контрагентами не направлений на реальне настання правових наслідків, є таким, що суперечить встановленим у справі фактичним обставинам.

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті від 04.05.2011 року № 1263/44-016/30357250 судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочину за договорами поставки між ТОВ «Слобожанський миловар» та ТОВ «Ітер», ТОВ «Компанія «Істсервіс», колегія суддів також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати та податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Колегія суддів зазначає, що в основу висновків відповідача про порушення ТОВ “Слобожанський миловар» вимог податкового законодавства покладено висновки актів ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 09.03.2011 р. № 603/23-05/36988381 та ДПІ у Київському районі м. Харкова від 09.03.2011 р. № 714/23-3/33122033 (т.1, а.с. 180-186, 214-230) за результатами документальних невиїзних перевірок ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс» з питань правильності визначення податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 31.01.20111 року, які надійшли на адресу СДПІ ВПП у м. Харкові.

Слід відмітити, що акти ДПІ у Київському районі м. Харкова та ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова містять відомості про нікчемність угод ТОВ «Ітер» та ТОВ «Істсервіс» з постачальниками та покупцями за період березня-грудня 2010 року з огляду на ненадання для перевірки фінансово-господарських документів, при цьому конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки ТОВ “Істер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс» ДПІ у Київському районі м. Харкова та ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не досліджувались.

Колегія суддів зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів субєкта господарювання або необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким субєктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у звязку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження субєкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким субєктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням нікчемності всіх укладених з ним угод.

Водночас, якщо особа не виконує своїх зобовязань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру. Висування будь-яких інших умов для формування податкового кредиту, ніж ті, що прямо передбачені законом, не може вважатись правомірним.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів пункту 6 розділу І, пунктом 5.2 розділу II “Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства”, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, дані акту ДПІ у Київському районі м. Харкова від 714/23-3/33122033 від 09.03.2011 року та акту ДПІ у Дзежинському районі м. Харкова 603/23-05/36988381 від 09.03.2011 р. не є достатнім доказом порушень податкового законодавства з боку позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про незнаходження контрагента позивача ТОВ «Компанія «Істсервіс» за місцезнаходженням, оскільки відсутність його за місцезнаходженням встановлено податковою інспекцією лише 03.03.2011 року, в той час як спірні господарські операції мали місце у липні та вересні 2010 року.

Тобто, з огляду на фактичні обставини у справі, твердження відповідача про незнаходження контрагента позивача ТОВ «Компанія «Істсервіс» за юридичною адресою є помилковим та таким, що не впливає на реальність господарських операцій між ТОВ «Слобожанський миловар» та вищевказаним контрагентом.

Поряд з цим, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що незнаходження контрагента позивача за юридичною адресою, не позбавляє правового значення виписані ним первинні документи та податкові накладні по реальним господарським операціям, факт здійснення та оплати яких підтверджений документально.

Щодо посилання відповідача на висновок спеціаліста ГУМВС України в Харківській області № 80 від 09.03.2011 р. про результати дослідження підписів директора ТОВ «Компанія «Істсервіс» ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що вони не відповідають критеріям належності та допустимості, а тому не можуть бути доказами по суті даного спору з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Як вбачається з наданої до матеріалів справи копії вищевказаного висновку, останній складено за матеріалом ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, при цьому зазначено, що досліджувались договір № 4386 про визнання електронних документів від 13.05.2010 р., посилений сертифікат відкритого ключа від 13.05.2010 р., посилений сертифікат відкритого ключа від 13.05.2010 р., зразки підписів та почерку ОСОБА_3 (вільні розписка від 17.12.2010 р., розписка від 23.03.2010 р., електрофотокопія паспорту, електрофотокопія договору оренди приміщення від 19.03.2010 р.; умовно-вільні електрофотокопія пояснення від 10.02.2011 р. (т1, а.с.231).

Однак, ані з висновку експерта, ані з акту перевірки ТОВ «Компанія «Істсервіс» не вбачається зв`язку вищевказаних документів за підписом ОСОБА_3 із господарською діяльністю ТОВ «Компанія «Істсервіс» та з відносинами вказаного підприємства із ТОВ «Слобожанський миловар».

Доводи відповідача про виконання підписів від імені ОСОБА_3 в рядку «платник податків» у договорі про визнання електронних документів від 13.05.2010 р. та у сертифікатах відкритого ключа від 13.05.2010 р., іншою особою, не позбавляє правового значення видані вказаним підприємством первинні документи та податкові накладні за умови наявності на них відбитку печатки ТОВ «Компанія «Істсервіс».

Ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи відповідач не зазначив і не надав доказів щодо того, в ході яких саме дій було проведено вищевказане дослідження (дослідча перевірка, оперативно-розшукова справа, кримінальна справа тощо). Також відповідач не пояснив суду, яке рішення було прийняте за результатами проведення перевірки. Таким чином, відповідач не довів правомірність проведення дослідження підписів ОСОБА_3

З огляду на викладене, суд не може взяти ці пояснення до уваги.

Колегія суддів звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, висновок відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Ітер», ТОВ «Істесрвіс», зроблений за відсутності належних і допустимих доказів, з помилковим застосуванням норм матеріального права, а тому не може слугувати підставою для донарахування позивачеві податку на прибуток.

Слід відмітити, що оскільки спірні правовідносини щодо правильності формування позивачем податкового валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за спірний період виникли до 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), застосуванню при наданні оцінки правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень підлягають положення Закону України “Про податок на додану вартість” (далі по тексту - Закону № 168/97-ВР), Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР.

При цьому, колегія суддів відмічає, що порядок та підстави проведення перевірки, враховуючи період проведення перевірки (з 28.04.2011 року по 29.04.2011 року), регламентовано Податковим кодексом України.

Положеннями пункту 5.1. статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 28.12.1994, № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Виходячи зі змісту абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Враховуючи викладене, з огляду на встановлені обставини у справі, колегія суддів вважає, що позивачем було цілком правомірно віднесено до складу валових витрат суму в загальному розмірі 2762,00 грн. по реальним господарським операціям з придбання скотчу прозорого, техпластини ТМКЩ 12 мм та рукава DS-2 d=13X6 18 bar у ТОВ “Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс», повністю підтвердженим відповідними первинними документами, сплачену в зв`язку із придбанням товару, використаного у власній господарській діяльності.

Щодо висновку СДПІ ВПП у м. Харкові про порушення ТОВ «Слобожанський миловар» пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, по взаємовідносинам із ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс», в загальній сумі 2210,00 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податку на додану вартість 2210,00 грн. за спірними операціями придбання товару відповідно до податкових накладних, виписаних позивачу ТОВ "Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс» (т.1, а.с.150-151, 162-164) була включена позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів 2009 та 2010.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Згідно абзаців 1, 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених положень статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни товару (послуг), а також за фактом отримання товарів/послуг, що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями договорів, платіжних доручень та завіреними належним чином копіями видаткових та податкових накладних, отриманих від постачальників.

Слід зазначити, що податковим органом не доведено невідповідність виданих контрагентами позивача податкових накладних податковому законодавству України, а саме, вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаного товару.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції констатує, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ТОВ «Слобожанський миловар») права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично отриманих товарів) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що як позивач, так і його контрагенти ТОВ «Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс» зареєстровані платниками податку на додану вартість, а відтак, мають право на виписування податкових накладних.

Слід також відмітити, що податкові накладні, виписані вказаними контрагентами, оформлені у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а)бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює і податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б)залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу аткового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

З огляду на викладене, враховуючи, що господарські операції з придбання позивачем скотчу прозорого, техпластини ТМКЩ 12 мм та рукава DS-2 d=13X6 18 bar у ТОВ “Ітер» та ТОВ «Компанія «Істсервіс», повністю підтверджені відповідними первинними документами, а придбаний товар використано позивачем у власній господарській діяльності, колегія суддів вважає правомірним віднесення до складу податкового кредиту ПДВ за відносинами з вказаними контрагентами, а відтак, зменшення позивачеві бюджетного відшкодування на суму 2210,00 грн. є безпідставним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.05.2011 року № 0000160844, а також податкових повідомлень-рішень від 18.05.2011 року №0000140844 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 13217,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 3304,25 грн., №0000150844 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 4569,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 1142,25 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат вартість послуг, отриманих від ТОВ «Венттехсервіс», та зайво включено до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 9900,00 грн., сплачені в ціні вказаних послуг.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що 01.02.2009 року між позивачем (Постачальник) та ТОВ «Венттехсервіс» (Покупець) був укладений договір поставки №115/04/09, предметом якого є постачання товару (мила) (т.1., а.с.65-71).

Розділом 5 договору поставки №115/04/09 від 01.02.2009 року передбачено, що постачальник залучає Покупця для проведення передпродажної підготовки товару та надання послуг мерчандайзингу. Послуги надаються на підставі заявок Постачальника. Факт надання послуг підтверджується актом прийому - передачі наданих послуг. Оплата послуг здійснюється в наступному порядку: 2% один раз на місяць від суми відвантаженого товару. Строк дії договору до 31.12.2009 року.

Додатковою угодою № 3 від 24.12.2009 р. строк дії договору № 115/04/09 від 01.02.2009 р. продовжено до 31.12.2010 року.

01.02.2009 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Венттехсервіс» (Виконавець) був укладений договір про надання послуг №124/04/09, предметом якого є надання послуг по організації реалізації у в рамках договору поставки №115/04/09 від 01.02.2009 року через роздрібні торгові мережі Виконавця. Вид послуг, вартість та порядок проведення розрахунків, строк надання послуг передбачені п. 1.1 договору про надання послуг №124/04/09 від 01.02.2009 року (т.1, а.с.79-80).

Відповідно до п. 10.1 договору про надання послуг №124/04/09 від 01.02.2009 року строк дії договору встановлено до 31.12.2009 року.

01.02.2010 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Венттехсервіс» (Виконавець) був укладений договір про надання послуг №47/02/10, предметом якого є надання послуг по організації реалізації товару в рамках договору поставки. Перелік послуг, їх вартість, строк надання послуг зазначені в додатках №1-№5 до цього договору, які є його невід'ємною частиною (т.1, а.с. 83-88).

Відповідно до п. 9.1 договору строк дії останнього встановлено до 31.12.2010 року.

Додатковою угодою № 1 від 01.09.2010 року договір № 47/02/10 від 01.02.2010 року розірвано достроково.

Відповідно до п. 5 договору про надання послуг №124/04/09 від 01.02.2009 року та п. 4 говору про надання послуг №47/02/10 від 01.02.2010 року Виконавець надає Замовнику акт прийому - передачі наданих послуг після виконання послуг, передбачених цим договором.

Пунктом 4 договору про надання послуг №124/04/09 від 01.02.2009 року та пунктом 3 договору про надання послуг №47/02/10 від 01.02.2010 року передбачено, що оплата за цими оговорами здійснюється Замовником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з рахунку Замовника на рахунок Виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем та ТОВ «Венттехсервіс» були підписані акти здачі - прийому послуг №ВТ-РНу00000000000962 від 08.12.2009 року на загальну суму 2325,53 грн. (у тому числі ПДВ - 387,59 грн.) №ВТ-РНу00000000000910 від 13.11.2009 року на загальну суму 3229,55 грн. (у тому числі ПДВ - 538,26 грн.); №ВТ-РНу00000000000877 від 23.10.2009 року на загальну суму 4661,84 грн. (у тому числі ПДВ - 776,97 грн.); №ВТ-РНу00000000000706 від 04.09.2009 року на загальну суму 2391,12 грн. (у тому числі ПДВ - 398,52 грн.); №ВТ-РНу00000000000568 від 06.08.2009 року на загальну суму 4011,44 грн. (у тому числі ПДВ - 668,57 т.); №ВТ-РНу00000000000479 від 10.07.2009 року на загальну суму 2494,80 грн. (у тому числі ДВ - 415,80 грн.); №ВТ-РНу00000000000398 від 12.06.2009 року на загальну суму 5391,99 грн. (у тому числі ПДВ - 898,67 грн.); №ВТ-РНу00000000000427 від 22.06.2009 року на загальну суму 3095,77 грн. (у тому числі ПДВ - 515,96 грн.); №ВТ-РНу00000000000054 від 28.01.2010 року на гальну суму 3176,88 грн. (у тому числі ПДВ - 529,48 грн.); №ВТ-РНу00000000000116 від 22.02.2010 року на загальну суму 6177,20 грн. (у тому числі ПДВ - 1029,53 грн.); №ВТ-РНу00000000000181 від 18.03.2010 року на загальну суму 2206,63 грн. (у тому числі ПДВ - 367,77 грн.); №ВТ-РНу00000000000152 від 09.03.2010 року на загальну суму 6000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 1000,00 грн.); №ВТ-РНу00000000000232 від 12.04.2010 року на загальну суму 3621,79 грн. (в тому числі ПДВ - 603,63 грн.); №ВТ-РНу00000000000336 від 20.05.2010 року на загальну суму 1804,68 грн. (у тому числі ПДВ - 300,78 грн.); №ВТ-РНу00000000000404 від 14.06.2010 року на загальну суму 2601,85 грн. (у тому числі ПДВ - 433,64 грн.); №ВТ-РНу00000000000470 від 37.2010 року на загальну суму 3724,06 грн. (у тому числі ПДВ - 620,68 грн.); №ВТ- РНу00000000000543 від 16.08.2010 року на загальну суму 2489,71 грн. (у тому числі ПДВ - 414,95 грн.); №ВТ-РНу00000000000574 від 15.09.2010 року на загальну суму 2631,53 грн. (у тому числі ПДВ - 438,59 грн.) (т.1, а.с.109-126).

Позивачем здійснено оплату наданих послуг з мерчандайзингу шляхом часткової оплати у готівковій формі та часткового заліку взаємних зустрічних вимог, що підтверджується випискою по рахунку, актами та угодами заліку взаємних вимог, платіжними дорученнями, копії яких надано до матеріалів справи (т.1, а.с.127-197).

ТОВ «Венттехсервіс» були виписані та видані позивачу наступні податкові накладні: №69 від 22.06.2009 року на загальну суму 3095,77 грн. (у тому числі ПДВ - 515,96 грн.); №45 від 12.06.2009 року на загальну суму 3559,29 грн. (у тому числі ПДВ - 593,22 грн.); №41 від 12.06.2009 року на загальну суму 1832,70 грн. (у тому числі ПДВ - 305,45 грн.); №ВТ-НН0000780 0.07.2009 року на загальну суму 2494,80 грн. (у тому числі ПДВ - 415,80 грн.); №14 від .2009 року на загальну суму 4011,44 грн. (у тому числі ПДВ - 668,57 грн.); №31 від .2009 року на загальну суму 2391,12 грн. (у тому числі ПДВ - 398,52 грн.); №66 від .2009 року на загальну суму 4661,84 грн. (у тому числі ПДВ - 776,97 грн.); №9 від 13.11.2009 року на загальну суму 3229,55 грн. (у тому числі ПДВ - 538,26 грн.); №17 від 08.12.2009 року на загальну суму 2325,53 грн. (у тому числі ПДВ - 387,59 грн.); №54 від 28.01.2010 року на загальну 3176,88 грн. (у тому числі ПДВ - 529,48 грн.); №56 від 22.02.2010 року на загальну суму 6177,20 грн. (у тому числі ПДВ - 1029,53 грн.); №17 від 09.03.2010 року на загальну суму 6000,00 грн. (в тому числі ПДВ - 1000,00 грн.); №44 від 18.03.2010 року на загальну суму 2206,63 грн. (у тому числі ПДВ - 367,77 грн.); №19 від 12.04.2010 року на загальну суму 3621,79 грн. (у тому ПДВ - 603,63 грн.); №38 від 20.05.2010 року на загальну суму 1804,68 грн. (у тому числі 300,78 грн.); №15 від 07.07.2010 року на загальну суму 3724,06 грн. (у тому числі ПДВ - грн.); №26 від 16.08.2010 року на загальну суму 2489,71 грн. (у тому числі ПДВ 414,95 грн.); №14 від 15.09.2010 року на загальну суму 2631,53 грн. (у тому числі ПДВ - 438,59 грн.) (т.1, а.с.90-107).

На підставі зазначених податкових накладних позивачем до складу податкового кредиту були включені відповідні сум податку на додану вартість за період з червня 2009 року по вересень року.

Колегія суддів зазначає, що первинні документи, виписані в рамках господарських операцій за вищевказаними договорами між ТОВ «Слобожанський миловар», відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та містять усі необхідні реквізити, з урахуванням специфіки наданих послуг.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи суду першої інстанції про те, що зазначені акти не містять таких обов'язкових реквізитів, передбачених ч. 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", як зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, не відображають, які саме були надані послуги позивачеві, за яким саме договором були надані послуги та періоди, за які ці послуги надавались, оскільки, як в акті перевірки ТОВ «Слобожанський миловар» від 04.05.2011 р. будь-які зауваження щодо оформлення первинних документів, в тому числі актів прийому-передачі послуг, наданих ТОВ «Венттехсервіс», відсутні.

Крім того, з урахуванням характеру наданих позивачеві послуг (мерчандайзингові послуги, організації реалізації продукції ТОВ «Солобожанський миловар», колегія суддів відмічає, що судом першої інстанції не наведено доказів того, що у цих документах повинні міститися більш детальний зміст та обсяг господарської операції.

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що позивачем до матеріалів справи надано копії рекламних буклетів, звіту про надані послуги з мерчандайзингу та фотоматеріали, які підтверджують факт надання позивачеві мерчендайзингових послуг та послуг по організації реалізації продукції, та засвідчують використання позивачем цих послуг у власній господарській діяльності (т.1, а.с.124-134, т.2, а.с.51-56).

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в ході перевірки не встановлено невідповідності даних первинних документів та податкових накладних, виписаних ТОВ «Венттехсервіс», фактичним обставинам. Як свідчать матеріали справи, факт господарських операцій та оплата коштами підтверджується документально.

Таким чином, в ході перевірки відповідачем не було зафіксовано фактів, що свідчили б про безтоварність операцій або їх фіктивність.

З огляду на фактичні обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобовязання по спірним договорам надання послуг як ТОВ «Слобожанський миловар», так і ТОВ «Венттехсервіс» були виконані в повному обсязі та належним чином: надані певні послуги, за який перераховано певну суму грошових коштів, позивачем нараховано та сплачено ПДВ на суму вартості товару, що є підставою вважати такий договір укладеним та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат суми вартості придбаних товарів від продавця ТОВ «Венттехсервіс» на відсутність у останнього необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; а відповідачем не висвітлено фактів невідображення ТОВ "Венттехсервіс» або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт розрахунку між позивачем та ТОВ «Венттехсервіс» за отримані послуги сторонами не заперечується.

Враховуючи викладене, з огляду на норми ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) від 22 січня 2009 року, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок відповідача, з яким помилково погодився суд першої інстанції, про нікчемність угод між ТОВ «Слобожанський миловар» та ТОВ «Венттехсервіс» як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, та порушують публічний порядок.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат вартість послуг, отриманих від ТОВ «Венттехсервіс», належним чином підтверджених первинними документами, та обґрунтовано включено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплачену в ціні придбаних послуг, в розмірі 9900,79 грн., на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

За таких обставин, факти вказаних в акті перевірки від 04.05.2011р. № №1263/44-016/30357250 порушень, слід вважати недоведеними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення СДПІ ВПП у м. Харкові № 0000160844 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 6666,25 грн. (у тому числі за основним платежем - 5333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1333,25 грн.; № 0000140844 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальні сумі - 19973,75 грн. (у тому числі за основним платежем - 15979,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3994,75 грн.); № 0000150844 про зменшення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 6779,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1694,75 грн. є протиправними та підлягають скасуванню в повному обсязі.

Згідно ч.2 ст.205 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може прийняти нову постанову, якою суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 року по справі № 2-а-12105/11/2070 через порушення ним норм матеріального та процесуального права, часткову невідповідність висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000160844, а також податкових повідомлень-рішень: № 0000140844 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 13217,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 3304,25 грн., № 0000150844 про зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 4569,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1142,25 грн., з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 р. по справі № 2а-12105/11/2070 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову.

В цій частині прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський миловар" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 18.05.2011 року № 0000160844 про визначення податкового зобов`язання по податку на додану вартість за основним платежем - 5333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1333,25 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 18.05.2011 року № 0000140844 в частині визначення податкового зобов`язання по податку на прибуток за основним платежем - 13217,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3304,25 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 18.05.2011 року № 0000150844 в частині зменшення бюджетного відшкодування в розмірі 4569,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1142,25 грн.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.11.2011 р. по справі № 2а-12105/11/2070 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяПерцова Т. С.

Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. Повний текст постанови виготовлений 31.01.2012 р.