Постанова № 22042614, 07.12.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2011 р. Справа № 2а-1670/6782/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засіданняЗливко І.М.

представників позивача Гавриленко І.В., Гаургової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2011р. по справі№2а-1670/6782/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробниче підприємство "Регіон" <Список ><Текст >

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ “Науково- виробниче підприємство Регіон” звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішень ДПІ у м. Полтаві від 29.07.11 р. яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 33367,50 грн. (26694,00 грн. за основним платежем та 6673,50 грн. за штрафними санкціями)

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.11 р. позовні вимоги задоволені.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.11 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована ти, що судом при розгляді справи не були взяті до уваги фактичні обставини, повязані з господарською діяльністю підприємства, відомості про контрагена, які свідчать про неможливість здійснення операцій та відсутність документального підтвердження реальності цих операцій.

Позивач в поясненнях представників в судовому засіданні наполягав на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення -рішення є акт № 5900/23-6/22545645 від 15.07.11 р. невиїзної позапланової документальної перевірки підприємства позивача з питань підтвердження господарських відносин із платником податків ПП « Калісто» за період травень-вересень 2010р.

Актом перевірки виявлені порушення позивачем вимог п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 , п.п.7.5.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що спричинило заниження податкового зобовязання по ПДВ на суму 26 694 грн.

Виявлені перевіряючими порушення повязані з нікчемністю правочину, які ПП «Калісто» укладено з контрагентами, а також те, що для ТОВ НВП « Регіон» видаткові та податкові накладні з боку ПП «Калісто» видавалися без мети реального настання правових наслідків.

Судом встановлено, що 05.05.2010р. між позивачем (покупець) ПП «Калісто» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу № 50510. на придбання запчастин до тракторної техніки. Поставка товару, за умовами договору визначена ЕХW склад Продавця (м.Харків)(т.1 а.с.32-33)

На підтвердження реальності правочинну позивачем надано податкові накладні, рахунки-фактури, видаткові накладні та платіжні доручення, товарно транспортні накладні.

Оскільки у ПП «Калісто» відсутні трудові ресурси, які приймали б участь у прийманні продукції від постачальника та відвантаження її покупцю, основні засоби та умови для зберігання продукції , перевіряючими був зроблений висновок про те, що позивачем перераховувались кошти ПП «Калісто» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином відповідачем був зроблений висновок про те, що підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним. Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. У зв'язку з тим, що договір поставки є нікчемним, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на безпідставність висновків відповідача стосовно нікчемності угоди, укладеної між позивачем та його постачальником, посилаючись на зміст ст. 215, ст. 203 ЦК України, оскільки судом не були встановлені передбачені даними нормами порушення, з огляду на те, що обидва учасники правочину були належним чином зареєстровані, мають юридичну адресу, угода була укладена в письмовій формі, реальність правочину доведена наданими суду документами, які свідчать про виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

З наданого до матеріалів справи договору від 05.05.10 р. поставки запчастин вбачається, що поставка здійснюється на склад продавця, за правилами ЕХW.

Слід відмітити, що термін ЕХW (франко-завод) застосований у даному договорі, означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці( наприклад складі), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином , цей термін покладає мінімальні обовязки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у звязку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

З аналізу наведених положень договору випливає, що позивач (покупець) повинен був мати в своєму розпорядженні або укласти відповідний договір з транспортною організацією на перевезення запчастин.

Але ні під час перевірки, ні під часу судового розгляду позивачем не надано доказів укладання такого договору чи підтвердження наявності в структурі підприємства транспортної організації.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено позивачем, що транспортування товару здійснювалося силами постачальника, як продавця, що суперечить умовам договору. Доповнень та змін до угоди від 05.05.2010р. в частині зміни умов поставки товару, позивачем до суду не надано.

Посилання суду першої інстанції на покази свідка ОСОБА_3, який перевозив товар придбаний позивачем у ПП «Калісто», колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин виникає спір.

В матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження факту отримання товару представником позивача та перевезення його, а також докази того, кому належить автомобіль ГАЗ 2705НОМЕР_3, що зазначений в товарно транспортних накладних, договір перевезення між ОСОБА_3 та позивачем.

Також позивачем не надані документи, як б підтвердили факт отримання товару, оплаченого на підставі рахунків-фактури, оскільки жодна видаткова накладна не містить посилання на вказаний номер рахунку-фактури. Крім того в видаткових накладних не зазначено прізвище особи, яка отримала товар від ТОВ НВП " Регіон", відсутні посилання на довіреність, яка мала бути видана належному представнику на отримання товарно-матеріальних цінностей. (а.с.35,63)

Крім того, в акті перевірки вказано і на цьому наполягає апелянт, що фактично згідно податкової звітності у ПП « Калісто» відсутні трудові ресурси та основні засоби, в т.ч. автомобільний транспорт для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

Судом не взято до уваги акт перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкові від 20.12.2010р. яким встановлено, що ПП «Калісто» не має основних засобів (складських приміщень, автотранспортну, обладнання , інше) для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу будь-якого товару, не має найманих працівників для здійснення відповідної діяльності.

Крім того, з спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що ПП «Калісто» відсутнє за місцезнаходженням. (а.с.208-210).

Зважаючи на вищенаведені факти, колегія суддів дійшла до висновку про те, що докази, які були прийняті судом першої інстанції у підтвердження реальності придбаних позивачем за договором від 05.05.10 р. запчастин до тракторної техніки, такими не є, оскільки в них відсутні докази повязаності цих господарських операцій.

Зважаючи на те, що підставою для висновків перевіряючих щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства не є реалізація запчастин, а є відсутність належних доказів щодо реальності придбання запчастин у конкретного постачальника, то колегія суддів вважає необхідним зауважити, що ці обставини судом першої інстанції не були досліджені.

З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що відповідачем був зроблений правомірний висновок про нікчемність правочину, оформленого договором № 50510 від 05.05.10 р., оскільки фактично він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п. 5 ст. 203 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до п. 7.4.1 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається : дата здійснення першої з подій: -або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ПДВ сплачений позивачем по цій операції, не може формувати податковий кредит даного податкового періоду.

За таких обставин висновки відповідача про заниження позивачем податкового зобовязання по ПДВ, визначення розміру такого зобовязання з порушенням норм Закону України “Про ПДВ”є правомірними і у суду першої інстанції не було законних підстав для задоволення позову в цій частині, з огляду на що, постанова суду першої інстанції в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову в позові.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню в частині застосування штрафних санкцій, судова колегія виходить з наступного.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 2 розділу XIX "Перехідних положень" Кодексу з 01.01.2011 втратив чинність Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, на підставі якого до 01.01.2011 застосовувались штрафні (фінансові) санкції за актами перевірок з питань дотримання податкового законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

До позивача засновані штрафні санкції на підставі Податкового Кодексу України, який не був чинним на час вчинення правопорушення, а Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, яким була передбачена відповідальність за зазначене порушення , на час прийняття податкового повідомлення-рішення втратив чинність.

З огляду на наведене застосування до ТОВ НВП « Регіон» відповідальності, передбаченої пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, у вигляді штрафної санкції в сумі 6673,5 грн. податковим повідомленням-рішення від 29.07.2011 № НОМЕР_2, є неправомірним.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішенння в частині визначення суми грошового зобов'язання дійшов вірних юридичних висновків, а суд першої інстанції при прийнятті рішення не дотримався положення ст. 7 та ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в частині прийняття рішення за наслідками всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для частково скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2011р. по справі№2а-1670/6782/11 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 29.07.2011р. Державної податкової інспекції у м. Полтаві яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 26 694,00 грн..

Прийняти в цій частині нову постанову,якою в задоволені позову Товариству з обмеженою відповідальністю НВП "Регіон" - відмовити.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2011р. по справі № 2а-1670/6782/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

<Звіт про виконання >

Головуючий суддя<підпис >Русанова В.Б.

Судді<підпис >

<підпис >Спаскін О.А. Любчич Л.В. <Список ><Текст > Повний текст постанови виготовлений 12.12.2011 р.