Ухвала суду № 22041374, 24.11.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2011 р.Справа № 2а-1670/4329/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В. ,

Ральченка І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Ульяненко А.Г.

представника позивача Шулік О.Й.

представника відповідача Мирошниченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2011р. по справі№2а-1670/4329/11

за позовом Приватного підприємства “Тихоход”

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство “Тихоход” (далі по тексту - ПП "Тихоход", позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, в якому просив визнати нечинним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003572301/1369 від 19.04.2011р. яким збільшено суму грошового зобовязання ПП «Тихоход» за платежем: податок на додану вартість у розмірі 29455,00 грн. за основним платежем та 369,75 грн. - за штрафними санкціями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки від 05.04.2011р. № 1892/23-209/37227770, проведеної податковим органом, не відповідають дійсності, оскільки господарські взаємовідносини позивача з ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” мали реальний характер. Укладений між вказаними сторонами договор не визнавався нечинним та ніким не оспорювався.

Позивач наполягав на скасуванні податкового повідомлення-рішення № 0003572301/1369 від 19.04.2011р., як прийнятого незаконно і безпідставно.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2011 р. адміністративний позов Приватного підприємства “Тихоход” задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0003572301/1369 від 19.04.2011 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88.

Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції просив задовольнити апеляційну скаргу, посилаючись на доводи і обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПП “Тихоход” 18.08.2010р. зареєстровано Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області в якості субєкта господарювання (ідентифікаційний код 37227770), відповідно до копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №360114 та є платником податку на додану вартість з 20.10.2010р., згідно свідоцтва №100306401 серії НБ №201667 (а. с. 42, 43, 44).

У період з 01.04.2011р. по 05.04.2011р. податковим органом проведено невиїзну позапланову перевірку ПП “Тихоход” по питанню взаємовідносин з Приватним підприємством “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р., за результатами якої складено акт перевірки № 1892/23-209/37227770 від 05.04.2011р. (а. с. 6-12).

Відповідно до акту перевірки № 1892/23-209/37227770 від 05.04.2011 встановлено порушення позивачем:

- п.п. 7.2.1. п. 7.2, п.п. 7.4.1. та 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1., п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 1475 грн., в тому числі за грудень 2010р. в сумі 1475 грн.;

- ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України, частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині заниження податку на додану вартість на суму 27980 грн., в тому числі за січень 2011р. в сумі 1200 грн., за лютий 2011р. в сумі 26780 грн.

19.04.2011 на підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003572301/1369, яким визначено суму податкового зобовязання по ПДВ у розмірі 29824,75 грн, в тому числі: основний платіж 29455,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 369,75 грн. (а. с. 13).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки та правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, проте як позивачем документально підтвердженна реальність виконання укладених угод, їх законність і відповідність вимогам діючого законодавста.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до акту перевірки № 1892/23-209/37227770 від 05.04.2011р., в ході проведення перевірки ПП «Тихоход» податковим органом встановлено взаємовідносини з Приватним підприємством “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”. Відповідач посилається на відсутність первинних документів, які підтверджують транспортування товарно-матеріальних цінностей від продавця (ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”) до покупця (ПП "Тихоход"). Податковий орган посилається на ненадання до перевірки товарно-транспортних накладних.

Крім того, податковий орган стверджує, що за результатами автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів декларації з ПДВ за січень 2011 року встановлено формування податкового кредиту ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” від підприємств, що мають ознаки сумнівності.

Відтак, податковим органом, у відповідності до положень ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, зроблено висновок про нікчемність укладених угод між позивачем та його контрагентом.

Судовим розглядом встановлено, що 17.01.2011р. між ПП “Тихоход”(покупець) та ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”(Продавець), укладено договір № 170111. Предметом договору є поставка паливно-мастильних матеріалів і запасних частин в асортименті, бітуму, мазуту (а. с. 48-50).

На підтвердження факту реальності укладання угоди з контрагентом та її виконання, на перевірку надавались податкові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні на переміщення товару, акти приймання-передачі продукції, видаткові накладні, (а. с. 14-20, 51-53, 55-56, 58-61, 63-66, 68-71, 73-74, 76-78, 80, 82-84).

На підтвердження оплати отриманих товарно-матеріальних цінностей позивачем надано рахунки-фактури (а. с. 54, 57, 62, 67, 72, 75, 81).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що правові наслідки, обумовлені правочином позивача з ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, реально настали для сторін укладеної угоди, а саме, позивачем отримано та використано у власній господарській діяльності товарно-матеріальні цінності, отримані відповідно до видаткових та податкових накладних, а контрагентом - отримано оплату за умовами договору.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних доказів, які б вказували на невідповідність угод позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” позивач та його контрагент є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а тому, за змістом Закону України “Про податок на додану вартість”, позивач та його контрагент є окремими платниками податку на додану вартість. Отже, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом, є неможливим.

Таким чином, висновок відповідача за результатами проведеної перевірки ПП «Тихоход» про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях без урахування всіх обставин та документів.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Підпунктом 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правомірно вважав, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним податку на додану вартість у складі ціни отриманого товару, що підтверджується наданими позивачем до суду: копіями договору, копіями видаткових та податкових накладних, отриманих від постачальника, товарно-транспортними накладними, накладними на переміщення товару, рахунками-фактурами.

Крім того, згідно п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №165 (в редакції, чинній до 31.12.2010р.), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 (в редакції, чинній з 10.01.2011р.), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено в суді першої інстанції, та не спростовано в ході апеляційного перегляду справи, реальні наслідки угоди настали для всіх сторін правочину, ними виконані умови укладеного договору, про що свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи позивача, які виписані з додержанням вимог п. 9.2. ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і п. 2.4 ст. 2 “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”. Факти, які б позбавляли правового значення конкретні видані за здійсненою господарською операцією документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідачем не надані, як і не надано доказів про притягнення учасників правочину до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

На час видання податкових накладних, ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" було зареєстровано в органах державної податкової служби та мало статус платника податку на додану вартість. Даний факт сторонами не спростовується (а. с. 103-107).

Таким чином, вищевказана господарська операція знайшла своє відображення в бухгалтерському та податковому обліку позивача. Дії позивача щодо віднесення до складу податкового кредиту сум сплаченого ПДВ в ціні отриманого товару є правомірними.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що податковим органом не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення № 0003572301/1369 від 19.04.2011р. про збільшення позивачу суми грошового зобов”язання з податку на додану вартість у розмірі 29455,00 грн. - за основним платежем та 369,75 грн. - за штрафними санкціями, у звязку з чим вказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 15.06.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.06.2011р. по справі №2а-1670/4329/11 за позовом Приватного підприємства “Тихоход” до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового повідомлення - рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Рєзнікова С.С.

Судді<підпис >

<підпис >Катунов В.В. Ральченко І.М. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 29.11.2011 р.