Постанова № 22039006, 20.03.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2012                                                                                           № 6/438

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Баранця О.М.

суддів:           Калатай Н.Ф.

          Пашкіної С.А.

за участю представників сторін:

від позивача – не з’явився.

від відповідача – Петренко О.В., Вознюк В.А.

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрпластик» та Публічного акціонерного товариства «Оболонь»

на рішення господарського суду м. Києва від 05.12.2011 року.

у справі № 6/438 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрпластик»

до Публічного акціонерного товариства «Оболонь»

про стягнення 340566,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2011 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Оболонь» (04655, м. Київ, вул. Богатирська, 3, код 05391057) на користь публічного акціонерного товариства «Укрпластик» (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 1, код 00203588) 31743,01 грн. боргу, 339,17 грн. пені, 67,83 грн. трьох процентів річних, 37362,65 грн. штрафу, 681,08 грн. державного мита, 47,2 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Укрпластик» (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 1, код 00203588) до спеціального фонду Державного бюджету України 1411,5 грн. судового збору.

Повернуто публічному акціонерному товариству «Укрпластик» (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 1, код 00203588) з Державного бюджету України 5691,9 грн. зайво сплаченого державного мита.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укрпластик» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 05.12.2011 року у справі № 6/438 в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 236 028,75 грн. боргу, 20547,03 грн. пені, 504,39 грн. трьох процентів річних, 1936,41 грн. штрафу, 12036,97 грн. збитків та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Оболонь" (04665, м. Київ, вул. Богатирська, 3, ідентифікаційний код 00203588, р/р 26001501022777 в Київській дирекції Райффайзен Банк Аваль, МФО 322904, а в разі відсутності грошових коштів з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Публічного акціонерного товариства „Укрпластик" (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 1, ідентифікаційний код 00203588, р/р 2600601284733 в Укрексімбанку м. Києва, МФО 322313) 236 028,75 грн. боргу, 20 547,03 грн. пені, 504,39 грн. трьох процентів річних, 1936,41 грн. штрафу, 12036,97 грн. збитків та судові витрати. В решті рішення Господарського суду м. Києва від 05.12.2011 р. у справі № 6/438 залишити без змін.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Оболонь» також звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 року апеляційні скарги прийнято до провадження. Розгляд справи № 6/438 призначено на 07.02.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні заявив усне клопотання про технічну фіксацію судового процесу, для можливості здійснення технічної фіксації колегією суддів оголошено перерву до 28.02.2012 року.

У судовому засіданні 28.02.2012 року виникла необхідність у витребуванні додаткових документів, у зв’язку з чим, продовжено строк розгляду справи на 15 днів, розгляд справи відкладено на 20.03.2012 року та зобов’язано Публічне акціонерне товариство «Укрпластик» та Публічне акціонерне товариство «Оболонь» звірити розрахунки з моменту укладення договору від 12.04.2011 року № 175, з наданням всіх первинних документів відсутніх в матеріалах справи (всі поставки продукції та фактична оплата за поставлену продукцію в календарній послідовності), ініціативу покласти на Публічне акціонерне товариство «Укрпластик», докази звернення до Публічного акціонерного товариства «Оболонь» надати суду.

В судове засідання 20.03.2012 року представник позивача не з’явився та подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника позивача враховуючи, що позивач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання та необхідність дотримання вимог ст. 102 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2011 року між публічним акціонерним товариством «Укрпластик» (постачальником) та публічним акціонерним товариством «Оболонь»(замовником) укладено договір № 175 (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору постачальник зобов'язався поставити та передати у власність замовника продукцію за фактичними цінами, які розраховані згідно з розділом 5.4 Договору та базових цін, які узгоджені у додатках 1, 2 до Договору, а замовник, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити її вартість на умовах Договору.

Продукцією за Договором є етикетка поліпропіленова рулонного типу.

Датою поставки продукції вважається фактична дата отримання цієї продукції замовником згідно з відміткою замовника в накладній постачальника (п. 3.3. Договору).

Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок Позивача або дата внесення готівкових коштів у касу Позивача (п. 3.4 Договору).

Згідно з п. 5.1 Договору загальна сума Договору складається із загальної вартості поставленої продукції (підсумкова сума по всім поставкам, згідно накладних),

Пунктом 5.2 Договору замовнику надано відстрочку оплата отриманої продукції, Зокрема, оплата продукції повинна бути здійснена замовником по фактичним цінам в національній валюті України (гривня) не пізніше 30 календарних днів з дати її поставки на підставі рахунку-фактури.

Таким чином, за своєю правовою природою вказаний Договір є договором поставки, оскільки встановлює зобов’язання позивача, який здійснює підприємницьку діяльність, передати у встановлений строк товар у власність відповідача для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а відповідач зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до товарно-транспортних накладних, наданих позивачем (копії знаходяться у матеріалах справи), останнім за період дії Договору, а саме: з 26.04.2011 р. по 07.07.2011 р., поставлено відповідачу продукції загальною вартістю 7691515,92 грн.. Факт отримання продукції на вищевказану суму відповідач не оспорює.

Дана ціна продукції визначена позивачем згідно з п. 5.4 Договору, відповідно до якого фактична ціна є розрахунковою і визначається на дату замовлення продукції за формулою:

фактична ціна = базова ціна х Кс, (гривень)

де Кс - коефіцієнт постачальника, який дорівнює курсу Євро до гривні, встановленого НБУ на дату замовлення продукції.

Базова ціна - ціна зазначена в додатку № 2 до Договору.

Пунктом 5.7 Договору встановлена можливість коригування у сторону збільшення суми продукції, що підлягає оплаті. Зокрема, у випадку, якщо з дати підписання специфікації до дати оплати поставленої партії продукції відбулося підвищення курсу Євро до гривні по курсу НБУ більше ніж на 2 %, несплачена сума за продукцію підлягає коригуванню (збільшенню) пропорційно зміні курсу на дату здійснення платежу.

Фактично Договором встановлена можливість одностороннього збільшення суми, що підлягає оплаті за поставлену продукцію. Необхідними умовами такого збільшення є: факт підписання сторонами специфікації; підвищення курсу Євро до гривні по курсу НБУ з дати підписання специфікації до дати оплати поставленої партії продукції більше ніж на 2 %.

Розділ 1 Договору містить визначення понять, які використовуються у Договорі.

Під терміном «специфікація» сторони узгодили погоджений ними документ, який повинен містити вид продукції, найменування продукції, ціну продукції, одиницю виміру.

Отже, виходячи з визначення специфікації, вона є документом, що повинен додаватись до тексту Договору і є його невід'ємною частиною. Зміст специфікації складається з даних, що характеризують предмет постачання, ціну, та інші умови.

В даному випадку специфікація не є товарно-супровідним документом, який засвідчує вчинення господарської операції. Даними документами, як сторони узгодили в п. 6.6 Договору, є накладна на кожну фактичну поставлену продукцію, податкова накладна.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Колегія суддів, погоджується з судом першої інстанції про те, що не приймаються товарно-транспортні накладні як специфікації у розумінні розділі 1 Договору, у зв’язку з чим, враховуючи відсутність окремо погоджених сторонами специфікацій, відсутні необхідні умови, визначені п. 5.7 Договору, для збільшення позивачем в односторонньому порядку на 38728,17 грн. суми, що підлягає оплаті за поставлену продукцію.

Як вбачається з матеріалів даної справи, станом на 16.06.2011 року позивач поставив відповідачу продукцію відповідно до товарно-транспортних накладних на суму 6890573,44 грн., строк оплати останньої партії якої наступав 16.07.2011 року. В рахунок оплати продукції, що була отримана до 16.06.2011 року (включно), відповідач на 15.07.20011 року сплатив позивачу 6924761,15 грн., тобто переплата складає 34187,71 грн. Дана обставина сторонами не оспорюється.

В подальшому позивач з 17.06.2001 року по 06.07.2011 року здійснив ще 6 поставок продукції на загальну суму 800942,48 грн. Зокрема, були здійснені наступні поставки:

17.06.2011 р. на суму 340702,82 грн., кінцевий строк оплати якої, відповідно до п. 5.2 Договору, закінчувався 17.07.2011 р.;

22.06.2011 р. на суму 168997,61 грн., кінцевий строк оплати якої, відповідно до п. 5.2 Договору, закінчувався 22.07.2011 р.;

22.06.2011 р. на суму 54968,89 грн., кінцевий строк оплати якої, відповідно до п. 5.2 Договору, закінчувався 22.07.2011 р.;

23.06.2011 р. на суму 107190,89 грн., кінцевий строк оплати якої, відповідно до п. 5.2 Договору, закінчувався 23.07.2011 р.;

06.07.2011 р. на суму 77077,92 грн., кінцевий строк оплати якої, відповідно до п. 5.2 Договору, закінчувався 05.08.2011 р.;

06.07.2011 р. на суму 52004,35 грн., кінцевий строк оплати якої, відповідно до п. 5.2 Договору, закінчувався 05.08.2011 р..

В своє чергу, в рахунок оплати вищевказаної продукції відповідачем станом на 30.08.2011 р. (дата, яка визначена позивачем при нарахуванні санкцій за порушення зобов’язання) була здійснена тільки одна оплата 15.07.2011 р. на суму 19501,84 грн. Таким чином, з урахуванням переплати у розмірі 34187,71 грн. борг складав 747252,94 грн.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Статті 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України передбачають, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Одним з основних обов’язків покупця за договором поставки є обов’язок сплатити за товар певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).

Вищевикладені обставини свідчать про порушення відповідачем свого обов’язку, що, в свою чергу, є підставою для настання відповідних правових наслідків, одним з яких ж сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України). Пенею, в розумінні ч. 3 ст. 549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, то її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦКУ України).

Пунктом 8.2 Договору за прострочення розрахунку проти строків, визначених п. 5.2 Договору, передбачено обов’язок замовника сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,3 % від вартості несплаченої партії продукції за кожен день прострочення оплати до повного виконання зобов’язання.

Договірні відносини між платником і одержувачем грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», статтями 1, 3 якого визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, розмірі якої обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що станом на 30.08.2011 р. (дата, визначена позивачем), пеня складала 11472,47 грн.

Крім того, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов’язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, що передбачено ст. 625 ЦК України. Три проценти річних становлять 2294,49 грн.

За період з 30.08.2011 р. по 07.10.2011 р. пеня за прострочення виконання грошового зобов’язання становить 11669,43 грн., а 3% річних –1396,9 грн.

07.10.2011 р. відповідач перерахував позивача частину коштів за отриману продукцію у розмірі 300000 грн..

Позивача скористався своїм правом, передбаченим ст. 534 ЦК України, зарахувавши частину з отриманих коштів в рахунок погашення вимог процентів і неустойки. Зокрема, згідно зі ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.

За відсутності інших приписів у договорі право визначати черговість погашення вимог на момент отримання коштів в силу закону належить кредитору, у зв’язку з чим він не пов'язаний призначенням платежу, яке визначено боржником у платіжному документі. Договір не містить заборони встановлювати позивачу черговість погашення вимог.

У той же час, оскільки визначення розміру пені та 3-х відсотків річних здійснюється виходячи з вартості поставок, зазначених у товарно-транспортних накладних, а також подвійної облікової ставки Національного банку України, платежем у розмірі 300000 грн. погашена пеня у розмірі 23141,9 грн. (11472,47 грн. + 11669,43 грн.) та 3% річних у розмірі 3691,39 грн. (2294,49 грн. + 1396,9 грн.). Залишок у розмірі 273166,71 грн. підлягає зарахуванню в рахунок погашення боргу.

Таким чином, станом на 07.10.2011 р. борг становив 474086,23 грн..

28.10.2011 р. замовник перерахував на користь постачальника 447252,93 грн.

Постачальник скористався правом, передбаченим ст. 534 ЦК України, так само, як і попередньому випадку, отримані кошти в першу чергу зарахував на погашення суми нарахованих пені та трьох відсотків річних, решту на зменшення суми заборгованості.

За розрахунком суду за період з 08.10.2011 р. по 28.10.2011 р. пеня с складає 4091,43 грн. три проценти річних 818,29 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заборгованість, що підлягає стягненню з відповідача становить 31743,01 грн. (474086,23 грн. + 4091,43грн. + 818,29 грн. –447252,93 грн.) тому, вимоги про стягнення з відповідача 31743,01 грн. основного боргу є законними та обґрунтованими. У задоволенні вимог про стягнення 236028,75 грн. слід відмовити. Також підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення за період з 29.10.2011 р. по 23.11.2011 р. пені в розмірі 339,17 грн. та трьох процентів річних в розмірі 67,83 грн.

У задоволенні вимог про стягнення 20547,03 грн. пені та 504,39 грн. трьох процентів річних судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Пунктом 11.3 Договору сторони встановили, що в усьому іншому, що не передбачено умовами цього Договору, вони керуються Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення, яке затверджене постановою Радою Міністрів СРСР 25.07.1988 року № 888. Можливість застосування на території України вищевказаного нормативно-правового акту передбачена постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».

Відповідно до п. 66 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.07.1988 р. за ухиленні від оплати продукції покупець сплачує постачальник штраф у розмірі 5 відсотків від суми, від оплати якої він ухиляється.

Оскільки умовами Договору не передбачено відповідальності у вигляді штрафу, до спірних відносин підлягають застосуванню приписи п. 66 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.07.1988 р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача за несвоєчасну оплату за продукцію вартістю 747252,94 грн. підлягає стягненню штраф у розмірі 37362,60 грн. У задоволенні вимог про стягнення 1936,41 грн. штрафу слід відмовити.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов’язання.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов’язань –причиною.

Чинним законодавством України на позивача покладено обов’язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв’язок між правопорушенням і збитками.

Позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв’язку між сплаченими відсотками та невиконанням відповідачем зобов’язання.

Як зазначено вище, зобов’язання з оплати продукції відповідачем є простроченим з 18.07.2011 р. Договір про отримання кредитних коштів, оплату процентів за яким позивач вважає понесеними збитками на суму 12009,85 грн., було укладено 15.07.2011 р., тобто до порушення відповідачем зобов’язання за Договором.

За таких обставин, отримання кредиту не мало на меті поповнення обігових коштів у зв’язку з невиконанням відповідачем обов’язків за Договором, що свідчить про непов’язаність дій позивача з діями відповідача.

Також суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що не підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача 27,12 грн. за направлення йому позивачем 31.10.2011 р. та 16.11.2011 р. вимог про оплату, оскільки на момент їх направлень заборгованість була предметом судового розгляду, а тому відсутні підстави вважати їх витратами, пов'язаними з одержанням виконання.

Факт неналежного виконання відповідачем свого обов’язку щодо своєчасної оплати продукції позивачем належним чином доведений і відповідачем не спростований, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в частині стягнення 31743,01 грн. боргу, 339,17 грн. пені, 67,83 грн. трьох процентів річних, 37362,65 грн. штрафу, а разом 69512,67 грн. У задоволенні вимог про стягнення 236028,75 грн. боргу, 20547,03 грн. пені та 504,39 грн. трьох процентів річних, 1936,41 грн. штрафу не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було вірно застосовано норми процесуального права щодо обчислення суми судового збору.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 05.12.2011 року у справі № 6/438.

Доводи наведені апелянтами в апеляційних скаргах колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          1. Рішення господарського суду м. Києва від 05.12.2011 року у справі № 6/438 залишити без змін, а апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Укрпластик» та Публічного акціонерного товариства «Оболонь» без задоволення.

          2. Справу № 6/438 повернути до господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя                                                                      Баранець О.М.

Судді                                                                                          Калатай Н.Ф.

                                                                                          Пашкіна С.А.

22.03.12 (відправлено)