Рішення № 22037246, 14.03.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" березня 2012 р.Справа № 4/17-4836-2011 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ"

про стягнення 101645,55грн.

Суддя Літвінов С.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1- паспорт;

Від відповідача: не з”явився;

Суть спору: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1І.) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до виробничо Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ" (далі по тексту ТОВ „Обрій”) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 101645,55 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 31100 грн., пені в сумі 28100,10грн., інфляційних витрат в сумі 11445,45 грн., а також матеріальної та моральної шкоди в сумі 31000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе грошових зобовязань за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. щодо своєчасної та в повному обсязі оплати вартості наданих позивачем послуг.

В процесі розгляду даної справи позивачем уточнювались заявлені ним позовні вимоги. Так, згідно із заявою від 27.02.2012р. ОСОБА_1, не змінюючи підстав предявленого позову, просить суд стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 104444,55 грн., яка складається з суми основного боргу в розмірі 31100 грн., пені в сумі 28100,10грн., інфляційних витрат в сумі 11445,45 грн., трьох відсотків річних в сумі 2799 грн., а також матеріальної та моральної шкоди в сумі 31000 грн. Вказана редакція позовних вимог ОСОБА_1 є остаточною та була прийнята до розгляду господарським судом.

Відповідачем позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 31000 грн. та пені в сумі 3701,63 грн. були визнані у повному обсязі. Щодо решти позовних вимог ТОВ „Обрій” заперечує з огляду на їх необґрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

10.01.2008р. між ТОВ „Обрій” (Замовник) та ОСОБА_1 (Виконавець) було укладено договір про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2 якого Виконавець надає послуги Замовнику з перевезення автомобільним транспортом матеріалів у вигляді осередкового бетону, плит перекриття, перемичок тощо. Доставка названих матеріалів здійснюється на обєкти Замовника.

Згідно зі ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положеннями ст. 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Виходячи з положень п.п. 2.1 2.2 договору про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. Виконавець зобовязаний за власний рахунок та власними засобами виконати перевезення будівельних матеріалів та їх доставку на вказані обєкти Замовника. В свою чергу, Замовник зобовязався виключити понаднормативні простої транспортних засобів при навантажувально-вивантажувальних операціях, своєчасно оформлювати товаросупровідні документи, що підтверджують обсяг перевезень, а також здійснити оплату автотранспортних послуг з перевезення будівельних матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вищезазначеної угоди ОСОБА_1 було надано відповідачу послуги з перевезення будівельних матеріалів на загальну суму 31100 грн., а ТОВ „Обрій” вказані послуги були прийняті, що підтверджується актами виконаних робіт № 7 від 29.08.2008р., № 8 від 30.09.2008р., № 9 від 31.10.2008р., №10 від 28.11.2008р.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2, 3.3 договору про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. вартість послуг за даним договором орієнтовно складає 500000 грн. Вартість послуг визначається виходячи зокрема з обсягів перевезення. Оплата за надані послуги здійснюється Замовником два рази на місяць виходячи з обсягів поставлених будівельних матеріалів, підтверджених талонами Замовника та накладними.

Як стверджує позивач, ТОВ „Обрій” прийняті на себе грошові зобовязання за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. щодо оплати наданих ОСОБА_1 послуг на суму 31100 грн., незважаючи на виставлення позивачем рахунків, виконані не були, що зумовило звернення ОСОБА_1 до суду із даними позовними вимогами.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами по справі виникли правовідносини з перевезення вантажів, врегульовані умовами договору про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. В свою чергу, на виконання умов названої угоди, ОСОБА_1 було надано відповідачу послуги з перевезення вантажів на суму 31100 грн., а останнім вказані послуги були прийняті, що підтверджується вищевказаними актами виконаних робіт, скріпленими підписами представників сторін та відповідними печатками. Викладені обставини ТОВ „Обрій” не заперечуються.

Як вже наголошувалось вище по тексту рішення, положеннями п. 3.3 договору про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 2/01 від 10.01.2008р. було встановлено, що оплата за надані послуги здійснюється Замовником двічі на місяць виходячи з обсягів поставлених будівельних матеріалів, підтверджених талонами Замовника та накладними.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зобовязання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст.ст. 903, 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу, відповідачем прийняті на себе за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. зобовязання в частині здійснення оплати вартості наданих позивачем послуг, які посвідчують надання ОСОБА_1 послуг з перевезення, а саме актів виконаних робіт, оскільки накладні в процесі виконання умов даної угоди сторонами по справі не складались, виконані не були, що свідчить про порушення ТОВ „Обрій” прийнятих на себе грошових зобовязань. З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ „Обрій” заборгованості за надані послуги в сумі 31100 грн.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, в порядку ст. 625 ЦК України позивачем було додатково нараховано до сплати ТОВ „Обрій” інфляційні витрати в сумі 11445,45 грн. Розглянувши здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних витрат, суд дійшов висновку про допущення позивачем помилки при його здійсненні, яка укладається у наступному.

Так, здійснюючи розрахунок інфляційних витрат, ОСОБА_1 було помилково здійснено нарахування інфляційних витрат на загальну суму заборгованості за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р.

З урахуванням листу Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р „Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” загальна сума інфляційних витрат, що підлягають нарахуванню до сплати ТОВ „Обрій” за порушення прийнятих на себе зобовязань за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. складає 6952,02 грн. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення інфляційних витрат на суму 6952,02 грн.

Крім того, в порядку ст. 625 ЦК України позивачем було додатково нараховано відповідачу до сплати три відсотки річних в розмірі 2799 грн. Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та відповідність приписам чинного законодавства, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ „Обрій” трьох відсотків річних в сумі 2799 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання. Так, згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, згідно з 6. 4 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 4.2 договору про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. передбачено, що при порушенні умов оплати, зазначених в п. 3.3 даної угоди, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

З посиланням на п. 4.2 договору про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 2/01 від 10.01.2008р., позивачем було додатково нараховано відповідачу до сплати пеню в сумі 28100 грн. за прострочення виконання прийнятих на себе зобовязань.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення з ТОВ „Обрій” даного виду неустойки, проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок, господарський суд дійшов висновку про допущення позивачем помилки при його здійсненні, яка укладається в наступному.

Так, при здійсненні названого розрахунку, позивачем, в порушення п. 3.3 укладеної між сторонами по справі угоди, було невірно визначено момент виникнення у ТОВ „Обрій” грошових зобовязань з оплати наданих ОСОБА_1 послуг з перевезення. Крім того, в порушення вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” позивачем було нараховано пеню у розмірі, що перевищує граничний розмір, визначений законом.

Таким чином, загальна сума пені, що підлягає нарахуванню до сплати ТОВ „Обрій” за порушення прийнятих на себе зобовязань за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. складає 3701,63 грн. З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення пені на суму 3701,63 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди в сумі 31000 грн., суд зазначає наступне.

Так, за твердженням ОСОБА_1, внаслідок допущеного відповідачем порушення прийнятих на себе зобовязань за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. позивачу було завдано матеріальної шкоди в сумі 26000,00 грн., яка полягає у понесених витрат на лікування та підтримання належного стану здоровя, а також у витратах, направлених на відновлення можливості повноцінного здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно зі ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За своїм юридичним змістом відшкодування майнової шкоди є деліктним правовідношенням. Для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: вина особи, яка заподіяла шкоду; протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв?язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. Відсутність одного з елементів складу цивільного правопорушення, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за заподіяну шкоду, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Звертаючись до суду із вимогами про відшкодування матеріальної шкоди, тобто збитків, позивачем не було визначено правової природи їх нарахування, а саме чи є оцінена на розсуд ОСОБА_1 шкода реальними збитками або упущеною вигодою. Втім, долучені позивачем до матеріалів справи документи та докази, підтверджуючі його скрутний стан здоровя, по перше, не дозволяють визначити розмір завданих ОСОБА_1 збитків, а, по друге, ніяким чином не підтверджують причинно-наслідковий звязок протиправної поведінки відповідача із заподіяною позивачу шкодою. Викладене свідчить про відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення у діях ТОВ „Обрій”, наявність яких є обовязковими для вирішення питання про притягнення винної особи до деліктної відповідальності, та дозволяє суду дійти висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача майнової шкоди в сумі 26000 грн.

Крім того, судове провадження по даній справі, необхідність збирання доказів, зміни сталого режиму життя з метою захисту своїх порушених з боку відповідача прав, за переконанням ОСОБА_1, призвели до значних душевних страждань, внаслідок чого позивач вважає, що ТОВ „Обрій” зобовязане відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

У пункті 41 інформаційного листу Вищого господарського суду України від 07.04.2008р. № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” наголошено, що абзац п'ятий частини першої статті 225 ГК України містить пряму вказівку на те, що матеріальна компенсація моральної шкоди підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. Стаття 23 ЦК України такої вказівки не містить. Разом з тим положення частини першої статті 23 ЦК України, згідно з якою особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, не можна розуміти таким чином, що особа має право на відшкодування моральної шкоди в будь-якому випадку, коли її права порушуються, оскільки ЦК України містить численні норми, якими передбачаються випадки, у яких допускається відшкодування моральної шкоди (наприклад, частина третя статті 39, частина друга статті 200, частина друга статті 216, частина третя статті 225 ЦК України тощо).

Так само і припис пункту четвертого частини першої статті 611 ЦК України про відшкодування моральної шкоди не означає, що відшкодування моральної шкоди допускається у будь-якому випадку порушення зобов'язання. Отже, моральна шкода підлягає відшкодуванню лише у випадках, встановлених законом.

Таким чином, сам по собі факт порушення відповідачем прийнятих на себе грошових зобовязань за договором про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. не може бути єдиною підставою для покладення на ТОВ „Обрій” обовязку відшкодування завданої позивачу моральної шкоди. Втім, обовязок здійснення даного відшкодування може бути покладений на винну сторону у випадку, якщо до юридичних наслідків допущеного порушення за погодженням сторін визначено відшкодування моральної шкоди, або таке порушення, в силу прямої вказівки закону, призводить до виникнення у правопорушника обовязку відшкодування моральної шкоди.

З умов укладеної між сторонами по справі угоди відшкодування моральної шкоди як юридичний наслідок допущеного порушення зобовязань не передбачено. Крім того, допущене відповідачем порушення прийнятих на себе зобовязань з точки зору конкретної норми закону не має наслідком покладення на ТОВ „Обрій” відшкодування моральної шкоди. Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що позивачем не було надано суду беззаперечних та достеменних доказів понесення ним значних душевних страждань внаслідок порушення з боку ТОВ „Обрій” прийнятих на себе грошових зобовязань, господарському суду не вбачаються правові підстави для покладення на відповідача обовязку компенсувати завдану позивачу моральну шкоду, у звязку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості ТОВ „Обрій” перед ОСОБА_1, яка виникла на підставі договору про надання автомобільних послуг з перевезення будівельних матеріалів № 1/01 від 10.01.2008р. на загальну суму 47958,63 грн., що складається з суми основного боргу 31100 грн., інфляційних витрати 10358 грн., трьох відсотків річних в сумі 2799 грн. та нарахованої пені в сумі 3701,63 грн., витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, в порушення вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, відповідачем суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобовязання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Враховуючи вищевикладене, господарському суду вбачаються правові підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 на суму 47958,63 грн. Таким чином, з ТОВ „Обрій” слід стягнути на користь позивача суму основного боргу в розмірі 31100 грн., інфляційні витрати 10358 грн., трьох відсотків річних в сумі 2799 грн. та нарахованої пені в сумі 3701,63 грн. відповідно до положень ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610 612, 615, 625, 629, 901, 903, 908, 909, 916 ЦК України, ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР. В частині позовних вимог про стягнення з ТОВ „Обрій” матеріальної та моральної шкоди в сумі 31000 грн. слід відмовити на підставі ст.ст. 22, 23, 611 ЦК України.

Судові витрати зі сплати судового збору, які мали бути понесені позивачем при зверненні до суду із даними позовними вимогами, слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ" (65010, м. Одеса, вул. Палубна, 9/1, код ЄДРПОУ 24764593) на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (65111, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму основного боргу 31100 грн. 00 коп., інфляційні витрати в сумі 10358 грн. 00 коп., трьох відсотків річних в сумі 2799 грн. 00 коп., нараховану пеню в сумі 3701 грн.63 коп..

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОБРІЙ" (65010, м. Одеса, вул. Палубна, 9/1, код ЄДРПОУ 24764593) до Державного бюджету України р/р 31210206783008 ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, МФО 828011, код класифікації 22030001- судовий збір в сумі 1609 /одна тисяча шістот дев"ять/ гривень 50 копійок.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 19.03.2012р.

Суддя Літвінов С.В.