Рішення № 22036393, 12.03.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.03.12 р. Справа № 24/96

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Тимченко М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе Адріа - Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 35378830

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донгруп”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 34899204

про: стягнення збитків у сумі 179848,29грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю № 9 від 16.01.2012р.);

від Відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю №2 від 13.02.2012р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань, а 12.03.2012р. за допомогою технічних засобів аудиофіксації згідно клопотання Відповідача.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 30.01.2012р. на 14.02.2012р., з 14.02.2012р. на 28.02.2012р., з 28.02.2012р. на 12.03.2012р.

У судовому засіданні 12.03.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе Адріа - Лізинг”, м.Київ (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донгруп”, м.Донецьк (далі Відповідач), про стягнення за договором фінансового лізингу №086-10/2008 від 16.10.2008р. пеню у розмірі 25160,55 грн., збитків в розмірі 179848,29 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань за договором фінансового лізингу №086-10/2008 від 16.10.2008р., у звязку з чим утворились підстави для нарахування пені, а також на понесені витрати, повязані із вилученням предмету лізингу за виконавчим написом нотаріуса, які зумовили висування вимог про відшкодування збитків.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №086-10/2008 від 16.10.2008р. з додатками та додатковими угодами, докази виставлення та направлення рахунків, виконавчий напис від 27.01.2011р., постанову про закінчення виконавчого провадження, претензію №1385, акт державного виконавця від 03.03.2011р., договір №135 про надання послуг з ремонту від 22.02.2011р., договір від 01.03.2010р., акти виконаних робіт за ним, акт про надання послуг, правоустановчі документи, нормативно обґрунтувавши свої вимоги ст.ст. 22, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.225 Господарського кодексу України та ст.ст. 7, 14 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Позивачем під час первісного розгляду справи надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.102-109, 113 т.1)

Відповідач під час первісного розгляду справи надав заперечення від 27.07.2011р. (а.с.а.с.107-109 т.1), яким проти позовних вимог в частині стягнення збитків в сумі 179848,29грн. заперечував, вказуючи на недоведеність всіх елементів складу цивільно-правового порушення, сприяння власними діями Позивача збільшенню своїх витрат.

Під час повторного розгляду справи в частині стягнення збитків у сумі 179848,29грн., запровадженого постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2011р., Позивачем надані додаткові документи (а.с.а.с.20-22 т.2), а Відповідачем був надано відзив від 14.02.2012р. (а.с.30 т.2), якими розглядувані вимоги щодо збитків були визнанні повністю, хоча довіреність №2 від 13.02.2012р. (а.с.31 т.2) не передбачала вчинення таких повноважень.

В подальшому Відповідачем надані письмові пояснення №2802/1 від 28.02.2012р. (а.с.а.с.42, 43 т.2), якими проти позовних вимог заперечив у повному обсягу, посилаючись на: недоведеність факту проведення Позивачем ремонтних робіт до моменту вилучення предмету лізингу державним виконавцем та недоведеність звязку між витратами з транспортування та вилученим предметом лізингу та не вчинення правочину з розірвання договору фінансового лізингу до виконавчого напису.

Також до матеріалів справи були надані витребувані судом на виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 21.12.2011р., засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження (а.с.а.с.5-19 т.2) та засвідчені копії заяви з всіма додатками, на підставі яких був вчинений виконавчий напис відносно вилучення предмету лізингу. (а.с.а.с.48-112 т.2).

У судовому засіданні 12.03.2012р. представник Позивача підтримав свої позовні вимоги, вказуючи на відсутність будь-яких додаткових доказів на їх підтвердження та пояснюючи на запитання суду про нездійснення відмови Лізингодавцем від договору фінансового лізингу до момент вчинення виконавчого напису про вилучення предмету лізингу.

Представник Відповідача підтримав свою остаточну позицію, викладену в поясненнях №2802/1 від 28.02.2012р. (а.с.а.с.42, 43 т.2).

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, тим більше, що 12.03.2012р. добігає кінця процесуальний строк розгляду справи.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду позивачем доказів в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

16.10.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 086-10/2008 (а.с.а.с. 19-27 т.1), згідно умов згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу гусеничний екскаватор DOOSAN SOLAR 340LC-V вартістю 1140147,32 грн. (а.с.28 т.1).

Пунктом 3.4. договору на Лізингоодержувача покладено обовязок зі сплати Лізингових платежів відповідно до Графіку платежів (а.с.31 т.1), щомісяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на електрону адресу Лізингоодержувача.

Положеннями п. 18.1. сторони визначили перелік випадків, у разі настання яких договір може бути розірваний в односторонньому порядку Лізингодавцем, серед яких несплата Лізингоодержувачем у строк, що перевищує 30 календарних днів, від встановленої відповідно до договору дати платежу, будь-який із платежів, що підлягає до сплати за договором (включаючи пені й штрафи); не використання Лізингоодерджувачем предмету лізингу належним чином, тобто в порушення вимог п.п. 6.3.1.-6.3.3. договору. При цьому, згідно п.18.2. договір вважається розірваним з дня, який зазначений в листі про припинення дії договору, але не раніше, ніж через тиждень від дня відправлення письмового повідомлення іншій стороні.

Згідно п.19.1. договору фінансового лізингу Лізингоодержувач повинен повернути предмет лізингу Лізингодавцю і передати всю повязану з ним документацію протягом 10 днів з моменту розірвання договору, при недотримані чого за умовами п. 19.2. Лізингодавець має право без будь-яких додаткових процедур у будь-який час забрати предмет лізингу у Лізингоодержувача і за своїм розсудом користуватися і розпоряджатися ним без усяких обмежень.

Як встановлено п.19.3. договору фінансового лізингу час і місце повернення предмету лізингу вказує Лізингодавець, а само повернення оформляється актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими особами сторін. При цьому, згідно п. 19.4. Лізингоодержувач зобовязаний передати предмет лізингу відремонтованим, в технічно справному стані, у тій же комплектації, в якій він був отриманий, разом з усіма поліпшеннями, які не віддільні від предмета лізингу без шкоди для останнього, та у стані, що відповідає природному зносу предмету лізингу; якщо стан предмета лізингу, що повертається, не відповідає вимогам, зазначеним у цьому пункті договору, Лізингоодержувач зобовязаний за свій рахунок усунути дефекти предмета лізингу у сервісному центрі, авторизованому виробником предмета лізинг, або компенсувати наперед майбутні витрати Лізингодавця на відновлення предмету лізингу.

Пунктом 19.5 на Лізингоодержувача покладені витрати повязані з консервацією, демонтажем, пакуванням, транспортуванням, зберіганням й інші витрати, повязані з передачею предмета лізингу Лізингодавцю, здійснення всіх дій у цьому звязку, а також всі ризики до моменту такої передачі.

У п. 20.1. договору сторони дійшли згоди, що всі взаємні повідомлення, повязані з виконанням договору, надаються у письмовому вигляді за вказаними у договорі адресами або за іншою адресою, про що одна з сторін договору письмово повідомила.

16.10.2008р. предмет лізингу було передано в користування Відповідачу, про що сторонами був складений відповідний акт приймання-передачі Предмета лізингу (а.с. 69 т.2), а 11.05.2010р. Позивач та Відповідач укладали додаткову угоду №1 (а.с.а.с.72-73 т.2), якою змінили графік лізингових платежів.

Задля забезпечення виконання грошових зобовязань за договором фінансового лізингу Позивачем складалися та надсилалися електронною поштою(а.с.а.с.47-82 т.1) рахунки-фактури (а.с.а.с.34-46 т.1). Докази подальшого письмового підтвердження в автентичному виді (надсилання поштою) таких рахунків у відповідності до вимог розділу 20 договору до матеріалів справи не надано.

Через неналежне викання грошових зобовязань за означеними рахунками Позивачем була складена на адресу Відповідача претензія №1385 від 07.12.2010р. (а.с.85 т.1), що містила вимогу сплатити нараховану заборгованість і пеню в загальному розмірі 232930,45грн. до 13.12.2010р. включно або повернути предмет лізингу до 16.02.2010р.

В подальшому, 27.01.2011р. Позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 з заявою №271 від 25.01.2011р. (а.с.76 т.2) про вчинення виконавчого напису для витребування предмету лізингу, вказуючи на наявність заборгованості у Відповідача в сумі 160261,09грн. за лізинговими платежами станом на 07.12.2010р. До означеної заяви Позивачем, серед іншого, були надані: згадана вище претензія №1385 від 07.12.2010р. та рахунки-фактури №13764 від 25.11.2010р., №13022 від 26.10.2010р., №12351 від 28.09.2010р., №11147 від 26.08.2010р., №10622 від 28.07.2010р., №2299 від 27.07.2009р. (а.с.а.с.78-83) з відмітками про несплату станом на 25.01.2011р. у загальній сумі 160261,09грн.

На підстав означеної заяви Позивача та доданих до неї документів нотаріусом 27.01.2011р. був вчинений виконавчий напис №193 (а.с.75 т.2) про повернення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця предмета лізингу за не виплачені до 07.12.2010р. лізингові платежі в сумі 160261,09грн. Як вбачається із акту про надання послуг від 27.01.2011р. (а.с.88 т.1) вчинення означеного виконавчого напису коштувало Позивачеві 25000грн. Разом із тим, представлене платіжне доручення №3171 від 31.01.2012р., яким мала бути сплачена і послуга за вчинення означеного виконавчого напису, не містить оригінальної відмітки банку про проведення відповідного платежу Позивачем.

За заявою Лізингодавця від 02.02.2011р. (а.с.16 т.2) на підставі вказаного виконавчого напису №193 від 27.01.2011р. постановою ВДВС Київського районного управління юстиції у м. Донецьку від 02.02.2011р. (а.с.15 т.2) було відрито виконавче провадження №24140232 відносно боржника Лізингоодержувача. В матеріалах означеного виконавчого провадження наявний акт огляду майна, датований 12.02.2011р. за підписом представника Стягувача (а.с.17 т.2) та двох інших осіб, повноважень щодо яких не надано, яким (актом) зафіксовані певні пошкодження предмету лізингу.

03.03.2011р. державним виконавцем ВДВС Київського РУЮ у м. Донецьку за участю понятих та представника Лізингодавця був складений акт, за змістом якого 03.03.2011р. відбулося передання предмету лізингу Позивачеві в робочому стані із певними пошкодженнями, які вже відображалися в акті огляду від 12.02.2011р. На підставі означеного акту від 03.03.2011р. постановою від 04.03.2011р. виконавче провадження за виконавчим написом було закінчено. При цьому, в матеріалах виконавчого провадження, які представлені на вимогу суду у повному обсягу, відсутні будь-які відомості про здійснення ремонтних робіт предмету лізингу з боку Лізингодавця або за його рахунок до моменту повернення цього майна за актом від 03.03.2011р., в якому також не міститься жодних застережень представника Стягувача як щодо дати фактичної передачі майна, так і щодо понесених витрат з проведення ремонту чи транспортування майна.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.06.2011р. у справі №16/125 (а.с.а.с.103-106 т.1) позовні Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе Адріа - Лізинг”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донгруп”, м. Донецьк про стягнення 552867,48грн., у тому числі заборгованості з лізингових платежів в розмірі 524228,49грн., 3% річних в розмірі 5463,98грн., суми індексу інфляції в розмірі 23175,01грн., задоволені у повному обсягу.

Як вбачається із представлених Позивачем документів, ним як Замовником були укладені низка договорів:

- №121-2011-р на здійснення ремонту екскаватора від 10.02.2011р. (а.с.93 т.1) з Приватним підприємством «Спадщина» (Виконавець), за змістом якого Виконавець приймає на себе зобовязання з ремонту предмета лізингу, і в межах якого останнім був виставлений рахунок №СП-0122 від 10.02.2011р. за виконану згідно акту здачіприйняття робіт (а.с.94 т.1 зворотна сторона) діагностику екскаватора на суму 5400грн. Платіжне доручення №3291 від 10.02.2011р. (а.с.98 т.1) на суму вказаного акту не містить оригінальної відмітки банку про проведення платежу Позивачем.;

- №135 про надання послуг з ремонту від 22.02.2011р. (а.с.89 т.1) з ТОВ «Індустрія Техно-Груп» (Виконавець), за змістом якого Виконавець зобовязується надати послуги Замовнику з ремонту самохідних транспортних засобів (зокрема предмета лізингу згідно додатку №1 - а.с.90 т.1), що включають в себе розбирання бортового редуктора, виявлення дефектів та пошкоджень, визначення можливості подальшого використання, необхідності ремонту або заміни вузлів та агрегатів, а також проведення ремонту. Між цими сторонами були підписані і складі акти виконаних робіт, списання запасних частини і експлуатаційних матеріалів від 23.02.2011р. на суму 5600грн. (а.с.90 т.1 зворотна сторона) і від 01.03.2011р. на суму 135348,29грн., що не містять посилання на договір №135 від 22.02.2011р. та визначають майно, що ремонтувалося виключно за назвою моделі та серійного номеру без вказівки номеру кузову, за яким ідентифікується предмет лізингу згідно наявних матеріалів справи. Представлені платіжні дорученнями №3474 від 01.03.2011р. (а.с.98 т.1 зворотна сторона) і №3394 від 23.02.2011р. (а.с.99 т.1) на суму вказаних актів не містять оригінальної відмітки банку про проведення платежів;

- б/н на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.03.2010р. (а.с.95 т.1) з ПАТ «Буд механізація» (Перевізник), за яким Перевізник зобовязувався здійснити перевезення вантажу екскаватора вагою 34т за допомогою сидельного тягачу Volvo із визначенням дати завантаження 02.02.2011р. Позивачем були надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписані між Замовником та Перевізником від 02.03.2011р. на суму 4100грн. (а.с.21 т.2) і від 03.03.2011р. на суму 4400грн. (а.с.22 т.2), що містять посилання на договір від 01.03.2011р. В свою чергу, надані під час первісного розгляду справи акти здачі-прийняття робіт на ці ж самі суми (а.с.а.с.95 т.1 зворотна сторона і 96 т.1 зворотна сторона) містили посилання на договір №100В від 31.08.2009р. В свою чергу, представлені платіжні доручення на суму вказаних актів здачі-прийняття робіт №3503 від 04.03.2011р. (а.с.99 т.1 зворотна сторона, а.с.100 т.1) також не містять оригінальної відмітки банку про проведення платежу.

Посилаючись на понесені витрати для забезпечення повернення предмету лізингу згідно вказаних платежі них документів, Позивач наполягає на задоволені позовних вимог про стягнення суми завданих збитків в сумі 179848,29грн.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених вище.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 17.08.2011р. (а.с.а.с.116-119 т.1), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.10.2011р. (а.с.а.с.143-148 т.1) за результатами первісного розгляду у задоволені вимог про стягнення збитків судом відмовлено.

Однак, постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2011р. (а.с.а.с. 169-174 т.2) вказані судові акти були скасовані, а справу було направлено на новий розгляд в частині позовних вимог про стягнення збитків в сумі 179848,29грн. із вказівкою про необхідність дослідження матеріалів виконавчого провадження, в межах якого здійснювалося виконання виконавчого напису про повернення предмету лізингу. Водночас, Вищим господарським судом України наведена позиція, згідно якої повернення предмету лізингу за виконавчим написом нотаріуса не вимагає попереднього припинення договору фінансового лізингу.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, та вказівок Вищого господарського суду України щодо дослідження додаткових документів, суд вважає розглядувані вимоги про стягнення збитків такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, з огляду на таке:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до відшкодування збитків у розмірі вартості здійснених Позивачем витрат, зумовлених ухиленням Відповідача від повернення предмету лізингу та усуненнях його пошкоджень.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, Законом України «Про фінансовий лізинг» а також умовами укладеного між ними договору фінансового лізингу № 086-10/2008 від 16.10.2008р.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обовязків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Оскільки положення ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачають можливість застосування до договору лізингу загальних положень про найм (оренду), суд зазначає, що в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір фінансового лізингу є належною підставою для виникнення у останнього кореспондуючих прав і обовязків з користування предметом лізингу впродовж строку дії договору, здійснення платежів за таке користування та повернення предмету лізингу у разі припинення договору у належному стані згідно у відповідності до приписів ст. 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

За таких обставин, сторони не мали підстав для ухилення від виконання обовязків згідно умов укладеного договору.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обовязків є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, що за змістом ст. 611 Цивільного кодексу України має наслідком, у тому числі необхідність відшкодування збитків.

Згідно ч. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.

Оскільки обовязки Відповідача, порушеннями яких Позивач обґрунтовує свої вимоги, зумовлені саме наявністю договірних відносин між сторонами, остільки суд зауважує, що предметом стягнення у розглядуваній справі є саме збитки, завдані невиконанням зобовязання, що випливає з договору, на обовязковості зясування сутності яких (збитків) наголошує Вищий господарський суд України в абз. 2 п. 1 Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. № 02-5/215.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України обовязок відшкодування збитків у разі порушення договірних зобовязань покладені на боржника особу, яка припустила порушення.

Виходячи із загальних положень права підставою для застосування заходів відповідальності, яким є стягнення збитків у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України та ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України, є склад правопорушення, який утворюється наступними елементами: субєкт, обєкт, обєктивна та субєктивна сторона.

З огляду на те, що субєктом є боржник, обєктом правовідносини за договором фінансового лізингу, які були встановлені та оцінені судом вище, предметом доказування а, відтак і судового дослідження - є обєктивна та субєктивна сторони: наявність порушення з боку Відповідача, збитків та безпосереднього причинного звязку між неправомірними діями (порушенням) та збитками, а також вина зазначеної особи.

Відносно зазначених елементів складу господарського правопорушення суд зазначає наступне:

Щодо наявності порушення з боку Відповідача:

Виходячи з приведених Позивачем підстав позовних вимог у розумінні абз.3 п. 3.12. Постанови Пленуму ВХСУ №18 від 26.12.2011р. в розглядуваному випадку вказується про існування двох видів порушення договірних зобовязань з боку Відповідача:

-добровільне неповернення предмету лізингу;

-пошкодження предмету лізингу і не проведення ремонтних робіт з усунення недоліків, які були здійсненні за рахунок Позивача в перебігу виконавчого провадження.

Відносно першого порушення, якому відповідають збитки, понесені через сплатою вартості вчиненого виконавчого напису (25000грн.) та оплати витрат з транспортування майна (8500грн.), суд наголошує на такому:

В силу згадуваних вище приписів ч.2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України внаслідок укладання договору фінансового лізингу № 086-10/2008 від 16.10.2008р. і складання акт приймання-передачі про отримання предмету лізингу Лізингоодержувач здобув субєктивне право на тимчасове володіння і користування предметом лізингу, тривалість здійснення якого (права) згідно ч.7 ст.180 Господарського кодексу України і ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України визначена строком дії договору фінансового лізингу.

Таким чином, до припинення договору фінансового лізингу за будь-якої з підстав, визначених діючим законодавством, Лізингоодержувач має «законні сподівання» у розумінні усталеної практики застосування ст.1 Першого протоколу ратифікованої України Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. на правомірне володіння і користування предметом лізингу, а Лізингодавець, відповідно, не має жодних підстав вимагати повернення предмету лізингу за умов чинності договору.

Наразі, як було встановлено судом, і підтверджено представником Позивач у судовому засіданні, на момент формування стягуваних збитків укладений між сторонами договір фінансового лізингу № 086-10/2008 від 16.10.2008р. не був припинений за будь-якої з підстав, що унеможливлює виникнення, а отже і порушення зобовязання з добровільного повернення предмету лізингу.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”, вчинення за заявою Лізингодавця виконавчого напису для повернення предмету лізингу вимагає попередньої відмови від договору за умов, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Частина 3 цієї статті встановлює, що відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову. Означене положення кореспондує із змістом припису ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України (визначає момент розірвання договору оренди у разі відмови від нього орендодавця), яке може застосовуватися у лізингових правовідносинах в силу приписів ч. 2 ст. 806 цього Кодексу та ч. 1 ст. 2 Закону та узгоджується із змістом п.18.2 та розділу 20 договору фінансового лізингу.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, що має наслідком, відповідно, повну чи часткову зміну умов зобовязання, або його припинення. Аналогічні положення відносно договорів закріплені приписами ч. 3 ст. 651 та ч.2 ст. 653 цього Кодексу.

Зважаючи на правоприпиняючи наслідки такої дії, як відмова від договору лізингу, суд кваліфікує відмову як односторонній правочин у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України. Сукупний аналіз наведених норм в контексті принципів добросовісності і розумності (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) та письмової форми договору фінансового лізингу, на припинення якого вчинюється відповідний правочин, дає підстави для висновку, що волевиявлення Лізингодавця має опосередковуватися письмовою заявою та доводитися до відома Лізингоодержувача саме як повідомлення про відмову від договору, оскільки інший порядок, який би не передбачав фіксації означеного волевиявлення і його доведення до відома іншої сторони, мав би наслідком правову невизначеність стосовно існування правовідносин, яка несумісна із метою вчинення будь-якого правочину настання обумовленого юридичного наслідку.

Наразі, виходячи із встановлених судом обставин не вбачається доведеним факт припинення лізингових правовідносин у звязку із здійсненою відмовою Відповідача від договору фінансового лізингу до дати вчинення виконавчого напису №193 від 27.01.2011р., адже представлена в матеріалах справи претензія №1385 від 07.12.2010р. (а.с.85 т.1) не оформлена як повідомлення про припинення договору у розумінні п.18.1. цього договору і в такому контексті за своїм змістом сприйматися не може, що узгоджується із аналогічної позицією з цього приводу, сформульованою Вищим господарським судом України в постанові №28/38/10 від 21.09.2010р. Між тим, ані діюче законодавство, ані умови укладеного сторонами договору не передбачають можливість покладання розірвання договору через відмову у залежність від не вчинення певних дій дійсно, правоприпиняючий правочин не може бути умовним, оскільки в цьому випадку він не спрямований на досягнення визначеного правого результату (припинення зобовязання), наявність якої (спрямованості) є умовою чинності правочину в контексті ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України. На несумісність односторонньої відмови від договору і запровадження умов не розірвання договору за такою відмовою вказує і аналіз ч.ч. 1, 2 ст. 212 згадуваного Кодексу, з якого вбачається, що відкладальна (скасувальна) умова визначається сторонами, а не однією стороною правовідносин (як у розглядуваному випадку), та за своєю сутністю є обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (що не може бути застосовано до погашення заборгованості, здійснення якого цілком перебуває в залежності від дій Лізингоодержувача). Більш того, доказів отримання претензії №1385 від 07.12.2010р. до матеріалів справи не надано.

Посилання Позивача на приведені у постанові Вищого господарського суду України міркування від 21.12.2011р., згідно яких повернення предмету лізингу за виконавчим написом нотаріуса не вимагає попереднього припинення договору фінансового лізингу та які (міркування) не є обовязковими до виконання вказівками у розумінні ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України, судом до уваги не приймаються, оскільки:

-спростовується усталеною практикою застосування ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» Вищим господарським судом України, наприклад, приведеною у постановах від 22.11.2010р. №6/442, від 04.10.2011р. №9/61, від 21.09.2010р. №28/38/10 тощо;

-не відповідає сутності виконавчого напису нотаріуса як способу захисту у розумінні ст. 18 Цивільного кодексу України вже наявного права на повернення предмету лізингу, що виникає через припинення договору фінансового лізингу, а не як підстави для виникнення такого права.

Беручи до уваги, що згідно ч.1 ст. 19 Конституції України та ч.2 ст.14 Цивільного кодексу України Лізингоодержувач за умов чинності договору фінансового лізингу не міг бути примушений до повернення предмету лізингу, нездійснення Відповідачем такого необовязкового повернення добровільно не є порушенням з боку останнього, а отже витрати, повязані із вчиненням виконавчого напису та перевезенням предмету лізингу, в принципі не є наслідками протиправних дій з боку Лізингоодержувача.

При цьому, відносно виконавчого напису, окрім відсутності належної підстави для його вчинення у вигляді попереднього припинення договору фінансового лізингу, суд зауважує, що в супереч вимог ч. 1 ст. 88 Закону України „Про нотаріат”, яка у відносинах між юридичними особами (як у розглядуваному випадку) обмежує можливість нотаріуса вчиняти виконавчі написи умовою, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше 1 року, до визначеної у виконавчому напису суми заборгованості за лізинговими платежами в розмірі 160261,09грн. увійшла заборгованість за рахунком №2299 від 27.07.2009р. відносно платежу за 9 лізинговий період, що мала бути погашена до 31.07.2009р. (згідно графіку), а отже з моменту виникнення права вимоги щодо цієї частини боргу пройшло більше роки на дату вчинення виконавчого напису №193 від 27.01.2011р.

Відносно пошкодження предмету лізингу і не проведення ремонтних робіт з усунення недоліків, які були здійсненні за рахунок Позивача в перебігу виконавчого провадження, та якому (пошкодженню) відповідають збитки у розмірі витрати з оплати діагностики майна в сумі 5400грн. та ремонту на суму 5600грн. і 135348,29грн., суд наголошує на такому:

Дійсно, вимоги п. 6.3. договору фінансового лізингу саме на Лізингоодержувача покладає обовязок із забезпечення належного стану предмету лізингу в період його експлуатації та своєчасного здійснення ремонтних робіт у авторизованому виробником сервісному центрі.

Між тим, із представлених в матеріалах справи документів не вбачається, що діагностика і ремонт майна були здійсненні саме залученими Позивачем співробітниками сервісного центру, авторизованого виробником предмету лізингу, а обсяг виявлених та усунутих пошкоджень дійсно мав місце і не був своєчасно усунутий Лізингоодержувачем, адже розбирання та заміна бортового редуктора не зафіксована ані двосторонніми документами сторін, ані державним виконавцем акт огляду від 12.02.2011р. (а.с.10 т.2), лише з якого і вбачається необхідність проведення таких робіт, складений представником Позивача за участю осіб, відомостей про наявність будь-яких повноважень у яких до справи не надано.

В свою чергу, зафіксовані в акті державного виконавця від 03.03.2011р. недоліки і пошкодження предмету лізингу не стосуються ремонтних робіт і запчастин, стягнення вартості яких є предметом судової оцінки в цій справі, що зумовлює висновок суду про недоведеність у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України (попри дослідження всіх матеріалів виконавчого провадження на вимогу касаційної інстанції) належними доказами факту здійснення ремонтних робіт Позивачем відносно предмету лізингу та його транспортування до дати його фактичного вилучення у Відповідача (03.03.2011р.), а отже і порушення з боку останнього у вигляді допущення і не усунення саме таких пошкоджень предмету лізингу.

Щодо наявності збитків:

До стягуваних збитків Позивач відносить понесені витрати з оплати наданих йому послуг за вчинення виконавчого напису та за надані послуги за договорами, спрямованими на забезпечення фактичного вилучення предмету лізингу, кваліфікуючи їх як свої додаткові витрати та витрати з відновлення пошкодження майна.

За змістом ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України реальними збитками є втрати особи у звязку із пошкодженнями або знищенням майна, а також витрати, здійснені управленою стороною для відновлення свого порушеного права.

На підтвердження фактичного понесення таких витрат Позивачем були надані роздруковані бланки електронних платіжних доручень, оформлених за системою дистанційного обслуговування, засвідчені підписом та печаткою платника, однак за відсутністю аналогічних за виконанням на паперовому носії відбитку і підпису уповноваженої особи банку про виконання такого платіжного доручення. Вказівка ідентифікуючих ознак електронного ключа та посилання на коректність електронного підпису банку, виконані як елемент бланку друкованим шляхом на платіжних дорученнях, хоча і узгоджується із вимогами глави 11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, проте можуть бути сприйнятими і оціненими як належні лише відносно електронної форми платіжних документів, тоді як на паперових носіях за відсутністю ненаданої в супереч вимог ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України довідки з підписом і печаткою обслуговуючого банку про рух коштів на рахунку Лізингодавця на дату виконання таких платіжних доручень не може розцінюватися як достатній доказ у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України фактичного понесення Позивачем відповідних витрат.

Поряд із цим, акти виконаних робіт, списання запасних частини і експлуатаційних матеріалів від 23.02.2011р. на суму 5600грн. (а.с.90 т.1 зворотна сторона) і від 01.03.2011р. на суму 135348,29грн. не містять посилання на договір №135 від 22.02.2011р. та визначають майно, що ремонтувалося виключно за назвою моделі та серійного номеру без вказівки номеру кузову, за яким ідентифікується предмет лізингу, а акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) із транспортування предмету лізингу оформлені за іншим договором, ніж наданий договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.03.2010р. (а.с.95 т.1) з ПАТ «Буд механізація», що у сукупністю із відсутністю доказів в матеріалах виконавчого провадження здійснення ремонтних робіт до моменту вилучення предмету лізингу у Лізингоодержувача (останній заперечує факт проведення таких робіт Позивачем в період перебування предмету лізингу у користуванні Відповідача до вилучення його ВДВС 03.03.2011р.), дозволяє дійти висновку про недоведеність Позивачем і факту наявності стягуваних збитків.

Недоведеність означених елементів обєктивної сторони складу господарського правопорушення унеможливлює встановлення як такого порушення в цілому (а отже і потребу в досліджені питання наявності інших його складових елементів), так і застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення збитків.

З урахуванням наведених висновків суд відмовляє у задоволені позовних вимог у повному обсягу по суті, покладаючи на Позивача понесені ним судові витрати відносно розглядуваних позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок у повному обсягу і компенсації з боку Відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо Альпе Адріа - Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донгруп”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 34899204) про стягнення збитків у сумі 179848,29грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 12.03.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2012р.

Суддя Попков Д.О.