Рішення № 22036385, 21.03.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.03.12 р. Справа № 29/141

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоіллічпродукт»,

ЄДРПОУ 37121709, м.Маріуполь

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

код НОМЕР_1, м.Макіївка

про стягнення 43229 грн. 43 коп.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Уханьова О.О.

Суддя Сгара Е.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3-по дов.

від відповідача: ОСОБА_4-по дов., ОСОБА_5-по дов.

В засіданні суду брали участь:

Згідно із ст.77 ГПК України в засіданні суду оголошувались

перерви з 20.09. по 03.10.2011р., з 03.10. по 26.10.2011р.,

з 09.11 по 30.11.2011р., з 13.12. по 19.12.2011р.,

з 18.01. по 08.02.2012р., з 08.02. по 22.02.2012р.,

з 22.02. по 21.03.2012р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоіллічпродукт», м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка про стягнення заборгованості в сумі 40911,71 грн., у тому числі основний борг в сумі 39763,55 грн., пеня в сумі 961,97 грн. та три проценти річних в сумі 186,19 грн.

Згідно із ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач заявами від 19.09.2011р. №482 (а.с.84-86, т.2), від 22.09.2011р. №531 (а.с.100, т.2) збільшив предмет позову, заявивши вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 43229,43 грн., у тому числі основний борг в сумі 39763,55 грн., три проценти річних в сумі 562,03 грн. та пеня в сумі 2903,85 грн.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на договір поставки №1131 від 17.11.2010р., товарно-транспортні накладні, розрахунок суми позовних вимог.

Відповідач у відзивах на позовну заяву без номерів та дат, що надійшли на адресу суду 14.09.2011р., 30.11.2011р., позовні вимоги не визнав. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на порушення позивачем своїх зобовязань за дистрибьюторським договором від 17.11.2010р. №1132, внаслідок чого відповідачу було заподіяно матеріальну шкоду в сумі 287372,00 грн. Згідно з поясненнями на позов від 08.12.2011р. відповідачем заявлено про задоволення позовних вимог по цій справі шляхом проведення зарахування зустрічної однорідної вимоги, а саме, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №1131 від 17.11.2010р. зарахувати до боргу, який має позивач перед відповідачем за договором №1132 від 17.11.2010р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

17.11.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоіллічпродукт» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був підписаний договір поставки товару №1131, згідно з умовами якого позивач (постачальник) зобовязався поставити та передати у власність покупця товар, а відповідач (покупець) зобовязався прийняти та своєчасно сплачувати товар на умовах та в порядку, згідно дійсного договору, в асортименті та кількості, згідно заявки на поставку.

Відповідно до п.1.2 договору покупець набуває права власності на товар та несе всі звязані з цим ризики з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка підтверджує момент передання товару.

Під товаром у цьому договорі розуміється молочна продукція, мясо та ковбасні вироби, питна вода та безалкогольні напої виробництва ТОВ «Екоіллічпродукт» (п.1.3 договору).

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем було здійснено постачання товару відповідачу на суму 39763,55 грн. з урахуванням часткового погашення заборгованості з боку відповідача, що підтверджується відповідними накладними за період з січня 2011р. по березень 2011р., копії яких є в матеріалах справи.

Факт постачання позивачем товару за договором №1131 від 17.11.2010р. на вказану суму з боку відповідача не заперечується.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 3.1 договору від 17.11.2010р. №1131 передбачено, що покупець зобовязаний вносити 100% передплату за кожну передану партію товару.

Згідно із ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За приписом ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Тобто, строк настання платежу відповідної суми коштів сторонами в договорі від 17.11.2010р. №1131 не визначений, не зазначено на який день після отримання товару відповідачем має бути здійснена оплата.

За приписом ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Першим документально підтвердженим зверненням позивача до відповідача з вимогою про сплату заборгованості є пред`явлення претензії №683 від 26.04.2011р. (а.с.115-116, т.2). Факт отримання вказаної претензії з боку відповідача підтверджено у відзиві на позов.

Відповідно до наказу Міністерства транспорту та звязку України від 12.12.2007р. №1149 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів» нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) становлять Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Таким чином, враховуючи викладене, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість отриманого від позивача товару в строк до 06.05.2011р.

За висновками суду, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 39763,55 грн. за договором поставки №1131 від 17.11.2010р. всупереч ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач не виконав.

Відповідач у відзивах на позовну заяву проти позовних вимог заперечує.

Зокрема, як вказує відповідач, після підписання сторонами договору №1131 від 17.11.2010р. у цей же день між ним та позивачем був укладений дистрибьюторський договір №1132 з ексклюзивними правами дистрибьютора при здійсненні діяльності на певній території з правом ведення іншої його діяльності.

За твердженням відповідача, договір поставки №1131 від 17.11.2010р. та договір №1132 від 17.11.2010р. є невідємними один від одного.

Згідно п.1.3 договору №1132 від 17.11.2010р. позивач надає, а відповідач приймає на себе виняткове право з продажу товарів на узгодженій в п.1.2 території. Тобто, як вказує відповідач, тільки він мав виключне право розповсюджувати молочну продукцію виробництва ТОВ «Екоіллічпродукт» на певній території і без узгодження з ним позивач не міг укладати подібного роду договори.

З метою роширення торгівельної мережі з продажу продукції ТОВ «Екоіллічпродукт» між відповідачем та ТОВ «Общепитторг» 03.01.2011р. був підписаний договір про надання послуг №1/03.01.22, предметом якого є отримання відповідачем послуг з розвитку та обслуговування роздрібної мережі на території міст Донецька та Макіївки. Загальна вартість витрат відповідача за вказаним договором становить 120000,00 грн.

Проте, за твердженням відповідача, позивачем було порушено свої зобовязання за договором №1132 від 17.11.2010р. та укладено такий самий дистрибьюторський договір з ТОВ «Вид Групп», а також з іншими покупцями продукції ТОВ «Екоіллічпродукт».

Як наслідок, за поясненнями відповідача, позивачем було заподіяно йому матеріальну шкоду у розмірі 287372,00 грн., у тому числі понесені відповідачем витрати за договором №1/03.01.22 від 03.01.2011р. в сумі 120000,00 грн., а також неотриманий прибуток в сумі 167372,00 грн.

Згідно з поясненнями на позов від 08.12.2011р. відповідачем заявлено про задоволення позовних вимог по цій справі шляхом проведення зарахування зустрічної однорідної вимоги, а саме, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №1131 від 17.11.2010р. зарахувати до боргу, який має позивач перед відповідачем за договором №1132 від 17.11.2010р.

Суд вказані заперечення відповідача до уваги не приймає та вважає їх неправомірними з огляду на наступне:

Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Згідно із ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, за яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Як вказує відповідач, ним на адресу позивача було направлено повідомлення про розірвання договору в односторонньому порядку від 30.11.2011р.

Як встановлено судом, виходячи зі змісту вказаного повідомлення (а.с.53, т.3) відповідач повідомляє позивача про розірвання договору №1132 від 17.11.2010р. та вимагає сплатити неустойку в сумі 543407,68 грн. До вказаного повідомлення відповідачем додано розрахунок вимог, що предявляються, а також акт заліку між позивачем та відповідачем на 08.12.2011р. (а.с.54, 55, т.3) з визначенням підстав: договір постачання №1131 від 17.11.2010р., договір дистрибьюції №1132 від 17.11.2010р.

За висновками суду, вказані документи не можна розцінювати як заяву відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог.

Одночасно, взагалі вказані вище відповідачем вимоги сторін одна до одної не є однорідними: позивач вимагає стягнення від відповідача суми боргу за договором постачання №1131 від 17.11.2010р., у той час як відповідач стверджує про стягнення з позивача санкцій за договором №1132 від 17.11.2010р.

Крім цього, судом також враховано той факт, що зустрічні вимоги відповідача до позивача взагалі не підтверджено жодними доказами, крім розрахунків відповідача, внаслідок чого неможливо встановити дійсність цих вимог, строк виконання відповідних зобовязань позивачем.

Судом прийнято до уваги ті обставини, що договір №1131 від 17.11.2010р., на підставі якого позивачем заявлено позовні вимоги у цій справі, за своїм змістом, умовами ніяким чином не повязаний з договором №1132 від 17.11.2010р., його належне виконання сторонами не залежить від виконання позивачем та відповідачем своїх зобовязань за договором №1132 від 17.11.2010р.

У разі наявності порушення позивачем прав відповідача за договором №1132 від 17.11.2010р., останній у відповідності із ст.1 Господарського процесуального кодексу України має право звернутися до суду з самостійним позовом до позивача.

За таких обставин, враховуючи, що позов в частині вимог про стягнення основного боргу доведений позивачем та обгрунтований матеріалами справи, виходячи з того, що заперечення відповідача проти позову є неправомірними, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 39763,55 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 10.01.2011р. по 28.07.2011р. нараховано та предявлено до стягнення три проценти річних в сумі 562,03 грн.

Згідно п.7.2 договору поставки №1131 від 17.11.2010р. позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 2903,85 грн. за період з 10.01.2011р. по 28.07.2011р.

Зокрема, згідно п.7.2 вказаного договору за прострочку виконання своїх зобовязань сторони сплачують пеню в наступному розмірі: при порушенні строків оплати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент оплати від неоплаченої в строк суми за кожен день прострочки.

Виходячи з того, що сторонами в договорі №1131 від 17.11.2010р. не було узгоджено кінцевого строку сплати відповідачем вартості отриманого від позивача товару, приймаючи до уваги норми ст.530 Цивільного кодексу України, за висновками суду, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та трьох процентів річних підлягають частковому задоволенню за період з 07.05.2011р. по 28.07.2011р., у тому числі пеня в сумі 1384,64 грн. та три проценти річних в сумі 268,00 грн.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

При розгляді справи судом встановлено, що позивачем при подачі позовної заяви та збільшенні розміру позовних вимог сплачене державне мито в загальній сумі 443,78 грн., що перевищує розмір державного мита, встановленого для даної категорії справ.

За таких обставин, надлишково сплачене позивачем державне мито в сумі 11,49 грн. підлягає поверненню з державного бюджету України.

Клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка, що надійшло на адресу суду 14.09.2011р., про витребування у позивача згідно із ст.38 Господарського процесуального кодексу України договорів, укладених з ТОВ «Диарис», ТОВ «Вид Групп» судом залишено без задоволення як безпідставне. Зокрема, за висновками суду, визначені відповідачем документи не стосуються розгляду цього спору між позивачем та відповідачем.

Клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка від 21.03.2012р. про перенесення розгляду справи на іншу дату до прийняття рішення по справі №5006/29/11пн/2012 судом залишено без задоволення. Зокрема, стаття 77 Господарського процесуального кодексу України не містить такої підстави для перенесення розгляду справи як розгляд судом іншої справи. Одночасно, згідно із ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. За висновками суду, розгляд справи №5006/29/22пн/2012 ніяким чином не позбавляє суд можливості розглянути цю справу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоіллічпродукт», м.Маріуполь, до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоіллічпродукт», м.Маріуполь основний борг в сумі 39763 грн. 55 коп., три проценти річних в сумі 268 грн. 00 коп. та пеню в сумі 1384 грн. 64 коп., всього заборгованість в сумі 41416 грн. 19 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 414 грн. 18 коп., витрати на інформаційно-техніче забезпечення судового процесу в сумі 226 грн. 11 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоіллічпродукт», м.Маріуполь до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Макіївка відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Екоіллічпродукт», м.Маріуполь з державного бюджету України надлишково сплачене державне мито в сумі 11 грн. 49 коп.

В судовому засіданні 21.03.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 22.03.2012р.

Головуючий суддя Левшина Г.В.

Суддя Уханьова О.О.

Суддя Сгара Е.В.