Рішення № 22036257, 05.03.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

05.03.2012Справа №5002-32/66-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фонду майна Автономної Республіки Крим (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17, ідентифікаційний код 00036860).

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про внесення змін до договору оренди майна

За зустрічним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

До відповідача Фонду майна Автономної Республіки Крим (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17, ідентифікаційний код 00036860).

Про внесення змін до договору оренди нерухомого майна

За участю представників:

Від позивача ( відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_2., довіреність № 120-Д від 30.12.2011р.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3., довіреність б/н від 06.02.2012р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Фонд майна АР Крим звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про внесення змін у договір оренди від 30.06.2009р. нерухомого майна будівлі хірургічного комплексу літ «З» загальною площею 20,9 кв. м, розташованого за адресою м. Сімферополь, АДРЕСА_2 що знаходиться на балансі Кримської республіканської установи «Онкологічний клінічний диспансер», укладеного між позивачем та відповідачем, виклавши пункт 3.1 Договору в наступній редакції:

«Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку, розподілу і порядку використання плати за оренду ( суборенду) майна, що належить АР Крим, затвердженої постановою Верховної Ради АР Крим від 19.11.1998р № 274-2/98 (зі змінами та доповненнями) і становить без ПДВ за базовий місяць перерахунку орендної плати квітень 2011 року 1964,28 грн., 70% до Бюджету АР Крим 1375,00 грн., 30% Балансоутримувачу 589, 28 грн. (Додаток № 1 до Додаткової угоди №2). Орендна плата за перший місяць перерахунку травень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць квітень 2011 року на індекс інфляції за травень 2011 року.»

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 04.01.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 16.01.2012р. на 12:00 годин, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією.

06.02.2012р. до канцелярії Господарського суду АР Крим від відповідача надійшла зустрічна позовна заява Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Фонду майна Автономної Республіки Крим, в якій позивач просить суд визнати недійсними пункт 1.3 та пункт 3.1 в частині розміру орендної плати Договору оренди нерухомого майна, яке належить Автономної Республіки Крим, укладеного 30.06.2009р. між Фондом майна Автономної Республіки Крим та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 07.02.2012р. зустрічний позов прийнятий до провадження разом із первісним.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2009р. між Фондом майна АР Крим ( Орендодавець ) ( позивач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 ( Орендар) ( Відповідач) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить АР Крим ( а.с. 14-17).

Пунктом 3.5 Договору оренди передбачено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у зв'язку із внесенням змін до діючої Методики, а також істотних змін стану об'єкту оренди та інших випадках, передбачених законодавством України. Ці дії оформлюються додатковою угодою.

Як зазначив позивач, ним на адресу відповідача, у зв'язку із внесенням змін до Методики розрахунку, розподілення та порядку використання плати за оренду (суборенду) майна, що належить Автономній Республіці Крим (надалі - Методика), затвердженою постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19.11.98 № 274-2/98 (зі змінами та доповненнями) були спрямовані для розгляду пропозиції щодо внесення змін до вищевказаного договору оренди шляхом укладання додаткової угоди № 2, проте Відповідачем цю додаткову угоду підписано не було.

Відповідно до п.1 розділу VII Методики, договори оренди майна, що належить Автономний Республіці Крим, підлягають обов'язковому перегляду в частині зміни розміру орендної плати при внесенні відповідних змін до Методики.

Так, позивач вказує, що оскільки постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 20.04.2011 № 351-6/11 внесено зміни до Методики, то відповідно до пункту 3.5 укладеного Договору орендна плата може бути переглянута на вимогу однієї із сторін, та ці дії оформлюються додатковою угодою.

Так, позивач направив додаткову угоду № 2 для підписання відповідачеві, яким вона була отримана 07.06.2011р., що не заперечується відповідачем та підтверджується представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до абз. 3 та 4 пункту 6 розділу III Методики у випадку, коли орендодавцем є Фонд майна орендна плата спрямовується: за нерухоме майно підприємств, організацій, установ, учбових закладів - 70 % - в загальний фонд бюджету Автономної Республіки Крим, 30 %- підприємству, організації, установі, учбовому закладу; за майно, що не увійшло в статутні фонди господарських товариств, створених в процесі приватизації (корпоратизації) майна, що належить Автономній Республіці Крим, -100 % - в бюджет Автономної Республіки Крим (у випадку, якщо господарське товариство, створене в процесі приватизації (корпоратизації), містить об'єкти житлового фонду, котрі не увійшли до його статутного фонду - 70/% - в бюджет Автономної Республіки Крим та 30% - господарському товариству.

Відповідно до пункту 5 розділу III Методики розрахунку, розподілу та порядку використання плати за оренду (суборенду) майна, що належить Автономній Республіці Крим, відповідач, як орендатор, несе відповідальність за повноту та своєчасність перерахування орендної плати до бюджету Автономної Республіки Крим.

Отже, позивач вважає, що сплата орендної плати у розмірі, який не відповідає розміру, встановленому у Методиці розрахунку, розподілу та порядку використання плати за оренду (суборенду) майна, що належить Автономній Республіці Крим, призведе на недоотримання коштів бюджетом Автономної Республіки Крим.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом.

Так, пунктом 3.5 Договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі внесенням змін до діючої Методики.

Отже, сторони домовилися про те, що договір може бути змінений при певних обставинах.

Згідно зі статтею 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

На думку Вищого Арбітражного суду України, викладену в пункті 5 його оглядового листа від 12.04.2001 № 01-8/442 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з орендними правовідносинами”, нормативне встановлення нових орендних ставок є підставою для внесення до договору оренди відповідних змін.

Частинами 3, 4 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003, № 435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - Цивільний кодекс України) встановлено, що циві льні права і обв'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного зако нодавства, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 189 Господарського кодексу України, статтею 632 Ци вільного кодексу України ціна є істотною умовою договору, у випадках, вста новлених законом застосовуються ціни, які встановлюються або регулюються уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самовряду вання.

Відповідно до частини 5 статті 188 Господарського кодексу України, частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено, договір вважається зміненим з дня набрання чинності відповідним рішенням.

Твердження орендодавця про те, що орендна плата за спірними договорами потребує перерахунку починаючи з базового місяця - квітня 2011, не може бути прийнята до уваги, оскільки ґрунтується на тому, що єдиним базовим місяцем перерахунку є місяць затвердження Верховною Радою АР Крим нових орендних ставок, що введено постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 20.04.2011 № 351-6/11 року, в той час як пропозиції внести такі зміни позивач направив відповідачу лише 07.06.2011р.

Іншого обґрунтування початку дії змін до договору, які вносяться за судовим рішенням, позивач не навів, а тому господарський суд вважає правильним застосувати загальне правило та ввести в дію зміни до договору, починаючи з дати набрання судовим рішенням законної сили, тому, суд вважає неправомірним внесення до договору змін в частині визначення базового місяця - квітня 2011 року.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що на момент укладання спірного договору нормативний акт відповідних приписів не містив не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки, як вже було зазначено вище , як Нормами діючого законодавства, так і безпосередньо умовами договору передбачена можливість змінювати договір в разі зміни Методики.

У відповідності до пункту 10.3 Договору зміни та доповнення допускаються за взаємною згодою сторін.

Проте, як то вже було вказано вище, приписи статті 188 Господарського кодексу України передбачають, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, оскільки сторонами не досягнуто згоди, позивач і звернувся із відповідним позовом до суду.

Отже, з урахуванням викладеного, суд вважає за позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме, в частині:

«Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку, розподілу та порядку використання плати за оренду (суборенду) майна, що належить Автономній Республіці Крим, затвердженої постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19.11.1998 за № 274-2/98 (зі змінами та доповненнями), і становить без ПДВ 2054, 69 грн., у тому числі: 70 % - до Бюджету Автономної Республіки Крим 2054, 69 грн., 30% Балансоутримувачу -880, 57 грн. (Додаток № 1 до додаткової угоди № 3).»

Що ж до зустрічних позовних вимог, слід зауважити таке:

Відповідач ( позивач за зустрічним позовом) в обґрунтування вимог покладає те, що у відповідності до пункту 1.3 Договору майно передається в оренду із ціллю розміщення субєктів господарювання на підставі приватної власності та що здійснюють господарську діяльність з медичної практики.

Відповідач зазначає, що медична практика, вказана у вищенаведеному пункті договору під пунктом 85.12.0 , проте стоматологічна практика згадана в КВЕД під кодом 85.13.0, та включає до себе діяльність в області стоматології загального та спеціального характеру, діяльності в сфері ортодонтії.

Господарська діяльність відповідача ( позивача за зустрічним позовом) є стоматологічною практикою, яка не є медичною, як то зазначає відповідач.

Отже пункт 1.3 Договору підлягає визнанню на думку відповідача недійсним, оскільки суперечить актам законодавства України.

На цих же підставах відповідач просить суд визнати недійсним пункт 3.1 договору, оскільки розмір орендної плати залежить від цільового використання обєкту, тобто станом на 30.06.2009р. пункт 3.1 Договору повинний був передбачати « Інше використання нерухомого майна» з орендною ставкою 10%.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільного кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 6 листопада 2009 року № 9).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, згідно з пунктом 1 розяснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12 березня 1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними», повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів.

Так, при детальному дослідженні умов договору, суд встановив, що ані в пункті 1.3 Договору, ані в пункті 3.1 не значиться код медичної практики 85.12.0, на який відповідач( позивач за зустрічним позовом) посилається, як на підставу своїх заперечень.

Приписами статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, як того вимагає пункт 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

У відповідності до пункту 3 наведеної статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. (пункт 4)

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (як то зазначено в пункті 5 статті 203 ЦК)

У пункті 6 статті 203 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідач орендував спірне приміщення для зайняття медичною практикою, проте фактично займається стоматологічною практикою.

Нецільове використання займаного приміщення відповідачем може лише розцінюватись в якості порушення умов договору з боку відповідача, яке в свою чергу могло б слугувати підставою для дострокового розірвання договору.

Невірний, на думку відповідача, розрахунок орендної плати міг би слугувати підставою для внесення змін до договору оренди в цій частині, проте ніяк не є підставою для визнання договору недійсним.

Пунктом 1 статті 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до пункту 1 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, що діяла на момент укладання оспорюваного договору, істотними умовами договору оренди є:

об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

термін, на який укладається договір оренди;

орендна плата з урахуванням її індексації;

порядок використання амортизаційних відрахувань;

відновлення орендованого майна та умови його повернення;

виконання зобов'язань;

забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;

порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди;

відповідальність сторін;

страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Статтями 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України закріплені принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та здійснення судочинства на засадах змагальності. Принцип рівності перед законом і судом означає рівність субєктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу. З принципу рівності перед законом і судом випливає, що правосуддя здійснюється незалежно від правового статусу учасників процесу, їхнього майнового стану, форми власності й інших критеріїв; процесуальне становище учасників судочинства визначається тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим; процесуальний порядок вирішення справ визначається процесуальною формою. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторін, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обовязку збирання доказів. Принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи.

Відповідно до частини 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи учасники процесу обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Саме у цьому полягає активність сторін та інших учасників процесу в змагальності. Причому ризик настання наслідків вчинення або не вчинення процесуальних дій покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 34 Господарського процесуального кодексу України закріплює наступні приписи: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідач ( позивач за зустрічним позовом) не зазначив які саме, на його думку, акти цивільного законодавства порушені невірним застосуванням коду КВЕД.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги саме за тими підставами, які визначені позивачем за зустрічним позовом.

Тоді як зазначені ним обставини не підтверджені доказу вальною базою, вимоги є безпідставними необґрунтованими, а отже такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, слід зазначити таке:

Судові витрати покладаються на відповідача за первісним позовом відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вищенаведене, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ,

ВИРІШИВ:

1.Первісний позов задовольнити частково.

2.Змінити умови оренди від 30.06.2009р. нерухомого майна будівлі хірургічного корпусу літ «З» загальною площею 20,9 кв. м, розташованого за адресою м. Сімферополь, АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі Кримської республіканської установи «Онкологічний клінічний диспансер», укладеного між Фондом майна АР Крим та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, виклавши пункт 3.1 Договору в наступній редакції:

«Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку, розподілу та порядку використання плати за оренду (суборенду) майна, що належить Автономній Республіці Крим, затвердженої постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 19.11.1998 за № 274-2/98 (зі змінами та доповненнями), і становить без ПДВ 1964,28 грн., у тому числі: 70 % - до Бюджету Автономної Республіки Крим 1375,00 грн., 30% Балансоутримувачу -589, 28грн. (Додаток № 1 до додаткової угоди № 2)»

3.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Фонду майна Автономної Республіки Крим (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 17, ідентифікаційний код 00036860) 941, 00 грн. судового збору.

4.В задоволенні зустрічного позову відмовити.

5.Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 05.03.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 06.03.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.