Постанова № 22036125, 20.03.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2012 р. Справа № 5015/4610/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача - Лисенко І.К., Лисенко М.М.,

відповідача- Рак В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційних скарг ТОВ "Яричів" та ПАТ "Укрпластик" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі№5015/4610/11 за позовом ПАТ "Укрпластик" доТОВ "Яричів"

про стягнення 464665,35 грн. заборгованості, 57467,59 грн. інфляційних втрат, 3% річних

в сумі 10927,18 грн., 202158,64 грн. пені, 23233,27 грн. штрафу та 195566,19 грн. збитків

Після початку судового засідання, заслуховування представників сторін та видалення суддів в нарадчу кімнату, до судової зали, а саме о 10 год. 36 хв. надійшло клопотання ПАТ "Укрпластик" про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами та відображення в протоколі судового засідання, яке колегією суддів не прийнято до уваги як запізніло подане та було оголошено вступну і резолютивну частини постанови, оскільки під час знаходження в нарадчій кімнаті суддям не було відомо про вказане клопотання, а відповідно до ч.ч.2,3 ст.82 та ч.1 ст.82 Господарського процесуального кодексу України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті. Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу.

Таким чином, у нарадчій кімнаті постанову було прийнято та її вступну і резолютивну частини підписано колегією суддів ще до надходження клопотання позивача про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами.

встановив:

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2011 (суддя Мороз Н.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 (судді: Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.), позов задоволено частково - на підставі ст.ст.526,549,625 ЦК України стягнуто з ТОВ "Яричів" на користь ПАТ "Укрпластик" 317392,99 грн. основного боргу, 2695,67 грн. пені, 18099,18 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 521,74 грн. В частині позовних вимог про стягнення 23233,27 грн. штрафу провадження у справі припинено згідно з п.4 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

ПАТ "Укрпластик" в поданій касаційній скарзі просить рішення і постанову скасувати в частині відмови у стягненні 147272,36 грн. боргу, 39368,41 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 10405,44 грн., 199462,97 грн. пені, 195566,19 грн. збитків та прийняти нове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.3,4,549,551,623,625 ЦК України, ст.ст.179,226,231 ГК України, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Зокрема, скаржник вказує на доведеність понесення ним збитків у вигляді додаткових витрат, обумовлених вимушеним залученням кредитних коштів та закупівлею за дорожчими цінами сировини (поліпропілену), необхідного для виготовлення поставленої позивачу продукції, у зв'язку з систематичним простроченням оплати відповідачем її вартості. Крім того, на думку заявника, судами неправомірно застосовано передбачене ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"обмеження розміру підлягаючої до стягнення пені подвійною обліковою ставкою НБУ, яке (обмеження) суперечить п.3 ст.3, ч.2 ст.4, ч.2 ст.551 ЦК України та абзацу 2 ч.4 ст.179 і ч.4 ст.231 ГК України.

ТОВ "Яричів" в поданій касаційній скарзі просить рішення і постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог на загальну суму 116547,05 грн. (в частині стягнення 91607,36 грн. основного боргу, 2695,67 грн. пені, 18099,18 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 521,74 грн.) та прийняти нове рішення про відмову в позові в цій частині, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.534,549,551,625,654 ЦК України, ст.ст.180,188,232 ГК України, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Зокрема, скаржник вважає, що для визначення курсу купівлі євро за гривню на міжбанківському валютному ринку України у п.5.1.1 договору №96 від 23.03.2009 сторони домовились використовувати середній курс продажу для UAE/EUR, опублікований на інтернет-сайті http://www.ufs.kiev.ua/ визначений на день, що передує даті оплати згідно умов договору. Проте, позивач у зв'язку із закриттям згаданого сайту в своїх розрахунках в односторонньому порядку використав дані з державного інтернет-ресурсу http://mezhbank.org.ua/ без жодного повідомлення або пропозиції про укладення додаткової угоди або про внесення змін до п.5.1.1 договору, а, отже, не було погоджено істотну умову договору в частині належного показника валютного курсу для визначення коригування розміру основного боргу на суму курсової різниці. Заявник також вказує на неправомірне нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму стягнутого боргу (317392,99 грн.), у якому врахована курсова різниця по вартості євро. На думку відповідача, позивач повинен був провести розрахунок розміру індексу інфляції та 3% річних виходячи з первісної суми основного боргу (225785,63 грн.), а не з суми основного боргу (317392,99 грн.), скоригованого з врахуванням курсової різниці. Крім того, суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про застосування скороченого (річного) строку позовної давності по вимогам про стягнення пені, а також помилково не застосував шестимісячний термін, передбачений нормою ч.6 ст.232 ГК України для нарахування пені, не надавши оцінки обставинам нарахування позивачем пені за 6 місяців, які передували дню подачі позову, та обставинам відсутності у договорі №96 від 23.03.2009 умов щодо незастосування до правовідносин сторін положень ч.6 ст.232 ГК України і щодо іншого (більшого) терміну нарахування пені, ніж 6 місяців.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, касаційна скарга відповідача - частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення 91607,36 грн. основного боргу, 18099,18 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 521,74 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Львівської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

23.03.2009 р. між ПАТ «Укрпластик» (надалі - постачальник) та ТОВ «Яричів»(надалі - замовник) був укладений договір №96 (далі Договір), за яким постачальник зобов'язався виготовляти та поставляти замовнику продукцію згідно погоджених сторонами специфікацій у порядку, передбаченому Договором, а замовник зобов'язався приймати та оплачувати продукцію в порядку, передбаченому Договором (п.п.2.1,2.2).

Згідно п.п.3.1,3.2 Договору поставка продукції здійснюється партіями на підставі замовлень, оформлених належним чином замовником. Фактична кількість виготовленої та поставленої продукції вказується в товарно-транспортних накладних на партію продукції.

Пунктами 4.1-4.3,5.1 Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок на умовах СРТ - с.Старий Яричів (Інкотермс 2000), при умові поставки продукції не менше 3-х тон. Адреса поставки - с.Старий Яричів, вул.Заводська,1. Датою поставки вважається фактична дата отримання цієї партії продукції замовником згідно товарно-транспортної накладної. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Загальна сума Договору складається із суми всіх підписаних сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно п.п.5.1.1,5.2,8.2 Договору у разі, якщо на міжбанківському валютному ринку України відбулась зміна курсу євро до гривні більше, ніж на 2% порівняно з курсом, по якому була зафіксована ціна та вартість продукції в специфікації, то сума, належна до оплати покупцем за поставлену продукцію, підлягає коригуванню (збільшенню або зменшенню) пропорційно такій зміні курсу на дату здійснення платежу. Для визначення курсу купівлі євро за гривню на міжбанківському валютному ринку України сторони домовились використовувати середній курс продажу для UAН/EUR, опублікований на Інтернет-сайті http://www.ufs.kiev.ua/, визначений на день, що передує даті оплати згідно умов договору. Оплата продукції проводиться у строки, які погоджені сторонами у кожній окремій специфікації. У випадку прострочки розрахунку проти строків, передбачених в п.5.2 Договору, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,3% від несплаченої вартості поставленої партії продукції за кожний день прострочення оплати, до повного виконання зобов'язань.

14.12.2009р. представниками сторін підписано та скріплено їх печатками додаткову угоди до договору №96 від 23.03.2009, відповідно до якої внесено зміни до п.12.6 Договору і викладено його у наступній редакції: «Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2010 року включно або до повного виконання сторонами зобов'язань по Договору, якщо такі наступили пізніше 31 грудня 2010 року». (а.с.23 том 1).

До Договору були погоджені специфікації, а саме: №1 від 28.07.2009 на поставку продукції на суму 173105,82 грн. зі строком оплати до 35 днів від дати поставки товару на склад покупця (а.с.24 том 1); №2 від 23.03.2009 на поставку продукції на суму 130924,80 грн. зі строком оплати до 30 днів від дати поставки продукції на склад покупця (а.с.25 том 1); №3 від 06.05.2010 на поставку продукції на суму 503953,32 грн. зі строком оплати до 30 днів від дати поставки товару на склад покупця (а.с.26 том 1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач отримав на підставі вказаного договору товар на виконання умов специфікації №1 від 28.07.2009 згідно товарно-транспортної накладної №3554 від 21.08.2009 на суму 167315,54 грн., на виконання умов специфікації №2 від 23.03.2009 позивач поставив відповідачу товар згідно товарно-транспортної накладної №4516 від 20.10.2009 на суму 136371,13 грн., а на виконання умов специфікації №3 від 06.05.2010 позивач поставив відповідачу товар згідно товарно-транспортних накладних №2279 від 31.05.2010 на суму 180246,36 грн., №2387 від 07.06.2010 на суму 101469,56 грн., №2388 від 07.06.2010 на суму 103398,41 грн., №2389 від 07.06.2010 на суму 110444,52 грн., тобто на виконання умов специфікації №3 від 06.05.2010 було поставлено товар на загальну суму 495558,85 грн.

Всього позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 799245,52 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними. При цьому, у товарно-транспортних накладних був зафіксований курс гривні щодо євро станом на день поставки.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, загальна сума оплати, здійснена відповідачем за Договором, становить 573459,89 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, зокрема: товар, отриманий по товарно-транспортній накладній №3554 від 21.08.2009 на суму 167315,54 грн. і який мав бути повністю оплачений до 25.09.2009р., фактично оплачувався з простроченням платіжними дорученнями №3509 від 28.09.2009 на суму 67315,54 грн. та №3562 від 05.10.2009 на суму 100000 грн., тобто усього - 167315,54 грн. Крім того, платіжним дорученням №3605 від 12.10.2009 в сумі 14214,37 грн. відповідач оплатив рахунок-фактуру №3554/1 від 05.10.2009 як доплату за етикетки. Товар, отриманий по товарно-транспортній накладній №4516 від 20.10.2009 на суму 136371,13 грн. і який мав бути повністю оплачений до 19.11.2009р., фактично оплачувався відповідачем з простроченням платіжними дорученнями №22 від 03.12.2009 на суму 16371,13 грн., №30 від 14.12.2009 на суму 30000 грн., №484 від 16.12.2009 на суму 45000 грн., №4357 від 21.12.2009 на суму 45000 грн., тобто усього - 136371,13 грн. Зазначені суми з урахуванням їх коригування згідно п.5.1.1 Договору зараховувались позивачем в оплату.

Враховуючи п.5.1.1 Договору та обставини зростання курсу євро щодо гривні, зазначеного у товарно-транспортній накладній на дату поставки в порівнянні з датою фактичної оплати більш ніж 2% на суму, зазначену у поданому розрахунку, у зв'язку з чим, частина суми залишилась несплаченою.

Товар, отриманий по товарно-транспортній накладній №2279 від 31.05.2010 на суму 180246,36 грн., який мав бути повністю оплачений до 01.07.2010р., фактично оплачувався відповідачем із простроченням платіжними дорученнями №888 від 02.08.2010 на суму 5246,36 грн., №1922 від 11.08.2010 на суму 10000 грн. В подальшому, цей товар, а також товар, отриманий по товарно-транспортним накладним №2387 від 08.06.2010 на суму 101469,56 грн., №2388 від 08.06.2010 на суму 103398,41 грн., №2389 від 08.06.2010 на суму 110444,52 грн. оплачувався платіжними дорученнями №1972 від 18.08.2010 на суму 5000 грн., №2015 від 25.08.2010 на суму 5000 грн., №2061 від 30.08.2010 на суму 5000 грн., №82 від 06.09.2010 на суму 5000 грн., №2166 від 14.09.2010 на суму 5000 грн., №995 від 20.09.2010р. на суму 5000 грн., №2257 від 23.09.2010 р. на суму 5312,49 грн., №2306 від 29.09.2010 на суму 5000 грн., №2354 від 04.10.2010 на суму 5000 грн., №1050 від 11.10.2010 на суму 5000 грн., №2453 від 18.10.2010 на суму 5000 грн., №2509 від 25.10.2010 на суму 5000 грн., №2586 від 01.11.2010 на суму 5000 грн., №2662 від 10.11.2010 на суму 5000 грн., №2682 від 15.11.2010 на суму 10000 грн., №2742 від 22.11.2010 на суму 10000 грн., №2837 від 30.11.2010 на суму 10000 грн., №2938 від 13.12.2010 на суму 10000 грн., №3012 від 20.12.2010 на суму 10000 грн., №3089 від 27.12.2010 на суму 10000 грн., №20 від 06.01.2011 на суму 10000 грн., №36 від 10.01.2011 на суму 10000 грн., №133 від 17.01.2011 на суму 10000 грн.; №188 від 24.01.2011 на суму 10000 грн., №294 від 01.02.2011 на суму 10000 грн., №359 від 07.02.2011 на суму 10000 грн., №420 від 14.02.2011 на суму 10000 грн., №487 від 23.02.2011 на суму 10000 грн., №1158 від 04.05.2011 на суму 5000 грн., №1775 від 20.06.2011 на суму 5000 грн., №1944 від 01.07.2011 на суму 3000 грн., №2043 від 08.07.2011 на суму 4000 грн., №2168 від 15.07.2011 на суму 3000 грн., №2424 від 27.07.2011 на суму 3000 грн., №2551 від 03.08.2011 на суму 2000 грн., №2619 від 05.08.2011 на суму 3000 грн., №2786 від 11.08.2011 на суму 2000 грн., у яких зазначалось призначення платежу як часткова оплата по зазначеним чотирьом товарно-транспортним накладним. Сума основного боргу складається із залишку заборгованості по товарно-транспортній накладній №2387 від 08.06.2010 в сумі 11942,70 грн., товарно-транспортній накладній №2388 від 08.06.2010 в сумі 103398,41 грн. та товарно-транспортній накладній №2389 від 08.06.2010 в сумі 11044,52 грн., всього - 225785,63 грн.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до положень ст.526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Докази, що підтверджують виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати вартості поставленого йому товару в повному обсязі і відновлення тим самим порушених майнових прав кредитора на момент розгляду спору, у матеріалах справи відсутні.

У позовній заяві позивач зазначає суму основного боргу ТОВ "Яричів" у розмірі 294570,31 грн., у заяві про збільшення позовних вимог №10/14-5764 від 29.08.2011 у розмірі 566066,14 грн., у заяві про збільшення позовних вимог від 03.10.2011 позивач просить стягнути з відповідача 464665,35 грн. основного боргу, 202158,64 грн. пені, 23233,27 грн. штрафу, 57467,59 грн. інфляційних втрат, 10927,18 грн. - 3% річних, 98884,45 грн. - збитки у вигляді сплачених відсотків за користування банківськими кредитами, 96625,74 грн. - збитки у вигляді додаткових витрат на оплату поліпропілену, 56 грн. - збитки по поштових відправленнях.

Згідно п.8.2 Договору у випадку прострочення розрахунку проти строків, передбачених п.5.2 Договору, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,3 % від несплаченої вартості поставленої партії продукції за кожен день прострочення оплати, до повного виконання зобов'язання.

У відповідності до вимог ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.ч.1,4 ст.231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Лише у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Приписи ст.549 ЦК України передбачають, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормою ст.534 ЦК України встановлено черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі. Крім того, Договором не передбачена інша черговість, ніж та, що встановлена законом.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням наведеного, розмір інфляційних втрат становить 18099,18 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом, остання проплата була проведена відповідачем 11.08.2011р. і станом на цю дату було проведено її коригування на суми нарахованої пені та 3% річних, тому позовна вимога про стягнення пені та 3% річних підлягає частковому, а саме задоволенню за період з 11.08.2011р. по 30.08.2011р. Таким чином, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 2695,67 грн. пені та 3% річних в сумі 521,74 грн.

Крім того, позивач у апеляційній скарзі та в поясненнях від 08.12.2011 вказує на те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права при розрахунку та стягненні судом пені, зокрема, ст.231 ГК України, яка передбачає розмір штрафних санкцій. Відповідно до ч.6 зазначеної статті штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Однак, апеляційний суд з даного приводу зазначив, що встановлене ч.6 ст.232 ГК України загальне правило щодо припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, не може застосовуватися у спірних правовідносинах, оскільки інше передбачено п.8.2 Договору.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок закриття інтернет-сайту http://www.ufs.kiev.ua/, позивач використовував дані про курс євро щодо гривні, вказані на сайті http://mezhbank.org.ua/. Посилання відповідача на те, що застосування даного сайту не передбачено п.5.1.1 Договору, а, відтак, позивачу слід було ініціювати внесення змін до договору в цій частині для того, щоб його використовувати у відносинах сторін, не заслуговує на увагу, як таке, що суперечить змісту п.5.1.1 Договору. Так, вказаним пунктом передбачено обов'язкове коригування суми на дату фактичної сплати на зміну курсу євро щодо гривні, якщо така зміна є більшою 2%, а тому погодження сторонами одного джерела інформації щодо такої зміни, використання якого стало неможливим не з вини сторін, не звільняє відповідача від обов'язку сплачувати суму заборгованості, коригуючи її на зміну курсу гривні щодо євро. Крім того, відповідач в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що у своїй претензії №10/14-4192 позивач вказує, що обліковується сума основного боргу в розмірі 260000 грн., до якої додано додатки з розрахунками головного бухгалтера ОСОБА_1, щодо пені і 3% річних, які розраховувались з вищевказаної суми боргу, а не із суми з врахуванням курсової різниці того чи іншого вищезгаданого інтернет-сайту. В ній чітко вказані суми отриманої продукції по ТТН №№2279,2387,2388,2389 і їхній неоплачений залишок в гривнях без посилань на будь-який валютний курс, сайт та ст.534 ЦК України з відміткою про зарахування сплачених коштів саме на погашення боргу, а не 3% річних та пеню і курсову різницю. З цього приводу, апеляційний суд визнав за потрібне зазначити, що вносити зміни до Договору не було потреби, оскільки це не змінює істотних умов Договору.

Позивач також просить стягнути збитки, пов'язані із залученням ним кредитних ресурсів та зростанням вартості сировини на ринку, оскільки внаслідок порушення відповідачем строків оплати, позивач був вимушений залучати кредити банків на підставі відповідних договорів.

Відповідно до ст.ст.224,225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Посилання позивача на додаткові втрати у зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати обґрунтовуються власними розпорядженнями і службовими записками про вибірку кредитних коштів, а зростання ціни на поліпропілен - довідкою про структуру матеріалів, електронними листами. Однак, зростання на ринку цін на поліпропілени не було обумовлене порушенням умов договору відповідачем та ніяким чином не залежало від дій чи бездіяльності останнього. При цьому, з врахуванням ч.1 ст.538 ЦК України, виконання зобов'язань сторін у даному випадку не було зустрічним, у зв'язку з чим, позивач не був позбавлений можливості створити відповідний запас необхідної сировини, як і не був позбавлений можливості залучення коштів з інших джерел, окрім кредитних коштів банку.

Апеляційна інстанція вважає, що додаткові витрати, на які посилається позивач, не були вимушеною необхідністю, не обумовлені протиправною поведінкою відповідача та не перебувають з нею у безпосередньому причинному зв'язку, а стали наслідком власних управлінських рішень позивача.

Не заслуговує на увагу також вимога про стягнення з відповідача 56 грн. збитків, пов'язаних з відправкою йому кореспонденції, оскільки з долучених до матеріалів справи копій поштових квитанцій вбачається факт надіслання позивачем відповідачу кореспонденції, однак, не вбачається її змісту, а також, надсилаючи відповідачу листи, позивач діяв на власний розсуд.

Колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про стягнення 225785,63 грн. основного (нескоригованого) боргу, 2695,67 грн. пені та в частині відмови у стягненні 195566,19 грн. збитків з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі специфікацій, товарно-транспортних накладних та платіжних доручень достеменно встановлено та відповідачем не заперечується, що залишок його заборгованості за поставлену позивачем продукцію становить 225785,63 грн. (без урахування сум курсової різниці, нарахованої на зазначену суму згідно з п.5.1.1 договору поставки №96 від 23.03.2009), що є безперечною підставою для задоволення вказаних позовних вимог у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

В свою чергу, відповідає фактичним обставинам справи висновок судів про наявність підстав для стягнення 2695,67 грн. пені, нарахованої за період з 11.08.2011р. по 30.08.2011р., тобто в межах передбаченого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України річного строку позовної давності, чим спростовується твердження відповідача про безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання про застосування скороченого (річного) строку позовної давності по вимогам про стягнення пені.

Доводи боржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин сторін шестимісячного терміну, передбаченого нормою ч.6 ст.232 ГК України для нарахування пені, та обумовленого цим неправомірного нарахування позивачем пені за 6 місяців, які передували дню подачі позову, судами обґрунтовано не прийнято до уваги з наступних мотивів.

Згідно з ч.1 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто загальне правило ч.6 ст.232 ГК України щодо нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання в межах шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, діє та застосовується до відповідних правовідносин в разі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Оскільки судами з'ясовано, що умовами п.8.2 договору №96 від 23.03.2009, укладеного між сторонами, встановлено можливість стягнення пені за кожен день прострочення оплати аж до повного виконання зобов'язань, тому посилання відповідача про необхідність зменшення строку нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання до шести місяців є безпідставними.

Тобто в даному випадку діє договірне застереження, чим спростовується твердження боржника про зворотне.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних зі стягненням неустойки та застосуванням ч.6 ст.232 ГК України (постанови ВСУ від 18.04.2011 у справах №30/190 та №30/191).

Водночас, не заслуговують на увагу на уваги доводи ПАТ "Укрпластик" щодо неправомірного застосування судами передбаченого ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" обмеження розміру підлягаючої до стягнення пені подвійною обліковою ставкою НБУ, яке (обмеження), на думку позивача, суперечить вимогам п.3 ст.3, ч.2 ст.4, ч.2 ст.551 ЦК України та абзацу 2 ч.4 ст.179 і ч.4 ст.231 ГК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.2 ст.343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних зі стягненням пені та застосуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (постанова ВСУ від 07.11.2011 у справі №5002-2/5109-2010).

Таким чином, у спірних правовідносинах підлягають застосуванню норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" в частині обмеження пені розміром, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.

Викладеним вище спростовуються помилкові посилання позивача на норми п.3 ст.3, ч.2 ст.4, ч.2 ст.551 ЦК України та абзацу 2 ч.4 ст.179 і ч.4 ст.231 ГК України в обґрунтування підстав для стягнення пені, нарахованої з перевищенням подвійної облікової ставки Національного банку України.

Крім того, касаційна інстанція вважає таким, що відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи висновок апеляційного суду про недоведеність понесення позивачем збитків у вигляді додаткових витрат, обумовлених вимушеним залученням кредитних коштів та закупівлею за дорожчими цінами сировини (поліпропілену), необхідного для виготовлення поставленої позивачу продукції, у зв'язку з систематичним простроченням оплати відповідачем її вартості.

Відповідно до ст.ст.42,44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

За таких обставин, в період порушення замовником строків оплати поставленої продукції позивача ніхто не міг примусити до залучення кредитних коштів від банківських установ, оскільки дії ПАТ "Укрпластик" з цього приводу ґрунтуються на принципах комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Враховуючи наведене, касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного суду про те, що зростання на ринку цін на поліпропілени не пов'язане з простроченням виконання відповідачем договірних зобов'язань по оплаті поставленого товару та ніяким чином не залежало від дій чи бездіяльності останнього. При цьому, позивач не був позбавлений можливості створити відповідний запас необхідної сировини, як і не був позбавлений можливості залучення коштів з інших джерел, крім кредитних коштів банку. Отже, додаткові витрати, на які посилається позивач, не були вимушеною необхідністю, не обумовлені протиправною поведінкою відповідача та не перебувають з нею у безпосередньому причинному зв'язку, а стали наслідком управлінських рішень позивача, що є його комерційним ризиком.

Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про стягнення 91607,36 грн. основного боргу, 18099,18 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 521,74 грн. з огляду на наступне.

Наявний висновок апеляційного суду про необов'язковість внесення змін до п.5.1.1 договору №96 у зв'язку із закриттям інтернет-сайту http://www.ufs.kiev.ua/, погодженого сторонами для розрахунку розміру платежів, скоригованих на суму курсової різниці (з врахуванням середнього курсу продажу для UAE/EUR на міжбанківському валютному ринку України), та правомірність одностороннього використання позивачем даних з іншого джерела інформації - державного інтернет-ресурсу http://mezhbank.org.ua/, а саме без погодження істотної умови договору в частині належного показника валютного курсу для визначення коригування розміру основного боргу на суму курсової різниці, касаційна інстанція вважає таким, що суперечить приписам ст.188 ГПК України та ст.654 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно зі ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Водночас, судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано належної правової оцінки тим істотним обставинам, що укладений між сторонами договір поставки №96 від 23.03.2009 не містить умов, які б надавали позивачу право в односторонньому порядку (без внесення змін до договору) використовувати інформацію з іншого джерела (іншого інтернет-сайту), ніж передбачено договором, з метою визначення середнього курсу купівлі євро за гривню на міжбанківському валютному ринку України та подальшого застосування відповідних показників курсу для розрахунку суми скоригованого платежу. Твердження відповідача щодо недосягнення між сторонами згоди з приводу застосування іншого джерела інформації замість закритого інтернет-сайту, обумовленого договором, також не відхилено та не спростовано судами при вирішенні даного спору.

Відтак, посилання апеляційного суду на відсутність потреби у внесенні змін до п.5.1.1 договору №96 в частині визначення джерела інформації щодо валютного курсу касаційна інстанція вважає помилковими як такі, що не відповідають вимогам ст.188 ГК України та ч.1 ст.14 ЦК України, згідно якої цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Крім того, судами залишено поза увагою те, що умови договору поставки №96 від 23.03.2009 не містять формули, за якою здійснюється розрахунок розміру платежу за партію поставленої продукції, скоригованого на суму курсової різниці.

Цілком очевидно, що передбачена в п.5.1.1 договору №96 сума коригування поточного платежу, право на одержання якої виникає у позивача (постачальника) у разі, якщо на міжбанківському валютному ринку України відбулась зміна курсу євро до гривні більше, ніж на 2% порівняно з курсом, по якому була зафіксована ціна та вартість продукції в специфікації, за своєю правовою природою є курсовою різницею між національною та іноземною валютою (євро) за період з моменту поставки продукції договору до дати внесення платежу.

Таким чином, в разі встановлення того, що умовами договору №96 передбачено право позивача в односторонньому порядку скоригувати розмір платежу за поставлену продукцію (ціну договору), але сторони договору не визначили відповідної формули, за якою здійснюватиметься розрахунок курсової різниці, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для стягнення 317392,99 грн. основного боргу, скоригованого на спірну суму курсової різниці (91607,36 грн.), оскільки такий висновок ґрунтується на обставинах зміни позивачем в односторонньому порядку умов п.5.1.1 договору поставки №96 від 23.03.2009 без дотримання при цьому передбаченого ст.188 ГК України порядку внесення змін до договору.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах, пов'язаних зі стягненням курсової різниці та застосуванням ст.188 ГК України (постанова ВСУ від 07.11.2011 у справі №5002-2/5109-2010).

Судами також не відхилено та не спростовано доводи заявника щодо зазначення в товарно-транспортних накладних від 08.06.2010 №№2387,2388,2389 даних щодо оплати продукції по курсу НБУ на день оплати, а не по середньому курсу продажу для UAE/EUR, який сторони домовилися використовувати в розрахунках.

Наведене переконливо свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи в частині позовних вимог про стягнення 91607,36 грн. основного боргу, що є підставою для передачі справи на новий розгляд в цій частині позову до суду першої інстанції.

Що стосується позовних вимог про стягнення 18099,18 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 521,74 грн., які мають похідний характер від вимог про стягнення 317392,99 грн. основного боргу, то справа в цій частині позову також підлягає передачі на новий розгляд, оскільки з врахуванням вищенаведеного вбачається неправильний розрахунок позивачем інфляційних втрат та 3% річних, який (розрахунок) обумовлений передусім їх нарахуванням на суму скоригованого основного боргу (317392,99 грн.), а в даній правовій ситуації не виключається правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму нескоригованого основного боргу (225785,63 грн.) у зв'язку з недоведеністю підстав для стягнення курсової різниці, нарахованої по неузгоджених показниках середнього курсу продажу для UAE/EUR на міжбанківському валютному ринку України.

Разом з тим, ТОВ "Яричів" вказує на неправомірне нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на суму стягнутого боргу (317392,99 грн.), у якому вже була врахована курсова різниця по вартості євро, оскільки, на думку відповідача, позивач повинен був провести розрахунок розміру індексу інфляції та 3% річних виходячи з первісної суми основного боргу (225785,63 грн.), а не з суми основного боргу (317392,99 грн.), скоригованого з врахуванням курсової різниці.

Проте, така помилкова позиція заявника суперечить чинному законодавству, умовам договору та фактичними обставинам справи, оскільки в п.5.1.1 договору сторони погодили можливість коригування вартості поставленої продукції на суму курсової різниці на дату вчинення платежу, презюмуючи, що така оплата має здійснюватися в межах строків, встановлених у специфікаціях, тобто нарахування курсової різниці жодним чином не залежить від обставин порушення замовником строків оплати. В свою чергу, в разі порушення відповідачем (замовником) встановлених термінів оплати (прострочення виконання боржником грошового зобов'язання) вступає в дію правило ч.2 ст.625 ЦК України щодо нарахування на суму боргу встановленого індексу інфляції та 3% річних.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних судових актів в частині позовних вимог про стягнення 91607,36 грн. основного боргу, 18099,18 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 521,74 грн. і передачі справи на новий розгляд в цій частині позову до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вказані процесуальні недоліки, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційної інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на вищенаведене, колегія вбачає підстави для часткового задоволення скарги відповідача та відхилення скарги позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Укрпластик" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ТОВ "Яричів" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 27.10.2011 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 у справі №5015/4610/11 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 91607,36 грн. основного боргу, 18099,18 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 521,74 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Львівської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун