Рішення № 22035802, 06.03.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2012 р. Справа № 15/032-10

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом приватного акціонерного товариства «Пакет», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Мона», Київська обл., м. Бориспіль

про стягнення 384061,29 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1. (дов. № 01/02-05 від 24.01.2011 р.);

від відповідача: ОСОБА_2. (дов. від 20.05.2011 р.).

Обставини справи:

Закрите акціонерне товариство «Пакет»(далі-позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мона»(далі-відповідач) про стягнення 340783,30 грн., з яких 300379,13 грн. безпідставно набутого майна та 40404,17 грн. проценти за користування грошовими коштами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що позивач, будучи власником нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках по пров. Фізкультури 2 та вул. Боженко 2, уклав з Київською міською радою договір оренди земельної ділянки від 04.05.2001 р. В подальшому нерухоме майно, розташоване на орендованих позивачем земельних ділянках було відчужене позивачем ВАТ „Українські пухові вироби”, яке продало це майно відповідачеві за договорами купівлі-продажу від 14.11.2006 р. Позивачем з грудня 2006 р. по листопад 2009 р. було сплачено 300379,13 грн. згідно з договором оренди від 04.05.2001 р. Оскільки відповідно до ст. 2 Закону України „Про плату за землю” використання землі в Україні є платним, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель, а згідно з ст. 120 Земельного кодексу України до відповідача перейшло право користування орендованими позивачем земельними ділянками, то позивач вважає, що відповідач безпідставно зберіг 300379,13 грн., а тому він на підставі ст. 1212 ЦК України повинен повернути позивачу зазначену суму. Крім того, позивачем з посиланням на ст. 1214 ЦК України за користування грошовими коштами нараховані проценти у сумі 40404,17 грн., які він також просить стягнути з відповідача.

09.04.2010 р. від позивача надійшла до суду заява в порядку ст. 22 ГПК України про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач посилаючись на те, що з грудня 2009 р. по лютий 2010 р. ним сплачена орендна плата за договором оренди від 04.05.2001 р. у сумі 35116,72 грн., збільшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 335495,85 грн. безпідставно збережених коштів та 48565,44 грн. процентів за користування грошовими коштами, всього 384061,29 грн.

Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення 384061,29 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.05.2010 р. зупинено провадження у справі № 15/032-10 до вирішення Київським апеляційним господарським судом справи № 36/113 за позовом ЗАТ «Пакет»до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Мона»про припинення договору оренди.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.02.2012 р. поновлено провадження у справі № 15/032-10.

В судовому засіданні 17.02.2012 р. представник відповідача надав суду пояснення, в яких просить суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач 14.11.2006 р. став власником нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Київ, пров. Фізкультури, 2 та вул. Боженко, 2 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з позивачем, проте питання з приводу передачі земельних ділянок, на яких знаходиться нерухоме майно, з позивачем не вирішувалось. Відповідач зазначає, що виникнення права власності на об`єкт нерухомості не тягне безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, а потребує в даному випадку окремого договірно-правового врегулювання шляхом укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки з власником споруди. Крім того, відповідач посилається на те, що позивач просить стягнути кошти з відповідача за період, починаючи з 2006 року, проте сам договір оренди припинено лише з 03.11.2010 р. на підставі рішення ВГСУ у справі № 36/113.

Представник позивача в судових засіданнях 17.02.2012 р. та 02.03.2012 р. підтримав позовні вимоги.

В судовому засіданні 06.03.2012 р. представник позивача надав суду заяву, в якій позивач відмовляється від позову в частині стягнення процентів у сумі 48565,44 грн. та просить суд в цій частині позову провадження у справі припинити.

В іншій частині позову представник позивача в судовому засіданні 06.03.2012 р. позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судових засіданнях 17.02.2012 р., 02.03.2012 р. та 06.03.2012 р. проти позову заперечував.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

04.05.2001 р. між Київською міською радою (Орендодавець) та закритим акціонерним товариством «Пакет», яке на підставі рішення загальних зборів акціонерів, оформленого протоколом № 1 від 16.11.2011 р, змінило найменування на приватне акціонерне товариство «Пакет», (Орендар) (позивач) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у оренду на 10 років земельні ділянки, місце розташування яких пров. Фізкультури, 2 у Залізничному районі м. Києва, загальним розміром 0,4752 га в тому числі 0,1033 га в межах проектних (червоних) ліній для експлуатації та обслуговування виробничої бази по заготівельних роботах для паперо-білових товарів у межах, які перенесені в натуру і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.1. договору від 04.05.2001 р. за оренду земельних ділянок Орендар сплачує орендодавцеві орендну плату у грошовій формі, незалежно від результатів своє діяльності. Річна орендна плата за земельні ділянки встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від їх грошової оцінки.

В пункті 3 договору зазначено, що згідно з довідкою Київського міського управління земельних ресурсів від 28.03.2001 р. за № 1000 на час укладення цього договору грошова оцінка земельної ділянки розміром 0,1066 га становить 513741,55 грн.; згідно з довідкою Київського міського управління земельних ресурсів від 28.03.2001 р. за № 1001 на час укладення цього договору грошова оцінка земельної ділянки розміром 0,3686 га становить 1776408,39 грн.

Зазначений договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 979 та зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 18 січня 2002 року за № 72-6-00033 у книзі записів державної реєстрації договорів.

На час укладення договору оренди землі на зазначених орендованих земельних ділянках було розташоване нерухоме майно позивача, яке в подальшому позивачем було відчужене ВАТ „Українські пухові вироби” за нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу від 03.03.2006 р., зареєстрованими в реєстрі за № у-227 та № у-229.

Як вбачається з п. 1.1. договору купівлі-продажу від 03.03.2006 р., зареєстрованого в реєстрі за № у-227, предметом договору є виробнича база за адресою: м. Київ, пров. Фізкультури, 2, загальною площею 2220,50 кв.м., розташована на земельній ділянці розміром 0,4752 га згідно Договору оренди земельної ділянки від 04.05.2001 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим № 979 та зареєстрованим Київським міським управлінням земельних ресурсів від 18 січня 2002 року за № 72-6-00033.

Згідно з п. 1.6 договору купівлі-продажу від 03.03.2006 р. він є підставою для оформлення покупцем права користування земельною ділянкою, на якій розташоване відчужуване нерухоме майно.

Як вбачається з п. 1.1. договору купівлі-продажу від 03.03.2006 р., зареєстрованого в реєстрі за № у-229, предметом договору є нежилий будинок, загальною площею 446,20 кв. м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 2.

14.11.2006 р. між ВАТ „Українські пухові вироби” (продавець) та ТОВ „Мона” (покупець) (відповідач) були укладені договори купівлі-продажу, за якими ТОВ „Мона” придбало нерухоме майно, що знаходиться на орендованих позивачем земельних ділянках.

Зазначені договори купівлі продажу нотаріально посвідчені, зареєстровані в реєстрі за № у1366 та № у1364, зареєстровані комунальним підприємством „Київське міське бюро технічної інвентаризації” та проведена реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна на праві приватної власності за ТОВ „Мона” 01.12.2006 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 657 ЦК України в редакції, що діяла станом на час укладення договору від 14.11.2006 р, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Отже, ТОВ «Мона»стало власником нерухомого майна, придбаного за договорами від 14.11.2006 р., зареєстрованими в реєстрі за № у1366 та № у1364, з моменту державної реєстрації договорів, тобто з 01.12.2006 р.

Відповідно до ст. 377 ЦК України в редакції, що діяла станом на 01.12.2006 р., до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, відповідно до ст. 377 ЦК України до відповідача 01.12.2006 р. перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно, та яка необхідна для його обслуговування, тобто на земельну ділянку, яку орендував позивач за договором від 04.05.2001 р., укладеним між ним та Київською міською радою.

Позивач листами № 01/02-15 від 22.01.2007 р. та № 01/02-277 від 13.11.2007 р. звернувся до голови Київської міської ради, в яких у зв`язку з продажем нерухомого майна, розташованого на орендованій позивачем за договором від 04.05.2001 р. земельній ділянці, просив розірвати договір оренди від 04.05.2001 р., укладений між позивачем та Київською міською радою, та направляв примірник додаткової угоди про розірвання договору.

Листом № 05-358/257 від 09.01.2008 р. Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації повідомило позивача, що договір оренди земельної ділянки може бути розірваний з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з новим власником виробничої бази за вказаною адресою.

Той факт, що відповідач користується нерухомим майном: нежитловим будинком загальною площею 446,20 кв. м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Боженка, 2 та виробничою базою загальною площею 2220,50 кв.м., розташованою за адресою: м. Київ, пров. Фізкультури, 2, вбачається також з ухвали господарського суду м. Києва від 21.02.2008 р. у справі № 6/394, якою затверджено мирову угоду від 13.12.2007 р., укладену між ТОВ «Мона»та ЗАТ «Пакет».

Листом № 148 від 15.12.2008 р. відповідач повідомив позивача, що з січня 2009 р. сплату за землю за адресами: м. Київ, вул. Боженко, 2 та пров. Фізкультури, 2 буде здійснювати ТОВ «Мона». Доказів про те, що відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки з Київською міською радою до зазначеного листа не надано.

21.07.2009 р. позивач направив відповідачу лист № 01/02-111, в якому позивач повідомляв відповідача про те, що він сплачує кожного місяця орендну плату за договором оренди від 04.05.2001 р. та просив надати копію договору оренди на земельні ділянки по пров. Фізкультури, 2 (кадастрові № 72216004; № 72216021), якщо такий є, та доказ сплати орендної плати за період з 15.11.2006 р. по липень 2009 р., або ж відшкодувати збитки, понесені позивачем в якості орендних платежів за земельні ділянки, якими користується ТОВ «Мона».

Відповідач на зазначений лист не відповів, копію договору оренди на земельні ділянки позивачу не надіслав, витрат, понесених позивачем не відшкодував.

ЗАТ «Пакет»звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради про припинення дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між ЗАТ «Пакет»та Київською міською радою 04.05.2001 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 979.

Рішенням господарського суду м. Києва від 28.04.2010 р. у справі № 36/113 за позовом ЗАТ «Пакет»до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Мона», про припинення договору оренди (з урахуванням ухвал про виправлення описок від 29.04.2010 р. та 11.05.2010 р.) позов задоволено повністю; припинено дію договору оренди земельної ділянки, укладеного між ЗАТ «Пакет»та Київською міською радою 04.05.2001 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 979.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 р. вказане рішення скасоване, в позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2010 р. у справі № 36/113 постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 р. скасовано, рішення господарського суду м. Києва від 28.04.2010 р. залишено без змін. Отже, на даний час рішення господарського суду м. Києва від 28.04.2010 р. у справі № 36/113 набрало законної сили.

Таким чином, відповідач, будучи власником нерухомого майна, користується земельними ділянками (кадастрові № 72216004; № 72216021), при цьому не сплачуючи плати за їх користування. Зазначена обставина не заперечувалася представником відповідача в судових засіданнях.

Проте, позивачем за період з грудня 2006 р. по січень 2010 р. сплачувалася орендна плата за договором оренди земельної ділянки, укладеним між ЗАТ «Пакет»та Київською міською радою 04.05.2001 р., що підтверджується платіжними дорученнями у кількості 38 штук, датованими з 29.01.2007 р. по 23.02.2010 р. на суму 335495,85 грн., листом ЗАТ «Пакет» № 01/02-07 від 18.01.2010 р. голові Правління ВАТ «СЕБ Банк», в яких позивач у зв`язку з помилкою просить змінити призначення платежу, зокрема, дату договору на 18.01.2002 р. (дата реєстрації договору), листами ПАТ «СЕБ Банк»від 19.01.2010 р. про уточнення призначення платежу.

Позивачем в розрахунку, що міститься у позові, зазначене також платіжне доручення № 290 від 27.12.2006 р. на суму 3022,15 грн. з призначенням платежу «за оренду земельної ділянки за листопад 2006 р.», при цьому до суми первісних позовних вимог в частині безпідставно збереженого майна 300379,13 грн. (до подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог) зазначена сума не включена, оскільки відповідач є власником нерухомого майна з 01.12.2006 р.

Як вже зазначалося, відповідно до ст. 377 ЦК України до відповідача з 01.12.2006 р. перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщене нерухоме майно, тобто на земельну ділянку, яку орендував позивач за договором від 04.05.2001 р., укладеним між ним та Київською міською радою, та за яку позивач сплачував орендну плату.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю», який діяв на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність з 1 січня 2011 року, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 125 ЗК України в редакції, що діяла станом на 01.12.2006 р., приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ЗК України в редакції, що діяла станом на 01.12.2006 р., право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Отже, той факт, що відповідачем не було оформлено право на земельну ділянку, не свідчить про те, що відповідач її не використовував, тоді як саме використання землі в Україні є платним. Крім того, факт того, що відповідачем використовується орендована позивачем земельна ділянка підтверджується наявністю на ній його нерухомого майна.

Таким чином, користуючись земельною ділянкою під об`єктами нерухомості, які належать відповідачу на праві власності за договорами від 14.11.2006 р., зареєстрованими в реєстрі за № у1366 та № у1364, відповідач мав сплачувати плату за землю.

Як вже зазначалося, позивач листами № 01/02-15 від 22.01.2007 р. та № 01/02-277 від 13.11.2007 р. звертався до Київської міської ради, в яких у зв`язку з продажем нерухомого майна, розташованого на орендованій позивачем земельній ділянці, просив розірвати договір оренди від 04.05.2001 р., укладений між позивачем та Київською міською радою, та направляв примірник додаткової угоди про розірвання договору. Листом № 05-358/257 від 09.01.2008 р. Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації повідомило позивача, що договір оренди земельної ділянки може бути розірваний з моменту державної реєстрації договору оренди земельної ділянки з новим власником виробничої бази.

Проте, відповідач, який є новим власником, безоплатно користувався земельною ділянкою, не укладаючи договору оренди з Київською міською радою, а остання добровільно не розривала договору оренди з позивачем, що зумовило звернення позивача до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Мона», про припинення договору оренди (справа № 36/113), який припинено 03.11.2010 р. відповідно до постанови Вищого господарського суду України. При цьому, позивачем під час дії договору орендна плата сплачувалася, хоча предметом оренди позивач не користувався, тоді як відповідач, будучи користувачем предмету оренди, всупереч ст. 2 Закону України «Про плату за землю» користувався земельною ділянкою безкоштовно.

Як відображено в додатку до договору оренди земельної ділянки від 04.05.2001р. (ситуаційна схема та опис меж ділянки № 72216004 та № 72216021), на переданих позивачеві в оренду земельних ділянках площею 0,3686 га (кадастровий номер 72216004) та 0,1066 га (кадастровий номер 72216021) по пров. Фізкультури, 2 у Залізничному районі м. Києва загальним розміром 0,4752 га для експлуатації та обслуговування виробничої бази по заготівельних роботах для паперово-білових товарів (п. 1 договору) розташовані будівлі виробничого призначення та двохповерховий нежитловий будинок за адресою вул. Боженко, 2. Згідно з витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 02.11.2007р. перший покупець нерухомості та відповідач отримали згоду Київської міської ради на оренду обох земельних ділянок в тих же межах, що і визначені в договорі оренди земельної ділянки від 04.05.2001р., що підтверджує те, що вся земельна ділянка за адресою: м. Київ, пров. Фізкультури, 2, вільна від нерухомого майна на ній розташованого, необхідна відповідачеві для обслуговування виробничої бази та нежитлового будинку.

Зі змісту ст. 2 діючого в період спірних правовідносин Закону України «Про плату за землю»та рішення Київської міської ради № 104/825 від 27.04.2000 р. «Про затвердження грошової оцінки земель м. Києва», яке діяло до 26.07.2007 р. вбачається, що у разі сплати орендної плати відповідачем, вона не могла бути меншою ніж орендна плата, яку сплачував позивач за договором 04.05.2001 р.

Отже, відповідачем було безпідставно збережено за рахунок позивача за період з грудня 2006 р. по січень 2010 р. 335495,85 грн. , що дорівнює сумі підтверджених витрат позивача за договором оренди від 04.05.2001 р.

Посилання відповідача на те, що виникнення права власності на об`єкт нерухомості не тягне безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об`єктом нерухомості, а потребує в даному випадку окремого договірно-правового врегулювання шляхом укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки з власником споруди, не береться судом до уваги, оскільки позивач не посилається на те, що відповідач є власником земельної ділянки, та не заперечує проти того, що відповідач повинен був укласти договір оренди, а навпаки зазначає, що внаслідок того, що відповідач не оформив право на земельну ділянку та безоплатно нею користувався, витрати замість відповідача поніс позивач. Посилання відповідача на те, що сам договір оренди припинено лише з 03.11.2010 р. на підставі рішення ВГСУ у справі № 36/113, не спростовує факту безпідставного збереження відповідачем коштів у сумі 335495,85 грн. за рахунок позивача, оскільки саме через належне виконання договірних зобов`язань позивач поніс витрати за земельну ділянку, якою безоплатно користувався відповідач. Крім того, саме через те, що відповідач не укладав договір оренди, а безоплатно користувався земельною ділянкою, а Київська міська рада (Орендодавець) не розривала договір з позивачем, який сплачував орендну плату, і виник судовій спір у справі № 36/113, за результатами розгляду якого позов ЗАТ «Пакет» задоволено.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Посилання відповідача на те, що з моменту придбання нерухомого майна він неодноразово намагався оформити право на земельну ділянку, проте до теперішнього часу це питання Київською міською радою ще не вирішено, не заслуговує на увагу, тому що також не спростовує факту безпідставного збереження відповідачем коштів у сумі 335495,85 грн., оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, оскільки грошові кошти у сумі 335495,85 грн. за всіма законними підставами повинні були вийти зі складу майна відповідача, проте залишилися збереженими за рахунок позивача, то на підставі ст. 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути зазначену суму позивачеві, отже вимога позивача про стягнення з відповідача 335495,85 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні 06.03.2012р. представник позивача надав суду заяву, в якій позивач відмовляється від позову в частині стягнення 48565,44 грн. процентів.

Зазначена заява підписана представником ПАТ «Пакет»Вишневецькою В.М., повноваження якої підтверджуються довіреністю № 01/02-05 від 24.01.2011 р.

В судовому засіданні 06.03.2012р. судом були розяснені представнику позивачу наслідки відмови від позовної вимоги про стягнення процентів.

Згідно частини шостої ст. 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Судом приймається відмова позивача від позову в частині стягнення 48565,44 грн. процентів, оскільки вона не суперечить чинному законодавству та не порушує чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Отже, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 48565,44 грн. процентів підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статей 44, 49 ГПК України покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 49, статтями п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мона»(08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Запорізька, 36, код 33231123) на користь приватного акціонерного товариства «Пакет»(01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 29/31, код 02970346) 335495,85 грн. (триста тридцять пять тисяч чотириста девяносто пять грн. 85 коп.) безпідставно збережених коштів, 3354,96 грн. (три тисячі триста пятдесят чотири грн. 96 коп.) витрат по сплаті державного мита, 206,16 грн. (двісті шість грн. 16 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. В частині позовних вимог про стягнення 48565,44 грн. процентів провадження у справі припинити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Рябцева О.О.

Рішення підписано 16.03.2012р.