Рішення № 22035704, 06.03.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2012 р. Справа № 6/012-12

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Екмі-меблі” до Державного підприємства “Київський деревообробний завод” Міністерства оборони України про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, зобовязання відновити електропостачання, зобовязання утриматися в майбутньому від дії та відшкодування шкоди,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (дов. б/н від 30.01.2012 року),

відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 82 від 05.03.2012 року).

СУТЬ СПОРУ:

У січні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Екмі-меблі” (далі - позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства “Київський деревообробний завод” Міністерства оборони України (далі - відповідач) про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, зобовязання відновити електропостачання, зобовязання утриматися в майбутньому від дії та відшкодування шкоди.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.01.2012р. порушено провадження у справі № 6/012-12 та призначено її до розгляду на 14.02.2012р.

У звязку з неявкою в судове засідання 14.02.2012р. представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 06.03.2012р.

Представник позивача у судовому засіданні 06.03.2012р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив, проте письмового відзиву на позовну заяву не подав.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами, так як не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

01.01.2001р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Екмі-меблі” та Державним підприємством “Київський деревообробний завод” Міністерства оборони України (відповідно до додаткової угоди № 3д/2033/8 від 01.0.12003р. до договору оренди № 126/2002/Голов КЕУ від 01.01.2001р.) було укладено договір оренди № 126/2002/Голов КЕУ індивідуально-визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.01.2001р., відповідно до умов якого (п. 1.1.) відповідач передає, а позивач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно, розміщене за адресою: Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, яке знаходиться на балансі відповідача, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4049,0 кв.м., а також промисловий майданчик загальною площею 200,0 кв.м.

На виконання вимог Закону України “Про оренду державного та коммунального майна” та договору оренди № 126/2002/Голов КЕУ індивідуально-визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.01.2001р. позивачем було укладено договір на постачання електричної енергії № 0415 від 17.05.2000р. з енергопостачальною організацією, правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство “АЕС Київобленерго”, в особі Ірпінського РП, а також про надання інших комунальних та загально-експлуатаційних послуг з відповідачем.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, постачання електричної енергії на обєкт позивача здійснюється Ірпінським РП ПАТ “АЕС Київобленерго” через трансформаторні підстанції відповідача.

28.12.2011р. відповідач вручив позивачу під розписку лист № 474, в якому зазначив, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Екмі-меблі” та Публічним акціонерним товариством “АЕС Київобленерго”, в особі Ірпінського РП договір на постачання електричної енергії № 0415 від 17.05.2000р. з енергопостачальною організацією не погоджено з ДП “Київський ДОЗ”. Крім того, жодного договору про використання трансформаторних підстанцій, що є власністю відповідача, між ТОВ ВКФ “Екмі-Меблі” та ДП “Київський ДОЗ” укладено не було.

Відтак, спір, на думку позивача, виник з тих причин, що відповідач позбавив першого отримувати електричну енергію шляхом її відключення, що в свою чергу позбавило його можливості користуватися орендованим приміщенням для виробничого циклу без перешкод.

Таким чином, вбачається, що спір між сторонами виник внаслідок припинення, за твердженням позивача, постачання електричної енергії останньому. Тобто, перешкода, яка виникла у позивача це відключення його відповідачем від електропостачання, а тому усунення даної перешкоди, на думку позивача, можливо лише шляхом зобов'язання відповідача поновити електропостачання.

Заявляючи вимоги про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та зобовязання відновити електропостачання, позивач посилається на норму ст. 396 ЦК України, якою визначено захист речових прав на чуже майно.

Так, згідно ст. 396 ЦК України особа, яка має право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Главою 29 ЦК України передбачено право на захист права власності, зокрема ст. 391 ЦК України передбачає право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, вирішуючи спори щодо усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, враховуючи специфічні відносини з користуванням електричною енергію, за наявності орендних правовідносин у даній справі, суду необхідно встановити наявність таких фактів як, належність права власності/користування на спірне майно у позивача, дії відповідача, які свідчили б про здійснення перешкод власнику/користувачу у здійсненні ним права користування та розпоряджання майном.

При цьому, перевіряючи доводи позивача про порушення його прав, суд повинен встановити у чому саме полягає таке порушення прав та інтересів сторони, якими діями чи бездіяльністю вчиняється таке порушення, у тому числі конкретно відповідачем і, відповідно до приписів ст.ст. 33 та 43 ГПК України, на підставі представлених сторонами доказів у справі, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Перевіривши подані сторонами докази та пояснення, судом було встановлено, позивач є користувачем нерухомого майна, яке розміщене за адресою: Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17, яке знаходить на балансі відповідача, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4049,0 кв.м., а також промисловий майданчик загальною площею 200,0 кв.м., згідно договору оренди № 126/2002/Голов КЕУ індивідуально-визначеного нерухомого майна від 01.01.2001р.

Власником електроустановки, до якої приєднаний позивач та через яку він отримує електроенергію, є відповідач у даній справі.

За твердженням позивача відключення електропостачання позивачу відбулося у звязку з настанням сукупності обставин, з підстав, що не відповідають умовам договору та «Правилам користування електричною енергією»затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р.

Так, позивач, зокрема вказує, що відключення його від мережі електропостачання, до якої підключений позивач було проведено саме власником трансформаторних підстанцій - Державним підприємством “Київський деревообробний завод” Міністерства оборони України з причини відсутності підписаних договорів на ці підстанції.

Доказом на підтвердження зазначених обставин (відключення від електричних мереж) в обґрунтування позовних вимог позивач посилається саме на вручений відповідачем лист № 474 від 28.12.2011р., про який судом зазначено вище (лист від 28.12.2011р.) та зазначає, що таке відключення мало місце 10.01.2012р. о 14:15 год.

Окрім того, в матеріалах справи міститься акт про самовільне відключення електроенергії, зі змісту якого вбачається, що представники відповідача провели відключення вимикачів ТЕП 653, що призвело до повного відключення орендованого обєкту позивача від електропостачання.

Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Враховуючи, що між позивачем та електропостачальною організацією склалися правовідносини у сфері постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК України), згідно договору на постачання електричної енергії № 0415 від 17.05.2000р., а також те, що спір виник між позивачем та орендодавцем, в яких відбулося припинення електропостачання, суд дійшов висновку, що дані правовідносини врегульовані, поміж Цивільного кодексу України, Закону України “Про електроенергетику”, також Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 р. N 28.

Згідно з п. 1.1 зазначених Правил, вони регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку.

Відповідно до п. 1.2. Правил (визначення термінів) відключення споживача (від електромережі) - припинення подачі електричної енергії споживачу за допомогою відповідної комутаційної апаратури та/або внаслідок виконання організаційних і технічних заходів, спрямованих на припинення передачі електричної енергії в електроустановку споживача.

Між цим, зазначені правила передбачають, що у разі не передбаченого умовами договору переривання постачання електричної енергії з вини електропередавальної організації або постачальника електричної енергії та/або відпуску електричної енергії, параметри якості якої перебувають поза межами показників, зазначених у договорі, споживач має право на повернення йому коштів у розмірі, визначеному відповідно до законодавства України (п. 6.44. Правил).

Відповідно до п. 6.45. Правил, у разі порушення цих Правил або умов договору постачальником електричної енергії та/або електропередавальною організацією споживач, у якого укладені із зазначеними суб'єктами господарювання відповідні договори, викликає представника постачальника електричної енергії та/або електропередавальної організації для складання двостороннього акта порушень.

Акт складається в двох примірниках, один з яких передається або надсилається постачальнику електричної енергії або електропередавальній організації. Представник постачальника електричної енергії та/або електропередавальної організації має право внести до акта свої зауваження.

У разі відмови представника постачальника електричної енергії або електропередавальної організації від підпису або неприбуття у визначений споживачем термін в акті робиться відповідний запис. У цьому разі акт вважається дійсним, якщо він підписаний не менш ніж трьома уповноваженими представниками споживача.

6.46. У разі переривання електропостачання уповноваженими представниками споживача, постачальника електричної енергії та електропередавальної організації (основного споживача) складається акт про застосування обмеження, у якому зазначаються час перерви та обсяг недовідпущеної споживачу електричної енергії, інші необхідні дані. Сторони можуть додати до акта документи, які підтверджують вину іншої сторони або відсутність своєї вини.

Час переривання визначається спільно за документацією споживача, постачальника електричної енергії та електропередавальної організації (основного споживача) з моменту припинення або обмеження постачання електричної енергії до відновлення електропостачання відповідно до диспетчерських оперативних документів електропередавальної організації.

Якщо переривання в електропостачанні викликане технологічними порушеннями в роботі мереж електропередавальної організації, то у разі визначення обсягу недовідпущеної електричної енергії час перерви зменшується на проміжок часу, який регламентується ПУЕ відповідно до категорії надійності електропостачання струмоприймачів.

Час спрацювання пристроїв автоматичного підключення резерву та автоматичного повторного підключення не вважається перериванням електроспоживання.

Обсяг електричної енергії, що недовідпущена споживачу, визначається як різниця між обсягом електричної енергії, який мав бути поставлений споживачеві у період обмеження відповідно до договору (визначається, виходячи із середньодобового обсягу споживання за попередній розрахунковий період та часу переривання), і фактично отриманим споживачем обсягом електричної енергії за цей період.

Таким чином, Правилами користування електричною енергією урегульовано комплекс заходів споживача у випадках припинення електричної енергії, в тому числі фіксування факту такого припинення.

Однак, як свідчать матеріали справи, позивачем не вжито правильних дій передбачених Правилами користування електричною енергією щодо складання акту енергопостачальною організацією про відсутність електропостачання, а всупереч цим правилам складено акт про самовільне відключення електроенергії у односторонньому порядку позивачем.

Посилання позивача на лист від 28.12.2011р. та лист від 05.01.2012р., які були направлені відповідачем не свідчить про факт припинення електропостачання, а лише носять попереджувальний характер про таке відключення, що в свою чергу не може бути беззаперечним доказом факту самого відключення 10.01.2012р.

Окрім того, позивачем не подано суду доказів, у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, якими позивач довів протиправні дії саме відповідача з відключення позивача від електричних мереж.

Суд вважає за необхідність зазначити, що судом не досліджувалось питання підставності відключення позивача від мереж електропостачання, оскільки ним не доведено факту такого відключення відповідачем.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, у суду не має підстав вважати, що відповідач перешкоджає у здійсненні позивачем права користування та розпоряджання майном вказаним у позовній заяві, тому вимоги позивача про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та зобовязання відновити електропостачання є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, наявності вини відповідача не довів.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про недоведеність вини відповідача та факту відключення останнім позивача від мереж електропостачання, а відтак заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про зобовязання відповідача утриматися в майбутньому від протиправного припинення відключення від мереж електропостачання нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: Київська обл., смт. Коцюбинське, вул. Пономарьова, 17.

За змістом статті 1 ГПК України, юридичні особи мають право звертатись до господарського суду за захистом у разі порушення або оспорювання їхніх прав і охоронюваних законом інтересів.

Водночас, наявність права на позов не є безумовною підставою для здійснення судового захисту і господарський суд має встановити наявність у позивача субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та факту його порушення. Відсутність факту порушення права особи є підставою відмови в позові.

Враховуючи, що позивачем зазначені вимоги заявлені на майбутнє, а також те, що факт порушення даного права позивача на момент подання позову не доведено, суд відмовляє в задоволенні даних позовних вимог.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 1 грн. В обґрунтування цих позовних вимог позивач посилається на ст. 244 ГПК України.

Так, ст. 244 ЦК України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до пункту 6.48 Правил, на підставі акта порушень представник споживача визначає завдані споживачу внаслідок дій (бездіяльності) постачальника електричної енергії (електропередавальної організації) збитки і виписує постачальнику електричної енергії (електропередавальній організації) відповідні платіжні вимоги - доручення.

Порушуючи провадження у даній справі, суд зобов'язував сторін у порядку визначеному в розділі V ГПК України надати докази в підтвердження своїх вимог і заперечень (ухвала суду від 24.11.2011р.).

Окрім того, ухвалою суду від 14.02.2012р. суд повторно зобовязував, зокрема позивача подати докази в підтвердження своїх вимог і заперечень.

Однак, як свідчать матеріали справи, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження обґрунтування своїх позовних вимог в частині стягнення шкоди.

Таким чином, позивач вимоги господарського суду щодо надання доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує вимогу в часині стягнення шкоди не виконав, докази поважності причин невиконання позивач суду не надав.

Згідно з п. 5 частини першої ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не зявився на виклик у засідання господарського суду і його незявлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до розяснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 ГПК України” при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності, таких умов: позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Відтак, виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що неподання позивачем витребуваних судом документів позбавляє суд можливості встановити обставини, на які посилається позивач, як на підставу позовних вимог, що тим самим перешкоджає вирішенню спору, господарський суд на підставі п. 5 частини першої ст. 81 ГПК України залишає позов без розгляду.

Слід зазначити, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку (ч. 4 ст. 81 ГПК України).

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача.

При цьому, судом враховано вимоги положень ст. 7 Закону України «Про судовий збір” та п. 4.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, п. 5 ст. 81, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача шкоди у розмірі 1 грн позов залишити без розгляду.

2.В частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, зобовязання відновити електропостачання та зобовязання утриматися в майбутньому від дії відмовити.

3.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Екмі-меблі” (код ЄДРПОУ 31079458) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1609 грн, у звязку з залишенням позовної вимоги в частині стягнення шкоди без розгляду.

Суддя А.Ф. Черногуз